4. Організаційно-правові основи боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом: міжнародний та український досвід

«Відмивання» доходів, одержаних злочинним шляхом, слід розглядати як заключний етап тіньової економічної діяльності. Це негативне явище має давню історію. Ще у 1728 р. граф Меншиков був відправлений у заслання Петром II і позбавлений свого майна за безперервне і необмежене хабарництво .

На сучасному етапі проблема боротьби з «відмиванням» доходів, одержаних злочинним шляхом, вперше постала у Сполучених Штатах Америки. На початку 80-х років минулого століття, коли злочинці почали активно вкладати кошти готівкою у фінансові установи, це серйозно стурбувало правоохоронні органи. У 1984 р. прокуратура США провела кримінальне розслідування по обвинуваченню банку Бостона у сприянні та підтримці діяльності однієї злочинної організації. З’ясувалося, що цей банк в інтересах останньої подавав державним органам сфальсифіковані звіти про операції з готівкою. З цього часу тут почали проводити активну боротьбу з відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом. Одночасно почалося наукове дослідження цього явища, оскільки гроші – це «кров» будь-якої справи.

В Україні проблема боротьби з організованою злочинністю і її фінансовим підґрунтям – легалізація грошових коштів та іншого майна, одержаного злочинним шляхом, також стала предметом уваги багатьох вчених (О.Барановський – Інститут економічного прогнозування, А. Волобуєв – Національний університет внутрішніх справ, Е. Дмитренко – Національна академія Служби безпеки України, О. Кальман, В. Корж – Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України, Г. Усатий – Науково-дослідний центр Академії державної податкової служби України) та практичних працівників (В. Бойко, М. Гаврилюк, П. Козир, П. Ліщишин, А. Максимюк, В. Нікулов, В. Пшонко, О. Савицька, Р.

Під «відмиванням» доходів, одержаних злочинним шляхом, фахівці розуміють процес легалізації протиправно отриманих грошових коштів і майна, який здійснюється шляхом різних маніпуляцій з «брудним» капіталом, внаслідок чого останній набуває статусу законного (легального) . За допомогою складних операцій з капіталами злочинці приховують дійсні джерела походження своїх доходів. Проте і досі не існує єдиного тлумачення поняття «відмивання коштів».

Не тотожні, хоча і схожі, визначення терміну «відмивання» грошей зустрічаються в різних джерелах, переважно у зарубіжних внутрішньодержавних програмних документах з питань боротьби зі злочинністю. У Великобританії Міжвідомча група протидії відмиванню грошей у Керівній програмі 1993 р. визначає таке «явище» як процес, за допомогою якого правопорушники намагаються приховати справжнє походження доходів та володіння ними від протизаконної діяльності. Більш раннє визначення цього поняття, датоване 1984 р., належить Комісії з організованої злочинності при Президентові США: «відмивання» грошей – це процес, за допомогою якого приховуються існування, незаконне походження доходів, а також їх використання, шляхом перетворення їх таким чином, щоб вони не піддавалися ідентифікації як отримані незаконним шляхом . У нормативних документах митної служби США «відмивання» грошей трактується як процес, за якого доходи, отримані від злочинної діяльності, перевозяться, переховуються, транспортуються, конвертуються або змішуються з законними коштами з метою приховування справжнього характеру джерела, розміщення, руху або власності щодо таких доходів.

У посібнику з протидії «відмиванню» грошей, що адресується кредитним спілкам Великобританії, названий термін визначається як процес, за допомогою якого особа намагається приховати справжнє походження та належність доходів від злочинної діяльності.

У міжнародному праві визначення легалізації відмивання доходів від злочинної діяльності вперше подається у Віденській конвенції ООН від 19 грудня 1988 р. «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», згідно зі ст. 3 якої під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності слід розуміти:

- конверсію або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушень, або внаслідок участі у такому правопорушенні чи правопорушеннях, з метою приховання незаконного джерела власності або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого правопорушення;

- приховання або утаювання справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження тощо, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень або внаслідок участі у такому правопорушенні або правопорушеннях;

- придбання, володіння або використання власності, якщо в момент її одержання відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень, або внаслідок участі у такому правопорушенні або правопорушеннях;

- участь, причетність або вступ у злочинну змову з метою вчинення будь-якого правопорушення або правопорушень, спроби вчинити таке правопорушення або такі правопорушення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад при їх здійсненні.

«Відмивання» грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків, Конвенцією визнано як злочин.

Швейцарські криміналісти під поняттям «відмивання коштів» розуміють переведення готівки у безготівкові гроші. В Україні ж ця операція здебільшого проводиться в зворотному напрямі – безготівкові кошти переводяться в готівку через фіктивні фірми, що спричиняє подальшу тінізацію економіки. Здійснюються такі операції через банківські, фінансові установи, конвертаційні центри тощо.

Конгрес ООН у Гавані 1990 р. рекомендував взяти за базове таке визначення процесу «відмивання» коштів: «…перетворення або передача власності, якщо при цьому відомо, що власність виникла в результаті злочинів з метою приховування або маскування незаконного походження власності або надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого злочину або злочинів із тим, щоб уникнути правових наслідків таких дій; приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, розташування, переміщення прав стосовно власності або права власності, якщо відомо, що така власність виникла в результаті злочинів; придбання, володіння або використання власності, якщо на момент одержання відомо, що така власність виникла в результаті акту участі в такому злочині».

У Конвенції Ради Європи (Страсбург) від 8 листопада 1990 р. «Про відмивання, розшук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних від злочинної діяльності», визначається, що «відмивання» грошей – це процес такого маніпулювання протизаконно одержаними коштами (насамперед готівкою), при якому ці кошти набувають цілком законного вигляду».

Українські дослідники цієї проблеми під «відмиванням» тіньових капіталів розуміють вчинення будь-яких дій власників «коштів незаконного походження» чи «фіктивних коштів» за рахунок емісії фінансових засобів, а також дії чи бездіяльності працівників фінансових установ, інших суб’єктів фінансово-господарських інститутів, реєстраційних та інших організацій, спрямованих на приховування джерел походження капіталів…, тобто це складова частина процесу легалізації тіньового капіталу .

На нашу думку найбільш вдале визначення цього поняття належить Французькій банківській асоціації, яка визнає дві стадії «відмивання брудних» грошей. Перша – це їх входження до фінансової системи країни через їх розміщення на рахунках у банках; придбання цінних паперів; легалізація коштів через інвестування їх у підприємства, які оперують з великими сумами готівки (гральний бізнес, ресторани тощо); здійснення різноманітних «переміщень», тобто чисельних фінансових операцій, метою яких є приховування первинного джерела надходження «брудних» грошей. У проведенні таких операцій важливу роль відіграють офшорні зони.

На другій стадії здійснюється безпосереднє імплантування вже легалізованого капіталу в економіку країни.

Важливе практичне значення, зокрема для правильної кваліфікації злочину, має визначення змісту поняття «незаконні доходи», або як недавно введено в обіг «брудні» гроші. Це необхідно і для того, щоб розділити гроші на отримані законним шляхом і гроші, здобуті шляхом порушення закону. Існує й інший поділ грошей: на «білі» (законні), «сірі» (отримані з порушенням чинного законодавства), і «чорні» (чи «брудні») .

З точки зору Є.Іванова, «чорні» гроші використовуються, в основному, для виплати зарплат «у конвертах», дачі хабарів, цінних подарунків, сплати кримінальним структурам, придбання предметів розкоші та ін.

Прикладом цього може бути будівельний бум в Україні, причому невідомо, звідки у людей беруться гроші на будівництво настільки дорогих об’єктів, коли за бухгалтерськими документами їх фірми несуть суцільні збитки і ледь зводять кінці з кінцями. Але відповідь проста. Після того, як гроші матеріалізуються в який-небудь будинок чи спорудження, він легально береться на баланс і починає давати також легальний доход своїм власникам.

Значна частина сум повертається в українську економіку після їх «відмивання» через механізм іноземних інвестицій. Наприклад, майже 15 % інвестицій у нашу країну останнім часом приходять із Британських Віргінських островів. Тільки за 2003 р. кожен житель цих островів власноручно вклав в економіку України більше 25 тис. доларів, хоча з 20 тис. жителів цієї країни навряд чи більше п’ятисот узагалі знають, де знаходиться Україна. Таким чином, зрозуміло, що всі інші офшорні інвестиції являють собою репатруйовані в нашу країну капітали .

Так що ж таке «брудні» гроші? Марсель Абенов під «брудними» грошима розуміє доходи від незаконної діяльності, незаконних угод та інших дій, що мають незаконний характер. У нього «брудні» гроші однозначно трактуються як отримані нелегально, тобто з порушенням законодавства .

У В. Ушакова кримінальний бізнес породжує такі ж гроші – «брудні». Інші автори відзначають, що поняття «брудні» гроші виникло стосовно доходів, отриманих у наркобізнесі, торгівлі нелегальною зброєю, людьми, тобто кримінальних грошей.

У Швейцарській Конфедерації під «чорними» грошима розуміють гроші, приховані від оподаткування, а під «брудними» – отримані внаслідок кримінальної діяльності, у тому числі торгівлі наркотиками .

Н. Бабач ототожнює «брудні» гроші та тіньовий капітал. На його думку, тіньовий капітал («брудні» гроші) – це підпільні, невраховані кошти державних підприємств, організацій з будь-якою формою власності, нажиті незаконним шляхом .

У міжнародних документах, зокрема, у Конвенції про «відмивання», пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом (1990 р.), під злочинними доходами розуміється будь-яка економічна вигода, набута злочинним шляхом. Вона може складатися з матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, рухомого і нерухомого майна і правових документів або документів, які підтверджують право на таку власність .

У законодавстві інших країн зустрічається поняття «доход від незаконної діяльності. В американському законодавстві, наприклад, під незаконними доходами розуміються доходи, отримані від скоєння злочинів, пов’язаних з наркотиками, фальшуванням грошей, контрабандою, банківськими шахрайськими операціями, банківськими і поштовими пограбуваннями і крадіжками, шантажем, тобто від злочинної діяльності. Таке ж, в основному, розуміння незаконних доходів характерне для законодавства Італії та Австрії. А норми права Англії, Франції, Канади, незаконну діяльність трактують як виключно пов’язану з наркотиками.

Міжнародні організації (ООН, РЄ) до джерел «брудних» коштів відносять наркобізнес та інші види злочинної діяльності. Законодавством європейських країн (Австрія, Бельгія, Англія, Греція, Данія та ін.) до переліку таких «джерел» включають: тероризм, організовану злочинність, торгівлю наркотиками, зброєю, дітьми, жінками, проституцію, шахрайство, корупцію, взяття у заручники, рекет, фіктивне банкрутство, шантаж, підробку та виготовлення фальшивих документів, розкрадання, нелегальну торгівлю предметами антикваріату, контрабанду, азартні ігри, податкові злочини, хабарі, а в Іспанії та Італії – серйозні умисні злочини, у Люксембурзі і Нідерландах – будь-який тяжкий злочин, у Німеччині – всі основні види злочинів.

