РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ДЕТЕРМІНАНТІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

1. Поняття, сутність та зміст економічної злочинності

Реалізація закріпленого в Конституції України суспільного ідеалу: демократичної, правової, соціальної держави, яка за умов громадянського суспільства забезпечує індивідуальну свободу, політичний, економічний та ідеологічний плюралізм, значною мірою залежить від усунення загроз соціальній безпеці, найбільш небезпечними з яких є правопорушення в сфері економіки.

Проте намагання створити таку державу, насамперед нову систему економічних відносин з мінімальною участю держави за умов неефективного юридичного забезпечення реформ, правового нігілізму і корупції, не тільки не усунуло таку загрозу, а й сприяло поширенню зловживань у сфері економіки. Це також стало наслідком переоцінки можливостей ринкових механізмів саморегуляції, неналежного правового регулювання процесів переходу від економіки на базі державної власності до економіки, що ґрунтується на багатоманітності та рівності різних форм власності, вільному підприємництві та конкуренції, що у свою чергу призвело до криміналізації структурних елементів ринку: виробництва, споживання, платних послуг, цінних паперів.

Протиправні проступки у підприємницькій діяльності (позастатутна діяльність; виробництво товарів, надання послуг, торгівля без відповідних дозволів (ліцензій), сертифікатів якості тощо), які залишаються поза увагою правоохоронних органів, стимулюють девіантну поведінку осіб, зайнятих у цій сфері і, як правило, переростають на злочини. Такі правопорушення фактично поширились на всі напрями і сфери економічної діяльності і набули характеру злочинної діяльності, а її суб’єкти, інтегруючись на міжнародні злочинні угрупування, вилучають значні фінансові кошти з державного обігу, переводячи їх

Економічні правопорушення мають місце не лише за умов вільного ринку. Вони є атрибутом також інших економічних систем, супроводжують виробничі та обмінні процеси у суспільствах з тоталітарною економікою та надзвичайно високим рівнем етатизації суспільного життя. У колишньому Радянському Союзі, у тому числі й у радянській Україні, економічна злочинність існувала завжди і проявлялася в діяльності різних видів організованих злочинних угрупувань, заповнюючи певну «прогалину» в структурі загальної злочинності. Злочинністю були вражені чисельні галузі народного господарства, особливо торгівля, комунальні структури, легка і м’ясомолочна промисловість, нафтопостачання, транспорт, громадське харчування. Використовуючи товарний дефіцит, можливість підкупу чиновників, ділки «тіньової» економіки створювали підпільні виробництва, цехи, артілі, активно опанували «секрети» торгівлі. Вони обростали зв’язками з господарськими та державними чиновниками, у тому числі й працівниками правоохоронних органів. Вже тоді на матеріальному утриманні у злочинців знаходилась значна кількість керівників різних ланок народного господарства, включаючи й керівників центральних органів виконавчої влади. Найбільшого розмаху вона набула у період застою, коли сформувалась система розкрадань, хабарництва по горизонталі і вертикалі у багатьох галузях виробництва, постачання, збуту й торгівлі.

Після деякого протистояння представників загальнокримінальної та економічної злочинності між ними був досягнутий компроміс. Лідери економічної злочинності почали використовувати послуги загальнокримінальних злочинців у протиправній діяльності у сфері економіки. Поступово лідери загальнокримінальної злочинності стали компаньйонами «ділків-тіньовиків», які спільно вкладають кошти у злочинний бізнес, забезпечують підпільних підприємців послугами, пов’язаними з їх охороною, збутом необлікованої продукції, здійснюють контроль за співучасниками і ведуть боротьбу з конкурентами. Мало місце зрощення великих розкрадачів державної і комунальної власності з хабарниками, шахраями, грабіжниками, «злодіями в законі», що сприяло формуванню організованої злочинності.

