157

---

11. 3. Правила доведення і помилки, що виникають при їхньому порушенні.

Правила побудови доведень поділяються на три групи: стосовно тези, стосовно аргументів, стосовно демонстрації.Правила і помилки щодо тези. 1. Теза повинна бути сформульована зрозуміло, чітко і ясно. У ньому утримується вимога ясності предмета доведенню або спірного положення. Зокрема, його виконання дозволяє «відсіяти» тези, що взагалі не заслуговують на доведення, від тих, до яких потрібно віднестися з усією серйозністю. Часто буває так, що уточнивши тезу, сторони, які сперечаються, доходять висновку - сперечатися немає про що. Для цього іноді необхідно з'ясувати, чи стверджуються, що теза є завжди істинною, або ж що вона є тільки правдоподібним судженням. Як виконати цю вимогу?По-перше, потрібно з'ясувати, чи не містять слова і вирази, використані у формулюванні тези, незрозумілих або двозначних слів. Якщо вони є, слід або уточнити їхній зміст (наприклад, шляхом визначення), або замінити зрозумілими й однозначними словами. Може статисся так, що після уточнення взагалі відпаде необхідність у доведенні. Наприклад, якщо ми зустрінемося з наукообразно висловлену «тезу» на зразок «нераціонально транспортувати рідину в порожній судині з перфорованим дном», те після спрощення одержимо: «Нерозумно носити рідину (наприклад, воду) у судині з отворами в дні, наприклад, у решеті». Навряд чи варто доводити подібну тезу. У формулюванні тези варто уважно стежити за точністю її синтаксичної структури. У протилежному випадку з'являється можливість витлумачити її різним способом. Така можливість мається, наприклад, стосовно наступного твердження виступаючих на нараді прокурорів: «Нам слід посилити боротьбу із шахрайством, що, на жаль, рідко відбувається». Що «рідко відбувається» і тому «гідно жалю» – посилення боротьби із шахрайством або самі шахрайства? – з такого формулювання тези неясно. По-друге, варто виявити точну кількісну характеристи

ку тези. Оскільки будь-яка теза виражається судженням, то потрібно з'ясувати, чи містить воно якесь твердження (заперечення) про всі предмети даного класу або тільки про деякі (про багатьох, про більшість, про меншість тощо). Наприклад, пропонент твердить: «Люди схильні до порушення закону». Хтось може заперечувати, що це не так. Якщо твердження уточнити в такий спосіб: «Деякі люди схильні до порушення закону», то необхідність у доведенні відпаде. Слід також уточнити, у якому сенсі ужиті сполучники «і», «або», «якщо..., те...» тощо Наприклад, сполучник «і» може вживатися й у сполучному (“на столі була тарілка і виделка”), і у виключаючому сенсі («людина може стояти і бігти»), сполучник «або» може виражати як нестрогий, так і строгий диз'юнктивний зв'язок, союз «якщо..., то...» — імпликативний або еквівалентний зв'язок і т.ін.По-третє, із практичної точки зору доцільно уточнити час, про який йде мова в судженні, наприклад уточнити, чи стверджується, що визначена властивість належить предметові завжди, або воно належить йому тільки іноді; уточнити значення таких слів, як «сьогодні», «завтра», «через скільки-то годин» тощо. З цією метою, власне, і розробляється сучасна часова (темпоральна) логіка. Іноді стверджують, що певна подія відбудеться «найближчим часом», «у наступний період». Потрібно зажадати від пропонента уточнювати такі твердження.  Часто зустрічається навмисний виверт «нечіткого формулювання тези», коли використовуються незрозумілі широкій публіці терміни. В американській логічній літературі став хрестоматійним приклад такого виверту, вжитого в полеміці проти Пеппера, кандидата в сенатори штату Флорида, у результаті чого цей кандидат потерпів поразку на виборах. Його супротивник заявив: «... усі в ФБР і кожен член конгресу знають, що Клод Пеппер безсоромний екстраверт. Більш того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно племінниці, сестра його була феспіяанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, добре відомо, що до одруження Пеппер практикував