179

---

2. Основні детермінанти економічної злочинності в Україні та механізми протидії

Ґрунтовний аналіз сутності, змісту та детермінантів правопорушень у сфері економічної діяльності дає підстави дійти висновку, що основними причинами і умовами цих антисоціальних явищ є дві групи чинників: внутрішні та зовнішні. Серед внутрішніх чинників слід виділити загальні та специфічні.

Загальними є:

- причини, обумовлені змістом економічних відносин суспільства та апріорно закладеними в них як позитивними, так і негативними аспектами, а також внутрішніми протиріччями;

- деформації у системі товарних та фінансово-кредитних відносинах, збільшення бюджетного дефіциту, викривлення в системі ціноутворення, грошового обігу, інфляція;

- суб’єктивний фактор, девіантна поведінка посадових осіб, задіяних в органах державного управління та місцевого самоврядування, в господарській (підприємницькій) діяльності та фінансово-кредитних установах; корупція;

- некомпетентне втручання державних структур в економічну діяльність, прийняття необґрунтованих, безпідставних рішень, створення умов для задоволення особистих та корпоративних корисливих інтересів;

- деформації на ринку робочої сили, безробіття, невідповідність (навмисне заниження) ціни робочої сили її вартості;

- відставання законотворчого процесу від реалій життя, відсутність належного правового регулювання суспільних відносин, що стрімко розвиваються, неефективне юридичне забезпечення соціально-економічних реформ, процесу «капіталізації» економіки.

Якщо узагальнити ці чинники, то вони обумовлені, в основному, виключною складністю самого переходу від соціалістичної планової до економ

іки, яка базується на ринкових відносинах.

Специфічні чинники правопорушень у сфері економіки безпосередньо пов’язані з економічною політикою, організаційними, правовими та практичними заходами, що здійснюються офіційною владою у зв’язку з переходом від планової до ринкової економіки.

Серед специфічних чинників, які сприяють збільшенню економічних правопорушень, появі її нових видів слід виділити:

- приватизацію державного майна у виробничій сфері та процесу роздержавлення в аграрному секторі;

- викривлені процеси лібералізації: односторонній розвиток підприємницького сектору, зменшення кількості суб’єктів матеріального виробництва та збільшення посередницьких торгових структур; неадекватна цінова політика, порушення порядку ціноутворення з метою отримання надприбутку;

- порушення антимонопольного законодавства, дезорганізація та зловживання в паливно-енергетичному секторі економіки;

- недосконалість податкової політики;

- розрив інтегративних зв’язків суб’єктів матеріального виробництва; системне невиконання договірних зобов’язань, значне збільшення цивільно-правових деліктів та відсутність адекватного реагування на них з боку органів судової влади;

- спроби штучної «капіталізації соціалізму» та зволікання з вирішенням питань щодо розвитку законодавства, що регулює відносини власності, господарювання і фінансів;

- неточність окремих визначень, термінів і понять в диспозиціях багатьох статей кримінального кодексу, а часом і відсутність їх легальних визначень, що дає підстави довільного їх тлумачення ;

- невиправдане стримування адміністративної, муніципальної та судової реформ;

- недостатні заходи щодо реформування правоохоронних органів, наявність стійких стереотипів свідомості і мислення їх працівників, орієнтація їх діяльності на захист інтересів держави та її органів; відсутність системних економічних і правових знань у правоохоронців, що унеможливлює ефективне застосування ними норм адміністративного та кримінального законодавства, які передбачають відповідальність за проступки і злочини у сфері економіки, оскільки диспозиції відповідних статей базуються на знаннях принципів економіки, положень цивільного, господарського та податкового законодавства .

До зовнішніх причин і умов правопорушень у сфері економки слід віднести:

- негативні прояви світових глобалізаційних процесів, обмеження економічного суверенітету держав з перехідною економічною, грошово-товарна інтервенція на їх внутрішні ринки з боку транснаціональних корпорацій;

- інтернаціоналізацію злочинності, вплив міжнародних злочинних угрупувань. Зазначені внутрішні (загальні та специфічні), а також зовнішні чинники економічних правопорушень є найсерйознішими загрозами соціальній безпеці суспільства.

Вони стимулювали збільшення традиційних правопорушень у сфері економіки (хабарництва, розкрадання, корупції тощо), а також обумовили появу нових їх видів, значну криміналізацію цієї сфери (тінізації економіки, «відмиванню» коштів, отриманих у результаті злочинної діяльності, криміналізацію кредитно-фінансової сфери тощо).

Але серед головних чинників, які найбільше вплинули на криміналізацію економічної діяльності в сучасній Україні, безумовно слід назвати законодавчу й організаційну неврегульованість приватизаційних процесів, які повинні були забезпечити зміну форм власності у молодій державі. Численні зміни і доповнення до законодавства, які систематично вносились у нормативні акти, створювали ще більший простір для зловживань. В Україні приватизація пішла за найбільш невигідною для більшості населення країни схемою: дала можливість кланово-монополістичним об'єднанням, використовувати корупційні зв'язки з представниками влади і взяти під свій контроль основні галузі виробництва і забезпечити максимальні прибутки, а громадянам і державі нанести колосальні збитки. Абсолютна більшість населення фактично залишилась поза цим процесом і нічого від нього не одержала.

