§ 8 Міжнародний Суд

Міжнародний Суд є одним із шести головних органів ООН і головним судовим органом цієї організації (статті 7, 92 Ста­туту ООН). Він прийшов на зміну Постійній палаті міжна­родного правосуддя, що діяла в 1921—1946 роках під час існування Ліги Націй. У теорії Міжнародний Суд часто на­зивають Світовим Судом, що наголошує на межах його юрисдикції та ролі в міжнародному правопорядку. Статут Міжнародного Суду є невід’ємною частиною Статуту ООН. Тому кожна держава – член ООН одночасно є учасницею Статуту Суду, що, проте, не означає автоматичного визнан­ня юрисдикції Суду.

Міжнародний Суд розташований у нідерландському місті Гаага. Складається з 15 суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки на дев’ятирічний строк¹.

Склад Суду повинен забезпечувати представництво голов­них форм цивілізації й основних правових систем світу. Якщо Суд приймає до розгляду справу, спірною стороною якої є держава, що не має у складі Суду судді свого грома­дянства, ця держава має право призначити на час розгляду цієї справи суддю ad hoc на свій вибір.

Головна функція Суду — вирішувати спори на основі міжнародного права. Він також має право надавати консуль­тативні висновки з будь-якого питання міжнародного пра­ва. За час свого існування Міжнародний Суд ухвалив близь­ко 80 рішень у справах, спірними сторонами яких були по­над 60 держав. 16 вересня 2004 р. Румунія подала до Суду позов проти України про визначення меж морського кордо­ну в Чорному морі та, відповідно, меж континентального шельфу та виключних економічних зон.

Вирішення спорів. Міжнародний Суд має право вирішу­вати спори тільки між державами, що є учасницями Стату­ту Суду. Утім спір за участю міжнародної організації або приватної особи фактично може бути розглянутий Міжна­родним Судом, але тільки якщо його можна «трансформу­вати» в міждержавний. Наприклад, 1999 р. Федеративна Республіка Югославія (зараз Сербія та Чорногорія) подала позови проти окремих держав — членів НАТО, але не про­ти самої цієї міжнародної організації, що ініціювала та ре­алізовувала застосування збройної сили проти ФРЮ. Також Суд неодноразово вирішував спори про притягнення до відповідальності держав, що порушили права іноземців, за позовами держав, громадянами яких були ці особи.

Юрисдикція Міжнародного Суду є факультативною, тобто Суд має право прийняти справу до розгляду по суті тільки за умови надання на це чітко вираженої згоди обома спірними сторонами.

Відповідно до ст. 38 Статуту Суду цей судовий орган ви­рішує спори на підставі міжнародного права, застосовуючи міжнародні договори, міжнародні звичаї, загальні принци­пи права, а також, як допоміжний засіб для визначення правових норм, судові рішення та доктрини найбільш ква­ліфікованих спеціалістів із публічного права. Утім сторони спору можуть домовитися про надання Суду права виріши­ти справу ex aequo et bono, тобто по справедливості.

Рішення Міжнародного Суду є обов’язковим для сторін, остаточним і не підлягає оскарженню. Згідно зі ст. 94 Ста­туту ООН, коли яка-небудь сторона у справі не виконає зо­бов’язання, покладеного на неї рішенням Суду, друга сто­рона може звернутися до Ради Безпеки, яка може зробити рекомендації або вирішити про вжиття заходів для вико­нання рішення.

Надання консультативних висновків. Статут ООН надає право Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки запитувати від Міжнародного Суду консультативні висновки з будь-якого юридичного питання (ст. 96). Крім того, Генеральна Асам­блея може дозволити іншим органам ООН і її спеціалізова­ним установам запитувати консультативні висновки Суду з юридичних питань, що виникають у межах їхньої компе­тенції. До цього часу Міжнародний Суд надав 24 висновки на запити Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економіч­ної та Соціальної Ради, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров’я та Міжнародної морської організації.

Незважаючи на те, що консультативні висновки Суду не мають юридично обов’язкової сили для органів (установ), що його запитали, загалом вони виконуються.

_{1 Зокрема, Міжнародний Суд (діє з 1946 р.), Міжнародний трибунал з морського права (1996), Апеляційний орган Світової організації торгівлі (1996), Європейський суд з прав людини (1959), Міжамери­канський суд з прав людини (1979), Суд Європейських співтовариств (1952), Суд Європейської угоди про вільну торгівлю (1994), Суд Еконо­мічного Союзу Бенілюксу (1974), Економічний суд Співдружності не­залежних держав (1993), Суд Спільного ринку Східно-Південної Афри­ки (1998), Суд Андійського співтовариства (1984), Центральноамери­канський суд (1994).}

_{2 З 1961 по 1970 рр. суддею Міжнародного Суду від СРСР був Корецький Володимир Михайлович (1890–1984), який у 1944–1949 ро­ках очолював кафедру міжнародного права Харківського юридичного інституту (зараз це Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). З 1968 по 1970 рр. він обіймав посаду Віце-Прези­дента Суду.}