170

---

3. Тіньова економіка – основне підґрунтя економічної злочинності в Україні

Протягом останніх років причини криміналізації економіки, переходу її у «тінь» широко обговорюються юристами, соціологами, політиками, економістами. Вони є також об’єктом всебічного публічного розголосу, але спроби їх визначити мають переважно абстрактно-теоретичний або суто публіцистичний характер. З зазначеної теми все ще бракує глибоких цільових наукових розробок. Бракує достовірних і достатньо показових емпіричних даних, які б дозволили отримати більш повне наукове уявлення такого феномену. Проте, незважаючи на існуючі істотні прогалини, вже сьогодні можна дійти відносно об’єктивних висновків про те, що означає тіньова економіка, який її кримінальний зміст та ознаки. Якщо узагальнити різні погляди на цю проблему, то під цим феноменом більшість науковців, в основному, розуміють не контрольовані суспільством виробництво, розподіл, обмін та споживання товарно-матеріальних цінностей та послуг. Тобто це прихований від органів державного управління бізнес. У березні 2002 р. Президентом України видано Указ «Про заходи щодо детінізації економіки на 2002 – 2004 роки», в якому дається визначення тіньової економіки «як економічних процесів, які приховуються їх учасниками, не контролюються державою і суспільством, не фіксуються у повному обсязі державною статистикою».

Спеціалісти тіньову економіку поділяють на формальну і підпільну економічну діяльність. Перша не приховується, але й не оподатковується і не враховується традиційною статистикою (виробництво на домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки). Підпільна економічна діяльність включає як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність, що повинна ліцензуватись і контролюватись державою, але вона приховується з метою ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою. Як засвідчи

ло вивчення цього питання, наприкінці 90-х років в Україні майже 44 тис. приватних підприємств (33,4 %), 35,1 тис. колективних підприємств (31,6 %), 2541 підприємства з іноземними інвестиціями (30,5 %) – підприємницькою діяльністю як такою не займались і платежі до бюджету не сплачували . Тому саме підпільний сектор тіньової економіки несе найбільшу небезпеку для держави. Він розвивається, як правило, у рамках організованих злочинних угруповань.

Слід зазначити, що феномен тіньової економіки це не тільки чисто українське явище. Воно притаманне і розвинутим країнам. Результати дослідження її величини в 110 країнах світу нещодавно представив австрійський економіст Фрідріх Шнайдер . Найбільшу тіньову сферу мають африканські країни: у середньому 42 % ВВП. Неподалік від Африки відійшла Південна Америка із середньою величиною сірої сфери – 41 % ВВП, а у Болівії – 67 %, Панамі – 64 і Перу – 59 %.

В Азії менше фірм ховається від податків: у середньому – 26 % ВВП. До числа лідерів тут входять: Таїланд – 52 %, Шрі-Ланка – 44 і Філіппіни – 43 %. А найменшу сіру сферу, за дослідженнями Шнайдера, мають Китай і Сінгапур (13 %), а також Японія (11 %).

У країнах колишнього соціалістичного табору величина сірої сфери становить у середньому 38 % ВВП, але її частка у кожній країні різна. До світових лідерів належать Грузія (67 %), Азербайджан (61 %) та Україна (52 %). Найменше незареєстрованих доходів Шнайдер відзначив у Чехії та Словаччині (19 %), в Угорщині (25 %) і у Польщі (28 %). Як правило, чим більше зреформовану економіку має постсоціалістична країна, тим менша у ній сіра сфера.

У Західній Європі частка тіньової сфери у ВВП оцінюється на 18 %. З одного боку, це показники Греції (29 %) й Італії (27 %), а з іншого – Швейцарії (9 %) і Австрії (10 %). До країн із низькою часткою сірої сфери належать також США, Велика Британія і Нова Зеландія.

Від чого ж залежить рівень тіньової економіки? Як вважає Голова Національного банку Польщі, відомий економіст Лєшек Бальцерович, її основна причина – державні служби (податкові, контрольні), які зосереджуються на обдиранні підприємців. За таких умов багато підприємців уникає контакту з державою, не реєструється і у результаті не платить податки, не дає хабарів урядовцям. Грабіжницький характер державного апарату породжує два явища: тіньову економіку (ті підприємці, які сховалися від держави) і корупцію (ті, які з різних причин не сховалися і змушені давати хабарі).

В Україні процес формування тіньової економіки має свої особливості. Спочатку «царювали» вульгарні рекетири, котрі, випробувавши силу закону в зв’язку з іншими злочинами, побачили, що є більш безпечний шлях збагачення, адже держава не контролює величезну частину тіньового бізнесу, що розвивається. Такі злочинні угруповання «сідали» на тіньових бізнесменів, що бояться однаковою мірою як їх, так і закону, і одержували свою частку прибутку.

Невдовзі «авторитети» зрозуміли, що для нормальної роботи необхідна повна легалізація капіталів, здобутих злочинним шляхом, але для цього необхідна підтримка місцевої влади. З її допомогою на базі цього капіталу були створені легальні фірми, банки, транснаціональні корпорації, котрі мають міжнародні зв’язки, адвокатуру та ін. Іншим напрямом злочинної діяльності стало виведення частини або всього бізнесу в латентну сферу, тобто створення та організація діяльності виробничих та інших структур у «тіні» офіційної економіки, поза її правовим полем. Такі структури створюються, як правило, для здійснення тіньової економічної діяльності за трьома основними напрямами :

- по-перше, – це законна діяльність, результати якої приховуються з метою ухилення від сплати податків, а також діяльність без відповідних дозволів;

- по-друге, нелегальна діяльність, змістом якої є заборонене в законодавчому порядку виробництво та розповсюдження товарів і послуг (наркотиків, зброї, контрабанда), а також діяльність, метою якої є отримання доходів, не пов’язаних з виробництвом товарів і послуг (рекет, шахрайство тощо);

- по-третє, – це спекулятивні та шахрайські операції з фінансовими коштами.

Чим же відрізняються тіньові економічні структури від офіційних? Основною відмінністю сучасних структур організованої економічної злочинності від законних корпорацій, компаній, звичайних підприємств, на думку експертів ООН, є те, що у злочинних організаціях є «апарат примусу», якому властиві такі ознаки:

- наявність організаційно-управлінських структур з виконанням керівних і ідеологічних функцій у організованих злочинних формуваннях;

- наявність матеріальної бази, що проявляється у створенні різних грошових фондів для підкупу посадових осіб різних рівнів, інвестування злочинної діяльності, соціальної підтримки своїх членів;

- стійкий, плановий і законспірований характер злочинної діяльності, спрямованої на найвищий рівень кримінальних доходів;

- застосування системи планомірної нейтралізації (або недопущення впровадження) будь-яких форм соціального контролю за злочинною діяльністю з використанням власних структур розвідки і контррозвідки, підкупу шляхом розробки і використання заходів цілеспрямованої, планомірної протидії правоохоронним органам;

- політизація організованої злочинності, активне розповсюдження злочинної ідеології;

- наявність у різних державних органах «коридорів безпеки» та «дахів прикриття», їх використання з метою недопущення викриття злочинних діянь, а також для нейтралізації певних їх дій з боку правоохоронних органів;

- монополізм, масштабність і тенденції до розширення сфер злочинної діяльності;

- зрощування і кооперування різних злочинних формувань з міжнародним злочинним криміналітетом;

- контроль за професійною протизаконною діяльністю будь-якого спрямування.

Об’єктивний аналіз основних детермінантів тіньової економіки в Україні дозволяє дійти висновку, що головні її фактори полягають у недостатній правовій урегульованості фінансової, податкової, бюджетної, банківської, інвестиційної, господарської та митно-тарифної політики, що й заганяє економіку в тінь. Саме вона, поряд зі стрімкою зміною форм власності, слабко контрольованими процесами роздержавлення привели в рух процеси, які стали матеріальною основою криміналізації економіки.

Експерти до основних причин зростання тіньової економіки в Україні відносять:

- високі податки і нерівномірність їх розподілу;

- невиправдане звільнення значної частини суб’єктів господарювання від оподаткування;

- недостатня прозорість податкового законодавства та постійне внесення змін до нього;

- повільні і непрозорі приватизаційні процеси;

- корумпованість значної частини структур влади і особливо податкової адміністрації;

- втручання влади у діяльність суб’єктів господарювання;

- соціально-економічна криза в країні, непослідовність економічних і соціальних реформ;

- неврегульованість багатьох сторін суспільно-економічних і соціальних реформ;

- відсутність стабільного законодавства, яке регламентує економічну діяльність; серйозні прогалини в чинному законодавстві.