В результаті приватизація, а це роздержавлення державного і комунального майна, стала фактичним «лідером» і основним підґрунтям економічних правопорушень і корупції у державі на сучасному етапі. Цьому особливо сприяли поспішність приватизаційних процесів, постійна зміна політики та правил гри (з 1992 р. до Закону «Про приватизацію державного майна» внесено 27 змін), що створило для недоброчесних службовців і підприємців умови для одержання у приватну власність державного майна фактично за безцінь. Це одна із основних причин корупції і економічної злочинності і корупції.

Процеси приватизації проходять по всьому світу, поряд з вирішенням головного питання – зміни форм власності, вони приносять значні фінансові надходження до бюджетів країн, які їх проводять. Бразилія, наприклад, від приватизації отримала – 24 млрд. доларів США, Мексика – 16 млрд. доларів. Переважна більшість підприємств цих країн залишилися зорієнтованими на відповідні державні програми. Приватизація в цих країнах проходила відповідно до розроблених урядами і затвердженими парламентами державних програм. В Україні результати значно скромніші. Є лише один позитив: приватизація стимулювала прискорений розвиток ринкової економіки, формування класу приватних власників. Проте, підводячи підсумки майже 12-річної приватизації, слід зазначити, що цей процес був і продовжує залишатися одним з найбільш вражених кримінальними проявами. Особливо розповсюдженими тут стали такі правопорушення як порушення пріоритетних прав трудових колективів при виборі форми власності і способу приватизації, отримання керівниками підприємств контрольних пакетів акцій, умисне заниження вартості майнових комплексів, несплата орендних платежів, використання позабюджетних коштів приватизації не за цільовим призначенням тощо. Це при тому, що процес приватизації торкається найважливіших інтересів громадян і держави . Її основними принципами, що мають велике антикриміногенне значення, повинні були стати:

- створення матеріальної зацікавленості у результатах приватизації в різних соціальних групах і учасників процесу приватизації: всіх керівників підприємств, місцевих органів влади, осіб, не зайнятих у матеріальному виробництві;

- поєднання приватизації, здійснюваної в обов’язковому порядку, з ініціативною приватизацією за заявками юридичних і фізичних осіб;

- забезпечення широкої гласності, інформованості осіб, зацікавлених у проведенні приватизації;

- вибір способів і процедур, що забезпечують високі темпи приватизації, а також її чистоту, що гарантують чесну боротьбу конкурентів за власність;

- широка ініціатива місцевих органів влади, залучення до приватизації приватних консультаційних фірм під методичним контролем Фонду державного майна України .

Історично приватизація відома давно, з досвіду багатьох країн, у цьому випадку ми розглядаємо її у системі детермінантів економічної злочинності, оскільки практика приватизаційних процесів, що склалася, містить чимало криміногенних факторів. Це обумовлено, перш за все, вибором варіанта прискореної приватизації. Величезний економічний потенціал країни з усіма недоліками централізованого керування був стрімко втягнутий у повсюдний процес реформування власності. Власне кажучи, була проігнорована можливість поступової попередньої комерціалізації великих державних підприємств.

Другий фактор полягає у тому, що у багатьох приватизованих підприємств з’явилися не ті хазяїни, що вправі володіти ними, як по досвіду управління ними так і за відсутності необхідних коштів. Трудові колективи просто були виключені з процесу приватизації власності.

По-третє, ціни на приватизовані підприємства, встановлені ваучерною приватизацією, внаслідок навмисної неправильної оцінки основних фондів дозволили кримінальним структурам безперешкодно заволодіти багатьма з них без вкладення відповідних коштів.

Зловживанням у цій сфері сприяє і те, що чинна нормативна база не перешкоджає дії конкретних детермінантів економічних злочинів. Єдиний механізм, система законів і підзаконних актів, що регламентують процес приватизації, і сьогодні відсутній. Тому діють не закони, правила, а владні рішення в інтересах окремих кланових груп. Так був приватизований в 2004 р. металургійний комбінат «Криворіжсталь», ціна якого була у декілька разів занижена. Слабко реагувало на такі процеси і кримінальне законодавство, а безкарність також є одним із криміногенних факторів у сфері приватизації. Подібне підтверджується тим, що у зловживаннях бувають часто замішані досить впливові структури і відповідальні особи. При цьому сам процес одержання незаслужених матеріальних вигод часом видається за зламування колишньої бюрократичної системи і впровадження ринкових відносин.

Процес приватизації в Україні пройшов кілька етапів. Навесні 1992 р. Верховна Рада України створила першу нормативну базу приватизації, прийнявши пакет законів якими регулюється перехід держвласності у приватне володіння. Але основний недолік цих документів полягав у тому, що у 1992 – 1994 рр. приватизація держпідприємств здебільшого відбувалася неконкурентними методами: шляхом оренди з викупом чи викупу «силами і засобами» трудового колективу.

