47

---

Розділ 11

ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

§ 1 Зовнішні зносини в сучасному світі

Відносини між суб’єктами міжнародного права постійно розширюються та поглиблюються. Особливою галуззю цих відносин є зовнішні зносини1. Поряд з дипломатичними, консульськими зносинами, спеціальними місіями, здійсню­ваними державами, усе більшу активність у галузі зовнішніх зносин виявляють міжнародні міжурядові орган­ізації, що здійснюють зносини не тільки з державами-чле­нами, але й між собою. Виникають нові форми офіційних міжнародних зносин за участю різних суб’єктів міжнарод­ного права (військові інспекції, місії іноземних і міжнарод­них спостерігачів та ін.). Усе це складає галузь зовнішніх зносин суб’єктів міжнародного права.

Діяльність у галузі зовнішніх зносин має особливості, що відрізняють її від інших форм підтримки відносин між суб’єктами міжнародного права. Насамперед це зовнішньо­політична діяльність, тобто діяльність у галузі здійснення політики, пов’язана з відносинами між визначеними вида­ми цих суб’єктів, що виникає або із приводу, або внаслідок цих відносин. Іншими словами, учасниками зовнішньопо­літичних відносин є не всі та не будь-які суб’єкти міжнарод­них відносин, а також не будь-які суб’єкти міжнародного права (дипломатичні чи консульські відносини неможливі між міжнародними міжурядовими організаціями). Далі, діяльність у галузі зовнішніх зносин є офіційною. Її здійсню­ють органи, наділені відповідною компетенцією. Нарешті, зовнішні зносини врегульовані міжнародним правом.

З огляду на особливе значення органів зовнішніх зносин для здійснення зовнішньополітичної діяльності вони утво­рюють, як правило, систему, де співвідношення компетенцій органів урегульовано міжнародними договорами та внутрішніми нормативними актами суб’єктів. У державах органи зовнішніх

зносин можна розділити на внутрішньо­державні та закордонні.

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин – орга­ни держави, розташовані на її території та наділені компе­тенцією в галузі зовнішньої політики. Зазвичай це глава держави, парламент, уряд, відомство іноземних справ, інші центральні міністерства та відомства держави. У різних державах обсяг компетенції внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин різний і залежить переважно від внутрі­шнього законодавства2, хоча в деяких випадках має бути враховане міжнародне право.

Закордонні органи зовнішніх зносин – органи держави, розташовані поза її територією і наділені компетенцією в галузі зовнішньої політики. Вони можуть бути постійни­ми (дипломатичні та консульські представництва, представ­ництва міжнародних міжурядових організацій) і тимчасо­вими (спеціальні місії).

 

1 Запровадження до широкого вжитку у вітчизняній міжнародно-правовій літературі терміна «право зовнішніх зносин» належить К. К. Сандровському, який обґрунтував його використання. (Сандровский К. К. Право внешних сношений. – К.: Вища школа, 1986.) Автор вважає за доцільне використання цього терміна і в пропонованому посібнику.

2 Згідно з Конституцією України повноваженнями у сфері зовніш­ньої політики наділені Президент України (ст. 102, п.п. 2, 4, 20, 26 ст. 106), Верховна Рада України (п.п. 5, 8, 9, 14, 23, 32 ст. 85), Кабінет Міністрів України (п. 1 ст. 116). Особливими повноваженнями у сфері зовнішньополітичної діяльності України наділені також деякі цент­ральні органи виконавчої влади (Міністерство закордонних справ, Міністерство економіки й ін.).

< Попередня   Наступна >