Ці чинники пов’язані між собою та тісно взаємодіють. «Тіньова економіка» призводить до появи «тіньової» психології, ідеології і навпаки.

Ще одна причина – відсутність впевненості у гарантуванні захисту правоохоронними органами, підштовхує навіть законослухняних підприємців до рук злочинних угруповань з наступним укладанням «довгострокової угоди», яка стає звичайним інструментом здійснення платежів і усунення конкурентів. Розповсюджуються шахрайства, нав’язуються силові методи вирішення економічних питань, конкуренції, аж до фізичної розправи з небажаними партнерами, посилюється консолідація злочинних угруповань, зокрема тих, що діють в економічній сфері, йде жорстка боротьба за переділ сфер впливу. Для досягнення своєї мети криміналітет нічим не нехтує. Понад 90 % вбивств на замовлення має саме тіньовий економічний підтекст.

Відомий економіст Б. Губський серед основних загроз економічної безпеки України називає:

- корупцію в українських структурах, високий ступінь галузевого лобізму при прийнятті управлінських рішень;

- великі масштаби «тіньової економіки», посилення її криміналізації;

- нелегальний вивіз з України капіталу;

- зловживання при здійсненні приватизаційних процесів;

- неналежна боротьба з реалізацією нелегально виробленої та контрабандної продукції .

Тому, головні зусилля мають бути спрямовані не на спроби найбільш точного обрахування обсягів тіньової економіки, а на усунення причин і умов надзвичайного її поширення, оскільки держава підійшла до межі, за якою при подальшій загальній тінізації економіки та посилення ролі корумпованих елементів і кримінальних структур може втратити важелі реального впливу на ситуацію.

Таким чином, тіньова економічна діяльність стала наслідком недосконалого механізму розподілу суспільного продукту в державі, хабарництва і корупції у структурах влади, надмірного податкового тиску, рекету, проникнення організованої злочинності в сфери економіки та політики, відсутності гарантій та ефективного захисту правоохоронними органами бізнесових структур.

Характерними рисами тіньової економіки є значно вища мобільність тіньових капіталів; слугування збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання суспільства. Останнє стало можливим у результаті: привласнення ресурсів і використання засобів виробництва, виробничих приміщень; одержання пільг, дотацій, незаконного користування цими пільгами при здійсненні економічної діяльності; ухилення від сплати податків; здійсненні незареєстрованого підприємництва та незаконних товарних та грошових операцій.

Особливо великі збитки державі і суспільству нанесло необґрунтоване надання пільг суб’єктам господарювання. За даними Рахункової палати суми наданих держапаратом податкових пільг за своєю величиною можна порівняти з усіма доходами державного бюджету. У перші роки становлення в Україні ринкової економіки більше половини імпортної продукції, яка ввозилась в Україну, взагалі не обкладалась митним збором. За даними Державної митної служби у 1998 р. загальна сума стягнутого мита становила близько 500 млн. грн., а пільги від сплати мита за цей термін перевищили 700 млн. грн.

Задеклароване новим урядом України, створеним після президентських виборів 2004 р., скасування пільг вільних економічних зон повинно суттєво вплинути на рівень і динаміку тіньової економіки, оскільки система пільг, невиправданих обмежень, заборон створюють найсприятливіші умови для розвитку і поширення економічної злочинності зі складними організаційними формами та їх виходу на структури влади. На цій базі відбувається інтенсивне вдосконалення й розширення системи тіньової економіки, перехід від вирішення одноразових проблем за хабар до тривалого співробітництва на «договірних засадах»; легалізація злочинних угруповань шляхом створення на їх основі підприємницьких структур, коли засновниками або третіми особами є активні члени кримінальних формувань і кримінальні «авторитети», що дає їм змогу координувати тіньову фінансово-господарську діяльність у регіонах, відмивати кримінальні капітали, приховувати прибутки від оподаткування.

Для виключення умов, що сприяють правопорушенням у цій сфері, слід у законодавчому порядку більш чітко визначити пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для реалізації окремих інвестиційних проектів. Встановити пріоритетні галузі економіки, соціальної сфери та території, де вона повинна здійснюватись, вимоги до інвестиційних проектів та основні пільги, які надаватимуться таким проектам та інвесторам, а також вимоги до прийнятих форм і видів іноземних інвестицій. Закон має бути спрямований на сприяння залученню стратегічних іноземних інвесторів для реалізації проектів у пріоритетних сферах на довгостроковій основі з залученням значних обсягів інвестицій. Необхідно також на державному рівні визначитись і законодавчо закріпити перелік тих галузей економіки і конкретних проектів, які мають ключове значення для економіки України і розвиток яких потребує значного залучення на довгостроковій основі як іноземних, так і вітчизняних інвестицій. Це стосується інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть прогресивні структурні перетворення в пріоритетних напрямах економіки, матимуть вплив на розвиток експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, створення додаткових робочих місць, оскільки результати позитивно впливатимуть на створення конкурентоспроможного національного товаровиробника.

У 90-х роках минулого століття широкого розповсюдження в Україні набули форми зловживань, що не караються в кримінальному порядку. Це прихована участь посадових осіб, державних службовців та депутатів рівнів у комерційній діяльності; використання службового становища для «перекачування» державних коштів та матеріальних цінностей в комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи з відтягненням державних ресурсів; впливу на засоби масової інформації, маніпулювання інформацією для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпоративного прибутку; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах заінтересованих угруповань; не переслідуване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, здачі в оренду, ліцензування, квотування тощо.

Тіньовий сектор економіки значно зріс внаслідок недосконалості системи оподаткування. Масового характеру набуло укриття реальних прибутків з метою ухилення від оподаткування. Незважаючи на п’ятирічне (1999 – 2004) зростання економіки України, стабільним залишається кількість збиткових підприємств – близько 40 %, що не заважає їм успішно функціонувати в тіні. Зафіксовано також велику кількість спроб великих компаній скористатися податковими пільгами, наприклад, використати навіть статус підприємства, потерпілого від аварії на ЧАЕС. На Харківщині, за даними регіональної податкової адміністрації, працюють комерційні структури з мільйонними оборотами, які зареєстровані саме у Чорнобильській зоні. Зрозуміло, вони користуються чорнобильськими пільгами.

Ще одне підґрунтя тіньової економіки пов’язане з проблемою податку на додану вартість (ПДВ). Щоб його отримати, ділки вигадують заплутані схеми, в яких бере участь значна кількість фізичних та юридичних осіб, а в деяких випадках йдеться вже не про попередню змову групи осіб, а про організовані злочинні групи. З неправомірним нарахуванням і сплатою цього податку пов’язані більш як 50 % виявлених податковою міліцією економічних злочинів. Дедалі більше випадків перенесення податкових зобов’язань щодо ПДВ на фіктивні фірми. За даними ДПА України за чотири місяці 2004 р. податкові міліціонери виявили 3,2 тис. таких структур і встановили понад 2 тис. випадків незаконного відшкодування ПДВ. Поставлено на облік 474 фізичні та 550 юридичних осіб, які допустили зловживання з ПДВ. Одночасно викрито 312 конвертаційних центрів. Інша поширена схема незаконного отримання бюджетних коштів – проведення сумнівних експортних операцій з неліквідною продукцією, вартість якої часто завищена в сотні й навіть тисячі разів. Встановлено випадок, коли навіть мембрану ціною в 1 грн. було задекларовано на суму 2 тис. грн.

Сьогодні ПДВ – величезне гальмо як для бізнесу і підприємництва, так і для розвитку економіки України у цілому. У США, як відомо, ПДВ взагалі немає, а є податок з продажу, який сплачується кінцевим споживачем. Наш український ПДВ, і це загальновизнано, – найкримінальніший податок. Його заміна необхідна. У деяких країнах цю проблему вирішили з допомогою елементарного обліку платників ПДВ, яка дозволяє легко і швидко прослідкувати ким, коли і як був сплачений ПДВ. В Україні чинна методика дозволяє використовувати різні маніпуляції з ПДВ, насамперед, пов’язані з нарахуванням фактично відсутнього ПДВ. Експерти пропонують різні способи і форми протидії махінаціям з ПДВ. Більшість пропонує взагалі відмінити ПДВ, замінивши його податком з обігу. Останній повинен розповсюджуватись лише на ті види діяльності, які можна віднести до роздрібної торгівлі. Тим більше, що і нині механізм чинного ПДВ побудований так, що лише суми, які вилучаються з кінцевих споживачів, визначають його «фіксальну» продуктивність. А сама доля податку з обігу для таких видів діяльності повинна бути суттєво знижена.