У 1995 – 1998 рр. – період масової приватизації, що переважно здійснювалася за майнові і компенсаційні сертифікати. Ставилася мета залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств і об’єктів малої приватизації. Але досягнута вона не була, хоча сертифікатна приватизація поклала початок підготовці до індивідуальних процедур продажу «великих» підприємств.

З 1999 р. у країні почався період грошової приватизації, що відбувалася переважно по індивідуальних процедурах. Основний її недолік – штучне заниження вартості приватизаційних об’єктів, відсутність конкретно вирішення цієї проблеми.

У 2000 р. знову почалися пробуксовки: насамперед через так звану тіньову приватизацію, що включає схему банкрутства об’єкта з подальшим його придбанням за безцінь. Державна скарбниця почала одержувати «смішні гроші» за стратегічні об’єкти. Крім того, на думку більшості експертів, не виправдалися надії на закордонного інвестора. Пілотна приватизація шести обленерго розчарувала невисокими цінами, по яких вони були продані. Нарешті, саме з 2000 р. стартували і безпрецедентні судові марафони, де оспорювались права власності держави і приватників, причому остання, маючи можливість користуватися послугами високопрофесійних юристів, нерідко тіснили ФДМ на край правового поля.

Не можна не відзначити також, що на рубежі століть завершився найважливіший етап приходу великого російського капіталу в українську економіку. Основним його підсумком став контроль за більшістю нафтоперегінних заводів країни, наприклад, Миколаївським глиноземним заводом і поруч менш помітних об’єктів.

Після 2001 р. у приватизації почався застій, що досяг свого апогею у 2002 – 2003 рр. і був пов’язаний як з численними зловживаннями, так і з рецесією світової економіки. Причин, чому українська економіка не стала повноцінною альтернативою для капіталів, що ідуть з розвинутих ринків, багато. Це – і високий рівень корупції серед вітчизняних чиновників, і невиконання державою зобов’язань стосовно іноземного інвестора (горезвісний скандал з енерготарифами, що забезпечують 17-процентну рентабельність приватизованих обленерго), і відсутність реальних економічних реформ. А призупинення кредитування з боку МВФ і Всесвітнього банку, що частково стало наслідком замороженої приватизації в енергетичній сфері, небезпідставно зміцнило побоювання інвесторів-нерезидентів по частині українських ризиків. Цю обставину також можна вважати знаковою для розуміння наступних приватизаційних заходів у 2004 р.

У 2003 р. був закладений своєрідний фундамент «швидкої» приватизації сировинної частини гірничометалургійного комплексу країни. Крім того, 2003 р. можна вважати піковим за кількістю і масштабом судових розглядів. Не можна не згадати історію зі скандальною приватизацією Нікопольського феросплавного заводу. Або шлейф процесів, пов’язаних із продажем 34,75 % акцій СевГОК за 89 млн. грн. «Укрсіббанку» (тоді у судах знаходилося вісім позовів від незадоволених, починаючи від Генпрокуратури, що представляла інтереси Кабміну, і закінчуючи приватною особою). Приклад СевГОК найвичерпніше характеризує гостроту протистояння між головними групами-претендентами на «найцікавіші» об’єкти. Ось які показники характеризують динаміку приватизації в Україні в період з 1992 до 01.10.2004 р.

Таким чином, з 1992 до липня 2004 р. змінена форма власності 94 031 об’єкта, з них 25 471 – об’єкти державної і 68 560 – комунальної власності. Кошти, отримані від продажу майна державних підприємств, перераховують до державної казни. Усього від приватизації державного майна перераховано до загального фонду Державного бюджету України 13 261 120,1 тис. грн.

Тепер слід більш детальніше зупинитись на причинах криміналізації цього процесу. Йому сприяли, насамперед, серйозні організаційні і правові недоліки на початку цього процесу. Справа в тому, що значна частина державного майна була «передана» комерційним структурам ще до початку врегульованої законом приватизації. Ряд об’єктів приватизації у 1995 р. було продано за старими цінами, або у період дії мораторію. Набули розповсюдження зловживання з коштами фонду приватизації. За даними Державної контрольно-ревізійної служби України лише у січні – квітні 1996 р. виявлено незаконно витрачених коштів позабюджетного фонду приватизації на загальну суму 18 млн. грн.

Така ситуація не випадкова, певною мірою вона викликана правовою неврегульованістю діяльності навіть самого Фонду державного майна України. Слід сказати, що у своїй роботі Фонд керувався тимчасовим положенням протягом п’яти років, тобто саме тоді, коли проводилась так звана мала приватизація. Державна програма приватизації на 1996 р. Верховною Радою взагалі не затверджувалась, а у 1997 р. вона набула чинності лише з 10 червня.

Законотворення йшло повільно і непослідовно, наявна законодавча база суперечлива, а з багатьох важливих аспектів взагалі відсутня. Спеціалісти вважають, що для здійснення реформування власності в Україні, проведення на цій основі подальших економічних реформ, необхідно було прийняти понад 50 законів та інших і нормативно-правових актів, які б регламентували цей процес на відповідному державному рівні і виключали можливість зловживань, проте цього не було зроблено.

