91

---

§ 6 Міжнародне кримінальне право

Ідея міжнародного кримінального права широко обгово­рюється у правовій літературі з початку ХІХ ст.1. Але в неї значно глибші корені. Ще в ХVІІ ст. Гуго Гроцій проголо­сив засади космополітичної юриспруденції: кожна держава зобов’язана або самостійно покарати злочинця, або ви­дати його державі, що його переслідує. Згодом ця ідея була розвинена в теорії універсальної дії правових законів, яка основну увагу зосередила на невідворотності покарання. При цьому будь-який злочин розглядався як такий, що при­родно посягає на загальний світовий правопорядок. Тому на перший план висувалася ідея повної уніфікації кримі­нального законодавства держав на основі міжнародного кримінального кодексу.

На початку ХХ ст. пошуки в галузі теорії міжнародного кримінального права досягли кульмінації. Були розроблені проекти міжнародних кримінальних кодексів і винесені для обговорення на міжнародні кримінальні конгреси. Жоден із цих проектів не був прийнятий навіть у рамках декіль­кох держав. Приблизно та сама ситуація зберігається аж до сьогодні, хоча існують авторитетні кримінологічні дослід­ження універсальних джерел злочинності2, а у світі укла­дено кілька десятків загальних міжнародних договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Однак існуючі міжнародні договори про уніфікацію кримінального зако­нодавства не можна ототожнювати з поняттям міжнарод­ного кримінального права.

І все ж таки сьогодні виникає можливість говорити про формування міжнародного кримінального права як сукуп­ності міжнародно-правових норм, що встановлюють на цьо­му етапі його розвитку караність найбільш серйозних і та­ких, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства, посягань на міжнародний мир, міжнарод­ну безпеку, людяність. З метою вирішення цього завдання в міжнародному кримінальному праві визначені діяння, що

є злочинними, і встановлені покарання, що підлягають за­стосуванню до осіб, які скоїли такі злочини.

Становлення міжнародного кримінального права без­посередньо пов’язане із прийняттям статутів міжнарод­них кримінальних судових органів: Статуту Міжнарод­ного трибуналу з Руанди, Статуту Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії, Римського Статуту Міжна­родного кримінального суду3. У цих актах закріплена міжнародна юрисдикція трибуналів щодо строго визна­ченого переліку злочинів, сформульовані склади таких злочинів і визначені кримінально-процесуальні та кри­мінально-виконавчі процедури залучення до міжнарод­ної кримінальної відповідальності. Міжнародне кримі­нальне право на сьогодні визнає такі злочини: злочини проти людства (геноцид, апартеїд, расову дискримінацію), військові злочини.

Геноцид. Злочинність геноциду визнана Конвенцією про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Статутом Міжнародного кримінального суду. Загальнови­знано, що геноцид є злочином і відповідно до звичаєвого права. Міжнародне право розглядає геноцид як тяжкий міжнародний злочин проти людяності. Геноцид відносить­ся до міжнародних злочинів з дуже високим рівнем латент­ності. Влади держав, як правило, замовчують факти гено-циду4або не включають геноцид у кримінальне законодав-ство5. Справи, пов’язані із залученням до відповідальності за злочин геноциду, у національній судовій практиці зуст­річаються вкрай рідко6. У міжнародній практиці юрисдик­цією із притягнення до відповідальності за цей злочин на­ділені всі три існуючі міжнародні кримінальні судові орга­ни: Міжнародний трибунал із Руанди, Міжнародний трибунал з колишньої Югославії, що вже винесли кілька вироків, і Міжнародний кримінальний суд.

Суб’єктом злочину геноциду може бути як фізична осо­ба, так і держава. Міжнародне право передбачає можливість застосування до злочинців універсальної кримінальної юрисдикції.

Апартеїд. Злочинність апартеїду визнана Конвенцією про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. Але з огляду на склад злочину, визначений у Кон­венції, апартеїд, поза сумнівом, є злочинним відповідно до звичаєвого міжнародного права. Прийняття Конвенції про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього було пов’язане з появою держав — Південно-Африканської Рес­публіки та Південної Родезії, які проводили політику расо­вої сегрегації, спрямовану на знищення небілого населен­ня цих країн. Міжнародне право розглядає апартеїд як тяж­кий міжнародний злочин проти людяності, який становить серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки (ст. І). Розгляд справ про скоєння цього злочину підпадає під юрис­дикцію міжнародних кримінальних судових органів, на що вказують статті ІІІ і V Конвенції.

Правова кваліфікація політики та практики расової сег­регації та дискримінації, яку було проведено під час роз­робки тексту Конвенції, призвела до висновку, що вони ма­ють різні прояви та підпадають під ознаки різних злочинів. Тому апартеїд за своїм складом є «синтетичним» злочином, який об’єднує ознаки двох інших тяжких міжнародних зло­чинів — геноциду та расової дискримінації (ст. ІІ).

Військові злочини. Перелік військових злочинів наданий у Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р., у Статуті Міжнародного кримінального суду (докладніше див. розділ 20).

 

1 Під міжнародним кримінальним правом при цьому нерідко розуміли будь-яке вчення про міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинні­стю (Див.: Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизо­ванных народов. — Т. 2. — СПб.: Типография А. Бенке, 1900. — С. 386— 396). Це ж саме невірне судження зустрічається і в сучасних працях із міжнародного кримінального права (Див.: Международное уголовное пра­во / Отв. ред. В. Н. Кудрявцев. — М.: Наука, 1995. — 172 с.; Панов В. П. Международное уголовное право. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 310 с.).

2 Такі концепції знайшли відображення, наприклад, в матеріалах V Конгресу ООН із запобігання злочинності, що проходив у 1978 р.

3 Римський Статут Міжнародного кримінального суду є багатосто­роннім міжнародним договором. Україна підписала Статут, але не рати­фікувала його з огляду на суперечність Конституції України. Див. Рішен­ня Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001.

4 Наприклад, в Австралії офіційна практика насильницької пере­дачі дітей аборигенів до «білого» середовища з метою асиміляції існу­вала біля ста років, з 1880 по 1970 р. Розгляд перших пов’язаних із цим судових позивів почався в 1999 р.

5 Кримінальне законодавство СРСР не знало поняття злочину геноциду.

6 Одним з небагатьох випадків є судовий процес зі звинувачення у злочині геноциду червоних кхмерів у період їх правління в Камбоджі у 1976—1979 роках.

< Попередня   Наступна >