На нашу думку, проблему ПДВ не можна вирішити окремо від інших проблем економіки. До податків треба підходити в комплексі, як і до економічної ситуації у країні в цілому. Бажано сформувати єдиний підхід до оподаткування в країні, щоб доходна та витратна частини бюджету були збалансовані, як і кількість вироблюваного валового продукту з обсягом сплачуваного податку. Але податки мають бути вигідні для підприємця, інакше він їх не платитиме. Щойно податок стає невигідним, підприємець йде «у тінь». У «тінь» його заганяє і український чиновник, який особисто вирішує кому повернути ПДВ, а кому ні, що стало тотальним джерелом корупції . Загальновизнано: щойно в такому питанні з’являється людський чинник, одразу виникає й корупція.

Ще одна схема ухилення від сплати податків – це штучне перетворення підприємств на збиткові або неприбуткові, що дозволяє комбінаторам не платити податки. У 2001 р., за даними ДПА України, збитки задекларували половина підприємств машинобудівної галузі, 46 % металургійної, 147 – легкої промисловості і 48 % деревообробної . Але на практиці вони продовжували працювати і виплачувати заробітну плату своїм працівникам!

Щоб реально і ефективно протидіяти зловживанням в податковій системі, фахівці пропонують реалізувати ряд додаткових рішень, насамперед, завершити реформу всієї податкової системи, маючи на увазі насамперед:

- щоб вона не була обтяжливою для бізнесу не тільки за рівнем податкових ставок, а й у частині процедур розрахунків і сплати податків, упорядкування податкових перевірок і податкової звітності;

- вона повинна бути справедливою для всіх економічних агентів. Умови оподаткування рівними для підприємств, працюючих в одній сфері. Податкова система має стати сама по собі такою, яка не дозволяла б ухилятись від сплати податків;

- вона не повинна бути орієнтована лише на фіскальну функцію, а стимулювати конкурентоспроможність, сприяти інвестуванню і розвитку бізнесу;

- необхідно упорядковувати соціальний податок. Треба вивести із «тіні» значну частину оплати праці;

- важливо розмежувати правомірну практику податкової оптимізації від випадків кримінального ухилення від сплати податків;

- необхідно законодавчо врегулювати проблему запобігання створенню фіктивних підприємств, функціонування яких є вагомим економічним підґрунтям тіньової економіки. З 1999 р. ДПА неодноразово вносила до органів влади пропозиції та законопроекти з цього питання, але постійно наштовхується на опір з боку деяких міністерств та відомств;

- потрібно створити Єдину базу даних про сумнівні фінансово-майнові операції, що сприятиме виявленню фактів економічних правопорушень ще на стадії їх підготовки. Подібна база даних вже існує в ДПА України, яка володіє необхідними технічними і програмними ресурсами та спеціалістами, а також великим обсягом інформації про юридичних та фізичних осіб. Тому назріла нагальна потреба у створенні бази даних шляхом укладання відповідних угод між ДПА України та іншими правоохоронними і контролюючими органами, які після її створення матимуть можливість користуватися інформацією у процесі виконання завдань, що стоять перед кожним відомством з питань боротьби з економічною злочинністю;

- необхідно розробити та впровадити механізм контролю за укладенням експортно-імпортних договорів, особливо нематеріального характеру, проведення їх експертної оцінки. Це дозволить своєчасно виявляти фіктивні угоди, попереджувати незаконний відтік коштів за кордон та незаконне відшкодування ПДВ;

- значна частина діяльності організованих злочинних угруповань зосереджена у посередницькій діяльності, особливо у Паливно-енергетичному комплексі України, металургійній промисловості. Тому правоохоронним та контролюючим органам необхідно розробити та здійснити спільні заходи щодо викриття таких груп та наведення порядку серед посередницьких структур, що паразитують на підприємствах-виробниках .

При розробці механізмів протидії тіньовій економіці слід також мати на увазі, що це явище дуже швидко пристосовується до змін у законодавстві, набуває нових особливостей. Вони полягають у тому, що прибутки і надприбутки у тіньовій економіці досягаються не шляхом використання державних фондів як раніше, а головним чином за рахунок зміни форми власності та експлуатації державної власності як приватної; нелегальний бізнес охоплює не стільки виробництво, скільки фінансові, у тому числі валютні операції, і не лише за рахунок інвестування тіньових коштів, а переважно шляхом використання штучно підтримуваних адміністративною системою відмінностей курсів валюти, цін, кредитних і банківських ставок, розмірів податків, систем квот тощо. Це служить передумовою одержання максимальних надприбутків у мінімально короткі строки з мінімальним ризиком і стало можливим внаслідок зв’язку тіньового бізнесу із структурами влади. Підпільний, часто злочинний, бізнес розвивається не як протидія командно-адміністративній системі в економіці, а завдяки збереженню її елементів в апараті державного управління економікою.

При розробці механізмів протидії тінізації економіки слід мати на увазі і те, що у кожній галузі господарства вона функціонує шляхом нелегального обігу і вивозу за кордон валютних, товарних та нематеріальних цінностей та суттєвого зниження вартості товарів, що завозяться на митну територію України, і вартості на експортну продукцію. Неврахована різниця вартості залишається у вигляді валютних вкладів у зарубіжних банках.

Нерідкі відхилення від обов’язкового продажу державі частини валютного виторгу, проведення валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу, без оформлення ліцензії Національного банку України, недооцінка якісних характеристик ряду валютоємких товарів, нелегальний вивіз інтелектуальної власності, яка включається до господарського і наукового обігу за кордоном без будь-якої компенсації для України. Значне ненадходження валютних коштів у передбачений законодавством термін має місце по операціях, пов’язаних з експортом природного газу, чавуну, прокату брухти і відходами чорних, кольорових, рідкоземельних металів, з нафтопродуктами і сирою нафтою. Поширеним проявом тіньової економічної діяльності в зовнішньоторговій сфері є також ухилення від оподаткування неорганізованої торгівлі («човників»). Частка такої торгівлі у загальному обсязі, за оцінками спеціалістів, сягає від 3 до 10 %. Основні обсяги неорганізованого імпорту надходять з Туреччини, Китаю, Польщі, Литви та Росії.

Серйозний збиток національній економіці наносять також здійснювані через країни СНД операції по реімпорту товарів із третіх країн і, навпаки, реекспорту в країни далекого зарубіжжя українських товарів.

На ринку цінних паперів тіньова діяльність проявляється у вигляді підробки документів, махінацій з цінними паперами, приховування емісійного доходу, розкраданням коштів у значних розмірах.

У легкій промисловості тіньова діяльність проявляється по-іншому. Значна частина одягу, взуття, трикотажних виробів, шкіргалантереї випускається поза офіційною сферою економіки, фальсифікується і реалізується під виглядом товару відомих вітчизняних і зарубіжних підприємницьких структур і фірм.

Свої особливості мають тіньові схеми економічної діяльності сфери транспорту, культури. Відпрацьовані схеми приховування доходів у шоу-бізнесі, від реклами у засобах масової інформації.

Дослідження підтверджують і таку негативну тенденцію як втягування в тіньову економіку більшої кількості працездатного населення. Якщо в 1994 р. поряд з офіційним місцем роботи паралельно працювали у тіньових структурах приблизно 8 % працездатного населення держави, то в 2004 р. ця частка становила уже 41 % від кількості опитаних. З їх числа кожен третій займається незареєстрованим бізнесом, а 66 % працюють за наймом. Другий суттєвий аспект цієї проблеми полягає у тому, що за роки реформ тіньова економіка перетворилася з поняття майже ідеологічного в методику ведення комерції. Якщо раніше тіньова економіка була лише супутником офіційних товарно-грошових відносин, то сьогодні вона набула статусу паралельної .

Значно розширилась «тіньова» приватизація. За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, у першому півріччі 2004 р. у цій сфері виявлено 2 423 злочини, у тому числі на суму, що перевищує 100 тис. грн., – 319 злочинів. Багато стратегічних підприємств без формальних порушень законодавства перейшли фактично під контроль приватних структур, як правило, офшорних компаній. Як приклад, слід назвати Луганський станкобудівний завод, де під контроль приватних осіб потрапив навіть цех по виробництву бойових патронів .

У результаті неналежного керівництва державними підприємствами з боку ФДМ України, лише третина оголошенних конкурсів по продажу підприємств закінчується підписанням угоди з покупцем. При цьому кожне четверте підприємство, яке контролюється державою, сьогодні проходить через процедуру банкрутства, тобто продається за безцінь .