О. Барановський у своєму дослідженні наводить таку таблицю джерел «брудних» грошей (таблиця 2) :

Наведені визначення переконливо свідчать, що легалізація злочинних доходів являє собою складний процес, він включає безліч операцій, які вчиняються різноманітними методами та постійно удосконалюються. Проте, для всіх методів характерні такі стадії «відмивання» злочинних доходів як розміщення, розшарування та інтеграція кримінальних доходів.

Розміщення (placement) – це фізичне розміщення наявних коштів у мобільні фінансові інструменти, територіальне віддалення від місць їх походження. Розміщення здійснюється у фінансових установах; роздрібній торгівлі або цілком за межами країни. Етап розміщення великих сум готівки є найслабшою ланкою у процесі «відмивання» грошей. Незаконно отримані гроші найлегше можуть бути виявлені на цьому етапі.

Розшарування (layering) – відрив незаконних доходів від їх джерел шляхом складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування слідів походження цих доходів. На цьому етапі різні фінансові операції нашаровуються одна на одну з метою ускладнити роботу правоохоронних органів щодо пошуку незаконних доходів, що підлягають конфіскації.

Інтеграція (integration) – стадія процесу легалізації, що безпосередньо спрямована на надання видимості законності злочинно нажитому капіталу.

Для багатьох держав характерним для «відмивання» грошей є переміщенням їх через кордон з використанням офшорних банків та компаній. Способи відмивання при цьому практично не відрізняються. На сучасному етапі найактивніше відмиваються кримінальні доходи у регіонах Південно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Гонконг, Сінгапур), Латинської Америки (держави Карибського басейну, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа тощо) та Західної Європи (Швейцарія, Ліхтенштейн та Кіпр). Приваблюють злочинців ліберальні закони цих країн, можливість переказу будь-яких грошових коштів без зазначення місця їх походження, податкові пільги, свобода валютного обміну та переважно неконтрольоване вивезення валюти. На сучасному етапі офшорні фінансові центри та країни з перехідною економікою, де здійснюється процес приватизації, є найбільш привабливими ланками для здійснення фінансових махінацій, шахрайств та відмивання «брудних» грошей.

Для швидкого, великомасштабного і кваліфікованого переказу грошей криміналітет втягує у злочинну діяльність, насамперед, банківських працівників і професіоналів з фінансових операцій, ефективно використовує різні комбінації, які не контролюються правоохоронними органами. О. Максименко називає кілька способів «відмивання» грошей за допомогою банківських рахунків:

- операції по них, як правило, супроводжуються пересуванням значно більших сум, ніж можна було б очікувати у звичайному випадку, враховуючи характер діяльності власника рахунка;

- документація, що надається на забезпечення угоди, часто виявляється підробленою, або має серйозні вади з правової точки зору (якщо власником рахунка є комерційна структура, то вона зазвичай оформлена як юридична особа або зареєстрована на досить обмежений період часу. Часто виявляється, що обидві сторони взагалі є тією самою особою);

- використання для операцій з доходами від кримінальної діяльності офіційних представництв іноземних банків, які можуть надавати «відмивачам» грошей важливі переваги (у деяких країнах вони можуть приймати вклади і після цього здійснювати переказ грошей на свої власні рахунки у місцевих банках, не повідомляючи при цьому відомостей, що засвідчують особу своїх вкладників і одержувачів прибутку);

- використання численних «поточних» вкладів, що дозволяє знімати з них готівку без декларування;

- здійснення різних операцій з майном особою, яка раніше ніколи не займалась цим бізнесом;

- погашення корпоративних чеків у комерційних фінансових установах;

- використання фінансистів-професіоналів та їх підставних рахунків для скуповування акцій і власності за дорученням підозрюваних злочинців;

- наявність індивідуальних чи корпоративних рахунків, що використовуються не для ділових операцій, а як тимчасове сховище кримінальних грошей та ін.

Щоб більш-менш успішно протистояти цьому явищу, працівники банків повинні добре володіти прийомами і ознаками відмивання капіталів у банківському секторі .

Дослідники і практики уже накопичили досвід визначення основних ознак таких діянь. Серед них слід насамперед назвати:

- здійснення операцій на значно більші суми, ніж можна було б очікувати;

- документація, що надається у забезпечення угоди, викликає сумнів або має суттєві хиби з правової точки зору;

- обидві сторони угоди фактично є тією ж особою;

- зростання обсягів грошових переказів, що не супроводжується відповідним зростанням кількості рахунків;

- позики офшорним компаніям;

- позики під забезпечення зобов’язаннями офшорних банків;

- операції за участі офшорного банку – «прикриття», чиє найменування досить подібне до назви великої законної організації;

- часті телеграфні перекази фінансових коштів Україні – «сховища» таємності банківських операцій з цих країн;

- пропозиція багатомільйонних доларових вкладів за ставками нижче ринкових з конфіденційного джерела, які мають бути переказані з офшорного банку або будь-яким чином гарантовані офшорним банком за допомогою листа, повідомлення телексом, або іншого «офіційного» повідомлення;

- ознаки нерідкого обходу особливо уповноважених осіб або органів з правом дозволу, чи інших засобів внутрішнього контролю, свідомий обхід уповноваженої особи або органу шляхом підроблення операцій;

- грошові перекази в країни – «сховища» банківської таємності та з цих країн;

- часті та великі грошові перекази, що виконуються для осіб, які не є вкладниками банку, або не мають з ним депонентських відносин;

- великі або часті перекази за рахунок неінкасованих сум;

- грошові перекази з отриманням або видачею коштів готівкою, сума яких перевищує встановлену законом межу;

- недостатній контроль за доступом до кодових слів – «паролів» .

Сьогодні одним із найпоширеніших способів і прийомів «відмивання» грошей стало створення офшорних банків. В Анжуані (Коморські острови) дозволяється реєструвати офшорні банки з отриманням ліцензій двох видів: обмежена ліцензія (надає право залучати кошти і обслуговувати бізнес лише тих компаній, які перелічені в банківській ліцензії) і необмежена ліцензія, яка дозволяє проводити всі банківські операції з будь-якими клієнтами, при умові, що розмір статутного фонду має становити не менше 100 тис. доларів і може бути підтверджений об’єктами нерухомості, цінними паперами або майном компанії, яка претендує на отримання банківської ліцензії . У Чорногорії статутний фонд такого банку має становити не менше 2,5 млн. євро. Одержання ліцензії займає лише 30 днів після сплати мита і надання необхідних документів.

У підготовленій експертами FATF типології зазначається, що у пов’язаних з офшорними фінансовими центрами махінаціях спостерігаються загальні характеристики:

- проведення через центр серії багатосходинкових фінансових трансакцій;

- використання призначених осіб або посередників в управлінні цими трансакціями;

- створення міжнародної мережі «дутих» компаній типу «поштова скринька» (включаючи їх спеціалізований різновид «компанії з полиці», які негайно сходять зі сцени після завершення серії трансакцій).

За даними дослідників у 1998 р. функціонувало приблизно 4 тис. офшорних банків, що одержали ліцензії на здійснення банківської діяльності в 60 офшорних регіонах. Близько 44 % з них знаходяться на Карибських островах і в Латинській Америці, 28 % – в Європі, 18 % – в Азії і 10 % – на Близькому Сході і в Африці. На рахунках цих банків знаходиться приблизно 5 трлн. доларів

Відповідно до чинного законодавства у боротьбі з «відмиванням» доходів повинні брати участь усі банки без винятку, оскільки злочинці досить швидко виявляють ті з них, які не беруть участі в ній, і такі банки стають мішенню для злочинних дій. Але у нашій державі донедавна було відсутнє спеціальне відповідне законодавство. Лише в Законі України «Про банки і банківську діяльність» містилася спеціальна глава «Запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, підпадало внесення до банку грошей, набутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Відповідно до цього закону банки зобов’язані запобігати використанню банківської системи з метою легалізації грошей. Їм забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами. Вони зобов’язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні або сумнівні операції. При цьому визначалося, що значними є операції, якщо безготівкові розрахунки за угодами здійснюють на суми, що перевищують еквівалент 50 тис. євро, або угоди з готівкою на суми, що перевищують еквівалент 10 тис євро. за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ. Закон визначив сумнівними операції, що мають такі ознаки:

- операція здійснюється за незвичайних або невиправдано заплутаних умов;

- операція не є економічно виправданою або суперечить законодавству України.

Водночас ідентифікація особи не є обов’язковою:

- у разі здійснення її працівниками, які регулярно здійснюють операції від імені клієнта і раніше були ідентифіковані;

- у разі здійснення угод між банками.

У лютому 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом». Закон зобов’язує банки та інші фінансові установи ідентифікувати своїх клієнтів, що проводять фінансові операції, і надає право банкам і фінансовим установам отримувати відповідну інформацію про клієнтів від органів державної влади. Законом також визначається, що банки та інші фінансові установи зобов’язані розробляти, впроваджувати і постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу і програми його проведення з урахуванням законодавства про протидію «відмиванню» брудних грошей. В Україні основний спосіб отримання «брудних» грошей – це ухиляння від податків. Дослідники цієї проблеми вказують на два напрями ухилення від сплати податків в державі .

Перший пов’язаний з кримінальною діяльністю або використанням незаконних методів приховування доходів: фабрикування та завищення витрат, шахрайство і підробка документів, підкуп державних посадових осіб тощо.

Другий, легальний, що базується на використанні лазівок у податковому законодавстві. З юридичного погляду таке ухилення не є протиправним діянням. Скоріше це стосується недоліків чинного вітчизняного законодавства. Існує безліч легалізованих методів ухилення від податків:

- штучне збільшення витрат виробництва;

- прискорена амортизація;

- пільгове оподаткування приросту капіталу;

- використання знижок на «вичерпання надр»;

- вкладання коштів в облігації місцевих органів влади, а також у благодійні і довірчі фонди;

- розщеплення доходів і родинне партнерство;

- застосування ліберальних правил списання «безнадійних» боргів;

- сплата великих утримань працівникам системи опціону тощо.

Аналіз порушень у вітчизняній банківській сфері дозволяє виділити найбільш розповсюджені схеми ухилення від сплати податків:

- використання депозитних сертифікатів на пред’явника;

- зняття готівки через касу банку від імені фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності;

- маніпуляція з векселями;

- використання рахунків типу «лоро» з метою купівлі валюти для «удаваного» нерезидента;

- Неправомірне віднесення на витрати коштів, використаних на особисті потреби або неповернені кредити.

Проведене серед представників вітчизняного малого і середнього бізнесу опитування засвідчило, що сьогодні на кожну легально виплачену гривню припадає приблизно 1,5 долара заробітку, виданого «у конверті» . За оцінкою експертів, у промисловому виробництві приховують доходи від оподаткування від 20 до 40 % бізнесменів, у торгівлі – від 40 до 60 %.

Схеми ухилення від податків стають більш складними, а відтак – такими, що важче розкриваються. Умовно такі прийоми можна розбити на великі групи:

- операції, які повністю не відображаються у бухгалтерських документах;

- операції, які відображаються в бухгалтерії лише частково, завдяки чому створюється необлікована продукція;

- так звані псевдооперації, щодо яких укладаються фіктивні контракти.

