181

---

§ 10 Вирішення міжнародних спорів між державами та юридичними і фізичними особами

Донедавна міжнародний спір вважався синонімом спо­ру між державами. Ідея запровадження міжнародних ме­ханізмів вирішення спорів між державами та приватними особами розглядалася як втручання у сферу виключної внутрішньої компетенції держави і тому принципово не приймалася державами. Утім ситуація кардинально зміни­лася у другій половині ХХ століття, коли надзвичайно зрос­ли кількість і розмаїття міжнародних контактів і, відпові­дно, нових типів суперечок. Це потребувало запроваджен­ня адекватних механізмів вирішення спорів.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів діє відповідно до положень Вашингтонської конвенції 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між держа­вами й іноземними особами1. Центр вирішує спори між дер­жавами та приватними іноземними інвесторами шляхом примирення або арбітражу. Досить часто двосторонні дого­вори про взаємний захист інвестицій надають Центру юрис­дикцію щодо спорів про їх тлумачення та застосування. Про­ти України до Центру було подано три позови.

Постійна палата третейського суду в 90-х роках ХХ ст. була уповноважена вирішувати спори між державами або міжнародними організаціями та приватними особами.

Трибунал із позовів між Іраном і США був створений 1981 р. для розгляду, зокрема, позовів американських громадян і компаній проти Ірану та громадян і компаній Ірану проти США. Трибунал вирішив близько 4 тисяч справ.

Окремо слід відзначити діяльність Європейського Суду із прав людини, що розглянув тисячі позовів фізичних та юридичних осіб проти держав — учасниць Європейської конвенції 1950 р. про захист прав людини й основних сво­бод. Аналогічний йому Міжамериканський суд із прав лю­дини розглядає позови про порушення Ам

ериканської кон­венції 1969 р. з прав людини.

У рамках багатьох міжнародних організацій інтеграцій­ного типу фізичні та юридичні особи мають право оскаржу­вати дії органів цієї організації. Наприклад, в рамках Євро­пейського Союзу Суд Європейських співтовариств розгля­нув тисячі позовів приватних осіб проти Європейської Комісії, Ради Союзу та Європейського Парламенту.

Позитивний результат діяльності цих органів полягає насамперед у тому, що спори вирішуються на якомога ниж­чому рівні, не дозволяючи їм набути класичного міждержав­ного характеру. У результаті держава не використовує пра­во дипломатичного захисту приватних осіб, які знаходять­ся під її владою.

Отже, не завжди відповідає сучасним реаліям тверджен­ня, що всі без винятку спори в міжнародній сфері мають розглядатися виключно в рамках принципу мирного вирі­шення спорів, як він сформульований у Статуті ООН. Утім мова не йде про те, щоб звільнити процес вирішення міжна­родних спорів за участю приватних осіб від обов’язку дот­римання стандартів, встановлених міжнародним публічним правом. Натомість є потреба у врахуванні специфіки зазна­чених спорів і, відповідно, збагачення цих стандартів.

 

1 Станом на березень 2003 р. Конвенція набула чинності для 139 дер­жав. Україна ратифікувала Конвенцію 2000 р.

< Попередня   Наступна >