Особливо значні збитки нанесла державі практика розпродажу державними підприємствами своїх виробничих потужностей у рахунок погашення боргу. При цьому, акції залишаються власністю держави, але такі документи нічим не підтверджені.

Розповсюдились і інші форми тіньової приватизації державних підприємств. Акціонерні товариства формально залишаються державними, але всі фінансові потоки пов’язані з функціонуванням підприємства, зокрема, реалізацією продукції, опинились у руках комерційних структур. Контролюють таких приватних посередників, в основному, адміністрація державних ОАО. «Наближеним» фірмам набагато вигідніше заробляти на перепродаж виробленої держпідприємствами продукції, ніж їх приватизувати.

І найбільш незадовільними кінцевими підсумками такої приватизації, за інформацією ДПА України, стало те, що 77,8 % українських приватизованих підприємств в результаті подальшого перепродажу потрапили під контроль оффшорних фірм. Нерідко реальних власників багатьох підприємств, у яких держава продовжує мати невеликий пакет акцій, податкові органи, не можуть знайти . Таким чином, процес напівлегальної зміни власників поступово набуває рис керованої тіньової приватизації.

Відбитки «тіні» все більше поширюються на землю, формальний ринок якої офіційно закритий, оскільки діє мораторій на продаж, а фактично процвітає тіньовий. За даними МВС України, лише за перше півріччя 2004 р. в Україні зареєстровано 376 злочинів, пов’язаних з земельними відносинами. Головною причиною неможливості офіційного дозволу на купівлю-продаж землі уже з 1 січня 2005 р. спеціалісти називають відсутність реальних цін на землю в Україні, а також необхідної законодавчої бази, насамперед, Закону «Про ринок землі». Не розроблені система реєстрації землі і механізми застави земельних ділянок.

У той самий час в Україні продовжує процвітати тіньовий ринок торгівлі землею. За даними політолога І. Свєтікової, ціни на землю у різних регіонах суттєво відрізняються, в середньому за пай у 4 – 5 га можна виручити до 2,5 тис. грн., а закон про мораторій на купівлю-продаж землі дільці обходять, формально не порушуючи його. Справа в тому, що у новому законі, який продовжує мораторій на торгівлю землею, є таке віконце: він надає право власнику земельних ділянок на їх обмін або передачу в спадщину. Предметом такого обміну може бути все що завгодно. Тобто купуєте Ви якийсь товар, ідете до власника земельного паю і укладаєте договір обміну. Але й це правило можна легко обійти, наприклад, шляхом створення холдингу .

Висока питома вага тіньового сектора економіки та послаблення державного контролю за процесами в основних галузях господарювання, безумовно, дозволяють організованій злочинності одержувати величезні прибутки. Лише за шість місяців 2004 р. у бюджетній сфері виявлено 6 104 злочини, більшість яких пов’язана з тіньовими схемами економічної діяльності.

На тіньовий сектор працюють і 14 млрд. грн., не повернутих до енергоринку за поставлену електроенергію. Це наслідки застосування вексельних розрахунків, залучення комерційних структур-посередників, що паразитують на галузі. Наприклад, дві комерційні структури, уклавши угоду із Запорізькою АЕС щодо повернення 118 млн. грн., з підприємств-боржників, розрахувалися з АЕС тільки на суму 1,4 млн. грн., живими грошима і на 38 млн. неліквідними векселями і продукцією .

Яких висновків можна дійти з викладеного? Насамперед, аналіз чинних організаційних, економічних та правових заходів по протидії функціонуванню тіньової економіки, свідчить, що вони не можуть вважатись ефективними. Більшість законодавчих актів, які регламентують економічні реформи, не передбачають дійових механізмів щодо нейтралізації зловживань у сфері економіки. Мають місце суттєві прогалини та неузгодженості в нормативно-правових актах, якими, безумовно, скористався злочинний елемент. Це обумовило внесення до них чисельних суперечливих змін та доповнень. Зокрема, до Закону України «Про плату за землю» з липня 1992 р. внесено дев’ять змін; до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з березня 1991 р. внесено 23 зміни і доповнення; до Закону України «Про власність» з лютого

1991 р. – 12; до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» з 1991 р. – 13; а до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» – п’ять доповнень і змін. Така нестабільність економічного законодавства, з одного боку ускладнила його правильне застосування, з другого, – нею максимально скористався злочинний елемент і корупціонери. Це ж стосується й чисельних, майже щоквартальних змін норм, що регулюють митні правовідносини.

Причиною тіньової економічної діяльності в Україні є також неврегульованість політичної сфери суспільства, яка значною мірою вражена проявами корупції. Політичні права і свободи громадян, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя, продекларовані Конституцією, поки що не забезпечуються в повному обсязі державою, у зв’язку з чим становлення інститутів громадянського суспільства відбувається повільно і надзвичайно складно. Соціальні процеси, які мають місце за сучасних умов, часто «не вписуються» до правового поля чинного законодавства, а спроби регулювати їх нормами політичних партій і об'єднань громадян за аналогією західних демократій вступають у конфлікт з нереформованою правовою системою.

Тінізації економіки сприяють також неврегульованість новітніх відносин між державою, суспільством і особою, відсутність законодавства щодо регулювання статусу і діяльності політичної опозиції, політичних партій, громадських організацій, їх місця в політичній системі суспільства.

Важливе значення для фахівців та влади має визначення напрямів профілактики тіньових проявів економіки. Пріоритетними у цьому плані є, насамперед, нормалізація грошового обігу в державі, усунення причин кризи неплатежів, проведення дедоларізації економіки, впровадження безготівкових розрахунків, недопущення створення привілейованих умов для окремих комерційних структур. Реальним механізмом протидії тіньовій економіці має стати прийняття закону «Про юридичну відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за подачу у відповідні державні органи, недостовірних даних». Така відповідальність повинна мати диференційований характер: цивільно-правову, адміністративну і у виняткових випадках – кримінальну відповідальність. Усунення чинників загроз економічній безпеці суспільства вимагає внесення змін та доповнень до Закону України «Про іноземні інвестиції» у питаннях посилення державного контролю за перерахуванням у статуті фонди спільних підприємств іноземних інвестицій та їх використанням; регулювання взаємовідносин між іноземними інвесторами та українськими підприємствами; визначення механізмів відповідальності за неефективне чи нецільове використання отриманих валютних коштів.

Посиленню боротьби з тінізацією економіки сприяло б також більш чітке нормативне врегулювання питань щодо: обґрунтованості кредитування підприємств, законності здійснення угод та укладання договорів; обґрунтованості перерахування валютних коштів на рахунки юридичних і фізичних осіб у закордонних банках; законності створення комерційних банків.

Обмеженню тиску тіньової економіки на суспільство сприяла б розробка організаційно – управлінського та правового механізмів забезпечення декларування витрат на придбання нерухомого майна і транспортних засобів державними службовцями, іншими відповідальними працівниками управлінських ланок, співробітниками правоохоронних органів, суддями, звільнення цих категорій працівників із займаних посад у разі ухилення від декларуванні доходів.

У науковій літературі пропонується багато інших схем протидії тіньовій економіці. Б. Губський, зокрема, пропонує з метою прискорення легалізації «темно-сірої» економіки і переходу її суб’єктів на легальну, офіційну економіку реалізувати такі заходи:

- економіко-правову інвентаризацію існуючих проявів так званих тіньових правопорушень і подальшою декриміналізацією більшості з них залежно від ступеня їх соціально-економічної небезпеки;

- пом’якшити і диференціювати штрафні санкції і покарання за несуттєві правопорушення;

- підвищити ефективність захисту прав власності та інтересів підприємців з боку державної влади, усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей час мають місце у чинному законодавстві;

- суттєво спростити процедури реєстрації, звітності, врегулювання податкових і митних питань, скоротити мережу відповідних інстанцій, а також кількість обов’язкових відвідувань підприємців різноманітними комісіями та інспекціями;

- створити правове поле цивілізованих стосунків держслужбовців і підприємців, налагодити правову та організаційно-кадрову роботу з метою підвищення рівня професіоналізму та посилення відповідальності працівників державного апарату ;

- ще один важливий механізм протидії тінізації економіки України, зниження її розмірів – це створення дійсно незалежної судово-слідчої системи, яка буде в змозі доводити кримінальні справи у сфері економічної злочинності до логічного завершення. На це неодноразово звертала увагу української влади Міжнародна організація по боротьбі з відмиванням коштів здобутих злочинним шляхом – FATF .

