128

---

§ 9 Вирішення спорів у межах міжнародних організацій

У статутах більшості з міжнародних міждержавних організацій містяться положення, що покликані регламен­тувати вирішення спорів між державами — членами орга­нізації або між державами-членами та самою організацією з питань, віднесених до її компетенції. Спори в межах орга­нізацій вирішуються переважно політичними засобами, а рішення мають рекомендаційний характер. Утім органі­зації інтеграційного типу зазвичай мають розвинуті меха­нізми вирішення спорів за участю постійних судових органів з обов’язковою юрисдикцією.

Вирішення спорів у межах ООН. Організація Об’єднаних Націй створювалася як єдина універсальна організація, покликана «підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою… здійснювати мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, владнан-ня або розв’язання міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру» (ст. 1 Статуту ООН). У Статуті ООН основні норми щодо врегулювання міжна­родних спорів зосереджені в розділі VI «Мирне вирішення спорів» (статті 33—38), який починається з переліку мир­них засобів, що їх спірні сторони за своїм вибором повинні насамперед використати для вирішення спору, продовжен­ня якого могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ч. 1 ст. 33).

Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір» (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і по­роджує певні тертя між ними і напруженість. За Статутом ООН повноваження Організації та її органів залежать від того, до якого виду належить спір або ситуація, а саме чи загрожує їх продовження підтриманню міжнародного миру та безпеки. Здійснювати кваліфікацію спору або ситуації уповноважена Рада Безпеки (ст. 3

4). За загальним прави­лом ООН має право втрутитися у процес мирного врегулю­вання, коли така загроза має місце, а сторони не здатні са­мостійно вирішити спір. Брати участь у вирішенні спорів мають чотири органи ООН: Рада Безпеки, Генеральна Асам­блея, Генеральний Секретар і Міжнародний Суд.

Рада Безпеки, на яку відповідно до ст. 24 Статуту ООН покладена головна відповідальність за підтримання міжна­родного миру та безпеки, посідає центральне місце у вирі­шенні спорів. Відповідно, цей орган має широкі повнова­ження з цього питання: вимагати від сторін вирішення їхнього спору за допомогою мирних засобів, перелічених у Статуті (ч. 2 ст. 33); розслідувати будь-який спір або ситуа­цію для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародно­го миру та безпеки (ст. 34); на будь-якій стадії спору або ситуації рекомендувати належну процедуру чи методи вре­гулювання (ч. 1 ст. 36); надавати в будь-який час сторонам спору, на їх вимогу або за власною ініціативою, рекомен­дації з метою його мирного вирішення (ст. 37, 38) та ін. При виконанні своїх повноважень Рада Безпеки може викону­вати функції добрих послуг, посередництва, обслідування або примирення.

Генеральна Асамблея також має право давати рекомен­дації щодо вирішення спорів або ситуацій, доведених до її відома державами або Радою Безпеки (статті 11, 14, 35). Але її повноваження є факультативними: коли Рада Безпеки виконує свої функції щодо будь-якого спору або ситуації, Генеральна Асамблея не може давати будь-які рекомен­дації, що стосуються цього спору або ситуації, якщо Рада Безпеки не запитає про це (ст. 12).

Нерідко важливу роль у врегулюванні спорів відіграє Генеральний Секретар. Статут ООН уповноважує його до­водити до відома Ради Безпеки про будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжна­родного миру та безпеки (ст. 99). Генеральний Секретар за дорученням Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї надає добрі послуги та здійснює посередництво.

Участь Міжнародного Суду у вирішенні спорів, як зазна­чалося, залежить від ініціативи спірних сторін і їхньої згоди прийняти його юрисдикцію. Але Статут ООН наголошує, що спори юридичного характеру повинні, як загальне правило, передаватися сторонами до Міжнародного Суду (ч. 3 ст. 36).

Вирішення спорів у межах регіональних міжнародних організацій. У ч. 1 ст. 33 Статуту ООН серед засобів вирі­шення спорів названо «звернення до регіональних органів або угод». При застосуванні цієї норми слід брати до уваги розділ VIII «Регіональні угоди» Статуту ООН.

Прикладом регіональних угод є Європейська конвенція 1957 р. про мирне вирішення спорів і Американський до­говір 1948 р. про мирне вирішення спорів, а регіональних органів — Ліга арабських держав, Організація американсь­ких держав, Африканський союз, Рада Європи, Асоціація держав Південно-східної Азії, Організація з питань безпе­ки та співробітництва в Європі.

Статут ООН надав регіональним структурам відносну са­мостійність у мирному врегулюванні спорів. Критерієм роз­межування повноважень є характер міжнародних спорів. Компетенція ООН охоплює спори, продовження яких може загрожувати або в дійсності загрожує міжнародному миру та безпеці. Сфера дії регіональних організацій обмежена місцевими спорами, під якими прийнято розуміти спори між державами певного географічного району, продовження яких не загрожує підтриманню міжнародного миру та без­пеки всередині або поза межами цього району.

 

< Попередня   Наступна >