Таким чином, «брудні» гроші тією чи іншою мірою можуть продукуватися практично в усіх сферах виробництва, оскільки поряд з явно протизаконними діями в них використовуються численні прийоми ухилення від податків. О. Барановський у своєму фундаментальному дослідженні цього питання наводить таку схему ухилення від сплати податків :

Юридичні методи фальсифікації:

- удавані угоди (удавані трудові договори, договори купівлі-продажу, про надання послуг, про кредит, ліцензійні та орендні договори);

- фіктивні дії (маніпуляція з доходами, фальсифікація виробничих витрат, маніпуляція зі збитками та шкодою, маніпуляції з активами і пасивами).

Бухгалтерські методи фальсифікації:

- заниження доходів за допомогою реалізації угод без оформлення рахунку (невиставлення рахунку, розписки, квитанції або іншого документа);

- фальсифікація контування шляхом створення фіктивних рахунків у власній бухгалтерії;

- фальсифікація контування шляхом ланцюгових бухгалтерських записів;

- системні помилки подвійної бухгалтерії (самочинне ведення підсумкового та інвентарного рахунків шляхом внесення свідомо викривлених записів у дебет і кредит).

У звіті FATF за 1998 – 1999 рр. названі найпоширеніші форми і способи «відмивання» «брудних» грошей .

В Ірландії, наприклад, це – використання злочинцями рахунків інших осіб, розміщення грошей на рахунках за кордоном, обмін отриманих у результаті злочинної діяльності коштів на іноземну валюту, придбання і накопичення дорогої власності, передчасне отримання коштів за страховими полісами та ін.

В Іспанії – це змішування незаконних фондів з коштами, отриманими у результаті законної діяльності; міжнародні перекази з неповними або фіктивними даними; перевезення готівки через кордон; інвестиції у нерухомість за рахунок використання підставних компаній тощо.

В Італії – це використання рахунків дилерів з торгівлі рухомим і нерухомим майном, цінними паперами у швейцарських банках.

У Канаді «відмивання» брудних грошей здійснюється, в основному, через банки, вкладання капіталу в нерухомість, дорогоцінні метали, сировинні товари, страхування, цінні папери і за рахунок придбання іноземної валюти.

У Німеччині ці операції проходять шляхом здійснення банківських операцій, обмін валюти, торгівля високоякісними предметами розкоші і дорогоцінними металами.

Для Росії характерне відкриття окремими особами рахунків у фінансових інститутах, розміщення на них значних сум у готівці і наступний їх переказ з країни на рахунки підставних компаній, які, у свою чергу, переказують їх в інше місце; використання фальшивих рахунків, ведення подвійної бухгалтерії і шахрайство з контрактами; використання банків, обмінних пунктів, небанківських фінансових інститутів, казино і компаній щодо операцій з нерухомістю.

Свої особливості має Туреччина, де процвітає контрабанда грошей через кордон з використанням кур’єрів, банківські перекази грошових сум у країну або з країни, інвестиції у дорогу нерухомість, розкішні автомобілі та інші транспортні засоби, золото та інші дорогоцінні метали.

Спеціалісти МВФ визначили основні інструменти «відмивання» грошей :

- надання кредитів;

- фінансовий лізинг;

- грошові перекази;

- випуск і управління коштами платежів (кредитні картки, дорожні чеки, банківські переказні векселі);

- поруки і зобов’язання;

- торгівля своїм рахунком чи рахунком постійного клієнта: а) інструменти грошового ринку; б) обмін валюти; в) фінансові ф’ючерси і опціони; г) інструменти обміну; д) цінні папери, що надаються з правом передачі;

- участь у випуску акцій і забезпечення послуги, пов’язаної з таким випуском;

- угода щодо структури капіталу, промислової стратегії і пов’язані з цим питання; послуги, що мають відношення до злиття і вартості зобов’язань;

- грошове брокерське посередництво;

- управління портфелем цінних паперів;

- кредитне обслуговування .

Що стосується «відмивання» доходів у нефінансовому секторі, то він здійснюється різними способами, зокрема, через установи, пов’язані з індустрією розваг; з автомобільним бізнесом, через підприємства сфери послуг, а також через роздрібну торгівлю, посередницькі підприємства, особливо експортно-імпортні та маклерські контори з нерухомості і страхування.

Правовою основою боротьби з «відмиванням» «брудних» грошей, особливо за умов економічної глобалізації, є ціла низка міжнародних правових документів, прийнятих, насамперед, Європейським парламентом та Радою європейської співдружності . Так, відповідно до Директиви Ради 91/308/ ЄЕС від 10.06.1991 р. щодо запобігання використанню фінансових систем для відмивання грошей держави-члени беруть на себе зобов’язання забезпечити, щоб кредитні та фінансові установи приділяли особливу увагу будь-яким переказам, які, на їх думку, є сумнівними та можуть бути пов’язані з «відмиванням» грошей. Встановлюється високий рівень співпраці кредитних і фінансових установ з національними органами з боротьби з «відмиванням» грошей.

Згідно з Регламентом Ради 302/93/ЄЕС від 08.02.1993 р. створено Європейський моніторинговий центр наркотиків і наркоманії. Предметом діяльності Центру стало забезпечення Співтовариства та країн-членів об’єктивною інформацією щодо наркотиків, наркоманії та їх наслідків. Центр надає статистичну, документальну та технічну інформацію.

Директива Європейського парламенту та Ради 94/19/ЄС від 30.05.1994 р. щодо системи гарантування депозитних вкладів передбачає, що у кожній країні-члені повинна бути створена система гарантій, фінансована банківським сектором, яка дає змогу вкладникам доводити своє право на виплати відповідно до цієї системи. Система гарантій має охоплювати не тільки вкладників установи з країн ЄС, які надали ці права, а також відповідні інститути, що знаходяться в інших країнах-членах.

Директива 97/05/ЄС Європейського парламенту та Ради від 27.01.1997р. щодо транскордонних кредитних трансфертів регулює порядок грошових переказів за кордон у валюті країн-членів та євро, що перевищують 50 тис. євро, і здійснюються через кредитні установи з ініціативи іншої особи, ніж кредитна, фінансова чи інша установа. Встановлюються вимоги до прозорості умов грошових переказів за кордон та мінімальні зобов’язання щодо таких переказів.

Директива Європейського парламенту та Ради 97/9/ЄС від 03.03.1997 р. щодо системи відшкодування збитків інвесторам встановлює схеми відшкодування витрат інвесторам, які вводяться на території всіх країн-членів та є загальновизнаними. Кожна країна-член забезпечує, щоб відшкодування кожному інвестору було не менше 20 тис. євро.

Регламент Ради 2046/97 від 13.10.1997 р. щодо співробітництва «Північ-Південь» у рамках кампанії проти наркотиків і наркоманії встановлює основи співробітництва «Північ-Південь» у рамках кампанії проти наркотиків і наркоманії. Країни-члени, приділяючи більше уваги поліцейському співробітництву та негативним наслідкам наркоманії та обігу наркотичних речовин, вирішили об’єднати зусилля у боротьбі з наркотиками на належному рівні.

Директива 2000/46/ ЄС Європейського парламенту та Ради від 18.09.2000 р. щодо арешту, судового розслідування та нагляду за комерційною діяльністю, пов’язаною з електронними грошима, визначає ті нормативні акти, що регулюють основні відносини у сфері електронних грошей. Встановлюються особливі вимоги до конвертації електронних грошей у монети і банкноти, а також чіткі умови, що обмежують інвестування у сфері електронних грошей.

У Рамковому рішенні Ради від 28.05.2001 р. щодо боротьби з шахрайством і підробкою безготівкових засобів оплати визначені основні типи правопорушень та покарання за них. Велику увагу приділено відповідальності юридичних осіб та санкціям, що можуть бути на них накладені. Поряд з цим вирішені питання про обвинувачення та екстрадицію. Встановлені механізми обміну інформацією у цій сфері.

Рамкове рішення ради від 26.06.2001 р. щодо «відмивання» грошей, ідентифікації, пошуку, арештів та конфіскації злочинних доходів та інструментів злочину визначає порядок накладення стягнень та типи порушень, на які вони поширюються. Визначений розмір конфіскації та порядок стягнень.

Крім того, 64-а сесія Генеральної Асамблеї Інтерполу (04-10.10.1995 р.) у своїй резолюції рекомендувала країнам-членам цієї організації розглянути питання про прийняття національного законодавства з тим, щоб :

- забезпечити кримінальне переслідування осіб (фізичних і юридичних), які свідомо беруть участь у «відмиванні» доходів, отриманих у результаті злочинної діяльності;

- забезпечити конфіскацію легалізованої власності, наділити правоохоронні органи достатніми юридичними правами для встановлення, відстеження і заморожування коштів, отриманих у результаті незаконної діяльності, з тим, щоб запобігти переміщенню цих коштів поза зоною досяжності певної влади і забезпечити репатріацію доходів, отриманих від злочинної діяльності.

- передбачити обов’язок для банків та інших фінансових установ повідомляти про незвичайні або підозрілі валютні чи інші фінансові угоди відповідних офіційних осіб, наділених повноваженнями проводити подальше розслідування для визначення причетності таких угод до злочинних доходів.

Серед міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з «відмиванням» доходів, слід назвати також Конвенцію Організації Об’єднаних Націй «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», прийняту у Відні у грудні 1988 р. (Віденська конвенція), ратифіковану більш як 100 країнами. Крім вимог до держав-учасниць щодо передбачення в національному законодавстві відповідальності за злочини, пов’язані з виробництвом, розподілом, продажем наркотиків, організацією, управлінням або фінансуванням незаконних операцій з наркотиками, Конвенцією вимагаються визначити як злочин «відмивання» грошей, пов'язаних з наркотиками. Конвенцією передбачається також певні заходи з міжнародної співпраці, конфіскації майна та доходів, отриманих від торгівлі наркотиками та «відмивання» грошей. Розглядається проблема банківської таємниці, яка у багатьох випадках використовується для перешкоджання співпраці та наданню інформації, необхідної для розслідування.

У Конвенції Ради Європи «Про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності», прийнятій у Страсбурзі, відмічається, що позбавлення злочинця доходів, здобутих злочинним шляхом, є одним із ефективних і сучасних методів боротьби з небезпечними формами злочинності. У Страсбурзькій конвенції, на відміну від Віденської, йдеться про «відмивання» грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, а й будь-яким злочинним шляхом. Конвенцією встановлено, що держави можуть притягати до відповідальності за перераховані вище дії навіть у тих випадках, коли основне правопорушення, в результаті були отримані матеріальні цінності, не входило в їх юрисдикцію. На розгляд учасників Конвенції було винесено також питання про відповідальність, коли особа, що вчинила будь-яке з указаних діянь, не знала, але повинна була знати, що майно є доходом від злочину. Положення Страсбурзької конвенції були доповнені у Директиві 91/308 Ради Європейської Співдружності від 10 червня 1991 р. щодо попередження використання фінансової системи з метою відмивання грошей. Основні зобов’язання, що накладаються Директивою на держав-учасниць, полягають у:

- забезпеченні виконання фінансовими та кредитними організаціями вимог повної ідентифікації їх клієнтів і всіх угод на суми, що перевищують 15 тис. ЕКЮ (приблизно 20 250 доларів США). Відповідні дані повинні записуватися та зберігатися, щоб вони могли використовуватися при розслідуванні справ про відмивання грошей;

- забезпеченні співробітництва цих організацій з державними відомствами, які ведуть боротьбу з відмиванням грошей;

- забороні розкриття клієнтам або будь-якій третій стороні інформації про те, що відомості про клієнта передаються правоохоронним органам;

- розповсюдженні всіх або частки вказаних заходів на такі професійні групи, як адвокати, нотаріуси, бухгалтери та компанії (наприклад, казино, обмінні пункти), що можуть використовуватися особами, які займаються «відмиванням» грошей.

