§ 3 Дипломатичні привілеї й імунітети

Для того щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають при­вілеями й імунітетами. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави, що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Того вигляду, у яко­му прийняті дипломатичні привілеї й імунітети в сучасно­му світі, вони набули протягом останніх 500 років.

Перелік дипломатичних привілеїв й імунітетів, визна­них у міжнародному праві, викладений у Віденській кон­венції про дипломатичні зносини 1961 р., у якій було коди­фіковано насамперед звичаєве дипломатичне право. Акре­дитуюча держава зобов’язана забезпечувати однаковий обсяг наданих привілеїв й імунітетів для дипломатичних представництв усіх держав, оскільки відповідно до Преам­були Віденської конвенції 1961 р. «такі привілеї й імуні­тети надаються не для вигід окремих осіб, а для ефектив­ного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави»1. На умовах взає­мності держави можуть розширити обсяг привілеїв й імун­ітетів. У свою чергу, держава, яку акредитують, повинна не зловживати дипломатичними привілеями й імунітета­ми та користатися ними винятково з метою здійснення функцій представництва. Дипломатичні привілеї й імуні­тети розділяються на привілеї й імунітети дипломатично­го представництва й особисті дипломатичні привілеї й імунітети.