Запозичена з-за кордону така форма приватизації як акціонування, не могла бути для України повністю прийнятною. Як свідчить практика, здебільшого головами правління акціонерних товариств залишаються колишні керівники підприємств. Відсутність гласності, реального механізму контролю з боку громадськості за процесами приватизації створили умови для зловживань з боку голів правління акціонерних товариств. По суті, багато державних підприємств перетворені на «кишенькові» підприємства корумпованих чиновників. Підприємницька ініціатива засновників-власників і членів трудового колективу придушується традиційним адмініструванням з боку голови правління, інтереси якого зосереджені на перерозподілі акціонерної власності з урахуванням власних інтересів. Здійснена шляхом формального перетворення державних підприємств на акціонерні, така приватизація реально не означає переходу до приватної власності у формі акціонерної. На відміну від капіталістичної акціонерної власності, створеної шляхом добровільного об'єднання приватних індивідуальних капіталів, постсоціалістична акціонерна власність створена на базі державної власності централізовано-примусовими рішеннями.

Найбільше зловживань пов’язано з так званою ваучерною приватизацією, коли за безцінь можна було одержати фактично у власне розпорядження солідні пакети акцій великих підприємств. 19 млн. громадян не стали реальними, а лише номінальними власниками, оскільки у подальшому навіть не оформили право власності на акції, інші вклали приватизаційні сертифікати в акції різних підприємств, але не дочекались дивідендів і їм взагалі невідомо, володіють вони реально часткою державного майна, чи ні. При такій приватизації порушення були пов’язані з оцінкою об'єктів, з одержанням ліцензій, роботою з приватизаційними майновими сертифікатами та з друкуванням цінних паперів, які потім обмінювались на ваучери, формальною участю в аукціонах. Після одержання акцій конкретних підприємств, їх, як правило, перейменовували, а пакети акцій продавали за живі гроші.

На сучасному етапі в Україні проходить грошова приватизація, але цей процес належним чином також не врегульовано. Він повинен передбачати: створення стабільної нормативно-правової бази, яка гарантувала б право власності; механізм взаємодії і поєднання процесів приватизації і структурної перебудови економіки; науково обґрунтовані підходи до політики формування і розвитку державного сектора економіки (зокрема, надання підприємствам статусу «казенних»); розроблення чітких правових механізмів придбання у власність земельних ділянок під об'єктами приватизації (у тому числі й для іноземних інвесторів); створення сприятливих умов для вкладання коштів зовнішніх інвесторів у розвиток приватизованих підприємств та участі в самій приватизації; термінове усунення колізій у чинному законодавстві; створення системи соціального контролю за приватизаційним процесом.

Щоб звести нанівець найбільш ефективну грошову приватизацію, дільці винайшли форму «тіньової» приватизації через схему банкрутства (спочатку банкрутство, як правило, підставне, а потім продаж за символічну ціну кредитору). Першопрохідцем такої хитрої псевдоприватизації стала компанія «Луганськ-обленерго», а потім одна з найбільших в Україні теплових енергогенеруючих компаній «Донбасенерго». У квітні 2001 р. за газові борги (158 млн. грн.) були продані Кураховська, Луганська і Зуєвська ТЕС. У травні 2001 р. була спроба продати за борги 49 % акцій ЗАТ «Русава» і лише втручання правоохоронних органів, засобів масової інформації призупинило цей процес. Кримінальне забарвлення такої «приватизації» виражається у спробі офіційно купити збанкрутілі підприємства у кілька разів дешевше за її ринкову ціну.

Вище керівництво держави лише констатувала такі факти, але реальної протидії не чинила. Тодішній Президент України відзначав, що не державою і не в державних інтересах розробляється більшість сценаріїв у сфері приватизації. Розтягується, розпродається за безцінь державна власність. Приватизація стала чи не найбільш спекулятивною сферою для відмивання «брудних» грошей, беззаборонної і безкарної сваволі тіньового капіталу. Поки що є не правилом, а винятками… конкурсні продажі акцій під інвестиційні зобов’язання. З виставлених на такий продаж 224 пакетів акцій Фонд держмайна уклав договорів лише на 16 %. Не виконується кожна третя угода купівлі-продажу. Великі пакети інвестиційно привабливих підприємств скуповуються через офшорні компанії. Це дає змогу приховувати як реальних власників коштів, так і джерела їх походження . Проте після такої гострої оцінки стану приватизації в Україні жодних механізмів протидії не включалось.

Крім уже зазначеного, цей процес супроводжувався численними недоліками концептуального, організаційного, економічного, тіньового, інформаційного, нормативно-правового і, головне, кримінального характеру. Він був органічно пов’язаний з недоліками функціонування системи державного управління та розповсюдженою у її середовищі корупцією. У процесі здійснення тіньових операцій корупція стала не тільки податком бюрократії на підприємництво, а й формою селекції приватного капіталу. Як відзначають експерти Центру імені Разумкова, тип взаємодії бюрократії і приватного капіталу, який склався сьогодні в Україні, визначив і способи росту приватного капіталу, а саме – шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади промислово-фінансових груп, що згодом одержали назву олігархічних, які скористалися державною власністю. У результаті такої приватизації в Україні не відбулося головне – відділення бізнесу від влади. Інтереси представників влади і бізнесових структур фактично переплелись .