У липні 1989 р. на зустрічі глав держав і урядів «Великої сімки» була створена Група фінансових дій проти відмивання грошей (FATF). FATF стала міжурядовою організацією, яка займається розробкою та розповсюдженням стратегії по боротьбі з відмиванням грошей з метою не допустити використання подібних доходів у злочинній діяльності і захистити у рамках закону економічну діяльність країн від «брудних» грошей. Під відмиванням грошей Спеціальна група фінансової дії розуміє перетворення або передачу власності, коли відомо, що ця власність є наслідком злочину, з метою приховування або маскування незаконного походження власності чи надання допомоги будь-якій особі, втягнутої у здійснення такого злочину, з метою уникнення правових наслідків дій особи, яка здійснює «відмивання»; приховування або маскування дійсного характеру, джерела, місцезнаходження, розташування, переміщення, прав власності або права власності; набуття, володіння або використання власності, коли на момент отримання відомо, що власність виникла внаслідок злочину або участі у такому злочині .

У 1990 р. FATF розробила сорок рекомендацій щодо протидії відмиванню грошей. У рекомендаціях, зокрема, вказано, що кожна країна повинна: вжити необхідних заходів, у тому числі на законодавчому рівні, щоб визначити відмивання грошей як кримінальний злочин згідно з Віденською конвенцією 1988 р.; розповсюдити дії злочину по відмиванню грошей, отриманих від торгівлі наркотиками, на злочини, пов’язані з серйозними правопорушеннями; визначати, які тяжкі злочини повинні бути встановлені як обґрунтування злочину по відмиванню грошей; визначити, що кримінальну відповідальність повинні нести не тільки службовці, а й, по можливості, самі корпорації, а закони фінансових інститутів повинні розроблятися так, щоб не перешкоджати діям проти відмивання грошей. При цьому фінансові установи повинні звертати особливу увагу на всі заплутані операції, на великі суми та всі незвичайні схеми операцій, що не мають очевидної економічної мети або очевидного законного характеру; у випадку, коли фінансові установи підозрюють про злочинний характер виникнення коштів, вони зобов’язані своєчасно повідомити про свої підозри компетентні органи.

Організацією Об’єднаних Націй у листопаді 1993 р. розроблений Типовий закон «Про відмивання грошей, отриманих від наркотиків». Цей закон, ґрунтуючись на новому законодавстві різних країн, має рекомендації щодо запобігання відмиванню грошей, виявлення подібних дій та встановлення за них санкцій.

Як і у Віденській конвенції 1988 р., у Типовому законі наведені визначення двох складів правопорушень, пов'язаних із відмиванням грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків. Ним рекомендовано вважати кримінальними правопорушеннями різні дії працівників кредитно-фінансових установ, які професійно займаються операціями з обміну готівкової валюти, та інших осіб, які порушують встановлений порядок здійснення фінансових операцій. Зокрема, повинні підпадати під покарання керівник, службовці, інші особи кредитно-фінансових установ, які при виконанні своїх професійних обов'язків здійснюють, контролюють операції, пов'язані з рухом фінансових коштів, або надають консультації у цій галузі, якщо вони умисно розголошують власнику грошових коштів чи іншій особі, що здійснює фінансові операції, інформацію про заяви, які вони зобов’язані робити (якщо виникли підозри про отримання їх від незаконного обігу наркотичних засобів або психотропних речовин), або про наступні заходи, які вирішено вжити.

Міжнародна конференція ООН по попередженню відмивання грошей і використання доходів від злочинної діяльності та боротьбі з ними (Курмайор, Італія, червень 1992 р.) визначила сім першочергових напрямів протидії відмиванню грошей. Кожній державі-учасниці було запропоновано вжити на законодавчому рівні відповідні заходи, а саме:

- визначити кримінальним карним злочином «відмивання» доходів від незаконного обігу наркотиків та іншої злочинної діяльності;

- знизити рівень банківської таємниці;

- ліквідувати анонімні рахунки на пред’явника, проводити ідентифікацію особи (правило «Знай свого клієнта»);

- інформувати правоохоронні органи про підозрілі операції;

- удосконалити діяльність організації та осіб, які займаються фінансовими операціями;

- забезпечувати конфіскацію доходів від злочинної діяльності;

- розвивати дієві механізми міжнародного співробітництва.

Міжнародний досвід боротьби з відмиванням доходів, отриманих від злочинної діяльності свідчить, що правовою основою протистояння легалізації таких коштів є досконале національне законодавство. Держави Заходу почали активно включатись у боротьбу з «відмиванням» «брудних» грошей ще на початку 80-х років. Найбільше це зумовлене зростанням злочинності, пов’язаної з наркотиками та активним інвестуванням капіталів сумнівного походження в економіку кількох країн. У більшості з цих держав сьогодні створена законодавча база для судового переслідування осіб, винних у «відмиванні» доходів, отриманих незаконним шляхом, відпрацьована, система конфіскації незаконно нажитих капіталів. Підсумовуючи викладене можна дійти висновку, що у міжнародних документах до легалізації незаконних коштів, отриманих злочинним шляхом, належать такі дії :

- зміна правового режиму або передача майна, придбаного в результаті злочинної діяльності чи участі в злочинній діяльності, з метою приховування, перекручення факту незаконного походження цього майна, сприяння особам, що займаються зазначеною діяльністю, в ухиленні від відповідальності за такі дії;

- приховання або перекручення дійсного правового режиму, джерела походження, місцезнаходження майна, його незаконне розміщення, переміщення, також приховування або перекручення прав на майно, свідомо придбане в результаті злочинної діяльності або участі у злочинній діяльності;

- придбання чи збереження, використання майна, що на час його одержання було свідомо придбане в результаті злочинної діяльності чи участі у злочинній діяльності;

- участь чи співучасть у вчиненні, спробі вчинення замаху на вчинення, допомога у вчиненні. Підбурювання до вчинення, сприяння, надання консультацій у зв’язку зі вчиненням будь-яких зазначених вище дій.

У грудні 2000 р., в Італії (Палермо) пройшла конференція ООН по боротьбі з організованою злочинністю. Міністри юстиції 160 країн розглянули проект міжнародного договору про посилення боротьби з організованою злочинністю. Документ стосується реформування системи конфіденційності банківських вкладів з метою запобігання «відмивання» грошей, визначенню способів покарання корупціонерів в країнах, які надають імунітет державним особам і народним депутатам. Розглянуто також питання посилення боротьби з нелегального міграцією, яка сьогодні посідає друге місце після контрабанди наркотиків і стала важливим джерелом збагачення кримінальних елементів. Конференція схвалила обидва документи. Відповідно до їх вимог у більшості розвинутих демократичних країн були прийняті національні правові акти щодо протидії цьому явищу.

Чимало законодавчих актів і регулятивних стандартів, спрямованих проти відмивання грошей, прийнято у Сполучених Штатах Америки. Найістотнішими з них є: закони «Про банківську таємницю» (1970 р.)., «Про контроль за «відмиванням» грошей» (1986 р.), «Про боротьбу з наркотиками» (1988 р.), «Про контроль за злочинністю» (1990 р.), «Про поліпшення діяльності органів федерального страхування вкладів» (1991 р.), розділ XV Закону «Про розвиток житлового та комунального господарства» (1992 р.) та ін.

Так, у Законі «Про банківську таємницю» містить визначення поняття «відмивання» грошей і використання таємниці про іноземні банківські рахунки; передбачає створення так званого паперового сліду, який є важливим елементом у розслідуванні кримінальних справ шляхом введення для великих фінансових операцій регулятивних стандартів і вимог щодо звітів фінансових установ; встановлює цивільну та кримінальну відповідальність за недодержання зазначених вимог; вдосконалює процес виявлення і розслідування злочинів, податкових та адміністративних правопорушень.

Закон «Про контроль за «відмиванням» грошей, є складовою частиною Закону «Про боротьбу з наркотиками», встановлює кримінальну відповідальність за такі злочини: умисні дії, пов'язані з наданням допомоги у відмиванні грошей, здобутих злочинним шляхом; свідоме здійснення (в тому числі і шляхом умисної недбалості) фінансової операції на суму понад 10 тис. доларів, метою якої є легалізація власності, котра утворена злочинним шляхом; вчинення складних (структурних) злочинних дій при фінансових операціях, з метою уникнення звітування, передбаченого Законом «Про банківську таємницю», що тягне кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 20 років, або штраф до 500 тис. доларів чи у розмірі, який удвічі перевищує суму, отриману від легалізації злочинно здобутих грошей, з конфіскацією майна .

У Великобританії до «відмивання» «брудних» грошей законодавство відносить злочини, пов'язані з торгівлею наркотиками, тероризмом, крадіжкою та обманом, пограбуванням, шахрайством, вимаганням, нелегальним користуванням депозитів, шантажем .

Заслуговує на увагу досвід Республіки Кіпр. Тут відмити нелегальні гроші практично неможливо: відповідно до чинного законодавства місцеві банки вимагають детального обґрунтування на вклади, що перевищують 10 тис. доларів Реально ж «відмивання» «брудних» грошей здійснюється у північній, окупованій Туреччиною, частині острова, яка непідконтрольна міжнародним законам, оскільки «Турецька республіка Північного Кіпру» залишається ніким не визнаною .

Німецьке законодавство розширено тлумачить це поняття і кваліфікує його як кримінальний злочин. Поняття «відмивання» грошей у цій країні включає:

- всі основні види злочинів, тобто всі злочини, які тягнуть за собою щонайменше один рік ув’язнення, наприклад, торгівля людьми у значних масштабах, викрадення та укриття, а також незаконна торгівля наркотичними речовинами та зброєю;

- злочинні дії, пов’язані з власністю, шахрайство, підробка документів та корупція, вчинені на комерційній основі членами бандитського угруповання, створеного з метою постійного вчинення таких злочинів (наприклад, комерційне та організоване шахрайство);

- вчинені членами кримінального угруповання вимагання грошей, звідництво та незаконні азартні ігри.

В Іспанії Кримінальний Кодекс (ст. 301) відносить відмивання грошей до розділу про хабарі та подібні злочини. У нього включені всі злочини з терміном тюремного ув’язнення більше трьох років. Закон про відмивання грошей регулює боротьбу з доходами від організованих злочинів, тероризму, торгівлі наркотиками .