Сьогодні серед науковців і фахівців йде гостра дискусія навколо інших шляхів вирішення цієї проблеми .

Її учасники шукають відповідь на питання, що робити з тіньовою економікою, які конкретні кроки слід зробити, щоб зменшити її обсяги. У цьому зв’язку заслуговують на увагу дві, абсолютно протилежні точки зору на вирішення цієї проблеми. Першу висловила Президент фонду «Віче України» І. Богословська , яка вважає, що всіх корупціонерів і розкрадачів сьогодні треба простити. «Правда полягає у тому, що якщо справедливо поступити, то слід наказувати всіх – і чиновників, і бізнесменів, і лікарів, і журналістів, і вчителів, і артистів, і робітників, і депутатів, і банкірів, і судей з прокурорами і слідчими, і мільйон тих, хто одержував зарплату не за відомістю. Ніхто не хоче жити в державі, у якій все доросле населення має судимість. Вихід з цієї ситуації один. Якщо неможливо покарати всіх поспіль, то слід всіх поспіль простити. Підвести лінію під першим етапом накопичення первинного капіталу і простити шляхом оголошення двох амністій: амністії капіталів та податкової амністії».

Прихильники іншої точки зору вказують на необхідність реприватизації і націоналізації незаконно привласнених підприємств. На їх думку, підприємства, одержані поза законом за копійки повинні бути реприватизовані. Законність кожної угоди необхідно підтвердити у судовому порядку.

Експерти Центру Разумкова, підтримуючи у цілому лінію на легалізацію капіталів, у той самий час вважають, що вона не повинна означати створення правових умов для легалізації кримінальних капіталів і доходів, одержаних від заборонених видів діяльності. Більше того, повна легалізація тіньових капіталів має дуже суттєвий недолік: світове співтовариство навряд чи підтримуватиме «помилування» капіталів, отриманих у сферах наркобізнесу, проституції, від торгівлі зброєю та ін. Світовий досвід і практика багатьох розвинутих країн переконливо свідчать, що для ефективної амністії тіньових капіталів необхідні комплексні умови, які безпосередньо спрямовані на запобігання відтоку як капіталів, так і прибутків від них, у тінь, або за межі України, та створення реальних умов для повернення тіньового капіталу в легальний бізнес.

Серед таких умов, насамперед, експерти називають:

- одноразове проведення амністії;

- неконфіскаційний характер амністії;

- тверді гарантії звільнення від відповідальності у разі такої амністії;

- гарантії конфіденційності інформації;

- жорстка відповідальність у разі подальшого укриття капіталів і доходів;

- рішуче посилення правоохоронних та інших державних механізмів по боротьбі з укриттям капіталів і доходів та кримінальне переслідування осіб, винних у таких діях.

Що ж робиться реального в Україні для вирішення цієї проблеми ? Ще в 1996 р. уряд прийняв програму, головним завданням якої було здійснення амністії тіньових капіталів. Планувалось, зокрема, законом України визначити умови податкової і валютної амністії за добровільне декларування скритих прибутків і повернення в Україну валютних цінностей з-за кордону.

З того часу на розгляд Верховної Ради України було подано 12 законопроектів, але жоден з них не був прийнятий. 19 березня 2004 р. Президент України вніс до парламенту черговий законопроект «Про легалізацію прибутків фізичних осіб, з яких не виплачені податки в бюджети і державні цільові фонди. Але закон досі не прийнятий.

Якщо згрупувати всі ці причини, то загальним для них є суб’єктивний фактор, який полягає у низькому рівні управління економікою, переоцінкою керівництвом держави ринкових відносин, які немов самі себе відрегулюють, а також неефективною нормотворчою та правозастосовчою практичною, слабкістю державного контролю і особливо непідготовленістю кадрів до роботи у ринкових відносинах.

Аналізуючи причини криміналізації економіки України, слід мати на увазі і об’єктивні причини. До них слід віднести, насамперед, не простий вихід України із радянської рубльової зони і становлення української незалежної грошової системи створення пов’язаних з цим процесом відповідних фінансових і банківських установ і комерційних структур, механізмів ціноутворення, а також складність самого процесу переходу від соціалістичної планової економіки до економіки, яка базується на ринкових відносинах. Проте більшість факторів носять суб’єктивний характер, вони пов’язані, перш за все, з низьким рівнем управління економікою, переоцінкою керівництвом держави ринкових відносин, які мов самі себе відрегулюють, неефективною нормотворчою та правозастосовчою практикою, слабкістю державного контролю, а також непідготовленістю кадрів до роботи за ринкових умов. Але кожна із галузей економіки і фінансів має свої, тільки їй притаманні причини і умови криміналізації. Розглянемо, насамперед, банківську сферу, яка є кровеносною системою економіки. На початок 2005 р. в державному реєстрі банків зазначалося 182 банки, з яких 180 – комерційні банки. Тут щорічно правоохоронні органи виявляють близько 4 тис. злочинів, але це тільки те, що виявлено, з урахуванням високої латентності цих злочинів підводна частина цього айсбергу значно більша. Фахівці вказують що з використанням банківської системи тільки за кордон незаконно перераховано десятки мільярдів доларів. Велику роль відіграють банки в операціях по відмиванню коштів, переведенню їх у тіньову економіку.

Головними механізмами одержання тіньових доходів з допомогою банківської системи стали: використання фальшивих платіжних документів; підробка банківських гарантій; нецільове використання банківських кредитів; розкрадання коштів; хабарництво, пов’язане з наданням кредитів, зменшенням процентних ставок; приховування доходів від оподаткування; відмивання кримінальних грошей; валютні спекуляції на біржі; незаконне одержання, в тому числі державними службовцями і депутатами пільгових кредитів; фіктивні трастові операції; різні види шахрайства з бюджетними коштами і грошима населення тощо. За оцінками фахівців, у тіньовому секторі економіки сьогодні обертається від 40 до 50 % фінансових ресурсів держави. Продовжуються тіньові операції і на фондовому ринку. За оцінками фахівців, близько 95 % операції з цінними паперами здійснюються непрозоро, а майже 75 % – за кордоном, з допомогою офшорних компаній .

Ще одна схема – незаконна конвертація коштів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів. Лоро-рахунки у національній валюті використовуються як інструмент незаконного переказу коштів за межі України з метою ухилення від сплати податків. За даними Національного банку України, у 2000 р. тільки на рахунки типу Лоро комерційних банків Латвії було перераховано більше 1,6 млрд. доларів США. При цьому на територію України товари і послуги не надійшли. 98 % всіх надходжень на лоро-рахунки здійснюються з рахунків «фіктивних фірм». Перелік тіньових операцій з фінансовими ресурсами держави можна доповнити і одержанням необґрунтованих кредитів, а також коштів, привласнених спеціально створеними фінансовими та трастовими компаніями, неповернутої інвалюти експортерів (за деякими оцінками за кордоном знаходиться до 20 млрд. доларів, неофіційно експортованих з України); а також неодержаних державою податків, сума яких тільки за рік становить близько 7 млрд. грн.

Водночас значна кількість тіньових товарно-грошових операцій здійснюється в Україні з використанням валюти інших держав, насамперед доларів США, яка взагалі не контролюється державою. За оцінками спеціалістів в Україні у фізичних осіб накопиченого більш як 10 млрд. доларів США готівкою, які функціонують поза банківською системою.

Наявність в обігу таких грошових мас кримінального походження є основним фактором, який ускладнює економічну обстановку в державі. Вбивства на замовлення, особливо банкірів і бізнесменів, чисельні розборки, викрадення людей – є не що інше, як війна за перерозподіл злочинно нажитих капіталів. Вона буде продовжуватись, поки грошовий ринок не буде очищений від «брудних грошей». Сьогодні ж кожна друга гривня в державі фактично обходить банківські рахунки, що паралізує повноправний грошовий обіг.

Основна причина – вкрай слабкий контроль за діяльністю комерційних банків з боку держави, невідрегульованість нормативної бази їх функціонування. Навіть сьогодні, за даними Генерального департаменту банківського нагляду НБУ . Національний банк України не має документальних підтверджень про реальне володіння щодо двох третин українських банків, справжні власники більшості банків йому невідомі, тому НБУ реально не може побудувати ефективну систему контролю за їх діяльністю. Це означає, що влада не контролює грошовий обіг у державі.