целібат». Для пересічної людини ця характеристика звучяить жахливо. Однак для людини, знайомої зі значенням термінів, що використані в даному провокаційному обвинуваченні, зрозуміло, що воно не має ніякого змісту, тому що екстраверт — це відкрита, товариська людина, непотизм — заступництво родичам, феспіянка—шанувальниця драматичного мистецтва, целібат — безшлюбність. Звинувачувати чоловіука в тому, що він є товариською людиною, що допомагає родичам, що його сестра любить театр, а сам він до одруження був холостяком – просто безглуздо. На практиці в зв'язку з першим правилом часто зустрічається також виверт «надмірна вимога уточнення тези». Вона полягає у вимозі роз'яснити навіть ясні вираження, що веде до так званого «регресу в нескінченність» при доведенні.Наприклад, хтось затверджує, що дане положення істинне. Йому ставлять запитання: «А що такі істина?». Якщо цей пропонент відповість, що істина — твердження, що відповідає дійсності, то його запитають, що він розуміє під дійсністю, під відповідністю тощо. Як бути в такій ситуації? Можна нагадати опонентові й іншим присутнім, що відбувається виверт, і сказати, як він називається. Можна запропонувати ставити питання наприкінці виступу. Деякі люди в таких випадках намагаються “не помічати” надто прискіпливих запитань. У кінцевому рахунку в таких випадках повинен утрутитися суддя (арбітр, експерт) і направити хід доведення в конструктивне русло.За межами логіки знаходяться й інші виверти — «удаване нерозуміння тези», «необґрунтоване обвинувачення в неясності», коли самим розповсюдженим термінам надається незвичайне або переносне значення, а з тексту висмикують окремі фрази, зміст яких, дійсно, поза контекстом неясний. 2. Теза в процесі доведення і спростування не повинна змінюватися без спеціальних застережень.Порушення цього правила приводить до помилки ненавмисної втрати тези або до навмисної логічної диверсії, що називаеється підміною тези. В обох випадках як тезу висувається деяке твердження, а аргументується або критикується інше, подібне з висунутим; наприкінці ж кінців робиться висновок про те, що обґрунтовано або розкритиковано вихідне твердження. Втрата тези відбувається в результаті власної неуважності або неакуратності пропонента при формулюванні тези, а з підміною тези ми зустрічаємося тоді, коли пропонента або аудиторію хочуть свідомо ввести в оману. У багатьох молодіжних дискусіях часто приходиться бачити, як азартний пропонент перескакує з однієї тези на іншу, тобто «втрачає тезу», і в підсумку йому не вдається переконати аудиторію у своїй правоті. Наприклад, студент говорить: «Для судової практики теорія права не потрібна. Вона не вчить, як і що робити в конкретних ситуаціях». Виступаючому кидають репліку: «Ти ще занадто молодий і не знаєш, що тобі буде потрібно». Пропонент утрачає тезу і починає говорити про те, що він, на відміну від багатьох інших, до вступу в академію вже відслужив в армії, і тому вже досить зріла людина, щоб судити про те, що йому потрібно, а що ні. З придбанням досвіду публічних виступів і прилученням до культури наукових і професійних способів аргументації ці помилки (так називані паралогізми) стають усе більш рідкими або взагалі не допускаються.  Більш серйозну небезпеку представляють засновані на підміні тези псевдодоведення - софізми. Приведемо один із прикладів софізмів, які критикував ще Аристотель: «Знання є щось добре. Таким чином, і знання поганого --діло добре. Виходить, погане є добре». Якщо врахувати, що лікарі і юристи часто зіштовхуються з багатьма поганими явищами, то очевидно, що підставна теза – «знання поганого - теж добре знання» підмінений його софістичним антиподом «погане є добре». Засобами софістичної підміни тези є виверти: (1) «підміна аргументованої тези більш сильним твердженням» (стосовно доведенню ця помилка має назву «хто багато доводить, той нічого не доводить»); (2) «підміна тези, що критикується, більш слабким твердженням» (стосовно до спростування вона називається «хто багато спростовує, той нічого не спростовує»).