Статтею 174 КК Російської Федерації встановлюється кримінальну відповідальність за легалізацію («відмивання») грошових коштів або іншого майна, придбаних незаконним шляхом, визначивши цей злочин як здійснення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами чи іншим майном, придбаним завідомо незаконним шляхом, а рівно використання вказаних коштів або іншого майна для здійснення підприємницької чи іншої економічної діяльності. Предметом цього злочину можуть виступати грошові кошти, цінні папери в російській чи іноземній валюті та інше рухоме і нерухоме майно, придбані як у Росії, так і за її межами. Спосіб придбання цього майна повинен бути незаконним, хоча і не обов’язково злочинним. Таким чином, предметом легалізації насамперед є майно, отримане у результаті вчинення таких злочинів, як розкрадання, контрабанда, вимагательство, незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, зброї, незаконне підприємництво і банківська діяльність, організація або утримання притонів для заняття проституцією, незаконне розповсюдження порнографічних матеріалів або предметів, отримання хабара, ухилення від сплати податків та ряд інших.

Відповідні зміни у законодавстві проведені в Швейцарії. У середині 90-х років під тиском міжнародного співтовариства Швейцарія обмежила права комерційних банків приховувати інформацію про клієнтів та їх банківські рахунки. Парламент зобов’язав банкірів сповіщати компетентні органи про всі підозрілі операції, причому такі повідомлення вже не вважаються порушенням банківської таємниці; також стало необхідним відповідати на запити про джерела отримання вкладів за умови надання переконливої інформації щодо сумнівного походження коштів. У разі отримання на рахунок клієнта сум, що перевищують 25 тис. швейцарських франків (понад 18 тис. доларів), швейцарські банки перевіряють джерело їх походження. Крім того, банки-відправники зобов’язані повідомляти банкам-отримувачам реквізити платників. З іншого боку, швейцарське законодавство не вважає незаконним ухилення від податків в інших країнах. Законом «Про таємницю банківських вкладів» захищаються інтереси людей, що мають у швейцарських банках гроші, приховані від податків .

В Італії ухвалено закони «Про діяльність фінансово-кредитних інститутів» (1989 р.) та «Про термінові заходи» (1991 р.), якими забороняються розрахунки готівкою на суму більше 20 млн. італійських лір. Всі ці операції можуть здійснюватися тільки з використанням банківських чеків чи кредитних карток. Держава контролює рух грошових коштів, зокрема, модифікована процедура здійснення поштових переказів та банківських трансфертів з обов’язковою реєстрацією операцій, сума яких перевищує 10 млн. лір, а також право знати джерело виникнення вкладів.

Законом Франції від 08.02.2002 р. усі банки зобов’язані повідомляти про будь-яку трансакцію з Науру на суму понад 8 тис. євро.

В Австралії касири фінансових установ зобов’язані повідомляти про рух грошових коштів готівкою у розмірі 10 тис. австралійських доларів та інші підозрілі операції в Агентство по збору звітів про грошові операції. Такі відомості подаються, якщо є підстава вважати, що особа має відношення до вчинення злочину.

За умов, коли у розвинутих державах вимоги до банківських правил стають жорсткішими, злочинці шукають нових можливостей для легалізації «брудних» грошей у країнах, що розвиваються, а також постсоціалістичних. Проте і тут відбуваються зміни. Прикладом тому є Угорщина. У цій країні ще недавно можна було вільно внести на рахунок 1 млн. доларів. Сьогодні вона стала дотримуватися законів європейського зразка.

Російські банки також відслідковують підозрілі фінансові операції і при необхідності повідомляють про них у правоохоронні органи. Підозрілими вважаються операції, якщо їх розмір перевищує 1 тис. мінімальних окладів (8 млн. руб.). Для юридичних осіб встановлена межа у розмірі 10 тис. мінімальних окладів. Для фізичних осіб визначений перелік «підозрілих» операцій з готівкою.

Поряд зі створенням належної правової бази у більшості європейських країн та США були створені спеціальні підрозділи для боротьби з відмиванням «брудних» грошей. У 69 країнах світу створені «фінансові розвідки», які збирають, аналізують і проводять попередню перевірку підозрілих фінансових операцій.

Так, в Австрії створений спеціальний підрозділ – Відділ по боротьбі з організованою злочинністю і «відмиванням» грошей Міністерства внутрішніх справ. У кожному австрійському банку працює спеціальний службовець, зобов’язаний повідомляти у цей відділ про підозрілі операції .

У Бельгії функціонує Центральне бюро по боротьбі з економічними і фінансовими злочинами під керівництвом генерального комісаріату кримінальної поліції.

З метою запобігання «відмивання» грошей всі фінансові установи у своїй структурі мають спеціальні відділи. Зокрема, у 1993 р. у країні створений «Сектор обробки фінансової інформації», функціональне призначення якого полягає в аналізі (із залученням відповідних експертів) декларацій банків, бірж та інших фінансових інститутів з метою виявлення підозрілих операцій, а також інформації з поліцейських, митних та інших державних органів. Дія закону про «відмивання» грошей поширена на судових виконавців, нотаріусів, внутрішніх та зовнішніх аудиторів, агентів по продажу нерухомості, казино та інкасаторські фірми. Це стало можливим завдяки прийняттю закону про виконання урядового плану дій по боротьбі з організованою злочинністю.

У Греції діє Спеціальний комітет по боротьбі з «відмиванням» грошей. В Ірландії ці обов’язки покладені на два органи: Відділ з розслідування «відмивання» грошей; Бюро по злочинних активах.

В Іспанії боротьбу з «відмиванням» грошей ведуть Комісія щодо запобігання «відмиванню» грошей і монетарних порушень як вищий орган, призначений для координації превентивних заходів, спрямованих на боротьбу з «відмиванням» грошей серед різних відомств та спецпідрозділи, призначені для боротьби з «відмиванням» грошей у різних географічних регіонах у рамках Загальнонаціонального поліцейського корпусу і Громадянської гвардії.

У Німеччині ці функції виконують різні органи: податкова поліція, відділи по боротьбі з контрабандою, органи прокуратури, підрозділи кримінальної поліції.

Директива ЄС по боротьбі з відмиванням грошей від країн-учасниць вимагає проведення кредитними і фінансовими інститутами обов’язкової ідентифікації клієнтів. Звичайна вимога ідентифікації поширюється не тільки на фізичних і юридичних осіб, а й на визначене коло операцій. У рамках ЄС створено підрозділ по боротьбі з організованою злочинністю, який запропонував розробити спеціальні заходи по захисту певних професій від впливу організованої злочинності взагалі та рекомендує розширити дію зобов’язань про надання інформації згідно з Директивою про «відмивання» грошей про осіб, які не зайняті у фінансовому секторі.

Закони багатьох країн у зв’язку з вимогою обов'язкової ідентифікації забороняють відкривати анонімні рахунки чи рахунки на пред’явника. Останнім часом Австрія, єдина серед країн ЄС, що дозволяла мати анонімні ощадні книжки, під натиском FATF розробила програму, якою передбачається кілька поетапних кроків по їх скасуванню. Центральний банк Аргентини вимагає від кредитних організацій ідентифікації клієнтів і закриття рахунків, відкритих на фіктивні імена, забороняє оплату великих чеків, випущених на пред’явника.

У США в межах стратегічної програми Міністерства фінансів створено мережу у банках по нагляду за протиправними фінансовими операціями . Крім того, на різні державні органи покладені відповідні повноваження у боротьбі з «відмиванням» «брудних» грошей. Так, митна служба США проводить інформаційно-аналітичну роботу за діяльністю імпортерів, експортерів, брокерів торгових домів, що пов’язані з рухом товарів через митницю. Служба веде спеціальний облік осіб, які одночасно переказують (перевозять) грошові кошти більш як 10 тис. доларів самі, або через інших осіб. Такі записи здійснюються на момент відправлення їх поштою чи перевезення.

Федеральні податкові органи виконують обов’язки щодо перевірки дотримання податкового законодавства суб'єктами фінансово-господарських відносин, а також виявлення нелегальних фінансових потоків, чим безпосередньо займається Національна Податкова Поліція та Служба внутрішніх доходів (СВД). Інформація щодо підозрілих операцій вводиться в комп’ютерну систему та аналізується податковими «агентами».

У межах своєї компетенції щодо протидії «відмиванню» доходів здійснюють свої функції також:

- таємна служба, яка веде облік фактів виготовлення фальшивих грошей, підробки документів та інших аспектів щодо загроз державній безпеці;

- федеральні органи і служби розвідки, що мають різноманітну інформацію, яка може бути отримана від різних органів федерального уряду і в свою чергу надаватися правоохоронним і контролюючим органам;

- Міністерство юстиції, яке в структурі має Управління по боротьбі з наркотиками (УБН), Департамент по посиленню боротьби з фінансовими злочинами, Федеральне Бюро розслідувань (ФБР). ФБР у процесі розслідувань широко використовує техніку проведення таємних операцій, недоступну для інших організацій. Відповідно до правил проведення таємних операцій, методи, які застосовуються в ході розслідування, розглядаються Комітетом з аналізу таємних операцій при розслідуванні кримінальних справ (CUORC), до складу якого входять старші посадові особи Міністерства юстиції;

- Комітет з цінних паперів і бірж (КЦПБ). Співробітниками органу розслідуються порушені справи, пов’язані з цінними паперами. Фахівці КЦПБ здійснюють перевірки осіб та компаній, по які було заявлено до органу як про порушників федеральних законів штатів про цінні папери.

Державні видатки на організацію контролю по «відмиванню брудних» коштів у США на початок 90-х років досягли майже 1 млрд. доларів на рік. Але, як вважають експерти, суми коштів, що надходять до бюджету від припинення або попередження такого виду злочинів, значно перекривають витрати. Слід також відзначити, що спецпідрозділи, які ведуть боротьбу з «відмиванням» «брудних» коштів, мають прямий доступ до Системи правоохоронного зв’язку Міністерства фінансів, Національної системи правоохоронного дальнього зв'язку, Національного центру кримінальної інформації.

У Великобританії, згідно з Законом про кримінальне правосуддя, в 1987 р. було створено спеціальний правоохоронний орган – Слідче управління з особливо важливих справ по боротьбі з шахрайством (Serious Fraud Offic – SFO). SFO володіє правами, які не має жоден правоохоронний орган Великобританії по здійсненню кримінального переслідування. Співробітники SFO мають повноваження по порушенню кримінальних справ та проведенню слідчих дій, екстраординарні права у процесі збору доказів. Співробітники управління можуть вести допит підозрюваних без дотримання звичайної процедури, передбаченої Законом про поліцію та кримінальних доказах спеціально для справ про шахрайство. SFO має право на конфіскацію документів та інших матеріалів, що відносяться до справи. Такі права та повноваження дозволяють цьому органові отримувати докази, необхідні по справі.

