Радник

---

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня

1996 р. № 93/96-ВР має таку структуру:

Розділ І

Загальні положення

Стаття  1. Визначення термінів, що вживаються у Законі.

Стаття  2. Види іноземних інвестицій.

Стаття  3. Форми здійснення іноземних інвестицій.

; margin-right: -1.0pt; margin-bottom: .0001pt; margin-left: 5.65pt; mso-pagination: none; mso-layout-grid-align: none; text-autospace: none;">Стаття  4. Об’єкти іноземного  інвестування.

Стаття  5. Оцінка іноземних інвестицій.

Стаття  6. Законодавство про інвестиційну діяльність іноземних інвесторів на території України.

Розділ ІІ

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій

Стаття  7. Правовий режим інвестиційної діяльності.

Стаття  8. Гарантії у разі зміни законодавства.

Стаття  9. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій дер-

жавних органів та їх посадових осіб.

Стаття 10. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам.

Стаття 11. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності.

Стаття 12. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Розділ ІІІ

Державна реєстрація та контроль за здійсненням іноземних інвестицій

Стаття 13. Державна реєстрація іноземних інвестицій.

Стаття 14. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій.

Стаття 15. Статистична звітність про іноземні інвестиції.

Розділ ІV

Підприємства з іноземними інвестиціями

Стаття 16. Організаційно-правові  форми підприємств з іноземними інвестиціями.

Стаття 17. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями.

Стаття 18. Обкладення митом.

Стаття 19. Умови реалізації продукції (робіт, послуг).

Стаття 20. Оподаткування.

Стаття 21. Права інтелектуальної власності.

Розділ V

Іноземні інвестиції на основі концесійних договорів,

договорів (контрактів) про виробничу кооперацію,

спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності

Стаття 22. Концесійні договори.

Стаття 23. Договори (контракти) про інвестиційну діяльність.

Стаття 24. Регулювання господарської діяльності за договорами (контрактами).

Розділ VІ

Іноземні інвестиції у спеціальних (вільних) економічних зонах

Стаття 25. Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) еконо-

мічних зонах.

Розділ VІІ

Розгляд спорів

Стаття 26. Порядок розгляду спорів.

Стаття 27. Заключні положення.

У ст. 2 згаданого Закону зазначається, що іноземні інвестиції здій-

снюються у вигляді:

“– іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;

– валюти України — при реінвестиціях в об’єкт первинного інвес- тування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законо- давства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

– іншого рухомого і нерухомого майна і пов’язаних з ними майно-

вих прав;

– акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної осо- би, створеного відповідно до законодавства України чи законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

– грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’я-

зань, гарантованих першокласними банками, та таких, що мають вар-

тість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процеду-

рами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

– будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвер- тованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтвер- джена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на тери- торії України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, про- мислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

– прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами й використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства чи договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

– інших цінностей відповідно до законодавства України”.

У ст. 3 Закону встановлено, що іноземні інвестиції можуть здійсню-

ватися у таких формах:

“– часткової участі у підприємствах, створюваних спільно з україн- ськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки дію- чих підприємств;

– створення підприємств, які повністю належать іноземним інвес- торам філіалів та інших відокремлених підрозділів іноземних юридич- них осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

– придбання не забороненого законами України нерухомого або ру- хомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержан- ня майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

– придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України;

– придбання інших майнових прав;

– в інших формах, не заборонених законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів з суб’єктами гос- подарської діяльності України”.

Отже, законодавство України про іноземні інвестиції — це система передусім матеріально-правових,  а не колізійних норм. У зв’язку з іно- земними інвестиціями часто порушується питання про націоналізацію. Остання є дамокловим мечем, який нависає над інвестиціями, що на- дійшли до певної країни від іноземців.

Націоналізація — це захід, що вживається державою, у контексті яко- го майно, що перебуває у приватній власності, передається у власність держави, тобто одержавлюється. Термін “націоналізація” є антонімом терміна “приватизація”.

Право держави на націоналізацію приватної власності, в тому числі тієї, що належить іноземцям, визнається міжнародним правом і є преро- гативою суверенної держави. Хартія економічних прав і обов’язків дер- жав, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., передбачила, що кожна держава має право націоналізувати іноземну власність. Держава, яка здійснює націоналізацію, має сплатити компенсацію відповідним приватним власникам. Спори про компенсації регулюються згідно з внутрішнім правом відповідної держави.

Націоналізація не вважається покаранням. Націоналізація тлумачить- ся як упевненість держави у тому, що зміна власності з приватної на пуб- лічну відповідає кардинальним інтересам суспільства загалом.

Міжнародне право засуджує грабіжницьку націоналізацію, але до- пускає таку, що супроводжується швидкою, адекватною й ефективною компенсацією.

< Попередня   Наступна >