Радник

---

Серед майже чотирьох десятків визначень термінів, що їх містить ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квіт- ня 1999 р. № 959-ХІІ, є і дефініція зовнішньоекономічного  договору:

“Зовнішньоекономічний  договір (контракт) — матеріально оформле-

на угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або при- пинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяль- ності”.

Верховна Рада України 21 жовтня 1999 р. прийняла Закон України “Про внесення змін до ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” №1182-ХІV (Офіційний вісник України. — 1999. — № 46; Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 51). Нині вимоги до контракту формулюються так:

e; text-autospace: none;">“Зовнішньоекономічний  договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної  діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи Законом. Повноваження представника на укладення зовніш- ньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, ста- тутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньо- економічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Форма зовнішньоекономічного  договору визначається місцем його

укладення. Якщо дотримані вимоги законодавства України, то укладена за кордоном угода не може були визнана недійсною внаслідок недотри- мання форми.

Угоди щодо будівель та іншого нерухомого майна, що знаходиться на території України, визнаються за її законами.

Права та обов’язки сторін контракту визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не домовляться про інше. Місце укладення угоди визначається згідно із законами України”.

Далі у ст. 6 Закону зазначається:

“Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (кон- трактів) визначаються правом країни, вибраної сторонами  при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження.

За відсутності угоди між сторонами щодо права, яке має застосовува- тися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності Сторона, яка є:

продавцем — у договорі купівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового наймання; ліцензіаром — у ліцензійному договорі; охоронцем — у договорі зберігання;

комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

довірителем — у договорі заручення;

перевізником — у договорі перевезення;

експедитором — у договорі транспортно-експедиційного  обслугову-

вання;

кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поруки; заставником — у договорі застави.

До зовнішньоекономічних  договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно- монтажних робіт застосовується право країни, де створюються перед- бачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного  договору (контракту) про створення

спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного  договору (контракту), укладеного на аук- ціоні, у результаті конкурсу, на біржі, застосовується право країни, на те- риторії якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До прав і зобов’язань за зовнішньоекономічним договором (контрак-

том), не вказаним у цій статті, застосовується право країни, де заснова-

на або має місце проживання, або основне місце діяльності Сторона, яка

здійснює виконання такого договору  (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

У разі приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги місце проведення такого приймання, ос- кільки сторони не погодили інше”.

“Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрак- тів)” від 5 жовтня 1995 р. № 75 передбачає, що у контракті повинні міс- титися такі обов’язкові умови:

1. Назва, номер договору (контракту), дата і місце його укладення.

2. Преамбула.

3. Предмет договору.

4. Кількість і якість товару (обсяги виконання робіт, надання по-

слуг).

5. Базисні умови поставки товарів (приймання — здавання викона-

них робіт або послуг).

6. Ціна і загальна вартість договору.

7. Умови платежів.

8. Умови здавання (приймання) товару (роботи, послуги).

9. Упакування та маркування.

10. Форс-мажорні обставини.

11. Санкції та рекламації.

12. Арбітраж.

13. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

Зазначені умови договору (контракту) вважаються обов’язковими. За домовленістю сторін у ньому можуть передбачатися і додаткові умови.

Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) підляга- ють державному обліку (реєстрації). Це сприяє контролю за надходжен- ням валютної виручки в Україну.

Зазначене Положення містить наприкінці перелік законодавчих і нор- мативних актів України, що стосуються форми, порядку укладення і ви- конання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Згадана у підрозділі “Джерела права” Віденська конвенція 1980 р. ре- гулює договори купівлі-продажу, укладені в результаті обміну офертою та акцептом. Конвенції властива диспозитивність. Це, зокрема, виявля- ється у широкій автономії волі сторін. Приєднуючись до Конвенції, Ук- раїна зробила окремі застереження. Наприклад, застерегла, що визнає лише письмову форму зовнішньоекономічного  договору (контракту), ук- ладеного суб’єктами підприємницької діяльності, які мають місцезна- ходження в Україні. Норми Конвенції запозичуються для національного

законодавства. Це, зокрема, відображено у Законі України “Про зовніш- ньоекономічну діяльність” та “Положенні про форму зовнішньоеконо- мічних договорів (контрактів)”. Конвенція, як і інший ратифікований міжнародний договір, вважається частиною національного законодав- ства і може використовуватися як нормативно-правовий  акт прямої дії.

У ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” пе-

редбачається у певних випадках запровадження режиму ліцензування.

Існують такі види ліцензій:

Генеральна — дозвіл на операції з певного виду товарів та/або з пев-

ною групою країн протягом періоду дії режиму ліцензування.

Разова (індивідуальна) — іменний (конкретний) дозвіл на здійснення окремої операції відповідним суб’єктам зовнішньоекономічної діяль- ності.

Відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт чи імпорт товару

протягом певного часу (понад місяць) з визначенням його загального обсягу.

Детально ліцензування не розглядатимемо з огляду на те, що воно належить до сфери публічного, а не приватного права.

У процесі здійснення експортно-імпортних операцій важливе значен- ня має сертифікація продукції. Сертифікація  означає відповідність про- дукції вимогам держави та міжнародних стандартів. Вона була започат- кована Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 р. Створено Державну систему серти- фікації України УкрСЕПРО. Сертифікація також належить до сфери пуб- лічного права.

У зовнішньоекономічній діяльності певне місце належить бартеру.

Бартерними називають збалансовані за вартістю товарообмінні операції. Вони здійснюються без руху грошових коштів. Бартерні операції регу- лювались Указом Президента України “Про регулювання бартерних (то- варообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від

27 січня 1995 р. № 84/95 та іншими нормативно-правовими  актами.

Для того щоб здійснювати бартерні (товарообмінні) операції, в упов- новажених банках України потрібно було відкрити так звані попередні імпортні депозити. Це своєрідне застереження для унеможливлення  без- платного вивезення з України матеріальних цінностей. Згадані депозити не відкривалися, коли бартерні (товарообмінні) операції виконувалися за уповноваженням Кабінету Міністрів України.

Реєстрація бартерного договору  відбувається за наявності довідки

уповноваженого банку про відкриття попереднього імпортного депо-

зиту.

Бартерний договір можна переоформити в інші види зовнішньоеко- номічних договорів (контрактів) з оплатою в іноземній валюті та пере- декларуванням товарів. Було встановлено процедуру повернення відкри- тих попередніх імпортних депозитів.

Як бачимо, зовнішньоекономічна  діяльність є досить багатоаспект-

ним явищем.

Окремого розгляду потребує правове поле навколо іноземних інвес-

тицій в Україні.

< Попередня   Наступна >