Під час «перебудови», особливо після прийняття Закону СРСР «Про кооперацію», накопичені «тіньовиками» і «цеховиками» кошти були спрямовані на міжнародні та внутрішні спекулятивні операції. У недержавному секторі економіки утворилися розгалужені кримінальні структури «псевдопідприємців». Значна частина кооперативів стала засобом для «відмивання» злочинно набутих капіталів бандитсько-рекетирськими структурами шляхом перетворення безготівкових коштів з метою їх подальшого розкрадання.

Особливо значну роль у цьому негативному процесі відіграло створення у 1988 – 1990 рр. кооперативів, насамперед при державних підприємствах. За цих умов значна частина продукції, що вироблялася державними підприємствами, скуповувалася кооператорами майже за собівартістю, потім кооператори реалізовували її за цінами, що в кілька разів перевищували відпускні ціни держпідприємств. Різниця осідала в руках злочинного світу. Уже тоді перестала діяти ст. 154 КК України (спекуляція). Відверту спекуляцію було названо торговельно-посередницькою діяльністю. Більша частина сфери послуг (торгівля, виробництво взуття та текстилю, перепродаж сировини тощо) підпали під ефективний контроль нової суспільної верстви – підприємців, які одразу ж пішли шляхом створення специфічних захисних механізмів напівлегального бізнесу з метою придушення будь-яких спроб конкуренції, що підривала захоплені ними позиції.

Подальшому процесу криміналізації і фактичного пограбування загальнонародної власності в Україні сприяв недосконалий Закон «Про підприємництво», на основі якого був розроблений суперечливий непрозорий порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Завдяки цьому більшість зареєстрованих у 1991 – 1996 рр. суб’єктів підприємницької діяльності легалізувала доходи злочинного походження. Безпосередньо виробництвом займалась порівняно незначна кількість підприємницьких структур, а більшість з них існувала за рахунок державного сектора економіки і використовувала його як прикриття організованих злочинних угрупувань.

У період прискореного перерозподілу власності в Україні йшло сплановане, умисне розкручування витків інфляції. Зроблено це було шляхом надання в 1991 – 1993 рр. представникам організованих злочинних угрупувань, як правило, перед черговим витком інфляції, великої кількості кредитів під символічні відсотки за рахунок кредитних ресурсів Ощадного та інших банків. Одержавши ці кредити, злочинці перед кожним підвищенням цін під прикриттям створених ними «підприємницьких структур» скуповували за безцінь через свої корумповані зв’язки товарно-матеріальні цінності, вироблені в державному секторі економіки. Кожен раз, після чергового витка інфляції скуплені злочинцями товарно-матеріальні цінності реалізовувалися ними за цінами, які значно перевищували ціни скупки. За рахунок цього значною мірою був накопичений первісний капітал.

З початку 90-х років великої шкоди державі почали завдавати розкрадання, пов’язані з привласненням кредитів. Після отримання позички боржник перетворював кошти на готівку чи матеріалізувався через конвертацію у ВКВ або придбання товарів, на деякий час ліквідував своє підприємство і зникав, а згодом, реєстрував нове, але вже за іншими реквізитами.

Проте у перехідних суспільствах, за умов правового вакууму, коли починається руйнування «старих» механізмів жорстокого регулювання економіки, а нові тільки створюються, відбувається значне збільшення зловживань в економічній сфері з метою накопичення первісного капіталу, поширюється корупція, надзвичайно бюрократизується державний апарат, збільшується його відрив від населення та його інтересів. Одночасно формується особлива верства суспільства, яка, використовуючи нагромаджені у процесі зміни форм власності, кошти проникає у політику, здійснює розподіл сфер впливу, сприяє створенню тіньових економіки та фінансових потоків, які починають функціонувати паралельно з офіційними. Серед правопорушень, які супроводжують зміну економічних систем найбільшого поширення набувають фінансові зловживання, недобросовісна конкуренція, ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів, «відмивання» доходів, отриманих у результаті злочинної діяльності, у тому числі і у міжнародному масштабі з використанням зарубіжних банків.