Частим софістичним прийомом при підміні тези підміна аргументованої або критикованої тези обговоренням особистих якостей людини, що висуває тезу або проти інтересів якої може обернутися його доведення.Так, досить часто адвокати в суді, не маючи можливості довести невинність підсудного, починають перелічувати його позитивні якості (гарний працівник, гарний сім'янин тощо) або вибачливі обставини (що він ще молодий, що він чогось ще не розуміє або, навпаки, що він знаходиться вже в такому похилому віці, коли вже часто роблять помилки).З другим правилом пов'язані два наступні софістичні виверти. Ослаблення тези аргументації. Супротивник висуває твердження, яке важко або неможливо обґрунтувати, а потім підмінює це твердження іншим, більш слабким, котре він може довести. Ви зопалу намагаєтеся спростувати друге твердження, але цього, зрозуміло, зробити вам не вдається. Тоді супротивник приводить доведення другого твердження і тріумфує, роблячи вигляд, що довів перше твердження. Розпізнавши цей софістичний прийом, потрібно пояснити присутнім його суть.Посилення критикованого твердження. Цей виверт застосовується так. Ви висуваєте тезу. Супротивник заміняє вашу тезу більш сильним твердженням і показує, що це друге твердження довести не можна. Більш того, він може спростувати друге твердження. У результаті супротивник робить вигляд, що спростував вашу тезу.Щоб ненавмисно не зробити підміни критикованого твердження (у тому числі і більш сильним твердженням), у процесі доведення і особливо в дискусії рекомендується повторювати твердження, перш ніж їх критикувати. Це не тільки етичне правило ведення дискусії, але і корисний методичний прийом, що не дозволяє вам самому відхилитися від головної лінії аргументації.Правила і помилки стосовно аргументів. 1.Аргументи повинні бути достовірними. Це значить, що вони повинні бути або безпосередньо пред'явленими (якщо мова йде про матеріальні об'єкти), або бути обґрунтованими надійними і безперечними документами, або бути раніше фактично або логічно доведеними твердженнями, або бути твердженнями, прийнятими без доведень (аксіоми, принципи).  При порушенні цього правила виникає помилка «необґрунтованого аргументу».Частковим випадком цієї помилки є «помилковий аргумент», коли як аргументи використовуються помилкові твердження. «Помилковий аргумент» виникає і тоді, коли сукупність аргументів суперечлива, і коли аргумент суперечливий сам по собі. Проте, хибність якогось аргументу і навіть усієї системи аргументів ще не означає хибності самої тези, що може бути доведеною за допомогою істинних аргументів. Помилки і виверти, пов'язані з порушенням цього правила.Найбільш розповсюджена помилка – добровільна відмова пропонента від тези при виявленні помилкового аргументу. З цією помилкою може бути зв'язаний софістичний виверт: видати критику аргументів за критику тези. У такій ситуації пропонент повинний пам'ятати, що спростування аргументу ще не є спростуванням тези, чесно визнати свою помилку і постаратися знайти заміну спростованому аргументові, якщо це можливо. Інший несумлінний виверт складається в надмірної причепливості до аргументів і у вимозі доводити очевидні істини. Для нейтралізації цього виверту можна звернутися до присутнім з питанням: «Хто ще (крім опонента) сумнівається в істинності того або іншого твердження?» Звичайно в подібних випадках аудиторія погоджується в очевидній істинності критикованого аргументу. Третій виверт - перекручування аргументів шляхом надання вміщеним в них вираженням іншого змісту. У цьому випадку варто не губитися, а терпляче й акуратно пояснити присутнім зміст застосованого аргументу і вказати на його перекручування.