85

---

11.2. Аргументація і доведення.

Аргументація — це повне (строге) або часткове (нестроге) обґрунтування якого-небудь твердження з використанням інших тверджень. Схема будь-якої аргументації описується виразом «Подія А сталася тому, що мала місце подія В» (тобто антиімплікацією А ¬ В).Те твердження, що відстоюється, називається тезою аргументації. Твердження, використовувані при обґрунтуванні тези, називаються аргументами, або підставами. Логічну структуру аргументації, тобто спосіб логічного обґрунтування тези за допомогою аргументів, називають формою аргументації, або демонстрацією.У залежності від сфери застосування, ступеня спільності і значимості тези поділяються на теоретичні (у логіці і математиці їх називають теоремами) і практичні. У ролі аргументів можуть виступати математичні і логічні аксіоми, принципи логіки, природно-наукові закони (фізики, хімії, біології тощо), юридичні закони, протоколи спостережень, статистичні дані, свідчення компетентних очевидців, що заслуговують довіри, кіно-, фото-, аудіо-, відеодокументи, висновки експертів, так називані «речові докази» і т.інДемонстрація може бути організована як у вигляді безпосереднього пред'явлення речових аргументів, так і у вигляді більш складного ланцюжка логічних умовиводів. Прикладами нестрогої аргументації можуть бути прості пояснення деякого побутового факту – «я спізнився на лекцію, тому що проспав», «я погано підготувався до іспиту, тому що не приділив досить часу для вивчення предмета». Хоча таке пояснення може показатися незадовільним, але воно принаймні виглядає чесним визнанням власної провини і тому в більшій мері пробачливим, чим пояснення типу «я спізнився, тому що мені перебігла дорогу чорна кішка і довелося далеко обходити її слід», або «я погано підготувався до іспиту, тому що вчора терміново потрібна була допомога троюрідній сестрі племінниці моєї мами». Ці пояснення, звичайно, теж можуть бути щирими, але вони вкрай рі

дко оцінюються як прийнятні. Найбільш важливим видом аргументації є доведення як повне і строге, а не часткове і нестроге обґрунтування тези. Доведення у сучасній літературі часто називають також демонстративною аргументацією. Доведення – це процедура встановлення істинності якоїсь тези за допомогою положень, істинність яких або вже була раніше встановлена або приймається без доведень. Характерними рисами демонстративної аргументації є її об'єктивність, завершеність і вірогідність. Коли говорять про об'єктивність доведенню, то мають на увазі, що його результат не залежить від суб'єктивних думок, схильностей, переваг, що воно має примусову силу. Однак, на наш погляд, замість об'єктивності результатів доведення, особливо в сфері юриспруденції, більш доцільним буде говорити про інтерсуб’єктивність результатів доведення, тому що повне виключення суб'єктивного фактора з юридичних міркувань недосяжно.Завершеність результатів доведення означає, що висновки, отримані в його ході, повинні мати остаточний характер і можуть тому надалі виступати у виді самостійних аргументів (раніше доведених теорем). На цій підставі вважається, що висновки демонстративної аргументації мають однозначний або достовірний характер. На противагу цьому всі недемонстративні форми аргументації розглядаються як проблематичні і гіпотетичні, тобто обґрунтовані з тим або іншим ступенем імовірності. За логічною формою доведення поділяються на прямі і непрямі(побічні). Форму прямого доведенню мовою логіки висловлень можна описати як (А1 ? А2 ?…?Аn) ® Т, де А — аргументи, а Т — теза. Найбільше поширеною формою непрямого (побічного) доведення є така, коли істинність тези Т обгрунтовується хибністю антитези Т за схемою ( ~T? А1 ? А2 ?…?А n) ® ~ ~T, тобто ~T хибне і, отже, істинне Т.У якості непрямого може розглядатися і розділове доведення за формою розділово-категоричного силогізму в його модусі tollendo ponens за схемою  ((Т1 ? Т2 ? …? Tn-1? Тn) ? ( ~T1 ? ~T2 ? … ? ~Tn-1)) ® Tn, де Т1, Т2, … Tn-1, Тn — тези. У розділовому побічному доведенні істинність деякої тези доводиться за допомогою виключення всіх інших можливостей. Розділове доведення можливо тільки тоді, коли в диз'юнктивному висловленні, що є одним із засновків у даному доведенні, були перераховані всі можливі альтернативи. Узагалі за своєю формою доведення можуть бути організовані у відповідності зі схемами як дедуктивних, так і індуктивних умовиводів, а в деяких випадках – умовиводів за аналогією. Однак варто мати на увазі, що вибір і стандарт форми знаходиться в залежності від сфери застосування доведення – так, у математиці визнаються тільки дедуктивні доведення і математична індукція; у континентальних судових системах --дедукція і повна індукція, а в англо- американських судах допускаються й аналогії у формі так званих прецедентів. Від побічних доведень варто відрізняти спростування. Спростування – це процедура встановлення хибності деякої тези. Спростування робляться шляхом указівок на порушення правил доведення і припущених помилок у різних частинах доведення, яке піддається сумніву і критиці (критика тези, критика аргументів і критика демонстрації). Щоб спростувати якусь тезу, слід показати, що виведені з неї наслідки хибні. Спростування відбувається за схемою заперечного модусу (modus tollens) умовно-категоричного силогізму. Більший засновок такого умовиводу є умовне судження, в якому вказується, що з певної причини мають випливати певні наслідки. У наступному засновку ці наслідки згідно з фактами заперечуються. У висновку заперечується і сама причина, з якої виведені ці наслідки:  Якщо мала місце причина А, то мають бути а, в, с...Факти а, в, с,… відсутні.Висновок. Отже, не існувало й причини А. < Попередня   Наступна >