У січні 1998 р. Парламентом Фінляндії схвалено Закон «Про заходи, спрямовані на боротьбу з легалізацією злочинних капіталів». Відповідно до цього закону фінансові та банківські структури зобов’язані повідомляти спеціальні підрозділи Національного бюро розслідувань (НБР) про проведені фінансові операції. Відповідно нормам закону сторона зобов’язана інформувати НБР про підозріле походження майна, включеного до трансакції, має встановити особу клієнта, яка при проведення регулярних операцій перевищує 15 тис. євро. Мінімальна сума, що підлягає контролю, становить 90 тис. фінських марок (близько 12 тис. доларів). Страхові компанії зобов’язані повідомляти про операції у разі, якщо страхова премія перевищує 15 тис. фінських марок (близько 3 тис. доларів). Встановлення особи клієнта фінансових організацій здійснюється і щодо тих, хто одержує виграші, робить ставки в казино, бере участь у парі в грі на тоталізаторі, коли значення валютної ставки під час проведення однієї або кількох взаємозалежних операцій перевищує 3 тис. євро або 18 тис. фінських марок (близько 3,5 тис. доларів). Незважаючи на всі умови комерційної та банківської таємниці, після запиту НБР банки та інші фінансові установи, а також приватні особи, зобов’язані безкоштовно надати будь-яку інформацію і документи, необхідні для виявлення фактів «відмивання брудних» грошей.

З метою протидії «відмиванню» коштів Україна також вживає відповідних заходів міжнародного і національного характеру. Зокрема, ратифіковано кілька міжнародних конвенцій: Європейську конвенцію 1959 р. «Про взаємну правову допомогу по кримінальних справах», Європейську конвенцію 1957 р. «Про видачу», Конвенцію Організації Об'єднаних Націй 1990 р. «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом».

Після ратифікації (1997 р.) Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні прийнято нормативні акти, які певною мірою стосуються питань відмивання незаконних коштів. Насамперед, це Закон України «Про банки і банківську діяльність», Укази Президента України «Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки» від 31 березня 2000 р., «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом» від 22 червня 2000 р., «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 р., «Про заходи щодо детінізації економіки» від 20 березня 2001 р.

Указом Президента України «Про заходи щодо запобігання легалізації («відмиванню») доходів, одержаних злочинним шляхом» від 10.12.2001 р. №1199/2001 на період до прийняття відповідного законодавчого акта запроваджувався обов’язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, що визначені законом як значні або сумнівні та здійснюються на території України фізичними і юридичними особами.

На початку 2002 р. постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 35 було утворено Державний департамент фінансового моніторингу (ДДФМ).

У квітні цього самого року НБУ своєю постановою № 164 затвердив методичні рекомендації для банків України з розробки програм протидії легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом. Вони включають 15 ознак, що можуть вказувати на «відмивання» грошей. Насамперед, це немотивована відмова клієнта у наданні відомостей про себе, або від більш вигідних умов при банківських операціях; явна невідповідність операцій, що проводяться клієнтом, профілю його діяльності; відсутність економічного змісту в операціях клієнта тощо .

Кабінет Міністрів України і НБУ постановою від 15.05.2002 р. № 678 затвердили програму протидії легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом, на 2002 р. Основною метою програми, що включала 27 заходів, було створення ефективної системи протидії легалізації («відмиванню») злочинних доходів.

Порядок визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних регламентувався постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2002 р. № 700.

28.11.2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», який визначає:

- систему і суб’єктів фінансового моніторингу;

- порядок ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції;

- право суб’єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції;

- порядок надання інформації про фінансову операцію, взяття на облік фінансової операції, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу;

- повноваження центральних органів виконавчої влади та НБУ з питань фінансового моніторингу;

- фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу.

У лютому 2003 р. ВРУ прийняла новий Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України», яким дано визначення поняття цього діяння.

Законом регулюються відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню до легального обігу «брудних» грошей і спрямований на боротьбу з фінансовими зловживаннями.

4 квітня 2003 р. Верховна рада України внесла зміни у ст. 209 КК України і дала нове визначення самого поняття легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Це вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а також одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Принципове значення має також визначення системи та суб’єктів фінансового моніторингу. Статтею 4 Закону передбачається два рівні фінансового моніторингу: первинний та державний.

До суб’єктів первинного моніторингу закон, зокрема відносить:

- банки, страхові та інші фінансові установи;

- платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

- товарні, фондові та інші біржі;

- професійні учасники ринку цінних паперів;

- інститут спільного інвестування;

- гральні заклади, ломбарди;

- інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

До суб’єктів державного фінансового моніторингу відносяться:

- центральні органи виконавчої влади;

- Національний банк України;

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади – урядовий орган державного управління.

Законом також встановлюються правила ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції і порядок надання інформації про такі операції. Встановлю перелік фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу. Це операції на суму, яка при безготівкових розрахунках дорівнює чи перевищує 300 тис. грн., а при розрахунках готівкою дорівнює чи перевищує 100 тис. грн.

Фінансовому моніторингу підлягають і перекази грошових коштів на анонімні (номерні) рахунки за кордон та із-за кордону та багато інших фінансових операцій, перелік яких зроблено у ст. II Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».Чітко окреслені завдання, функції та права спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – урядового органу державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів України.

Передбачені також механізми міжнародного співтовариства у запобіганні та протидії легалізації доходів і фінансуванню тероризму. Центральним органом, на який покладаються повноваження щодо здійснення такого співтовариства, є Міністерство юстиції України – щодо судових рішень, які стосуються конфіскації доходів, і Генеральна прокуратура України – щодо вчинення процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ.

Встановлена також відповідальність за порушення вимог цього закону (ст. 17). Такі особи несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність. Вони можуть бути позбавлені права проводити певні види діяльності згідно із законодавством або бути ліквідованими за рішенням суду. Може також застосовуватись штраф у розмірі до 1 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Але й цей закон зі змінами багато фахівців вважають недоступним. В.М. Попович пропонує доповнити КК статтями «Емісія фіктивних грошових коштів», «Використання фіктивних грошових коштів», «Псевдопідприємницька діяльність», а також встановити відповідальність за діяння, що безпосередньо сприяють «відмиванню» доходів, одержаних незаконним шляхом: ухилення посадових осіб від створення на підприємстві, в організації чи установі механізму перевірки джерел походження доходів; порушення порядку оформлення, ідентифікації та строків збереження фінансово-господарських документів; ухилення від ідентифікації осіб при вступі з ними у ділові стосунки; неповідомлення уповноважених органів про сумнівні та особливо великі операції; ухилення від надання фінансово-господарських документів .

Але в цілому сьогодні нормативна база України щодо попередження і викриття злочинів, пов’язаних з «відмиванням» «брудних» грошей дозволяє вести активну і ефективну боротьбу з цим явищем. Це:

- Закон України «Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 рік» від 17.12.1997 р. №738/97-ВР.

- Закон України «Про Кримінальний кодекс України» від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ.

- Закон України «Про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів, одержуваних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-ІV, із змінами, внесеними згідно із законами від 24.12.2002 №345-ІУ і від 06.02.2003 р. № 485-ІV.

- Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» від 16.01.2003 р. № 430-ІV.

- Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ.

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ.

- Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 06.02.2003 р. №485-ІV.

- Кодекс України про адміністративні правопорушення.

- Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 25.04.1991 р. № 1000-ХІІ.

- Указ Президента України «Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки» від 31.03.2000 р. №552/2000.

До суб’єктів державного фінансового моніторингу законодавство України відносить:

- Державний департамент фінансового моніторингу;

- Управління методологічного і нормативно-організаційного забезпечення фінансового моніторингу НБУ;

- Відділ з фінансового моніторингу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг;

- ДКЦПФР.

Суб’єкти первинного моніторингу:

- Комерційні банки, страхові та інші фінансові установи;

- Комісія з питань боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, при АУБ;

- Платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

- Товарні, фондові та інші біржі;

- Професійні учасники ринку цінних паперів;

- Інститути спільного інвестування;

- Гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

- Підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

- Підприємства і об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

- Інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Інші структури, задіяні у сфері боротьби з «відмиванням» грошей:

- МВС України;

- СБУ;

- Департамент боротьби з «відмиванням» доходів, отриманих злочинним шляхом, ДПАУ;

- Управління з нагляду за розслідуванням кримінальних справ стосовно «відмивання» «брудних» коштів Генеральної прокуратури України;

- Державний комітет у справах охорони державного кордону України;

- Державна митна служба України;

- Головне контрольно-ревізійне управління України;

- Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю;

- Міжвідомча робоча група з дослідження методів та тенденцій у «відмиванні» доходів, одержаних злочинним шляхом (представники Держфінмоніторингу, ДПАУ, МВС, Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг, ДКЦПФР, СБУ, Мін’юсту, МЗС, Мінекономіки та з питань європейської інтеграції, Держмитслужби, Секретаріату Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, НБУ, Генпрокуратури, експерти з фінансових питань);

- Міністерство юстиції України;

- Міністерство закордонних справ України.

Ці заходи суттєво вплинули на стан боротьби з «відмиванням» «брудних» грошей в Україні. За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, наприклад, у першому півріччі 2004 р. правоохоронними органами виявлено і розслідувано таких злочинів проведена значна робота по виявленню і розслідуванню таких злочинів (див. табл.):

Але це тільки те, що виявлено правоохоронними органами. Реально «відмивання» грошей в Україні має значно більші масштаби. За оцінками ДПАУ, у державі щорічно «відмивається» близько 4 млрд. доларів, причому 90 % грошей, що «відмиваються», – чесно зароблені гроші, але приховані від оподаткування. Близько 5 – 6% – це гроші від контрабанди, нелегальної торгівлі алкогольною і тютюновою продукцією, 4 – 5 % – це «відмиті» гроші, що отримано від торгівлі наркотиками, зброєю, від проституції та ін. .

Таким чином, вивчення міжнародного досвіду боротьби з відмиванням грошей дає можливість констатувати, що ця проблема почала поступово вирішуватись в Україні.

За результатами аналізу законодавства зарубіжних країн, науковими і практичними працівниками сьогодні більш-менш чітко окреслено коло проблемних питань національного характеру, від вирішення яких залежить ефективність протидії цьому негативному явищу, а також рівень взаємодії правоохоронних органів, фінансових і банківських структур різних країн та узгоджених процедур попередження, розслідування і покарання за злочини відповідної категорії. На думку О.І. Барановського, цьому сприятимуть такі додаткові заходи :

- запровадження чітких правил обміну іноземної валюти, обмеження використання готівки, посилення нагляду за офшорним сектором економіки;

- створення електронного архіву міжнародних грошових переказів;

- виявлення суб’єктів відмивання грошей;

- запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та механізмів контролю за їх дотриманням;

- обмін інформацією між прокуратурами різних країн про людей і організації, що підозрюються в причетності до організованої злочинності і «відмивання» грошей, які мають кримінальне походження;

- блокування підозрілих банківських активів;

- судові прецеденти розгляду справ щодо «відмивання» грошей;

- проведення спеціальних наукових досліджень щодо «відмивання» грошей;

- пропагандистське забезпечення, спрямоване на значне скорочення тіньового бізнесу;

- прийняття відповідних міжнародних і національних нормативно-правових актів;

- укладання дво- і багатосторонніх угод (договорів) про правову допомогу у боротьбі з «відмиванням» «брудних» грошей;

- розробка міжнародних програм протидії «відмиванню» грошей;

- прийняття відповідних документів міжнародними економічними, фінансовими, політичними і правоохоронними організаціями, економічними союзами;

- створення спеціальних міжнародних і національних правових і силових структур;

- запровадження зобов’язань щодо збирання і передачі спеціальної інформації компетентним органам;

- запровадження чітких правил обміну іноземної валюти;

- посилення нагляду за офшорним сектором економіки;

- дотримання окремими країнами міжнародних стандартів у сфері боротьби з «відмиванням» грошей;

- розширення програми навчання відповідних фахівців банківської сфери, правоохоронних органів тощо;

- публікація «чорного» списку країн, які потурають «відмиванню» грошей на своїй території.