Криміналізації банківської системи України сприяли не зовсім зрозумілі дії влади, яка у 1991 – 2000 рр. переказувала в уповноважені комерційні банки величезні суми бюджетних коштів та коштів загальнодержавних цільових фондів, які нерідко банки використовували як кредитні ресурси у власних інтересах, допускаючи при цьому численні порушення встановленого порядку касового виконання бюджету. Такого правила, коли комерційні банки «крутять» бюджетні гроші, одержують від цього прибутки і безконтрольно ними розпоряджаються, в країнах Заходу не існує, оскільки вважається, що це сприяє корупції.

Інший напрям зловживань з державними коштами – це кредитування приватних структур за рахунок держбюджету. В Україні фактично до останнього часу функціонувала система такого кредитування, яка сприяла не тільки нецільовому використанню державних ресурсів, а й корупції, оскільки кредити надавались далеко не всім, а тільки обраним фірмам, що дозволяло їм одержувати стабільні «тіньові» доходи. Сума заборгованості за надані кредити щорічно невпинно зростала, у 2000 р., наприклад, вона становила 4,5 млрд. грн. Подібних схем «вимивання» бюджету банківськими структурами, які працювали бюджетними грішми, багато. Розміщення керівниками державних установ бюджетних рахунків у комерційних банках нерідко пов'язане з корупцією, оскільки дозволяє останнім одержувати стабільні «тіньові» доходи і постійно використовувати фінансові ресурси за рахунок штучного завищення незнижуваного залишку, оформлення депозитних угод з заниженою процентною ставкою, надання банківських послуг за завищеними тарифами тощо.

Немало порушень пов’язані з наданням кредитів. Особливо значні збитки державному бюджету наносяться несвоєчасним погашенням позичальниками одержаних ними іноземних кредитів під гарантії уряду. За даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, протягом 1999 – 2000 рр. Кабінетом Міністрів України надано 138 гарантій на отримання суб’єктами підприємницької діяльності іноземних кредитів на загальну суму 2,6 млрд. доларів США. У зазначений період Укрексімбанком за розпорядженням Мінфіну України перераховано іноземним банкам на виконання гарантійних зобов’язань близько 2 млрд. доларів США. Станом на кінець 2000 р. лише шість таких суб’єктів (із 138) розрахувалися з державою .

Особливо небезпечним є незаконний вивіз капіталу за кордон, що дає можливість, по-перше, простіше «відмивати» гроші, одержані злочинним шляхом, і, по-друге, вивести їх з-під контролю держави, який також здійснюється через банки. Такий капітал прийнято вважати «брудним», що «втік». Під цим поняттям розуміють капітал, що вивозиться до іншої країни з порушенням національного валютного і банківського законодавства .

О. Сліпушко «втечу» капіталу трактує як нерегульований державою відплив грошових коштів (валюти) за кордон з метою надійнішого та вигіднішого їх розміщення, а також для того, щоб уникнути інфляції, високого рівня оподаткування чи експропріації . Інші автори це явище тлумачать як непланове, нерегульовану законодавством переміщення капіталу за кордон .

Великий економічний словник це поняття визначає як відплив капіталу з країни, переміщення протягом невеликого проміжку часу у великому обсязі короткострокових позичкових капіталів за кордон у зв’язку з більш високою ставкою банківського відсотка, можливістю отримання виграшу від курсового співвідношення, нестабільного валютного стану в країні .

Дж. Каддінгтон із Пристонського університету (США) під «втечею» капіталу розуміє відплив короткострокових приватних капіталів спекулятивного характеру.

Експерти МВФ М. Демплер і М. Уїльямсон визначають «втечу» капіталу як процес розміщення ресурсів в інвалютні фінансові активи, викликаний нарощуванням знецінення національної валюти .

Це явище також ототожнюють з масовим легальним розпродажем національних активів (акцій, облігацій тощо), чи масовим вилученням вкладів з рахунків місцевих банків з метою переведення коштів у більш тверду валюту для їх подальшої рекапіталізації .

У свою чергу експерт МВФ М. Дулі вбачає у таких капіталах частину зовнішніх фінансових зобов’язань країни, що не пов’язана з мотивом диверсифікації активів і не приносить країні статистично реєстрованого інвалютного доходу, на відміну від «нормального» відпливу капіталів .

Н. Смородинський під «втечею» капіталу розуміє різновид його відпливу з країн, що мають соціально-економічні труднощі .

В. Санжаревський, аналізуючи форми і способи «втечі» капіталу за межі країни вважає, що він може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями) .

Узагальнюючи ці погляди, на нашу думку, під «втечею» капіталу слід розуміти вивіз капіталу до іншої країни з порушенням національного валютного і банківського законодавства.

За різними оцінками, за кордоном перебуває від 10 до 30 млрд. доларів, незаконно вивезених з України. Вважається, що відплив капіталу і сьогодні становить близько 2 млрд. доларів на рік. Тому, завдання припинення витоку капіталів з України та повернення незаконно вивезеного спеціалісти правоохоронних органів, спецслужб, органів по валютному та експортному контролю, за своїм значенням прирівнюють до проблеми забезпечення економічної безпеки держави.

У цій ситуації сповна природним є посилення жорсткості валютного контролю держави за функціонуванням учасників зовнішньоекономічної діяльності. Такі міри не є новими у світовій практиці. Сьогодні вимоги про обов’язкове повернення експортної валютної виручки міститься в законодавстві близько 50 держав, у тому числі Франції, Великобританії, Германії.

Проблему вивозу капіталу з України слід розглядати у двох основних аспектах.

Перший – як стратегічний напрям державної політики у сфері запобігання незаконного вивозу капіталу для досягнення політичної й економічної стабільності в країні.

Другий – очевидний кримінальний аспект вивозу капіталу, тобто конкретні дії юридичних і фізичних осіб, пов'язані з переміщенням за кордон (залишенням, неповерненням) валютних коштів у порушення чинного українського законодавства.

Незаконному вивозу капіталу за кордон, на нашу думку, могли б протидіяти такі заходи:

- доцільно МЗС України разом з контролюючими і правоохоронними органами у контексті боротьби з «відмиванням» «брудних» грошей провести попередні переговори з іноземними партнерами про надання інформації і необхідних банківських документів, для накладення арешту на такі кошти на підставі порушених кримінальних справ чи ухвал судів, а також про можливість виконання рішень українських судів про звертання у доход держави коштів, що незаконно знаходяться на закордонних рахунках;

- на підставі отриманих фінансових документів провести перевірку законності відкриття резидентами рахунків за рубежем. У випадку виявлення порушень банківського і валютного законодавства відповідні органи звертаються до суду з позовом про стягнення в доход держави коштів, що незаконно знаходяться на закордонних рахунках;

- після набуття законної сили судових рішень про конфіскацію даних коштів, з урахуванням раніше досягнутих домовленостей, вжити заходів до переведення коштів в Україну і здійсненню розрахунків по зовнішньому боргу України;

- у законодавчому порядку оголосити амністію таких коштів на певний термін, після чого через суди здійснити заходи щодо їх конфіскації і притягнення винних осіб до відповідальності;

- взяти на облік таких суб’єктів господарювання і у майбутньому обмежити їх запуск на зовнішній ринок, як це зроблено в Ізраїлі;

- прийняти Постанову уряду України про порядок оцінки обсягу і якості експортованих товарів.

Для підвищення ефективності боротьби з незаконним вивезенням валютних коштів необхідно підготувати ряд законопроектів, спрямованих на посилення контролю за валютними операціями та особами, що їх здійснюють. Необхідно також ввести державну реєстрацію зовнішньоторговельних контрактів, здійснюваної до початку проведення валютних операцій.

У вирішенні цих проблем визначальну роль повинен відігравати Національний банк України. Лауреат Нобелівської премії Поль Самуєльсон застерігав, що бідність може спіткати більшість населення країни, якщо Центральний банк невміло управлятиме грошима. З огляду на це, перебудову банківської системи провів у 1933 р. президент США Рузвельт, який за одну ніч закрив 2 тис. банків і добився легалізації первинного обігу і безготівкових розрахунків. За порушення банківського законодавства була встановлена сурова кримінальна відповідальність – десятирічне ув’язнення.

Сьогодні у більшості країн центральний банк є фактично державним банком і виконує контрольні функції відносно комерційних банків. Найчастіше він підзвітний міністерству фінансів (або казначейству), а в окремих країнах (США, Швеція, Швейцарія, Нідерланди) – парламенту.