Система організаційно-правових заходів з боротьби з зазначеними та іншими правопорушеннями у сфері економічної діяльності, які супроводжують процеси формування ринкових відносин, у багатьох країнах охоплюється поняттям «забезпечення економічної безпеки» . Її змістом є захист законних економічних інтересів держави, приватних фірм, громадських організацій і підприємств, а також окремих громадян шляхом попередження, припинення та розкриття правопорушень у сфері економіки.

Юридичне поняття «економічна злочинність» широко розповсюджене, але його тлумачення не однозначне. Визначаючи це поняття, слід насамперед, звернути увагу на те, що названі вище злочини вчиняються у сфері економіки і безпосереднім об’єктом злочинних посягань є саме економічні відносини.

Точна відповідь на питання, що означає економічна злочинність, визначає успіх правозастосовчих засобів боротьби з нею. Необхідність чіткого і зрозумілого визначення поняття економічної злочинності обумовлена необхідністю забезпечення єдиного методологічного підходу до аналізу даного явища, введення загальноприйнятої єдиної класифікації економічних деліктів, організації відповідного їх обліку (реєстрації), чіткого розмежування працівниками правоохоронних органів покладених на них функцій відповідно до їх компетенції.

Економічна злочинність як поняття широко знаходить своє відображення в суспільних відносинах, пов’язаних з управлінням економікою та товарно-грошовими відносинами. У визначених випадках вони стають об’єктом таких злочинів як хабарництво, посадовий підлог. Немає необхідності говорити про те, що теперішній розмах фальшивомонетництва, порушення правил валютних операцій, викрадення грошових засобів за допомогою підроблених документів (таких як підложні авізо) загострюють проблему інфляції, ускладнюють управління грошовою системою, знижують ефективність використання товарно-грошових відносин. Масовість фінансових операцій, рухливих грошових коштів роблять цю частину економічної діяльності ще більш уразливою для протиправної діяльності.

Разом з тим, економічна злочинність як явище залишається недостатньо вивченим. Ґрунтовних досліджень, монографій з цієї проблематики поки що замало (серед таких праць виділяються лише монографії В. Поповича, А. Яковлєва, А. Медведева, М. Мельника). Як правило, вона розглядається в контексті загальної злочинності в Особливій частині курсу кримінології (у підручниках під редакцією О. Джужи, Н. Кузнєцової, А. Долгової, В. Кудрявцева, В. Емінова), однак такий підхід до економічної злочинності як окремого особливо небезпечного явища у кінцевому результаті нівелює цю проблему до рівня загальнокримінальної злочинності. Між тим злочини економічної спрямованості, як і корупція, відрізняються особливою небезпечністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм і методів підприємницької діяльності та банківських валютних та митних технологій, і за своєю сутністю та наслідкам становлять найбільшу загрозу становленню в Україні цивілізованих ринкових відносин, демократичної правової держави.

Економічна злочинність як окреме явище вперше досліджувалась зарубіжними вченими, зокрема, першим дослідником теорії економічної злочинності був американський кримінолог Е. Сатерленд, який ввів поняття «білокомірцевої» злочинності. Головними ознаками цього явища він назвав обман та зловживання довірою. Його послідовники Терстеген, Кайзер дали більш конкретне визначення білокомірцевої злочинності: «…це антисуспільна, спрямована на збагачення поведінка осіб, які займають соціально престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група» .

Дуже суттєво провести межу між поняттями «економічні злочини» і «злочини у сфері економіки», оскільки вони не тотожні. Так, О.М. Яковлєв визначає економічну злочинність як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції у структурі економіки та виконують повноваження, пов’язані з цими позиціями . А пограбування, крадіжка – це злочини у сфері економіки. Більш точне визначення дає О. Литвак, який у своїй праці «Злочинність, її причини та профілактика» зазначає, що такі склади злочинів як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагательство «не варто вважати економічними порушеннями», «названі злочини можна розглядати як економічні, якщо вони мають на меті усунути або послабити конкурента або обумовлені іншими, специфічними для цієї категорії правопорушників, розуміннями». Він пропонує таке визначення економічної злочинності: «це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчинюються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи» .

