119

---

3.2. Характеристики основних логічних принципів.

Принцип достатньої підстави. Цей принцип говорить: Будь-яка думка, виражена привселюдно, повинна мати достатню підставу. Хоча цей принцип і був явно введений у логіку тільки Лейбницем, але по суті саме цим принципом керувався як вихідним ще Аристотель, який визначав науку аналітики (тобто логіки) так: "Насамперед варто сказати, про що дослідження і справа якої воно (науки): воно про доведення, і це справа науки, що доводить" (Перша Аналітика, 24a 12-13). Але будь-яке доведення повинне спиратися на якусь підставу, причому не на будь-яку підставу, а на достатню підставу. Але що таке «достатня» підстава? Змістовний критерій достатності, тобто задовільності, лежить за межами власне логіки, у сфері конкретних наук, практики і людського спілкування. При цьому в кожній окремій науці й у кожній окремій сфері практики і спілкування є свої власні уявлення про достатність, як є вони у кожної окремої людини в її життєвих планах і ведучих до них діях. Щоб зшити плаття або купити клейонку на кухонний стіл, досить обійтися примітивним метром швеця; щоб не спізнитися на лекцію або на побачення, досить обійтися звичайним наручним годинником, але щоб запустити супутник, механічного годинника вже недостатньо і потрібно користуватися дуже точним, можливо, навіть атомним годинником; щоб довести математичну теорему, варто звернутися до необхідного і достатнього списку аксіом, правил виводу і раніше доведених теоорем; щоб довести законність позову або призначення покарання, потрібно послатися на необхідної і достатні для них підстави в фактичних обставинах справи та в нормах матеріального і процесуального права, а також на логічний зв’язок між ними і т.д. Наші уявлення про матеріальне благополуччя сильно відрізняються у різних людей – одному, як Шурі Балаганову з «Золотого теляти» І.Ільфа і Є. Петрова, «для повного щастя» потрібно десять тисяч, а іншому, як Остапу Бендеру

– мільйон, а то й куди більше одиниць вільно конвертованої валюти. Таким чином, змістовні критерії достатності дуже варіабельні, але через це зовсім не випливає, що принцип достатньої підстави не потрібний у логіці, як вважають деякі сучасні його критики. Якщо він не потрібний, то тоді не потрібно буде нічого доводити, і вся наука і нормальна людська діяльність перетворяться на аморфну хаотичну масу нічим не підкріплених тверджень і заперечень і, відповідно, керованих (або взагалі некерованих) дій і вчинків – буде «все дозволено», у тому числі і злочини, оскільки всі юридичні закони перестануть діяти, бо не будуть вважатися необхідними та достатніми підставами. У логіці ж цей принцип цілком на місці, тому що замість змістовних критеріїв достатності в ній діють формальні критерії у вигляді інших основних принципів. Сам же він є теоретичною аксіомою, з якої випливає ідея доведення. Довести твердження — значить показати, що воно є логічним наслідком інших тверджень, істинність яких уже встановлена. Висновок логічно випливає з прийнятих засновків, якщо він зв'язаний з ними цим логічним законом. Так що без його визнання немає необхідності в логічному слідуванні і немає необхідності в самій процедурі доведення.Принцип тотожності А ? А. Він вимагає, щоб у процесі міркування ми вживали деякий термін у тому самому змісті, розуміючи під ним щось визначене.Таким чином, принцип тотожності встановлює перший формальний критерій необхідності і достатності для правильної думки. Інакше кажучи, кожне висловлювання випливає із самого себе і є необхідною і достатньою умовою своєї істинності. Цю обставину можна розуміти і як імплікацію А з А и виразити даний закон символічно у вигляді іншої формули А® А, наприклад: "Якщо будинок високий, то він високий" або навіть «якщо трава залізна, то вона залізна» тощо.