194

---

§ 3 Організаційні засоби забезпечення міжнародної безпеки (системи міжнародної безпеки)

Війна як найбільш небезпечний рівень міжнародного конфлікту є такою формою міжнародних відносин, що хоча і заборонена, але є реальністю, з якою міжнародне право має рахуватися, протиставляючи їй організовані гарантії попе­редження та припинення. У зв’язку із цим міжнародне пра­во передбачає створення державами систем безпеки (інди­відуальної та колективної), що закликані попереджувати війни, а в разі початку війни – як можна швидше її припи­нити, застосовуючи колективні заходи. Якщо в залежності від стадії розвитку конфлікту можна говорити про підтрим­ку чи відновлення міжнародного миру, то за рівнем інте­ресів, що втягуються в конфлікт, можна говорити про інди­відуальну, групову або колективну безпеку.

Система індивідуальної безпеки держав — це сукупність використовуваних державою індивідуальних гарантій за­безпечення своєї безпеки. Створивши норми міжнародно­го права, що визнають агресію міжнародним злочином, держави не відмовилися від власних засобів забезпечення своєї безпеки, а використовували міжнародно-правові за­соби як додаткові гарантії останньої.

Фактична нерівність держав у можливості забезпечення індивідуальної безпеки компенсується організацією ними групових систем безпеки. Колективна безпека — система спільних заходів держав усього світу чи визначеного гео­графічного району, що були запроваджені для підтриман­ня миру, усунення загрози миру та припинення актів аг­ресії. Правовою основою колективної безпеки є багатосто­ронній договір, конкретний зміст якого визначається державами, що беруть участь у ньому. Існують три обов’яз­кові умови такого договору: не вдаватися до сили; вирішу­вати спори мирними засобами; співпрацювати. Розрізняють універсальну та регіональну системи колективної безпеки.

y;">Універсальна система колективної безпеки створена в рам­ках ООН, її головним завданням є підтримка та зміцнення міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій дер­жав. Відповідно до Статуту ООН підтримка міжнародного миру та безпеки має будуватися на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та здійснюватися Ге­неральною Асамблеєю та Радою Безпеки, компетенція яких у цій сфері чітко розмежована. Генеральна Асамблея може обговорювати будь-які питання чи справи, що стосуються підтримки міжнародного миру та безпеки, у тому числі роз­глядати загальні принципи співробітництва в цій області, давати рекомендації державам і Раді Безпеки з цих питань. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки (ст. 24 Статуту ООН). Рада Безпеки є єдиним органом ООН, що має право починати дії, превентивні та примусові, від імені ООН, у тому числі об’єднаними збройними силами держав — членів ООН.

Статут ООН передбачає за певних умов (розділ VIII) мож­ливість створення регіональних систем підтримки міжна­родного миру. Регіональні системи складають частину все­світньої системи безпеки. Головним їх завданням є підтрим­ка миру та безпеки у визначених регіонах. Відповідно в регіональних системах безпеки можуть брати участь тільки держави цього регіону; дії держав не повинні виходити за рамки цього регіону; ці дії не можуть суперечити загальній безпеці та повинні відповідати цілям і принципам Статуту ООН. Щоб виключити можливість підміни, Статут Ради Безпеки ООН чітко визначає положення регіональних організацій. Рада Безпеки повинна бути цілком інформо­вана про дії не тільки розпочаті, а й ті, що плануються.

Примусові заходи із застосуванням сили можуть почи­натися тільки для відбиття нападу, що вже здійснився на одного з учасників колективної безпеки. У даний час, зок­рема, такими регіональними організаціями є: Ліга Арабсь­ких держав, Організація Африканської Єдності, Організа­ція Американських держав, в установчих актах яких містяться положення про колективні заходи в разі зброй­ного нападу на будь-якого з їхніх членів.

 

< Попередня   Наступна >