94

---

2.2. Структура кримінального закону

Чинний Кримінальний кодекс України структурно поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. У Загальній частині - 15, а в Особливій - 20 розділів.

Загальна частина Кримінального кодексу України складається з таких розділів:

І. Загальні положення. II. Закон про кримінальну відповідальність.

III.   Злочин, його види та стадії.

IV.   Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину).

V.   Вина та її форми.

VI.   Співучасть у злочині.

VII.   Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

VIII.   Обставини, що виключають злочинність діяння.

IX.   Звільнення від кримінальної відповідальності.

X.  Покарання та його види.

XI.   Призначення покарання.

XII.  Звільнення від покарання та його відбування.

XIII.  Судимість.

XIV.   Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина Кримінального кодексу містить такі розділи: І. Злочини проти основ національної безпеки України. II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

III.   Злочини проти волі, честі та гідності особи.

IV.  Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

V.   Злочини проти виборчих, трудових та інших осо

бистих прав і свобод людини і громадянина.

VI.  Злочини проти власності.

VII.   Злочини у сфері господарської діяльності.

VIII.   Злочини проти довкілля.

IX.  Злочини проти громадської безпеки.

X.  Злочини проти безпеки виробництва.

XI.  Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

XII.  Злочини проти громадського порядку та моральності.

XIII.  Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

XVII. Злочини у сфері службової діяльності. XVIII. Злочини проти правосуддя.

XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

У кінці кодексу розміщено «Прикінцеві та перехідні положення», які складаються з двох розділів і регулюють порядок введення в дію КК, діяльність суду та правоохоронних органів у зв'язку із введенням в дію нового кримінального закону.

Деталізація питань кримінальної відповідальності, яка здійснена у новому Кримінальному кодексі, наочно помітна, якщо його порівняти із КК України 1960 року (він поділявся на глави, а не на розділи): Загальна частина:

І, Загальні положення. II. Межі чинності Кримінального кодексу.

III.  Про злочин.

IV.   Про покарання.

V. Про призначення покарання та про звільнення від покарання. В Особливій частині КК 1961 р. містилось лише ІІ глав: І. Злочини проти держави.

II. Злочини проти державної і колективної власності. ПІ. Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи. IV. Злочини проти політичних і трудових прав громадян. V. Злочини проти індивідуальної власності громадян. VI. Господарські злочини. VII. Посадові злочини. VIII. Злочини проти правосуддя. IX. Злочини проти порядку управління. X. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку га народного здоров'я.

XI. Військові злочини.

Збільшення обсягу КК України ні в якій мірі не свідчить про посилення кримінальної репресії. Воно відбулося завдяки розвитку кримінально-правової науки, бажанню вдосконалити механізм кримінально-правового регулювання, розвитку суспільних відносин, які покликані охороняти кримінально-правовий закон. Надалі в процесі вивчення курсу наявним буде висновок про демократизацію та гуманізацію кримінального законодавства України, яка відбулася з прийняттям КК 2001 р. Це свідчить про суттєві зміни в підходах до питання кримінально-правової охорони, відхід від тоталітарних принципів здійснення кримінальної політики.

Для універсальності застосування кримінального закону в деяких статтях містяться примітки, що розкривають зміст термінів та понять, які використані в статті (напр., ст. 185 КК «Крадіжка»).

Внутрішня структура кримінально-правової норми, як і будь-якої норми іншої галузі права, триланкова і складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза - це частина кримінально-правової норми, яка вказує на умови застосування норми. Текстуально гіпотеза в більшості випадків починається зі слова «якщо» (напр, ст. 241 ч. 1 КК «...якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля»). У разі відсутності цього слова воно може бути умовно вставлено в текст, що не приведе до зміни його змісту. У кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 КК, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності.

Диспозиція в нормах Загальної частини - це дефініція, яка описує відповідні правові явища, що є спільними для всіх або більшості складів злочинів, визначає ті чи інші кримінально-правові інститути, порядок їх застосування. В нормах Особливої частини КК диспозиція називає заборонене правило поведінки І залежно від форми та виду поділяється на просту, описову, відсильну та бланкетну (рис. 2).

Проста диспозиція називає лише заборонену поведінку, не розкриваючи її ознак (напр., ст. 269 ч. ) КК «Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин»).

Описова - називає заборонену поведінку та вказує (розкриває) ЇЇ ознаки (напр., ст. 127 ч. 1 КК «Катування»).

Відсильна диспозиція не розкриває змісту забороненої поведінки, а відсилає для з'ясування змісту до іншої правової норми або частини норми цього самого нормативного акта (напр., ст. 136 ч. З КК «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані», сформульована таким чином: «Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті...», коли для з'ясування змісту диспозиції слід звернутись до диспозицій вказаних частин цієї ж статті. Або інший варіант - ст. J89 ч. 4 КК «Вимагання...» Поняття «вимагання» при цьому в диспозиції ч. 4 не розкривається, оскільки воно розкрите в ч. 1 цієї статті, куди і відсилає законодавець для розуміння змісту цього діяння).

Бланкетна диспозиція. Як і відсильна, вона не розкриває змісту забороненої поведінки, а для з'ясування його відсилає до іншого нормативного акта (напр., ст. 286 ч. 1 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»).

У чинному кримінальному законодавстві трапляються диспозиції, які містять у собі ознаки диспозицій кількох видів - в одній частині вони можуть характеризуватись як описові, в іншій - як відсильні чи бланкетні. Прикладом такої диспозиції може бути диспозиція ст. 328 КК України «Розголошення державної таємниці», яка, з одного боку, описує цю протиправну поведінку, а з іншого,- фактично відсилає до відповідних нормативних документів, які визначають перелік відомостей, що становлять державну таємницю. Такі диспозиції можуть визначатись, як змішані.

Санкція - частина кримінально-правової норми, яка визначає вид та розмір покарання, які можуть бути застосовані до винного. Санкції кримінально-правової норми поділяються за ступенем визначеності виду та розміру покарання на абсолютно невизначені, абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні та посильні (рис. 3).

Абсолютно невизначені санкції не існують в чинному законодавстві. Вони застосовувались у перші роки Радянської влади за відсутності кримінально-правового регулювання.

Абсолютно визначені - санкції, які вказують лише один конкретний вид та розмір покарання. У чинному законодавстві такі санкції також відсутні хоча ще нещодавно існували в кримінальному законі i960 р. (санкція ст. 190-1 КК України в редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1962 p., яка передбачала лише один вид покарання за вбивство працівника міліції або народного дружинника при обтяжуючих обставинах - смертну кару).

Відносно визначені санкції встановлюють покарання відповідного виду, вказуючи на його межі (з нижньою межею - не існують в чинному законодавстві; з вищою та нижньою межею - напр., санкція ст. 115 ч. 1 КК «Умисне вбивство», яка передбачає позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років; з вищою межею -напр.. санкція ст. 390 ч. І. КК «Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі», яка передбачає позбавлення волі на строк до трьох років).

Альтернативні санкції передбачають можливість застосування кількох видів покарання (напр., санкція ст. 135 ч. 1 КК «Залишення в небезпеці», яка передбачає можливість застосування покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк).

Посильні санкції (в чинному законодавстві відсутні) - для визначення їх посилались на санкції інших норм кримінального закону.

Більшість санкцій норм Особливої частини Кримінального кодексу України може бути визначена як відносно визначені, альтернативні. Разом з тим зустрічаються і просто відносно визначені санкції.

 

< Попередня   Наступна >