Подібну точку зору виказують і російські кримінологи. Так, відомий кримінолог А. Долгова, яка дає перелік таких злочинів, пропонує таке визначення економічної злочинності: це складна сукупність кількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом, до яких відносяться розкрадання, незаконні угоди з валютними цінностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей чи цінних паперів, укриття доходів від оподаткування, обман споживачів, укриття коштів в іноземній валюті, незаконне підприємництво у торгівлі, контрабанда, випуск, продаж товарів, що не відповідають вимогам безпеки та інші злочини.

Серед ознак економічної злочинності А. Долгова називає високу латентність, тісний зв’язок з організованою злочинністю, корисливу мотивацію та стійкі негативні тенденції .

Доповнює цей перелік ознак економічної злочинності професор Є. Дементьева. На її думку, кримінально карані діяння в сфері економічної діяльності:

- здійснюються в процесі професійної діяльності;

- здійснюються в межах та під прикриттям законної економічної діяльності;

- мають корисливий характер;

- характеризуються триваючим систематичним розвитком;

- спричиняють шкоду економічним інтересам держави або громадянина та вчиняються фізичними або юридичними особами, які діють в інтересах фірми або підприємства .

Н.Ф. Кузнєцова і Г.М. Миньковський до економічних відносить такі злочини, що скоюються з корисливих мотивів в сфері економіки особами в процесі їх професійної діяльності і які посягають на власність та інші інтереси споживачів, партнерів, конкурентів, держави, а також на порядок управління економікою у різних галузях господарства .

Таким чином, узагальнюючи ці визначення, слід констатувати, що економічна злочинність – це насамперед за все діяння, прямим мотивом яких є економічна вигода суб’єкта, тобто вона має корисливий характер, а метою таких злочинних посягань є привласнення недозволеного . Щоб злочин вважався економічним, він має мати неодноразовий, тривалий характер, скоюватись систематично і в рамках економічної діяльності, яка сама по собі не є примітивною . Іншими словами, до ознак економічного злочину слід віднести протиправність, систематичність, корисливість, скоєння його в рамках звичайної господарської діяльності.

Кримінальне законодавство України не дає визначення поняття економічної злочинності, а терміни «економічна злочинність» чи «злочин у сфері економіки» у ньому взагалі відсутні. Загальна характеристика таких діянь дається в розділі VII Особливої частини Кримінального Кодексу України «Злочини у сфері господарської діяльності», та у розділі VI «Злочини проти власності».

Зокрема, норми статей VII розділу передбачають відповідальність за контрабанду (ст. 201), порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204), фіктивне підприємництво (ст. 205), легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212), порушення антимонопольного законодавства (ст. 230), незаконну приватизацію державного, комунального майна (ст. 233) та інші злочини у сфері економічних відносин. Серед злочинів проти власності найбільш небезпечними є привласнення, розтрата майна, або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191), шахрайство (ст. 190) та ін. Специфічність ознак зазначеного кола злочинів полягає в тому, що вони значною мірою є корисливо вмотивованими та вчиняються особами, які виконують певні функції у сфері виробництва та послуг, а також особами, які координують чи контролюють цю сферу.

У новому кримінальному законодавстві України значно реформується система злочинів у цій сфері. Найбільш принциповими змінами є такі:

- значне число діянь, які до прийняття нового Кримінального Кодексу України були злочинами, перестали бути такими, тобто відбулася їх декриміналізація;

- змінено умови притягнення до кримінальної відповідальності за окремі злочинні діяння, зокрема, усунуто адміністративну відповідальність для певних складів злочину і розширено сферу застосування кримінальної відповідальності за окремі правопорушення у сфері здійснення приватизації державного або комунального майна; розширено число діянь, визнаних злочинними, зокрема, це стосується легалізації (відмивання) коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом тощо;

- завдяки уточненню об’єкта посягання деякі склади злочинів, які збереглися в нормах нового КК, закріплено в інших його розділах (наприклад, одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК) і обґрунтовано віднесено до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, а група злочинів, пов’язаних з порушенням законодавства про охорону природи, – до злочинів проти довкілля .

