117

---

§ 5 Особисті дипломатичні привілеї й імунітети

Особи, що користуються особистими дипломатичними привілеями й імунітетами, зазначені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини. До них відносяться диплома­тичні агенти та члени родини дипломатичного агента, якщо вони проживають разом із ним і не є громадянами держави перебування (с. 31, ч. 1 ст. 37). Особливу категорію склада­ють особи, що не є дипломатичними агентами, але володі­ють деяким обсягом особистих дипломатичних привілеїв й імунітетів. Відповідно до Віденської конвенції про дипло­матичні зносини це насамперед члени адміністративно-тех­нічного персоналу дипломатичного представництва та чле­ни їхніх родин, що живуть разом із ними, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно. Такі особи мають особисту недоторканність, не­доторканність житла, імунітети від кримінальної юрис­дикції, фіскальні привілеї й імунітети, імунітети від повин­ностей, деякі митні привілеї. Імунітет від цивільної й ад­міністративної юрисдикції поширюється на цих осіб під час виконання службових обов’язків. Далі, це члени обслуго­вуючого персоналу, що користуються імунітетом у відно­шенні дій, вчинених ними під час виконання службових обов’язків. Ці особи звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку. Нарешті, домашні працівники дипломатичного й адміністративно-технічного персоналу представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно, звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку.

Особиста недоторканність є найважливішим диплома­тичним імунітетом. Будь-яке зазіхання влади на особу по­сла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване без­посередньо проти государя чи країни, яку він представляв. Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії о

собистої недоторканності складають серцевину правового статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйоз­не правопорушення.

Поняття особистої недоторканності досить складне. У загальному вигляді воно сформульоване у ст. 29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: «Особа дипломатич­ного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або за­триманню у жодній формі»1. Як видно, ця норма форму­лює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії міжнародного права до ст. 29 зазначено, наприклад, що на­явність особистої недоторканності не виключає щодо дип­ломатичного агента «ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків»2. Деякі автори, беручи до уваги практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затрим­ка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним тяжкого правопорушення3. Природно, що такі виключен­ня із права на особисту недоторканність можуть виникнути лише за надзвичайних обставин.

Відповідно до Положення про дипломатичні представниц­тва та консульські установи іноземних держав в Україні осо­биста недоторканність поширюється на голову дипломатич­ного представництва, членів дипломатичного персоналу (п. 12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком членів родин громадян України (п. 14), співробіт­ників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян України й осіб, що постійно проживають в Україні (п. 15).

Особисті юрисдикційні імунітети. Особиста дипломатич­на недоторканність тісно пов’язана з юрисдикційними іму­нітетами, що містять у собі імунітет від кримінальної, ад­міністративної та цивільної юрисдикції. Це не слід розумі­ти як те, що дипломатичний агент перестає взагалі бути суб’єктом юридичної відповідальності. По-перше, «імуні­тет дипломатичного агента від юрисдикції держави пере­бування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої дер­жави»4. Тому акредитуюча держава вправі притягувати своїх громадян до юридичної відповідальності, а приймаю­ча держава вправі вимагати цього. По-друге, за згодою ак­редитуючої держави особу може бути позбавлено юрисдикційного імунітету. Однак влада країни перебування не вправі самостійно позбавити її такого імунітету. Саме в цьо­му сенсі юрисдикційні імунітети є абсолютними.

Дипломатичний агент користується абсолютним імуніте­том від кримінальної юрисдикції держави перебування. Це положення треба розуміти найбільш широко, як право дип­ломатичного агента взагалі не брати участь у кримінально-процесуальних діях у будь-якій якості. Проте, за згодою дип­ломатичного агента, він може бути допитаний як свідок5.

Наявність імунітету від кримінальної юрисдикції не по­роджує права порушувати кримінальні закони приймаючої держави. Порушення кримінальної справи та розслідуван­ня владою держави перебування злочину, зробленого дип­ломатичним агентом, не може бути поставлене в залежність від наявності в нього імунітету від кримінальної юрис­дикції. Влада приймаючої держави вправі зажадати відкли­кання дипломатичного агента, підозрюваного чи обвинува­чуваного в здійсненні злочину або оголосити його persona non grata. Відомі випадки, коли акредитуюча держава да­вала згоду на позбавлення імунітету від кримінальної юрис­дикції країни перебування6.

Дипломатичний агент користується імунітетом від ци­вільної юрисдикції держави перебування, який не є абсо­лютним. Відповідно до ст. 31 Віденської конвенції про дип­ломатичні зносини дипломатичний агент не має імунітетів у випадках: a) речових позовів, що відносяться до приват­ного нерухомого майна, яке знаходиться на території дер­жави перебування; б) позовів, що стосуються спадкоємства, відносно яких дипломатичний агент виступає як приватна особа; в) позовів, що відносяться до будь-якої професійної чи комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатич­ним агентом у країні перебування за межами своїх офіцій­них функцій.

Недоторканність приватної резиденції, транспорту.

«Приватна резиденція дипломатичного агента корис­тується тією самою недоторканністю чи захистом, що і приміщення представництва»7. Термін «приватна рези­денція» означає як місце постійного проживання диплома­тичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.). Особисті фіскальні привілеї й імунітети дещо відрізня­ються від аналогічних імунітетів дипломатичного представ­ництва, їх обсяг не обговорений положеннями національ­ного законодавства: «Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих і майнових, дер­жавних, районних і муніципальних, за винятком: a) непря­мих податків, які зазвичай включаються в ціну товарів чи послуг; б) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території країни перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва; в) податків на спадщину та мит на спад­коємство, що стягуються державою перебування і т. д.»8. Положення про дипломатичні представництва та кон­сульські установи іноземних держав в Україні не згадує осо­бисті фіскальні привілеї й імунітети.

Особисті митні привілеї. Держава перебування відповід­но до прийнятих нею законів та правил дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за виключенням складських зборів, зборів за перевезення та подібних по­слуг: a) предмети, призначені для офіційного використарння представництвом; б) предмети, призначені для особис­того використання дипломатичного агента та членів його родини, що живуть із ним, включаючи предмети, призна­чені для облаштування. Особистий багаж дипломатичного агента звільнюється від догляду, якщо відсутні достатні підстави думати, що він містить предмети, на які не поши­рюються зазначені виключення, або предмети, ввіз чи вивіз яких заборонено законом чи регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий догляд має відбу­ватися лише у присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника9.

 

1 Аналогічна норма міститься в п. 12 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.

2 Док. ООН A/CN.4/245. – 1971. – 23 apr. – P. 150.

3 Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – ОГИЗ-Госполитиздат, 1947. – С. 175–178; Сандровский К. К. Право внешних сно­шений. – К.: Вища школа, 1986. – С. 153.

4 Частина 4 ст. 31 Венской конвенции о дипломатических сношени­ ях от 18 апреля 1961 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 126–133.

5 Там само. – Ч. 2 ст. 31.

6 У 1997 р. за згодою Грузії до кримінальної відповідальності в США було притягнено співробітника посольства Грузії в США Г. Махарадзе, який скоїв дорожньо-транспортний злочин, що спричинив людські жертви.

7 Статті 22, 30 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 126–133).

8 Див.: Там само. – Ст. 34.

9 Див.: Там само. – Ст. 36. < Попередня   Наступна >