Підміна аргументу в доведенні або спростуванні посиланням на авторитети. Узагалі посилатися на авторитети можна, якщо саме ці автортитети раніше обґрунтували відповідне положення. Якщо це обґрунтування аудиторії добре відомо, не тільки можна, але і потрібно обмежитися простим посиланням. Але якщо воно з якихось причин невідомо, варто відтворити відповідне обґрунтування. У будь-якому випадку, потрібно не просто наводити слова, висмикнуті з тексту, а головні думки, що випливають з аналізу контексту. Більш тонкий виверт називається «прихований помилковий аргумент». Вона може полягати в заміні явно помилкового аргументу передумовою некоректного питання. На цьому виверті побудований класичний софізм: «Ти перестав уже бити свого батька?»  Часто прихований помилковий аргумент маскують у пропущеному засновку ентимеми. У недавнім минулому багато ідеологів висували тезу «Логіка, як і математика, не є класовою наукою. Отже, логіка — не філософська наука», навмисно пропускаючи помилковий аргумент: «Філософія — класова наука», що, утім, цими ідеологами розцінювалася як істина в останній інстанції.2. Аргументи повинні бути незалежні один від одного, тобто доведення не повинне містити в собі кола. При порушенні цього правила виникає помилка «коло в аргументації», коли тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, один із яких, у свою чергу, обґрунтовують за допомогою тези. Таку помилку у логіці називають ще «передбачення підстави» (лат. petitio principii).Правила і помилки стосовно демонстрації.Оскільки схема конкретного доведенню може бути зведена до тієї або іншої форми умовиводу або до їх комбінації, у демонстрації використовуються всі правила побудови відповідних їй умовиводів. Існує тільки одне загальне правило стосовно демонстрації: відношення між аргументами і тезою повинна бути відношенням слідування.Зрозуміло, що при порушенні цього правила виникає помилка «не випливає».З цією помилкою зв'язані наступні софістичні виверти.  Аргумент до публіки — посилання на думки, настрої, почуття слухачів. Людина, що користується таким аргументом, звертається вже не до свого опонента, а до присутніх або навіть випадкових слухачів, прагнучи залучити них на свою сторону і з їх допомогою зробити психологічний тиск на супротивника. Один з найбільш ефективних різновидів аргументу до публіки — посилання на матеріальні інтереси присутніх («аргумент до користі»). Якщо одному з опонентів удається показати, що теза, що відстоюється його супротивником, торкається матеріального стану, прибутків і т.ін присутніх, то їхнє співчуття буде, безсумнівно, на стороні першого. Аргумент до марнославства — висловлювання непомірних похвал опонентові в надії зробити його м'якше і поблажливіше. Вираз: «Я вірю в глибоку ерудицію опонента», «Опонент — людин видатних чеснот» і т.ін — можна вважати завуальованими аргументами до марнославства.Аргумент до неуцтва — використання таких фактів і положень, про які опонент нічого не знає, посилання на твори, яких, як заздалегідь відомо, він не читав. Люди часто бояться зізнатися в тім, що вони чогось не знають, вважаючи, що цим вони нібито принижують свою гідність. У суперечці з такими людьми аргумент до неуцтва діє безвідмовно. Однак якщо не боятися визнати, що чогось не знаєш, і попросити супротивника розповісти докладніше про те, на що він посилається, може з'ясуватися, що його посилання не має ніякого відношення до предмета суперечки.Аргумент до сили («до ціпка») — погроза неприємними наслідками, зокрема погроза застосування або пряме застосування яких-небудь засобів примусу. У будь-якої людини, наділеної владою, більшою фізичною силою або озброєної, часто виникає спокуса вдатися до погроз у суперечці з інтелектуально переважаючим його супротивником. Однак варто пам'ятати про те, що згода, вирвана під погрозою насильства, нічого не варта і ні до чого не зобов'язує того, хто був примушений погодитися.Аргумент до жалості. — спроба викликати у іншій стороні жалості і співчуття. Цей аргумент несвідомо використовується багатьма людьми, що засвоїли собі манеру постійно скаржитися на тяготи життя, труднощі, хвороби, невдачі і т.ін, у надії розбудити в слухачах співчуття і бажання поступитися, допомогти в чомусь тощо. < Попередня   Наступна >