Внаслідок цього економічні відносини у державі серйозно деформовані, непрозорі, регулюються не нормами закону, а приватними домовленостями між представниками економічних структур і державними чиновниками. Приватизація не стала головним джерелом наповнення державного бюджету і створення масового власника. На початок 2003 р. в Україні було зареєстровано всього 253,8 тис. малих підприємств, або 53 на 10 тис., тоді як у країнах розвинутої демократії – 500 – 700 .

Таким чином, приватизація в Україні стала мало чи не головним підґрунтям економічної злочинності. Її кінцевим результатом став не суспільно корисний ефект, а величезний перерозподіл багатства на користь збагачення мізерної частини нації при одночасному зубожіння величезної маси населення та високий рівень криміналізації економіки. Серед політиків і фахівців вносяться пропозиції повернути до державної власності об’єкти, які незаконно приватизовані і власники яких не виконують інвестиційних обставин, не сплачують податки, не розраховуються з Пенсійним фондом . Як відомо, новий уряд України сформований після президентських виборів 2004 р., планує повернути державі окремі незаконно приватизовані об’єкти .

Проте недосконалість і неповнота законодавчої бази, на якій здійснювався процес приватизації, не є підставою для відміни або перегляду підсумків приватизації 1992 – 2004 рр. З правової точки зору тут діє загальне правило презумпції законності нормативного акту. Якщо нормативний акт був чинним, не був оскарженим і не втратив сили з причини встановленої судом невідповідності Конституції України, то прийняті згідно з ним рішення також є формально законним. Саме у зв’язку з цим загальний перегляд підсумків приватизації з правової точки зору недопустимі. Але такий висновок про легітимність приватизації не означає оголошення амністії особам, які грубо порушили чинне на той час законодавство. Якщо стане відомо, що угоди були здійснені з порушенням закону, то держава вправі виступити позивачем і у судовому порядку забезпечити поновлення своїх прав.

Проте українська юстиція, незважаючи на масові порушення приватизаційного законодавства, з огляду на політичні причини довгий час на такі порушення фактично не реагувала, хоча факти заниження цін при приватизації були відомі і практично набули масового характеру. Слід навести лише окремі приклади. При приватизації Алчевського металургійного комбінату Фонд державного майна України підписав з Українською кредитно-інвестиційною компанією угоду про передачу останній 338 тис. акцій підприємства (10 %) на суму 10 млн. грн., хоча їх вартість, з урахуванням проведеної індексації, становила 79 млн. грн.

Комплекс причин економічних правопорушень сформувався в базовому секторі економіки України – паливно-енергетичному, складовими якого є енергетична, вугільна та нафтогазова галузі, де зосереджено одну третину основних фондів промисловості країни.

Негативні процеси, пов’язані з приватизацією обленерго, діяльністю посередницьких структур, невиконанням договірних зобов’язань, системними несплатами за споживчу енергію створили умови для тінізації та криміналізації цієї галузі. Внаслідок зазначених факторів електроенергетика потрапила під тиск тривалої платіжної кризи, яку ретранслювала на інші галузі паливно-енергетичного комплексу. Щорічно у системі ПЕК викривається понад 5 тис. злочинів. Через напрацьовані криміналітетом протиправні схеми оплати енергії та енергоресурсів здійснюється відтік до 20 % зібраних з енергоринку грошових коштів до «тіньового» сектора. Лише у 2003 р. підконтрольні держави Обленерго безоплатно відпустили електроенергії на суму 570 млн. грн.

Окремо слід зупинитись на причинах криміналізації вугільної промисловості. Вугільна промисловість є невід’ємною складовою комплексу базових галузей економіки України, яка забезпечує потреби вітчизняної металургії у технологічній сировині для коксохімічних заводів на 81,2 %, а також постачає паливо населенню та на комунально-побутові потреби інших споживачів. У загальній структурі виробництва вугільна продукція займає майже 50 %. Решта спрямовується тепловим електростанціям на комунально-побутові потреби. Впродовж багатьох років державна політика стосовно видобутку вугілля будувалася на створенні пільгових умов розвитку виробничого потенціалу вугільної галузі. Збитки вугледобувних підприємств покривалися дотацією з Державного бюджету, яка в окремі роки становила 200 % до оптової ціни вугільної продукції.

Серед причин, що призвели вугледобувні підприємства до кризового стану, слід назвати:

- нецільове використання коштів державної підтримки на погашення заборгованості з податків, страхових внесків, фінансових санкцій, кредиторської заборгованості за отримані ресурси й послуги та інші витрати, не передбачені чинним законодавством;

- порушення чинного порядку проведення тендерів із закупівлі обладнання за рахунок бюджетних коштів, що призвело до масової криміналізації цієї системи.

Основними правопорушеннями у вугільній галузі України є різноманітні тіньові схеми розрахунків за добуте вугілля, а також корупція у середовищі керівників шахт та об’єднань. Тільки у Донецькій області працівники правоохоронних органів у першому півріччі 2004 р. порушили 60 справ за фактами зловживань у ході економічної діяльності. Зловживання стосуються, в основному, нецільового використання дотаційних коштів, що виділяються на придбання гірничошахтного обладнання та оплату праці шахтарів. Шахтарські кошти дуже часто ідуть куди завгодно, але не на шахти.