Структуру економічної злочинності в Україні характеризують такі дані Департаменту інформаційних технологій МВС України за шість місяців 2004р.:

- всього виявлено економічних злочинів по Україні – 28 176, у тому числі:

- привласнень, розтрат – 4 595, у тому числі у сфері:

- приватизації – 2 423;

- банківської діяльності – 2 534;

- зовнішньо-економічної діяльності – 1 239;

- бюджетній – 6 104;

- агропромисловому комплексі – 4 127;

- паливно-енергетичному комплексі – 2 769;

- фіктивне підприємництво – 159;

- легалізація (відмивання) доходів – 269;

- порушення законодавства про бюджетну систему України – 109;

- шахрайство з фінансовими ресурсами – 447;

- сума матеріальних збитків по Україні за цей термін становила 481 967 446 тис. грн.

З’ясовуючи сутність економічної злочинності слід зауважити, що вона тісно пов’язана з організованою злочинністю, яка є однією з основних форм її існування. На етапі початкового нагромадження капіталу (кінець 80-х років) організована злочинність почала ширше охоплювати найбільш «ліквідні» сфери економіки. Руйнування господарських зв’язків, споживчого ринку, слабко врегульований перехід до вільних ринкових відносин сприяли розвитку організованої злочинності. На початку 90-х років поширилися злочинні формування бандитсько-рекетирського типу, що мали високий рівень злочинного професіоналізму. Такі угрупування озброєні сучасною зброєю, дотримуються суворої дисципліни, користуються останніми досягненнями техніки. Окремі з них використовують комп’ютерні системи і нові інформаційні технології у галузі кредитно-фінансових відносин, господарського управління, економіко-математичного моделювання і прогнозування.

З процесом приватизації державного майна, комерціалізації банківської діяльності, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності почався наступний етап мімікрії організованої злочинності, де перші ролі стали виконувати не колишні номенклатурні діячі і лідери бандитсько-рекетирських угрупувань, а нова формація високоінтелектуальних осіб з певним досвідом практичної роботи в сфері економіки та управління. В цей період законспірована «білокомірцева» організована злочинність отримала нові інструменти для відмивання «брудних» грошей і сформувала нову для нашої держави ідеологію, вибудувала свою субкультуру, яка виправдовує злочинність .

Саме через це, а також внаслідок приходу до криміналізованих комерційних структур високопрофесійних інтелектуалів, що раніше працювали у сфері державного управління, суттєво змінилася кадрова складова організованої злочинності, відчутними темпами почав зростати її вплив на економічне, політичне і духовне життя держави” . Фактично весь період становлення України як незалежної держави супроводжувався зростанням економічної злочинності.

Якщо у 1991 р. було зареєстровано 34,8 тис. економічних злочинів, то у 1992 р. – 36,8 тис., 1993 р. – 41,3 тис., 1994 р. – 57,5 тис., 1995 р. – 57,8 тис., 1996 р. – 61,04 тис., 1997 р. – 62,4 тис., 1998 р. – 65,3 тис., у 1999 р. – 65,3 тис. злочинів. Щоправда, у 2000 – 2003 рр. статистика дещо покращилась: у 2000 р. було виявлено 52,7 тис. злочинів, тоді як у 2003 р. – ця цифра становила 43,2 тис. злочинів .