У застосуванні принципу тотожності до конкретного матеріалу з особливою наочністю виявляється загальна риса всіх логічних принципів. Вони являють собою формальні тавтології, як би повторення того самого і не несуть змістовної, "предметної" інформації. За цю змістовну «порожнечу» логіку часто критикують люди, які погано їй вчилися і зовсім її не зрозуміли. Насправді логічні принципи — це усього лише гранично загальні схеми, відмінна риса яких полягає у тім, що підставляючи в них будь-які конкретні висловлювання (як істинні, так і хибні), ми обов'язково одержимо істинний вираз.Деякі критики формальної логіки (на кшталт Гегеля і його послідовників) витлумачували принцип тотожності як невірний принцип буття, що говорить про його абсолютну сталість і визначеність. Зрозумілий так, він перетворюється у твердження, що речі завжди залишаються незмінними, тотожними самим собі. Таке розуміння принципу тотожності не має нічого спільного з логікою. Як відзначає сучасний російський логік О.А. Івін, цей принцип узагалі нічого не говорить про мінливість або немінливість речей і людей. Він стверджує тільки те, що якщо річ міняється, то вона міняється, а якщо вона залишається тією ж, то вона такою ж і залишається, і нічого більшого понад це.Принцип тотожності забезпечує передбачуваність у поводженні людей, які його дотримують, оскільки вони підкоряються вимогам сталості, визначеності думки і серйозно розраховують на те, що їх правильно зрозуміють. Дійсно, у процесі міркування значення понять і тверджень не слід змінювати. Вони повинні залишатися тотожними самим собі, інакше властивості одного об'єкта непомітно виявляться приписаними зовсім іншому. Якщо ми почали говорити, припустимо, про зірки як небесні тіла, то слово "зірка" повинне протягом усього часу, поки ми обговорюємо цю тему, позначати саме такі тіла, а не зірки на новорічних ялинках, зірки естради або зірки на погонах офіцерів. В останньому випадку даний принцип попереджає нас про необхідність попереднього аналізу й уточнення понять, які ми використовуємо в наших твердженнях і запереченнях. Принцип непротиріччя (несуперечливості) думки: ~ ( А ? ~ А). Міркування повинно бути не тыльки зрозумілим, чітким та визначеним, але й послідовним та несуперечливим. Послідовність виражається у принципі несуперечливості думки, який проголошує: два протилежних судження не можуть бути одночасно істинними. З цього випливає, що принаймні одне з них обов’язково буде хибне. Цей принцип становить другий формальний критерій достатньої правильності думки. Слід звернути увагу на легковажне ставлення щодо назви даного принципу, яке досить часто зустрічається і в науковій, і в навчальній літературі з логіки, коли його називають “принципом суперечності”. Проти такого вживання слід зважити на те, що навіть не можна уявити, щоб у кримінальному кодексі цивілізованої держави з’явилася норма виду “право злочину”. Для чого ж тоді в логіці зберігати некоректний і просто хибний вираз “принцип (= закон) суперечності”? Адже сенс цього принципу полягапє саме в забороні суперечності, а не в дозволі і тим більше не в заохоченні до суперечливості думки. Одна з причин такого називання даного принципу полягає в довгому пануванні в нашій країні за часів СРСР офіційно підтримуваної з верхніх політичних щаблів так званої діалектики в її гегелівсько-марксистській версії як логіки у її найвищій формі. Згідно з нею, будь-який предмет думки одночасно має і не має певної якості, тобто підкорюється законові протиріччя, суперечливості. Простий аргумент проти такого “принципу” – людина не може одночасно щось робити і не робити, вважатися і не вважатися добропорядним громадянином, бути злочинцем і не бути ним, - сприймався як зазіхання на підвалини ідеології і переслідувався за сталінських часів як кримінальний злочин, а після певного пом’якшення тоталітарного режиму – як адміністративна провина і як вияв нелояльності до пануючої ідеології.