За оцінками спеціалістів, в Україні понад 200 структур офіційно займаються реалізацією вугілля. Аналіз їх діяльності засвідчує, що при кожному такому реалізаторі, як правило, діє п’ять-шість посередницьких організацій, керівники яких контактують напряму з директорами підприємств. І їх контакти не завжди корелюють з нормами законодавства. Вугільні підприємства відпускають продукцію без своєчасної оплати, з використанням різноманітних давальницьких схем. І при цьому часто стається так, що левова доля прибутку залишається посередникам. У результаті такого «господарювання» навіть перспективні шахти часто виявляються на грані банкрутства. Так, за статистикою, у 2003 р. у стані банкрутства опинилось 104 вугільні підприємства. На 48 шахтах виробничу та фінансову діяльність контролювали арбітражні управляючі, а на 46 об’єктах була розпочата процедура санації.

Звичайною справою стало порушення тендерних процедур при закупці обладнання. Як правило, тендери проводились в інтересах конкретних структур з підвищенням реальної вартості товару. При цьому керівники шахт, укладаючи договори на поставку обладнання, робили передплати бюджетними коштами, навіть не переконавшись, що запропоноване обладнання дійсно є у постачальника на складі, і він фізично взмозі надати його у встановлений угодою термін .

За результатами проведеної Рахунковою палатою перевірки використання в 2003 р. і у першому півріччі 2004 р. коштів держбюджету, передбачених на технічне переоснащення підприємств по добуванню вугілля, встановлено, що з 1252 млн. грн. виділених для таких цілей, 478 млн. грн. Використано з порушенням законодавства, 11 млн. – з порушенням законодавства і 22,5 млн. грн. – неефективно, тобто 41 % виділених коштів було використано з порушенням бюджетного законодавства (Тижневик «2000». – 2005. – 25 берез.).

Крім того, наприкінці 2004 р. Рахункова палата звинуватила Мінтопенерго у тому, що воно не вирішує проблему невиплати енергокомпаніями кредиту Всесвітньому банку, в результаті чого держава виплатила замість компаній-боржників по кредиту 29 млн. доларів, оскільки кредит був наданий під гарантії держави. Схема проста: компанія одержала кредит у 29 млн. доларів і поклала в кишеню, а держава за рахунок громадян розрахувалась з іноземним банком. Загальна сума заборгованості підприємств України, які одержали іноземні кредити під гарантії держави, становила на кінець 2002 р. 1,365 млрд. доларів .

Приклади неефективного використання одержаних іноземних кредитів не поодинокі. За даними Рахункової палати, Міжнародний банк реконструкції і розвитку на реструктуризацію вугільної промисловості України направив в Україну в 1996 р. кредит у 150 млн. доларів, у 1999 р. – ще 80 млн. Всі вони були використані не за призначенням. З першого траншу гірники не одержали жодної копійки, з другого – 0,2 % і ті на ремонт Черкаського лакофарбового заводу. При цьому західним кредиторам було виплачено процентів за надані кредити на 29 млн. доларів, але ніхто з посадових осіб, які не виконали умови договору з МБРР, до будь-якої відповідальності не був притягнутий .

Значно активізувався процес криміналізації на ринку нафти і газу, чому сприяють:

- відміна державної монополії на виготовлення і реалізацію нафтопродуктів та руйнування системи контролю з боку податкових та правоохоронних органів;

- впровадження посадовими особами енергогенеруючих компаній вексельної схеми розрахунків за відпущені енергоносії;

- неефективна система сертифікації бензину;

- недосконалість порядку передавання розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового призначення» від 14 лютого 1995 р. № 114, що дозволяє безпідставно отримувати комерційним структурам разом з надрами і майнові об’єкти свердловини з видобутку нафти і газу та неконтрольовані державою прибутки;

- недосконалість порядку сплати збору від продажу паливно-мастильних матеріалів у розмірі 7 % з виручки від реалізації палива кінцевому споживачу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок збору та використання коштів для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування» від 2 лютого 1993 р. № 83, що дає можливість при продажу дрібним оптом (бензовозами) палива вносити завідомо неправдиві відомості в угоду купівлі-продажу щодо сплати цього збору.

Недосконалість фінансово-економічних важелів у роботі ПЕК, зокрема, бартерні операції, взаємозаліки, дотації та субвенції – сприяють ухиленню від сплати податків, відмиванню грошових коштів і створюють умови для корупції та зловживань посадовими особами.

