149

---

§ 4 Поняття міжнародного спору, класифікація міжнародних спорів

Термін «спір» широко вживається в договірній практиці. Також можна зустріти такі терміни, як «неузгодженість», «суперечка», «протиріччя», «розбіжність», «конфлікт» тощо. Здебільшого вони є синонімами. Стала практика вживання конкретного терміна для позначення певного різновиду спо­ру не склалася. У доктрині термін «міжнародний спір» ви­користовується як узагальнююче (родове) поняття.

У міжнародному праві немає загальновизнаного визна­чення поняття «міжнародний спір». Ознаки спору встанов­люються для потреб реалізації певної процедури врегулю­вання міжнародних спорів, передбаченої конкретним міжнародним договором. Водночас досить часто регламентація процедур мирного врегулювання відбувається без фор­мального визначення ознак міжнародного спору. Утім у сучасній теорії склався загалом єдиний підхід до визначен­ня змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду, який під міжнародним спором розуміє конфлікт правових поглядів, що об’єктивно існує до почат­ку розгляду справи. Це означає, що для наявності спору недостатньо констатації самої лише різниці в поглядах сторін із питання права чи факту або ж їхніх інтересів. Така розбіжність повинна бути об’єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї з них.

Отже, міжнародний спір можна визначити як формаль­но (об’єктивно) виражену суперечність між суб’єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнарод­ний спір — це юридичний факт, констатація наявності яко­го вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб’єктів міжнародного права реалізації принципу мирно­го вирішення міжнародних спорів.

Не існує універсальної класифікації міжнародних спорів. Кожний договір має свою унікальну класифікацію, що заз­вичай служить двом цілям: визначити, які спори

підпада­ють під дію цього договору; встановити, які мирні засоби слід застосовувати для врегулювання певних видів спорів. На­приклад, Конвенції 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів рекомендують державам-учасницям для врегулювання «серйозної незгоди або конфлікту» вдаватися до мирних послуг або посередництва; при «розходженнях міжнародного характеру, що не зачіпають їхньої честі або життєвих інтересів та випливають із різниці в поглядах на питання факту» — створювати слідчу комісію; арбітраж ре­комендується як найбільш ефективний і справедливий спосіб вирішення «питань юридичного характеру, особливо при тлумаченні або застосуванні міжнародних конвенцій».

У міжнародному праві та доктрині досить поширений поділ спорів на юридичні (правові) та політичні (неправові). Вважається, що предметом правового спору є конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування існуючої міжна­родно-правової норми. Коли ж спір зводиться до вимоги однієї зі сторін змінити зміст чинної норми, він не є правовим. Мета такої класифікації — виокремити спори, які зда­тен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифіка­ція вважається занадто академічною через відносний харак­тер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб’єктів міжнародного права має ви­рішуватися на основі норм міжнародного права.

 

< Попередня   Наступна >