Разом з тим, розробка та прийняття узгоджених процедур попередження окремих видів злочинів, боротьба з якими відноситься до міжнародних пріоритетів, може набути необхідного рівня ефективності лише за умов прийняття спеціальних міждержавних договорів боротьби зі злочинністю, що мають статус нормативного правового акта.

На рівень протидії цьому явищу впливає і відсутність ефективної системи підготовки фахівців, які володіють технологіями виявлення розслідування злочинів, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) незаконних доходів, включаючи навички пошуку та ідентифікації коштів, розміщених в офшорних зонах.

Ефективна і змістовна боротьба з відмиванням «брудних» грошей неможлива і без з’ясування контролюючими і правоохоронними органами форм і методів, які криміналітет використовує і здійснює ці операції.

У розвинутих європейських країнах, США, Канаді, Японії накопичений значний досвід з цього питання, він постійно аналізується, узагальнюється і на його базі розробляються нові заходи протидії поширенню найбільш вживаних способів «відмивання» грошей.

19 – 20 листопада 1997 р. у Парижі відбулася зустріч експертів 23 найбільш розвинутих країни, на якій були проаналізовані нові методи «відмивання» брудних грошей та розроблені заходи протидії. На зустрічі констатувалось, що торгівля наркотиками, фінансові злочини, сигаретна та алкогольна контрабанда продовжують залишатися основними джерелами нелегальних надходжень. Наголошувалось на лихварстві, інвестиційному та ПДВ шахрайстві, підробках рахунків, фінансовому шахрайстві. Відзначалось переміщення деяких видів діяльності по відмиванню грошей з традиційного фінансового сектора в нефінансові професії та підприємства.

Висловлювалася думка, що одним з найпростіших методів «відмивання» коштів є переказ незаконних коштів через кілька банків з метою замести сліди та джерела походження коштів. Іншим методом є проведення переказів з великої кількості банківських рахунків на основний збиральний рахунок, який часто знаходиться за кордоном у офшорному фінансовому центрі. При використанні цієї методики ефективність сучасних заходів проти відмивання грошей є сумнівною: для отримання відповідної інформації щодо міжнародних електронних переказів, зроблених за один день, службам розшуку доводиться чекати на результати розслідування міжнародної комісії у середньому два роки.

Як серйозна розглядалась проблема відмивання грошей у секторі грошових переказів. Перший підхід полягав у тому, щоб підпорядкувати діяльність компаній по переказу коштів законодавству по відмиванню грошей (як це зроблено в Австралії, Бельгії та Німеччині).

Зважаючи на прийняття у багатьох країнах спеціального законодавства для запобігання проведенню операцій по відмиванню грошей через банківську систему, кримінальні структури все частіше звертаються до послуг небанківського та нефінансового секторів здійснення операцій по відмиванню грошей нетрадиційними способами (продаж автомобілів, моторних човнів та нерухомості, бухгалтери та адвокати, лотереї, казино тощо).

Новою формою відмивання брудних грошей стали казино та ігровий бізнес. Казино є місцем першого етапу процесу відмивання, тобто перетворення відмитих коштів із банкнот (обігової валюти) на чеки (банківські гроші). На практиці метод полягає у купівлі фішок за готівку і потім вимозі на сплату чеком, що компенсується з рахунку казино. Система може стати ще більш темною, якщо використовувати ланцюжок казино із установами у різних країнах. На відміну від вимоги на сплату чеком, купленим за готівку, азартний гравець говорить, що він подорожуватиме до іншої країни і просить, щоб йому зробили кредит тут, а потім вилучає його у вигляді чеку в певний час.

Свої особливості «відмивання» «брудних» грошей мають місце у Центральній і Східній Європі. Найбільша складність з коштами, що пов’язані з фізичними особами чи фірмами в країнах Центральної і Східної Європи, полягає у з’ясуванні джерела цих коштів, що часто буває неможливо. Відмічено часте використання деякими громадянами цих країн майстерно підроблених ідентифікаційних паперів, призначених для строгого застосування принципів ідентифікування клієнтів у фінансових установах. Окрім того, для зміни ідентичності або забезпечення множинної ідентичності часто застосовується транскрипція з кирилиці на латину. Часті випадки подвійної національності (наприклад, росіянин-грек або росіянин-ізраїльтянин), при цьому є однакова можливість для приховування дійсної ідентифікації. Вірмени чи грузини називаються греками.

«Відмивання» незаконно здобутих коштів все частіше пов’язується з офшорними зонами. Сам по собі офшор – річ абсолютно законна. У світовій практиці такі зони використовуються для мінімізації податків, в основному, у зовнішньоекономічній діяльності, коли до схеми купівлі-продажу між реальним продавцем і дійсним покупцем підключається фірма-посередник – «офшорна» (компанія, зареєстрована у країні з податковими пільгами), через рахунок якої проходять кошти, і велика (чи вся) частина прибутку залишається в неї.

Законодавством України не дозволяється громадянам і юридичним особам відкривати рахунки у закордонних банках без індивідуальної ліцензії НБУ, крім випадків постійного проживання громадян за межами України.

Як правило, законодавство різних країн, які надають пільги для офшорного бізнесу, визначають офшорну компанію як компанію, яка має такі ознаки:

- управління компанією здійснюється за кордоном;

- керівник, а в деяких випадках власники компаній, повинні бути нерезидентами у державі реєстрації;

- найважливіший критерій – компанія зобов’язана здійснювати свою діяльність тільки поза державою реєстрації і не мати жодних джерел прибутків на її території, а також не укладати будь-яких угод з місцевими фізичними чи юридичними особами.

Однак останнім часом багато розвинутих держав світу ввели до свого законодавства певні поправки, обмежуючи контакти з компаніями так званої податкової гавані або вимагаючи детальної інформації про угоди з ними. В Україні цей процес має свої особливості. Відсутність законодавчо закріпленого переліку офшорних зон, неможливість здійснення контролю за міжнародними трансакціями, можливість відкриття та функціонування анонімних валютних рахунків призвели до того, що, за оцінками експертів, близько половини іноземних інвестувань мали нелегальне походження. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, обсяг незаконно вивезених з України капіталів сягає 40 % від річного обігового капіталу. Прибутки від тіньової економіки, за деякими оцінками, в окремі роки становили в Україні 1,3 млрд. доларів .

Розвиток офшорної банківської системи також сприяє відмиванню брудних грошей. Окремі банки допомагають своїм клієнтам уникнути податків, оскільки більша частина таких операцій здійснюється цілком законно, адже світове законодавство дозволяє здійснювати операції через офшорні зони на території, де встановлений мінімальний податок на прибуток. Кошти переказуються на рахунки офшорних банків у країнах, де такі рахунки охороняються законом про дотримання банківської таємниці чи де відсутні вимоги про надання відомостей про міжбанківські перекази. Тільки на острові Науру з такою метою створено 36 українських банків та зафіксовано 265 рахунків різних банків України .

Узявши курс на ринкові реформи і раціональну інтеграцію у світове економічне співтовариство, Україна повинна відкрити і свою економіку для взаємодії з міжнародним капіталом. Одним з напрямів цього стало залучення України до світового офшорного бізнесу. Імпорт офшорних послуг радянськими, а потім українськими резидентами почався із середини 70-х років і сьогодні стрімко наростає.

Офшорним бізнесом вважається будь-яка дозволена законом закордонна комерційна діяльність іноземних резидентів в іноземних валютах з території країн реєстрації офшорних компаній з юридичними і фізичними особами-резидентами інших країн у пільговому реєстраційному, валютному, податковому й адміністративному режимах. Офшорними вважаються і закордонні операції, вчинені офшорними компаніями, зареєстрованими в одній і тій самій країні .

Пільговість офшорного бізнесу пояснюється нульовим або дуже низьким оподатковуванням доходів офшорних компаній, звільненням їх операцій від місцевого валютного контролю, анонімністю власників, конфіденційністю інформації про роботу, спрощеною звітністю і довготривалим гарантійним періодом. Зрозуміла скритність офшорного бізнесу породила багато шкідливих міфів, і це особливо правильно відносно України, що залишається новачком на ринку офшорних послуг, якщо мати на увазі їх експорт.

Тому слід почати з короткої характеристики світового ринку офшорних послуг. Світовий ринок офшорних послуг давно став важливим сектором міжнародних економічних відносин. Сьогодні близько 70 країн і територій пропонують іноземним інвесторам свої пакети офшорних послуг. У 90-і роки список офшорних зон поповнився такими країнами і територіями як Антигуа, Беліз, Гренада, Домініка, Інгушетія, Канарські острови, Лабуан, Маврикій, Мадейра, Маршалові, Сейшельські острови та ін.

У світовому офшорному бізнесі сконцентровані великі суми космополітичного капіталу, що втратили зв’язки з країнами свого походження. Наприкінці 80-х років вважалося, що офшорні компанії контролюють близько 500 млрд. доларів, але вже на початку 90-х років ця сума подвоїлася й оцінювалася в 1 трлн. доларів. До кінця 1996 р. сукупний капітал офшорних компаній збільшився до 4 – 5 трлн. доларів, а у 1997 р. він виріс ще на 20 % і тепер становить близько 6 трлн. доларів. Вважається, що сьогодні від 1/3 до 1/2 світового обороту капіталу проходить каналами офшорного бізнесу.

Стрімко розширюється сфера застосування офшорних схем і технологій. Традиційними галузями світового офшорного бізнесу вважаються товарна зовнішня торгівля, банківська і страхова справа, морські перевезення. Останні 15 – 20 років відзначені швидким впровадженням офшорних послуг у сфері угод з нерухомістю та інтелектуальною власністю, авіаційних перевезень, управлінських консультаційних, фінансових, трастових, науково-технічних, інформаційних, імміграційних, видавничих і туристичних послуг. Закордонні офшорні центри роблять і пропонують інвесторам-нерезидентам нові послуги. Наочним прикладом є індустрія по заснуванню, реєстрації і поточному обслуговуванню офшорних компаній, що зайняла свою нішу у світовому офшорному бізнесі.

Стійкий попит на офшорні послуги пред’являють як державні, так і приватні організації і компанії. Офшорними технологіями користуються транснаціональні корпорації виробничого і сервісного профілю, середні і малі компанії, особи, усілякі фонди і благодійні організації, що оперують великими фінансовими ресурсами. З початком ринкових реформ у колишніх соціалістичних країнах до світового офшорного бізнесу включилися сотні тисяч підприємців з колишнього Радянського Союзу, в тому числі й України.

