Радник

---

У Цивільному кодексі України від 18 липня 1963 р. зобов’язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, присвячено гл. 40. Вона міс- тила такі статті:

Стаття 440. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.

Стаття 4401. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 441. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її праців-

ників.

Стаття 442. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями держав-

mal" style="margin-top: .7pt; margin-right: 47.7pt; margin-bottom: .0001pt; margin-left: 53.65pt; text-align: center; mso-pagination: none; mso-layout-grid-align: none; text-autospace: none;" align="center">них і громадських організацій, а також службових осіб.

Стаття 443. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Стаття 444. Шкода заподіяна в стані необхідної оборони.

Стаття 445. Відповідальність за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності.

Стаття 446. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п’ятнадцяти років.

Стаття 447. Відповідальність  за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від п’ят-

надцяти до вісімнадцяти років.

Стаття 448. Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним не-

дієздатним.

Стаття 449. Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, нездатним ро-

зуміти значення своїх дій.

Стаття 450. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небез-

пеки.

Стаття 451. Відповідальність  за шкоду, спільно заподіяну кількома особами.

Стаття 452. Право регресу до винної особи.

Стаття 453. Способи відшкодування шкоди.

Стаття 454. Врахування вини потерпілого і майнового стану особи, яка заподі-

яла шкоду.

Стаття 455. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я.

Стаття 456. Відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть громадянина,

пов’язані з виконанням ним трудових обов’язків.

Стаття 457. Відповідальність  за ушкодження здоров’я і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов’язаний сплачувати страхові внески.

Стаття 458. Відшкодування шкоди, зв’язаної з ушкодженням здоров’я громадя-

нина, якому не призначені допомога або пенсія (статтю виключено згідно із Законом від 22 квітня 1993 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 22. — С. 227).

Стаття 459. Відшкодування витрат на поховання.

Стаття 4591. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Стаття 460. Регресні вимоги.

Стаття 461. Відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню.

Стаття 462. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров’я неповнолітнього.

Стаття 463. Зміна розміру відшкодування за вимогою потерпілого в разі зміни стану його працездатності.

Стаття 464. Зміна розміру відшкодування на вимогу осіб, що заподіяли шкоду.

Стаття 465. Строки виплати відшкодування.

Стаття 466. Відшкодування шкоди в разі припинення юридичної особи, зобо-

в’язаної до відшкодування.

Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. містив також близьку за змістом главу 41 “Зобов’язання, що виникають внаслідок ря- тування соціалістичного майна”, що складалася лише з двох статей:

Стаття 467. Відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні соціалістичного майна.

Стаття 468. Порядок відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні соціалі-

стичного майна.

Аналіз наведених статей Цивільного кодексу від 18 липня 1963 р. свід- чить, що в Україні до умов виникнення зобов’язання внаслідок заподіян- ня шкоди належали:

• протиправна дія (бездіяльність);

• наявність шкоди;

• причинний зв’язок між протиправною дією (бездіяльністю) і шкодою;

• вина делінквента (але встановлена і безвиновна (об’єктивна) від-

повідальність).

У праві України як держави, що належить до континентальної систе- ми права, вирізняють таке поняття, як “генеральний делікт” (тобто все- осяжне формулювання протиправної дії). Воно міститься у ст. 440 Ци- вільного кодексу України від 18 липня 1963 р.:

“Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподі-

яна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у по-

вному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо до-

веде, що шкоду заподіяно не з його вини.

Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом”.

Англосаксонське право (common law) не містить загального поняття протиправної дії. Воно є системою так званих сингулярних деліктів. Су- купність окремих фактичних складів правопорушень англосакси назива- ють “torts”.

Щось середнє між континентальною системою “генерального делік-

ту” і англосаксонською системою “сингулярних деліктів” становить пра-

во ФРН та Швейцарії (“змішаний делікт”).

У 1977 р. Цивільний кодекс України було доповнено ст. 5694, у якій містяться колізійні прив’язки щодо делікту з іноземним елементом. На- ведемо зазначену статтю:

“Стаття 5694. Закон, застосовуваний до зобов’язань, які виника-

ють внаслідок заподіяння шкоди

Права і обов’язки сторін за зобов’язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Права і обов’язки сторін за зобов’язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є українськими громадяна- ми або українськими організаціями, визначаються за українським законом.

Іноземний закон не застосовується, якщо дія чи інша обставина, яка

є підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за українським зако-

ном не є протиправною”.

Колізійне регулювання деліктних зобов’язань міститься і в Конвенції

СНД від 22 січня 1993 р. Наводимо формулювання відповідної статті: “Стаття 42. Відшкодування шкоди

1. Обов’язки з відшкодування шкоди, окрім тих, що випливають з до-

говорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством До- говірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Якщо завдавач шкоди і потерпілий є громадянами однієї Договір-

ної Сторони, то застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

3. У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потер- пілий може подати позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач”.

У ст. 1593 “Зобов’язання внаслідок завдання шкоди” проекту Цивіль-

ного кодексу України від 25 серпня 1996 р. зазначалося:

“1. Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Проте сторони зобов’язання у будь-який час після його виник- нення можуть обрати право країни суду.

2. Права та обов’язки за зобов’язанням, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, а його сторони мають звичайне місце пере-

бування або місце знаходження в одній країні, визначаються за правом країни.

3. Іноземне право не застосовується, якщо дія чи інша обставина,

що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодав-

ством України не є протиправною”.

< Попередня   Наступна >