Закон «Про Національний банк України» визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ. Національний банк здійснює всі види перевірок у банках, інших фінансово-кредитних установах, має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь у їх роботі з правом дорадчого голосу, пред’являти вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок. У разі невиконання у встановлений Національним банком строк вимог щодо усунення порушень, він має право накладати штрафи на фізичних та юридичних осіб, відстороняти керівництво від управління та зупиняти ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. НБУ здійснює контроль за дотриманням банками багатьох інших економічних нормативів – від адекватності регулятивного капіталу до загальної відкритої валютної позиції. У свою чергу Законом України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється:

- відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки;

- вступати у договірні відносини з клієнтами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

На банки покладається обов’язок:

а) ідентифікувати:

- клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

- клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

- клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що перевищує еквівалент 50 тис. грн.;

- осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів;

б) зберігати протягом п’яти років документи про здійснення фінансових операцій.

Більшість цих повноважень по нагляду делеговані спеціальному департаменту НБУ. Ця структура має необхідний інструментарій для проведення дистанційного моніторингу комерційних банків, для чого насамперед слугує щоденна автоматична звітність.

Окрім НБУ, існують також інші структури, які контролюють діяльність комерційних банків. Повноваження Державної Податкової адміністрації України, наприклад, практично завжди наближались до необмежених, у тому числі – відносно комерційних банків. Сьогодні ГНАУ контролює оподаткування самого банку (у плані сплати податку на прибуток, на її репатріацію та на дивіденди). Крім того, широкі повноваження Податкова адміністрація має при проведенні валютного контролю.

Немало незручностей у роботі комерційним банкам створює і необхідність співробітництва з такими силовими відомствами, як МВД, СБУ, прокуратура, насамперед, у наданні необхідної інформації при розслідуванні злочинів.

Значні повноваження у контролі за діяльністю комерційних банків має така новостворена контрольна структура як Держфінмоніторинг, на який покладені функції боротьби з відмиванням «брудних» грошей, що здійснюється, як правило, через банки.

Серйозний контроль за визначеними ділянками діяльності банків здійснює і блок соціальних відомств. Так, Міністерство праці та соціальної політики пильнує за дотриманням трудового законодавства, Пенсійний фонд перевіряє правильність та своєчасність сплати відповідних внесків. Тим самим займаються і Фонд соціального страхування, Фонд захисту інвалідів та ін. (роль банків у відмиванні «брудних» грошей подається в окремому розділі).

У більшості розвинутих демократичних країн контрольні функції не монополізовані, поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи, але повсюдно державний контроль за банківською діяльністю максимально жорсткий і різносторонній.

За останні роки у країнах Європи відбулася певна еволюція методів банківського контролю. Поряд зі зростанням ролі центральних банків, особливо у сфері валютного контролю, посилюється також вплив і спеціально створених автономних органів. Намітилась тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання.

Проте організаційна структура державних органів, що виконують контрольні функції, досить різноманітна. Якщо в США, Німеччині, Франції, Японії діє змішана система банківського нагляду, в рамках якої Центральний банк країни поділяє обов’язки по нагляду з іншими державними органами, то в Австрії, Данії, Канаді і Норвегії органи нагляду відділені від Центрального банку, а у Великобританії, Греції, Іспанії, Португалії і Швейцарії – тільки центральні банки.

На нашу думку, найбільш досконала система органів управління і контролю за банківською діяльністю склалася у Франції. Відповідно до чинного законодавства поряд з Банком Франції органами банківського контролю і управління тут є:

- національна кредитна рада, яка виступає посередником в процесі функціонування банківської і фінансової систем. З цих питань вона консультується з урядом і має право виносити попередження, а також порушувати розслідування зловживань. Вона щорічно надає Президенту і Парламенту Республіки доповідь про стан функціонування банківської і фінансової системи країни. До її складу згідно з Законом «Про банки» входять представники адміністрації, парламенту, ділових кіл, профспілок, кредитних установ та експерти;

- комітет по банківській регламентації розробляє і приймає нормативні акти з питань правового регулювання діяльності кредитних установ і затверджує обов’язкові для кредитних установ економічні нормативи та порядок ведення бухгалтерського обліку і звітності;

- комітет кредитних установ видає акти застосування права, які носять індивідуальний характер, а також займається реєстрацією кредитних установ, жорстко контролює законність їх створення.

До складу цього Комітету входять: Міністр економіки і фінансів, управляючий банком Франції, Голова Банківської комісії, представник Французької асоціації кредитних установ, представник профспілки службовців, два незалежних спеціалісти у економіки і права.

У системі контролюючих органів Франції за банківською діяльністю особливе місце посідає Банківська комісія, її основне завдання – забезпечити безпеку французької банківської системи. Вона має незалежну адміністративну компетенцію. До її складу входять управляючий Банком Франції, директор Казначейства та чотири члени: Державний радник, Радник Касаційного суду та ще дві особи, які обираються на основі компетентності.

Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. передбачено також створення вищого органу управління і контролю – Ради Національного банку. Проте її функції поширюються лише на НБУ, залишаючи за межами безпосереднього впливу головне – діяльність комерційних банків. У Франції ж головною функцією трьох органів: Банківської комісії, Національної кредитної ради і Комітету з банківською регламентації, а також органу управління Банку Франції є контроль і регламентація діяльності банківської системи країни. Причому для забезпечення цієї функції до органів банківського нагляду включені не тільки представники центрального банку, адміністрації, парламенту та уряду, а й громадських організацій, ділових кіл, незалежні спеціалісти високої кваліфікації.

Контрольні функції покладені також на орган управління Банку Франції – Генеральну раду. Крім керівництва банку, до її складу входять шість висококваліфікованих спеціалістів з інших відомств, які призначаються Радою Міністрів, а їх кандидатури подають керівники Палат парламенту. Глава економічної і соціальної Ради Франції, а також представник Казначейства і фінансовий інспектор від уряду.

Банківський нагляд в Італії також багатоаспектний. Крім Центрального банку, його здійснює міжміністерський комітет, який очолює міністр фінансів. Комітет несе відповідальність, в основному, за дотримання законності у сфері кредитної політики і за стан захисту ощадних банків.

Основні принципи нагляду за банківською діяльністю сформульовані у Законі Італійської Республіки «Про банки», який прийнятий у 1993 р. У ньому визначені статус органів банківського і фінансового нагляду та процедури його здійснення.

Національна комісія по контролю за фінансовими компаніями і Фондовою біржею, яка контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Свої особливості мають і органи нагляду та регулювання банківської діяльності в США. Банківська система у цій країні контролюється і регулюється як федеральним урядом, так і урядами штатів. Це положення випливає з закону, який уповноважує відповідний орган уряду видавати ліцензії і встановлювати норми і правила, яких повинні дотримуватись банківські організації. Більш того, виконавчий орган, що видав ліцензію, наділений правом проведення ревізії цієї банківської установи.

Для цього кожен штат має одного банківського контролера, а у федеральному уряді функціонує Управління Контролера Державного обігу. Основним його завданням є регулювання банківської діяльності і проведення ревізій у банківських установах.

Окрім того, з метою страхування депозитів юридичних та фізичних осіб у банках, контролю за діяльністю таких банків створена Федеральна корпорація страхування вкладів.

У свою чергу Рада директорів Федеральної Резервної Системи (виконує функції Центрального банку) встановлює правила діяльності банківських холдінгових компаній та іноземних банків в США. Функціонує також Управління контролю ощадних кас країни. Це свідчить про те, що в Сполучених Штатах Америки комерційні банки відносяться до найбільш контрольованих сфер підприємницької діяльності.

Лише окремі області ділової активності перевіряються так часто і так ретельно, як банки. Такий пильний контроль відображає суспільну природу банків, що зберігають вклади мільйонів громадян країни. Тим самим інтереси банків тісно переплітаються з інтересами суспільства. Тому належне виконання банками найважливіших суспільних функцій само по собі передбачає необхідність постійного державного регулювання їх діяльності.

Банківська система Японії складається з кількох видів установ, що включають:

- Міністерство фінансів;

- Банк Японії;

- комерційні банки;

- банки довгострокового кредиту;

- трастові банки;

- спеціалізовані банки обміну іноземної валюти;

- спеціалізовані фінансові установи для малого і середнього бізнесу;

- фінансові установи для сільського і лісового господарств та риболовства;

- урядові фінансові установи.

Міністерство фінансів займає центральне адміністративне становище в японській банківській системі, регулюючи безпосередньо і опосередковано діяльність банківських установ в Японії.

