103

---

11.4. Роль доведень у юридичній практиці.

Навіть професійні логіки і математики, не говорячи вже про інших фахівців, не приділяють доведенням стільки часу і сил, як юристи. Без будь-якого перебільшення можна затверджувати, що техніка доведення – головна зброя юриста. На старших курсах вам доведеться вивчати теорію цивільного і карного процесів, у яких ключова роль приділяється концепціям відповідних форм судового доведення. Хоча в підставі цих концепцій лежить логічна структура доведень, варто пам'ятати, що реальне життя з його складностями, конфліктами, аномаліями, не зводиться до чистої логіки. Тому в теоріях судового доведення приділяється значна увага юридичним нормам, що регламентують процес доведення, характер доведень, джерел і способів їхнього отримання, їхньої оцінки з позицій юридичної відповідноссті та припустимості і т.інНа відміну від відносно спокійної і безпристрасної обстановки, у якій здійснюються математичні і логічні доведення або інженерно-технічні обґрунтування, у судовому залі зіштовхуються життєво-важливі і нерідко антагоністичні інтереси. Ці інтереси викликають до життя безліч додаткових факторів, що істотно впливають на процес доведення. Крім власне логічних і юридичних, це психологічні, моральні, економічні, політичні, а іноді навіть естетичні фактори. Процес судового доведенню в силу його змагальності носить принципово нелінійний і немонотонний характер. Так, у логіці і математиці доведення здійснюється одним пропонентом, що дотримується якоїсь однієї лінії аргументації та у принципі не обмежений часом і ресурсами (наприклад, сформульована ще в XVII столітті теорема Ферма залишається недоведеною донині). У судовому ж процесі фактично ми маємо справу як мінімум із трьома лініями доведення – у цивільному процесі це лінії доведенню позивача і відповідача плюс лінія, прийнята судом; у кримінальному процесі це лінія обвинувачення, лінія захисту і лінія суду. Суд може цілком

погодитися з аргументами однієї зі сторін, частково погодитися з окремими аргументами кожної сторони й обрати комбіновану лінію аргументації, нарешті, не погодитися з аргументами жодної сторони, вирішивши справу по власному розсуді або направивши справу на додаткове вивчення. У випадку апеляції до суду вищої інстанції останнім може бути обрана нова лінія доведенню тощо У цьому і полягає нелінійність судових доведень. Їхній немонотонний характер визначається самою змагальністю процесу. У принципі передбачається, що кожна зі сторін сумлінно організує свою аргументацію, припускаючи її достатньої для обґрунтування своєї позиції. Однак при порівнянні аргументів у залі суду навіть сама струнка аргументація може виявитися недостатньою і незадовільною як через різну доказову силу наведених сторонами аргументів, так і через можливість відкриття невідомих раніше обставин справи.Доведення і спростування, аргументація і критика найчастіше проводяться в процесі суперечки. У залежності від типу суперечки, застосовуються той або інший вид аргументації або критики, ті або інші прийоми або виверти. По меті розрізняють наступні види суперечки: змагальний судовий процес (ціль – обґрунтувати правомірність або неправомірність позову при розгляді цивільних справ; домогтися покарання злочинця або відвести або зм'якшити обвинувачення при розгляді кримінальних справ), наукова і професійна дискусія (ціль — досягнення істини); полеміка (ціль - суперечка заради перемоги). Суперечка заради перемоги ще називається еристичною. В еристичній суперечці протилежні сторони вважаються не опонентами, а супротивниками. В таких суперечках вважаються припустимими багато прийомів, неприпустимі ні з логічної, ні з моральної точки зору. Тому такий вид суперечки виходить за рамки власне логіки і ми його розглядати не будемо. У курсі логіки не місце говорити й про те, як здійснювати судові дебати – це справа теорії цивільного і кримінального процесу. Звернемо увагу на більш близькі логіці і практично важливі для юриста питання, пов'язані з аргументацією в дискусії. Суперечку заради істини називають також діалектичною. («Діалектикою» древні греки називали мистецтво досягнення істини в процесі бесіди). Для того, щоб дискусії були плідними, потрібне дотримання визначених умов. Насамперед повинний бути точно сформульований предмет суперечки — деяка проблема або тема, до якої відносяться твердження учасників дискусії. Якщо такої проблеми немає, суперечка виявляється безпредметною і вироджується в беззмістовну розмову.У позиціях сторін, що сперечаються, повинна існувати реальна протилежність, тобто сторони повинні дотримувати протилежних переконань щодо предмета суперечки. Якщо немає реальної розбіжності позицій, то суперечка вироджується в розмову про слова, тобто опоненти говорять про одне й те саме, але використовуючи при цьому різні слова, що і створює видимість розбіжності.Необхідна також загальна підстава суперечки, тобто якісь принципи, положення, переконання, що визнаються обома сторонами. Якщо немає жодного положення, з яким погодилися б обидві сторони, то суперечка виявляється некоонструктивною. Для повноцінної дискусії в залежності від ситуації потрібно визначений стандартний мінімум вихідного знання про предмет суперечки. У випадку істотно розбіжних рівнів знань предмета у сторін їм немає рації вступати в суперечку, щоб не могло виникнути самого ґрунту для виникнення образливих для самолюбства аргументів до неуцтва. До умов плідної дискусії відноситься також здатність бути уважним до свого супротивника, вміння вислухувати і бажання зрозуміти його міркування, готовність визнати свою помилку і правоту співрозмовника. Узагалі дискусія повинна здійснюватися відповідно до принципу suaviter in modo, fortirer in re – “поштиво за формою, міцно по суті”. Тільки при дотриманні перерахованих умов дискусія може привести до виявлення істини або хибності, до згоди або до перемоги істинної думки.На закінчення декілька практичних рад, корисних як дял учасників дискусії, так і для учасників судового процесу. Важливо із самого початку захопити ініціативу: запропонувати своє формулювання предмета суперечки, план обговорення, направляти його хід у потрібному для вас напрямку. У суперечці важливо не оборонятися, а наступати. Передбачаючи можливі контраргументи опонента, варто висловити їх самому і відразу відповідати на них. Важливу перевага в суперечці одержує той, кому вдається покласти тягар доведення або спростування на опонента. Якщо він погано володіє прийомами доведення, то може заплутатися у своїх міркуваннях і буде змушений визнати себе переможеним.Варто конкретизувати увагу і дії на найбільш слабкій ланці в аргументації опонента, а не прагнути до спростування всіх її елементів. Корисно також використовувати ефект раптовості, наприклад, найбільш важливі аргументи можна приберегти до кінця дискусії. Висловивши їх наприкінці, коли опонент уже вичерпав свої аргумеитов, можна привести його в замішання і здобути перемогу. Якщо це можливо, варто прагнути взяти останнє слово в дискусії: підводячи підсумки суперечки, можна представити його результати у вигідному для вас світлі. Однак цей прийом доступний далеко не ддя кожного учасника дискусії і тим більше учасника судового розгляду справи. < Попередня   Наступна >