Керівники та матеріально-відповідальні особи суб'єктів господарювання використовують різноманітні механізми протиправної фінансово-господарської діяльності з метою особистого збагачення, отримання неконтрольованих державою прибутків, вивозу за межі України грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей. Найбільш поширеними правопорушеннями практично в усіх галузях ПЕК є:

- розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах;

- нецільове використання бюджетних коштів;

- хабарництво;

- ухилення від сплати податків;

- навмисне укладання збиткових угод з комерційними структурами;

- безпідставне кредитування комерційних структур за рахунок державних енергоносіїв; фальсифікація документів під час реалізації енергоносіїв;

- незаконне одержання окремими посадовими особами пільгових умов підприємницької діяльності (шляхом використання «зв'язків», підкупу тощо);

- порушення встановлених чинним законодавством норм щодо умов і правил підприємницької діяльності, у тому числі порядку використання бюджетних коштів;

- протиправне відчуження та заволодіння майном на свою користь та на користь інших осіб; зловживання при приватизації державного майна.

Найбільших збитків державі завдають посадові особи підприємств при застосуванні безгрошових схем розрахунків, у тому числі вексельних розрахунків та переуступки прав отримання боргів вітчизняними виробниками комерційним структурам. До зазначених схем залучаються комерційні структури, створені за участю посадових осіб підприємств – виробників або залучені з метою реалізації ліквідної продукції підприємства-виробника, яке в свою чергу навмисне не виконує зобов’язання перед державою, а комерційні структури, не розрахувавшись, у цей час обертають його майно та грошові кошти на свою користь.

Перевірками НАК «Нафтогаз України» та підприємств, установ і організацій нафтогазового комплексу України, які входять до сфери її адміністрування, проведеними працівниками Голов КРУ України у 1999 – 2000 рр., виявлено незаконні витрати, недостачі та розкрадання на 94 підприємствах Компанії на загальну суму 360 млн. грн., у тому числі:

- незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат на 42 підприємствах та філіях на суму 43,4 млн. грн.;

- недостач грошових коштів і матеріальних цінностей на 59 підприємствах на суму 4,1 млн. грн.;

- вчинення збитків несанкціонованим відбором газу та несплатою за нього – 312,5 млн. грн.

Збільшилась кількість випадків фальсифікації посадовими особами документів, що відображають фінансово-господарську діяльність підприємств, з метою зменшення сум платежів до держбюджету, незаконного отримання бюджетних коштів, їх нецільового використання та розкрадання.

Гострою залишається проблема незаконного переміщення через державний кордон України енергоносіїв. Тільки протягом 2000 р. митною службою виявлено 362 факти незаконного переміщення бензину на суму 415,4 тис. грн., 342 – дизпалива на суму 1,6 млн. грн. та вугілля на суму 6,4 тис. грн. Більшість незаконного переміщення нафтопродуктів здійснювалася шляхом використання підроблених документів або документів, одержаних незаконним шляхом.

За даними Науково-дослідного Центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України у 2000 р. з енергосистеми України до енергосистем сусідніх держав передано 4,8 мрд. кВт. год електроенергії вартістю 116,6 млн. доларів США та до енергосистеми України надійшло 3,4 млрд. кВт.год електроенергії вартістю 89,2 млн. доларів США, але митне оформлення здійснено лише 37 % зазначених обсягів електроенергії. Решта обсягів електроенергії не декларувалась, оскільки ці обсяги переміщені через митний кордон України за договорами про паралельну роботу енергосистем України, Російської Федерації, Білорусі та Молдови. У результаті до Державного бюджету не сплачено належних платежів у розмірі близько 20 млн. доларів США.

Проблемою залишається також те, що 11 пунктів вимірювання, за якими здійснюється прийняття-передача природного газу до системи газопроводів України, та 32 пункти вимірювання на міждержавних лініях електропередач, розташовані за межами України. Через відсутність таких пунктів вимірювання на українській території («на вході») фактично неможливо здійснювати контроль за показниками приладів щодо переміщення природного газу та електроенергії, через митний кордон України.

Значними є порушення податкового законодавства у системі ПЕК. Проведена у 2001р. підрозділами податкової міліції перевірка суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють у сфері ПЕК, тільки за 4 місяці виявила 260 таких фактів, вилучено товарів та майна на суму 19,8 млн. грн. та готівкових коштів на суму 2,7 млн. грн.

Значною мірою це обумовлено недосконалістю і самого податкового законодавства. Навіть сьогодні концептуально чинна нормативно-правова база, якою регулюється ця сфера, спрямована не на стимулювання приватної ініціативи та розширення виробництва, а лише на формування державного бюджету, тобто наявним є превалювання фіскальної функції, про що свідчать високі ставки податків на доходи юридичних осіб, податки на додану вартість тощо. Девіантну поведінку суб’єктів господарювання стимулюють фактори, серед яких є: нестабільність і недосконалість податкової системи, високі ставки та значна кількість податків; жорстка фінансова політика; штучне підтримання співвідношення національної валюти щодо долара. Водночас причиною скоєння податкових правопорушень є те, що податкове законодавство не завжди відповідає основним принципам законодавства: всезагальності, неупередженості, постійності, що знищує престиж та авторитет цих законів . Більше того, чинні нормативно-правові акти жорсткого фіскального характеру сприяють тінізації економіки, стримують процеси соціальної мобільності, формування «середнього класу суспільства». Апріорно у цих актах закладений протестний компонент, який проявляється на індивідуальному рівні девіантною поведінкою.