У свою чергу Банк Японії є Центральним банком країни. Організаційно Банк Японії не входить до складу урядових установ, хоча, фактично уряд має значний вплив на діяльність і політику Банку Японії. Урядові належить 55 % акцій Банку Японії, у той час як решта акцій належить великій кількості приватних вкладників, яким гарантовано фіксований дивіденд у розмірі 5 % щорічно. Виконавчий комітет Банку Японії, який управляє повсякденною діяльністю банку, складається з управляючого і заступника управляючого (обидва призначаються Кабінетом Міністрів) та семи виконавчих директорів, яких призначає Міністерство фінансів. Комісію з питань політики створено всупереч Виконавчому комітету. На неї покладаються функції щодо визначення політики позик, ринкової діяльності, вимог щодо резервів і максимальних процентних ставок з депозитів для приватних фінансових установ. До складу Комісії з питань політики входять сім членів, включаючи управляючого, представників від Міністерства фінансів і Агентства економічного планування, а також чотирьох осіб, призначених Кабінетом Міністрів.

У Польщі відповідно до законів «Про банки» і «Національний банк Польщі» банківська діяльність контролюється Комісією з банківського нагляду. Обов’язки комісії включають:

- визначення принципів для проведення банківської діяльності, яка забезпечує безпеку фондів клієнтів у банку;

- контроль за відповідністю статусу банків та іншим нормативним актам, а також обов’язковим фінансовим стандартам;

- здійснення періодичних оцінок фінансового стану банків та їх подання на Розгляд Ради, а також оцінка впливу монетарної, податкової та наглядової політики на розвиток банків;

- надання своєї точки зору на організаційну структуру банківського нагляду та встановлення процедури виконання такого нагляду.

До Комісії з банківського нагляду входять:

- Головуючий Комісії, який є Головою Національного банку Польщі;

- заступник Головуючого Комісії – Міністр фінансів або його делегований представник;

- представник Президента Польської Республіки;

- Голова Правління Гарантійного Фонду Банка;

- Головуючий Комісії Цінних паперів та Валютного обміну або його заступник;

- представник Міністерства фінансів;

- Генеральний інспектор банківського нагляду.

Представник Польської Банківської Асоціації також може приймати участь у засіданнях Комісії.

Мета нагляду – це забезпечити:

- безпеку зберігання коштів на банківських рахунках;

- дотримання банками положень вказаного Закону та Закону про Національний банк Польщі, статутів банків та постанов щодо прав на заснування таких банків.

Заходи, що вживаються при здійсненні банківського нагляду, включають, зокрема, наступне:

- аналіз платоспроможності, ліквідності і фінансової роботи банків;

- аналіз позик, кредитів, гарантій та індосаментів на відповідність їх діючим нормативам у відповідних областях;

- аналіз забезпечення під позики і кредити, своєчасність їх погашення (повернення);

- аналіз процентних ставок, що застосовуються при наданні позик, кредитів і банківських рахунків.

Таким чином, у більшості розвинутих демократичних країн, банківський нагляд не монополізований одним відомством – Центральним банком. З метою попередження економічних правопорушень держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Впровадження цих принципів, важелів у практику роботи банківської системи України, безумовно, сприятиме їх декриміналізації і підвищенню ефективності їх діяльності. Серед першочергових кроків доцільно:

- створити в державі автономний орган по нагляду і регламентації банківської діяльності (банківську комісію), до складу якої включити представників Мінфіну, Казначейства, Мінекономіки, Державної податкової адміністрації, ділових кіл, профспілок, кредитних установ та незалежних спеціалістів у сфері фінансів, економіки. Зазначимо, що Президент України своїм Указом ще 14 липня 2000 р. запропонував створити відокремлену від НБУ систему нагляду за діяльністю банків в Україні, проте досі вона так і не створена;

- прискорити прийняття Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про контрольно-ревізійну службу», яким передбачити надання КРС права фінансового контролю всіх комерційних структур, у тому числі банків.

Доцільно також здійснити заходи щодо вдосконалення аудиторської діяльності в Україні. Для цього, насамперед, внести зміни і доповнення до Закону України «Про аудиторську діяльність», зокрема:

- встановити термін надання НБУ аудиторських висновків про діяльність комерційних банків не пізніше трьох місяців року, що настає за звітним (а не дев’ять як сьогодні);

- внести до статуту комерційного банку окреме положення про організацію внутрішнього аудиту;

- надати НБУ право суттєво впливати на процедуру і процеси проведення аудиту комерційних банків, наділивши його, поряд з аудиторською палатою правом надавати ліцензію аудиторським організаціям для проведення аудиту банків, як це практикується в багатьох країнах;

- надати право НБУ проводити сертифікацію аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків, оскільки НБУ єдиний державний орган найповніше обізнаний з тим, які якості повинен мати аудитор банку.

Настала також гостра необхідність усунути суперечності у чинному законодавстві, насамперед, між чинними законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» у частині надання інформації. Для чого розробити механізм реалізації пункту «г» ст. 12 закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», що надає право спецпідрозділам отримувати інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних різними міністерствами і відомствами України та визначити механізм доступу до банківської та комерційної таємниці спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю або уповноважених на це осіб. У розвинутих країнах накопичений чималий досвід вирішення цієї проблеми.

Сьогодні ситуація з дотриманням банківської таємниці в основних фінансових центрах світу виглядає наступним чином. США являє собою яскравий зразок сукупності тотального контролю та нерозбірливості у засобах та методах його здійснення. У цій країні навряд чи хтось вибачиться перед клієнтом, якщо його рахунок виявиться необгрунтовано заблокованим чи будуть застосовані будь-які інші санкції проти капіталів, що викликають найменшу підозру. Інформація американським банком може бути надана навіть у відповідь на запит по факсу, якщо цей документ містить хоча б віддалені ознаки офіційного банку. Усе дуже просто: відповідно до чинного законодавства, 20 % суми, що вимагається, надається у вигляді винагороди тому, хто вказав на порушника.

Західна Європа у цьому питанні досить неоднорідна. Є країни, які не хочуть мати проблем, що виникають при проведенні сумнівних операцій. Наприклад, Великобританія запровадила такі правила банківської таємниці, котрі дозволяють банкам самостійно перевіряти клієнта у режимі реального часу, визначати його «специфіку», ідентифікуючи кримінальні чи підозрілі операції. Причому, це не найпоказовіший випадок. У Данії банки відкриють рахунок компанії, зареєстрованої не в ЄС та США, тільки у випадку наявності рекомендацій від відомих західних партнерів та виключно для здійснення операцій, пов’язаних з реальним переміщенням товарів через митний кордон. А от у Бельгії, Австрії та Люксембурзі поки що суттєвих змін не відбулося. В цих країнах банківська таємниця може бути розкрита лише щодо осіб, що вчинили злочин. Приблизно те ж саме спостерігається і в Швейцарії. До речі, у цій країні за розголошення банківської таємниці у Кримінальному кодексі передбачається тюремне ув’язнення терміном до трьох років.

Кримінальна відповідальність за розголошення банківської таємниці на початку 2005 р. введена і в Україні. Причому банківська таємниця не обмежена в часі – вона залишається чинною навіть після закриття рахунку клієнта. Виключення в плані надання інформації, що становить банківську таємницю, може бути зроблено лише на основі мотивованого запиту Інтерполу, коли йдеться про доведене відмивання коштів.

В Європі залишилось кілька країн, де можна відкрити так званий псевдонімний рахунок на вигадане ім’я. Відповідальні працівники банку знатимуть ім’я істинного власника рахунку, але для третьої особи ця інформація недоступна. У нашій країні використовувались так звані номерні рахунки, популярність яких у середині 90-х років була дуже висока. Найбільш закритими залишаються банки, розміщені на островах Карибського басейну, саме вони поки що забезпечують порівняно високий рівень банківської таємниці, що обумовлює перекачку туди тіньових капіталів.

В Україні питання банківської таємниці набувають все більш серйозного значення. Після прийняття в останній версії Закону «Про протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» у кожному комерційному банку була створена відповідна служба, до обов’язків якої входять моніторинг діяльності клієнтів за досить жорсткими критеріями (під контроль повинні підпадати усі транзакції на суму понад 80 тис. грн.), ідентифікація їх операції на можливу причетність до відмивання та доведення інформації до відома компетентних органів. Однак, схоже, що ці заходи – лише прелюдія до більш суворої реальності: поза сумнівом, глобалізація світової економіки призведе до подальшого нівелювання значення банківської таємниці. Але фінансисти все ще наполягають законодавчим шляхом провести рішення, спрямовані на посилення відповідальності за несанкціоноване розголошення свідчень, що містять ту саму таємницю. Таким чином, діють дві центробіжні сили – одна спрямована на посилення контролю, інша, навпаки, – на його пом’якшення, які поки що рухаються паралельно. Причому не тільки у нас, а й по всьому світу .

 

< Попередня   Наступна >