З точки зору послідовної теорії визнання принципу протиріччя в логіці неодмінно веде до того, що в ній можуть виводитися прямо протилежні твердження, які ні до чого не зобов’язують тих, хто не бажає керуватися у своїх думках другим формальним критерієм достатності використвуваних підстав. Адже нікого не задовольнить висловлювання типу – “Мене звуть Микола і не Микола”, “Марія народила і не народила сина” тощо. Зрозуміти подібні вирази і тим більше погодитися з ними може хіба шизофренік, а наполягати на їх істинності може тільки шахрай. Проте саме юристам найчастіше доводиться зустрічатися з суперечливістю між думкою та справою, яку з гіркотою помітив ще Сократ: «Людина знає, що таке добре, але робить те, що погано».Принцип виключеного третього А ? ~ А формулюється наступним чином: про будь-який предмет думки можна або щось стверджувати, або заперечувати те ж саме – третього не дається (tertium non datur). Внаслідок цього два суперечні судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них – обов’язково істинне.Цей принцип становить третій формальний критерій достатньої правильності думки. Порушення принципа виключеного третього полягає у ствердженні одночасної хибності двох контрадикторних суджень та у пошуках третього істинного судження (якоїсь середини). На цій підставі в англомовній літературі цей принцип називають принципом виключеної середини (Principle of the Excluded Middle). Слід зауважити, що цей принцип ще з давнини викликав критику у прихильників парадоксів, пов’язаних з нечікістю понять, які позначають перехідні стани буття та якості предметів: парадокси Евбуліда “купа зерна”, “лисий” вказували на неможливість визначено сказати, коли множину зерен або волосся, що випало з голови людини, слід вважати достатньою для того, щоб назвати множину зерен “купою зерна”, а людину “лисою”. Розв’язання цих парадоксів може йти двома різними шляхами – або шляхом домовленості, що ж таки вважати “купою”, “лисим”, а у більш серйозних випадках, типових для юриспруденції – кого вважати молодою (тобто невідповідальною за свої рішення і вчинки) людиною, а кого ні; або шляхом побудови неаристотелівських логічних систем, що мають не два, а більшу кількість істиннісних значень, тобто так званих багатозначних аж до безкінечно-значних та нечітких логічних систем.  Вже згаданий Гегель критикував принцип виключеного третього з іншої позиції, пропонуючи приклад двох тверджень, жодне з яких не буде істинним: «Дух є зеленим или він не є зеленим». Через 100 років Б. Рассел теж демонстрував обмеженість даного закону прикладом з’ясування істинності твердження “Нинішній король Франції є лисим”. Але в обох випадках ми маємо справу не з дискредитацією даного принципу, а з безсенсовними висловлюваннями, які взагалі не підлягають істиннісній оцінці. Але з цих прикладів слід зробити висновок: принцип виключеного третього можна застосовувати виключно до осмислених суджень.Крім наведених основних, в сучасній логіці запропоновано безліч інших похідних принципів (подвійного заперечення, контрапозиції, де Моргана тощо). Слід зауважити, що їх виведення можливе лише за умови припущення істинності основних принципів. Завдяки табличній техніці встановлення рівносильностей між формулами процес знаходження завжди-істинних формул, які можна вважати вираженням логічних принципів, залежить лише від наших зусиль, бажання і терпіння. Це дає привід багатьом прихильникам сучасної математичної логіки, зокрема О. А. Івіну, вважати, що основних принципів логіки не існує, бо всі принципи рівноправні. Більш того, він вважає, що обговорювані вище принципи взагалі є не принципами, а просто порадами. Якщо стати на цю точку зору, то й уся логіка є не наукою, а просто збіркою порад, до яких можна прислуховуватися, а можна й не прислуховуватися. На жаль, надто багато людей, які навіть не чули про думку О. А. Івіна, діють і мислять саме так, ніби вони керуються саме нею. Проте навіть у сфері логіки порушення принаймні двох основних принципів – достатньої підстави та тотожності, - веде до побудови формальних теорій, які роблять відповідні зусилля марними, а формальне виведення нових принципів позбавленим наукового і практичного застосування. < Попередня   Наступна >