Особливо гострою залишається проблема розрахунків з бюджетом підприємств ПЕК. Цьому сприяють:

- обтяжлива структура управління галузями поряд з позбавленням статусу юридичної особи видобувних, газо-нафто-транспортуючих підприємств та електричних станцій призвела до того, що фактично виробники (власники) продукції і послуг, які є одночасно платниками податків, позбавились можливості брати участь у розподілі отриманої виручки, а також законного права вимагати повернення боргу. Це пов’язане з тим, що основними дебіторами підприємств ПЕК є апарати управління енергогенеруючих компаній;

- чинна схема платежів, згідно з якою кошти спочатку централізуються на розподільчих рахунках компаній, а потім у «ручному» режимі розподіляються між виробниками продукції та послуг, призвела до викривлення системи цивільно-правових відносин, які повинні діяти у ринковій економіці. При такій схемі права вимагати забезпечення боргу позбавлені як виробники продукції (платники податків), так і державні органи стягнення (державна податкова служба, державна виконавча служба, Пенсійний фонд України), оскільки, при відсутності угод купівлі-продажу продукції між її виробником та його органом управління (компанією), втрачається можливість звернення стягнення недоїмки підприємства на активи його дебітора;

- запровадження розподільчих рахунків та інших соціальних рахунків із захищеним статусом, що не дає можливості органам стягнення списувати кошти з цих рахунків у рахунок погашення податкового боргу відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень;

- відсутність об’єктивних і сталих алгоритмів розподілу коштів з розподільчих рахунків енергопостачальних компаній, а також «ручне» управління грошовими потоками не дають можливості підприємствам ПЕК накопичувати кошти і своєчасно здійснювати поточні податкові платежі, що призводить до зростання недоїмки та пені.

У системі детермінантів економічної злочинності у ролі конкретних специфічних причин виступають і процеси лібералізації. У широкому розумінні лібералізація означає розвиток підприємництва, у більш вузькому – поступове скасування якісних і кількісних обмежень у торгівлі. Лібералізація за українських умов сприяла переходу до ринкової економіки і служила елементом системи антимонопольного регулювання. Вона припускає встановлення якісно нових зв’язків, без яких не може існувати ринковий механізм. Ці зв’язки повинні бути засновані на вільному і рівноправному економічному співробітництві і партнерстві суб’єктів, що хазяйнують і дозволяють їм самостійно приймати і здійснювати ті чи інші рішення.

Лібералізація сьогодні найбільше торкнулася торгівлі. З підлеглого державі механізму планового централізованого розподілу частини фонду споживання вона перетворюється на вільно функціонуючу на ринкових початках галузь економіки. Процес цей складний і суперечливий. Складність полягає у тому, що торгівля перетворилася з розподільчої системи на механізм формування вільних господарських зв’язків на основі використання вільних цін, попиту і пропозиції. Аналогічні зміни відбулися і у системі матеріально-технічного постачання, що існувало в колишньому СРСР, а за нових ринкових умов замінено торгівлею засобами виробництва. Суперечливість полягає у тому, що природне прагнення кожного торгового підприємства одержати максимальний ефект від реалізації того чи іншого товару, використовувати комерційну вигоду від вдалих торгових угод не повинне підмінюватися комерційними махінаціями, обманом споживачів.

При новій економічній політиці відбулося відмовлення від твердого формування цін, запрацювали товарно-грошові відносини, ринкові механізми, ціна зрівноважила попит та пропозицію. У цьому випадку слід підкреслити, що на перших кроках створення ринку криміногенним фактором було так зване відпускання цін, використане легальними, напівлегальними і відверто кримінальними структурами у корисливих цілях. Порядок ціноутворення і його недоліки можна розглядати як конкретну причину економічних злочинів.

У системі товарного обміну, товарного звернення утворилася множинність цін у той час, коли існував державний механізм ціноутворення. Цей факт дозволив використовувати в корисливих цілях звільнений механізм ціноутворення. Саме ця подвійність з’явилася конкретною причиною згаданих вище злочинів.

Найбільш уражена злочинною економічною сферою торгівля. Ця сфера має найбільшу кількість коштів в обігу, кредитів та інвестицій. Жодна сфера не має таких віртуальних сфер як торгівля. У 2003 р. торгівлі були надані податкові пільги на 10 млрд.грн., а податків було отримано трохи більше 1 млрд. Проявились і монополістичні тенденції. Половину оптового товарообігу контролюють 350 структур. Ціни перепродажу товарів перевищують на дві третини оптові. Таким чином «розкручуються» ціни по всьому торговому ринку. Крім того, оптовики найбільше вимагають повернення ПДВ. Фіктивні фірми і контракти тут стали звичайним явищем. Одночасно технології виявлення тіньових схем торгівлі – зустрічні звіряння рахунків оптових і роздрібних торгівців – всілякими шляхами ігноруються. З’явилися так звані транзитні структури, котрі займаються приховуванням прибутків від податків та перерозподілом прибутку. Ці структури уже контролюють більше половини оптово-торгового обігу. Розширилась торгівля через телефони-магазини, інтернет. Таким чином легко збувається неякісний товар, приховується прибуток та не сплачуються податки.

 

< Попередня   Наступна >