Але причина такої динаміки лежить не у реальному покращенні справ, а у декриміналізації окремих діянь у зв’язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України у 2001 р. Вже у першому півріччі 2004 р. по Україні знову зареєстровано понад 28 тис. економічних злочинів. Більше того, в економічній сфері продовжує зростати питома вага злочинів: якщо в 1998 р. вона становила 34,6 %, то у 2003 р. – 52,1 %.

Характерною рисою економічної злочинності стало також прагнення кримінальних структур закріпитися не тільки в економіці, а й у політиці. З цього приводу В. Тацій зазначає, що «…злочинність у сфері економічних відносин є поліпроблемним явищем. Це – чи не головне випробування для України як самостійної незалежної держави .

Поглиблюється процес жорсткої конкуренції у намаганні встановити контроль над економічно прибутковими сферами та територіями. Злочинність дедалі більше консолідується, активізується її вплив на державний апарат. Її проникнення в структури влади та управління істотно знижує ефективність державного контролю за проходженням і рухом капіталів та фінансових ресурсів. З цих причин зростає злочинність у кредитно-фінансовій системі, банківській сфері, у зовнішньоекономічній діяльності, а також у діяльності, пов’язаній з порушенням правил про валютні операції, з фальшуванням грошей та цінних паперів, шахрайством з фінансовими ресурсами, ухиленням від сплати податків. Це свідчить, що загальнокримінальний потенціал у державі не слабшає, а навпаки, має тенденцію до зростання, криміналізація економіки, політичної інфраструктури суспільства продовжується.

За даними Головного управління державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України у Києві немає жодної торговельної точки, де можна було зі 100-відсотковою гарантією придбати не фальсифіковану продукцію. Тільки в 2001 р. цією службою виявлено більше 72 тис. порушень прав споживачів, у тому числі майже 20 тис. фактів виробництва і продажу товарів, які не відповідають стандартам. Всього в Україні протягом 2001 р. призупинена діяльність 543 підпільних цехів, які займались виробництвом і реалізацією фальсифікованої продукції .

Особливо вражена зловживаннями система виробництва та обігу спирту, алкоголю і тютюну, що дало тіньовим ділкам більш як достатньо простору для розгортання свого антисоціального бізнесу. В державі не створена єдина система регулювання виробництва цих товарів. І, як наслідок, у лікеро-горілчаній галузі виробництво продукції з року в рік зменшується. Якщо у 1990 р. воно становило понад 30 млн. декалітрів, то у 2001 р. виробництво цієї продукції не досягло і 20 млн. декалітрів, тоді як, за оцінками експертів, в Україні щорічно споживається понад 30 млн. декалітрів алкогольних напоїв. Отже, значна частка алкоголю, у тому числі й фальсифікованої продукції, надходить на ринок з нелегального виробництва. За останні роки силами податкової міліції викрито та припинено діяльність близько 700 підпільних виробництв цієї продукції. Понад 50 % алкогольних напоїв та 60 % тютюнових виробів у закладах торгівлі не відповідають нормативам Держстандарту .

Постійний посилений захист необхідний державному бюджету: щороку майже 3 млрд. грн. відволікається від бюджетного фінансування шляхом розкрадань та використовування не за призначенням. За даними МВС України тут щорічно виявляється 4 – 5 тис. злочинів.

Особливістю сучасної економічної злочинності в Україні є і те, що значна її доля скоюється в межах легальних структур, про що свідчить проведений автором вибірковий кримінологічний аналіз осіб, що вчинили такі злочини. З 9 137 осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності у 1998 р. за службові злочини і розкрадання державного майна шляхом зловживання службовим становищем, так званих чистих державних службовців – всього 662 особи. Абсолютну більшість злочинів становлять керівники підприємств і установ, їх структурних підрозділів та фінансово-бухгалтерські працівники, тобто ті, хто здійснює управління економікою і їх протиправні діяння, безпосередньо пов'язані з використанням посадових обов’язків. Таким чином, найпоширеніші зловживання службовим становищем мають місце не в державному апараті, а серед керівників підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, тобто в економічній сфері.