Відношення розвинутих країн до світового офшорного бізнесу залишається, однак, дуже суперечливим. З одного боку, уряд не може погодитися з ослабленням національної бази оподатковування доходів і майна, ні з «відпливом» капіталів резидентів за кордон і тому всіма доступними контролю способами перешкоджає операціям місцевих і закордонних офшорних компаній зі своєї території. Проте урядові захисні міри не мають вирішального успіху, резиденти і нерезиденти легко обходять численні заборони й обмеження місцевої влади у сфері оподаткування, валютного контролю і руху капіталу. З іншого боку, навіть Великобританія, США, Швейцарія, Нідерланди, Люксембург, Монако, Ліхтенштейн, Іспанія і Португалія, не говорячи вже про слаборозвинуті країни, на своїй території чи її частині надають офшорні пільги інвесторам-нерезидентам. Світовий офшорний бізнес уже багато років демонструє піднесення, близьке до буму.

Чим же приваблює офшорний бізнес кримінальні структури? Офшорні центри і зони приваблюють їх саме тим, що забезпечують повну секретність та автономність від національного фінансового контролю учасників банківських операцій. В офшорних банківських центрах свобода від первинного фінансового контролю надається не тільки для операцій в іноземній валюті і не тільки іноземним постачальникам та вкладникам. Там можуть бути дозволені й операції з місцевою валютою, але на офшорній основі, тобто тільки з нерезидентами (наприклад, в офшорній банківській зоні Нью-Йорку дозволені операції з доларами, але тільки для нерезидентів). Таким чином, весь офшорний ринок засновано на ухиленні від національного фінансового контролю специфічної «валюти» на ринку офшорного депозиту.

Існування спеціальних законів про секретність не дозволяють ні властям офшорних зон, ні зареєстрованим там компаніям та банкам відповідати на запити будь-яких іноземних чи місцевих властей про розміри та походження залучених ними або інвестованих у них фінансових і валютних ресурсів .

Раціональна інтеграція української економіки у світове господарство неможлива без її активного включення до міжнародного руху підприємницьких капіталів, у тому числі й без освоєння нею технологій і схем офшорного бізнесу. Активна участь будь-якої країни в офшорному бізнесі виражається в заснуванні офшорних центрів під її юрисдикцією, створенні її резидентами мережі офшорних компаній за рубежем, а ще краще у комбінованому використанні послуг її власних офшорних центрів і мережі офшорних компаній для експорту вітчизняних товарів і послуг. Пасивна участь країни в офшорному бізнесі звичайно виявляється в слабко контрольованих операціях закордонних офшорних компаній на її ринку й у її зовнішньоекономічних зв’язках.

Сьогоднішня Україна з її «прозорими» кордонами, недосконалим митним, валютним, банківським і імміграційним контролем стала винятково комфортною зоною для закордонних офшорних компаній. Їх комерційна робота на українському ринку обертається для нашої країни великими утратами від недобору податкових і валютних надходжень і масовим відпливом капіталу за кордон. Кризові явища української економіки і тягар податків створили і підтримують стійкі мотиви для втечі капіталу за кордон, але не тільки капіталу.

Наочним прикладом може бути чорноморське пароходство, яке понесло величезні збитки від масової реєстрації українських судів у закордонних гаванях. З 350 зареєстрованих на початку 90-х років суден в Україні сьогодні залишилось менше одного десятка. Всі інші значаться у відкритих морських реєстрах Ліберії, Кіпру, Багамських та інших островів, які входять до так званої офшорної зони.

Тому сьогодні гальмування і припинення втечі капіталу, у тому числі за посередництвом офшорних компаній з українським та іноземним капіталом, а також забезпечення репатріації летучого українського капіталу додому стали проблемами вищого рангу в економічній політиці України. При вмілому вирішенні цих проблем можна розраховувати на швидке погашення зовнішнього боргу, зниження потреб у залученні іноземного капіталу, розв’язання проблеми неплатежів, пожвавлення інвестиційного процесу і структурну перебудову економіки, розширення бази оподатковування і ріст податкових надходжень до бюджету.

Важливе практичне значення має співробітництво держав у виявленні і розслідуванні злочинів, пов’язаних з легалізацією доходів, здобутих незаконним шляхом. Практика правоохоронних органів різних держав свідчить, що легалізація коштів та іншого майна, здобутих незаконним способом, здійснюється, як правило, на території кількох країн, тому успіх розкриття цього злочину багато у чому залежить від правильно організованого міжнародного співробітництва в даній сфері. У зв’язку з цим ознайомимося з деякими найбільш важливими, на нашу думку, аспектами цієї проблеми.

Правовою основою здійснення кримінально-процесуальних і розшукових дій у сфері протидії легалізації («відмивання») незаконно здобутих доходів є дво- чи багатосторонні договори про надання правової допомоги, а також міждержавні, міжурядові і міжвідомчі угоди про взаємодію у боротьбі зі злочинністю.

Одним з найважливіших міжнародно-правових актів у сфері боротьби з цим явищем є «Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», прийнята Конференцією ООН 19 грудня 1988 р. У ній продекламоване сприяння співробітництву між державами, для того, щоб вони могли більш ефективно вирішувати різні проблеми незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, що має міжнародний характер, у тому числі і пов’язані з легалізацією незаконних доходів. Її учасниками є всі держави Співдружності, і тому вона застосовна для співробітництва при проведенні погоджених заходів з метою виявлення незаконного виробництва й обороту наркотичних засобів і психотропних речовин, незаконного обігу доходів, одержуваних від злочинної діяльності, пов'язаної з наркотиками, а також з метою правової допомоги і видачі злочинців. Держави здійснюють свої зобов’язання по цій Конвенції відповідно до основних положень внутрішніх законодавчих систем на основі принципів суверенної рівності і територіальної цілісності держав і принципом невтручання у внутрішні справи інших держав. При цьому особливо обумовлюється, що жодна держава не здійснює на території іншої держави функцій, що входять винятково до компетенції органів цієї держави відповідно до її національного законодавства.

У ст. 5 Конвенції закріплений надзвичайно важливий принцип, відповідно до якого позбавлення злочинців можливості розпоряджатися отриманими ними від злочинної діяльності доходами, є одним з ефективних методів боротьби зі злочинністю. У зв’язку з цим кримінальне законодавство держав – учасників цієї Конвенції: Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Туркменістану й Узбекистану й України передбачає як кримінальну відповідальність за легалізацію («відмивання») доходів від злочинної діяльності, так і конфіскацію доходів, отриманих у результаті здійснення злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків. Після одержання прохання, спрямованого на підставі ст. 5 Конвенції іншій державі, під юрисдикцію якої підпадає зазначене правопорушення, країна, на території якої знаходяться ці доходи, власність, або будь-які інші предмети:

- подає запит своїм компетентним органам з метою одержання постанови про конфіскацію і, у випадку винесення такої постанови, приводить його у виконання;

- передає своїм компетентним органам постанову про конфіскацію, видану запитуючою Стороною з метою її виконання в тому обсязі, який зазначений у проханні, і тією мірою, у якій вона відноситься до доходів, що знаходяться на території запитуваної Сторони, власності, чи засобам будь-яким іншим предметам.

Причому сторона, що конфіскувала доходи чи власність, розпоряджається ними у згідно зі своїм національним законодавством і адміністративними процедурами.

Велика увага в Конвенції приділяється питанням видачі осіб для притягнення до кримінальної відповідальності. Цьому присвячена ст. 6 Конвенції. Разом з тим слід враховувати, що кілька держав Співдружності на підставі відповідних положень Конституцій, своїх громадян, що скоїли злочини на території іноземної держави, не видають. У цьому випадку особа притягується до кримінальної відповідальності відповідно до норм національного законодавства.

Центральним у Конвенції є питання про взаємну юридичну допомогу. У зв’язку з цим у Конвенції підкреслюється, що Сторони надають один одному найсприятливішу взаємну юридичну допомогу в розслідуванні, кримінальному переслідуванні і судовому розгляді справи, що стосуються злочинів, зазначених у Конвенції. Взаємна юридична допомога може запитуватися з метою:

- збору доказів;

- ознайомлення з матеріалами судового розгляду справи;

- результатів обшуків і арештів;

- огляду предметів і місць події злочину;

- надання інформації і доказів;

- надання оригіналів чи засвідчених копій відповідних документів і матеріалів, включаючи банківські, фінансові, фірмові чи комерційні документи;

- визначення доходів, власності, засобів чи інших речей для доказування події злочину.

Сторони можуть надавати один одному будь-яку іншу форму взаємної юридичної допомоги, що дозволяються національним законодавством запитуваної Сторони.

Слід також зазначити, що на території держав Співдружності здійснювати слідчі дії й оперативно-розшукові заходи можуть лише співробітники правоохоронних органів держави, на території якої виконуються ці дії. Уряд України вніс у парламент черговий законопроект «Про легалізацію прибутків фізичних осіб, з яких не виплачені податки (обов’язкові платежі) до бюджету і державні цільові фонди. Але закон і досі не прийнятий.

При розробці національних механізмів протидії «відмиванню» коштів слід враховувати і вимоги «Конвенції ООН проти корупції» від 31 жовтня 2003 р., статтею 14 якої проголошується:

1.- Кожна держава-учасник:

а) встановлює всеосяжний внутрішній режим регулювання і нагляду у відношенні банків і небанківських фінансових утворень, в тому числі фізичних чи юридичних осіб, що надають офіційні чи неофіційні послуги в зв’язку з передачею коштів чи цінностей, а також, у належних випадках, інших органів, що є особливо вразливими з погляду відмивання коштів, у межах своєї компетенції, з метою недопущення і виявлення всіх форм відмивання коштів, причому такий режим ґрунтується в першу чергу на вимогах щодо ідентифікації особистості клієнта, і в належних випадках, власника-беніфеціара, ведення звітності і надання повідомлень про підозрілі угоди;

б) забезпечує, щоб адміністративні, регулюючі, правоохоронні й інші органи, що ведуть боротьбу з «відмиванням» коштів, і судові органи були здатні здійснювати співробітництво й обмін інформацією на національному і міжнародному рівнях на умовах, що встановлюються його внутрішнім законодавством, і з цією метою розглядає питання про заснування підрозділу по фінансовій оперативній інформації, що діятиме як національний центр для збору, аналізу і поширення інформації, що стосується можливих випадків відмивання коштів.

2.- Держави-учасники розглядають питання про застосування практично можливих заходів для виявлення переміщення наявних коштів і відповідних оборотних інструментів через їхні кордони і контроль за таким переміщенням за умови дотримання гарантій, спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і не створюючи жодних перешкод переміщенню законного капіталу. Такі заходи можуть включати вимоги про те, щоб фізичні особи і комерційні підприємства повідомляли про транскордонні перекази значних обсягів наявних коштів і передачі відповідних оборотних інструментів.

3.- Держави-учасники розглядають питання про застосування належних і практично можливих мір для встановлення вимоги про те, щоб фінансові утворення, включаючи утворення по переказу коштів:

- Включали до формулярів для електронного переказу засобів і пов’язані з ними повідомлення, точну і змістовну інформацію про відправника;

- Зберігали таку інформацію в усьому ланцюжку здійснення платежу;

- Проводили поглиблену перевірку передачі засобів у випадку відсутності повної інформації про відправника.