Підручники Кримінальне право Кримінальне право України. Загальна частина 2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
| Кримінальне право - Кримінальне право України. Загальна частина |
2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
Чинність закону про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами
Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб. У теорії кримінального права це визначається як принципи чинності кримінального закону в просторі, часі, національний принцип та універсальний принцип.
Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність — це поширення його дії на відповідну територію країни.
Згідно із законодавством, він сформульований так: «Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом» (ст. 6 ч. J КК).
Поняття «територія України» не має єдиного визначення в кримінальному законодавстві. Для її розуміння слід звертатись до норм конституційного та міжнародного права. Вихідні положення цього поняття містяться в Законі України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-6).
До території України належать:
? суша в межах державного кордону України;
? водна територія в межах державного кордону (водні басейни - внутрішні моря, річки, озера, інші водоймища; територіальні води - прибережні морські води на відстані 12 морських миль, які вираховуються від точки найбільшого відпливу, прикордонні су-доходні ріки до лінії фарватеру або тельгаву);
? повітряний простір над сухопутною та водною територією України;
? надра в межах кордонів України;
? військові кораблі, які приписані до портів України, під прапором ВМС України в будь-якій точці акваторії світового океану;
? невійськові морські судна під прапором України, які перебувають в територіальних водах України та в нейтральних водах;
військові повітряні судна з розпізнавальними знаками ВПС України в будь-якій точці сухопутної, водної поверхні земної кулі або польоту;
невійськові повітряні судна з розпізнавальними знаками України, які перебувають на території України або у відкритому повітряному просторі;
територія дипломатичних представництв України за кордоном, а також територія офіціальних резиденцій державних делегацій України в країнах перебування.
Відповідно до положень ст. 6 чч. 2 та З КК злочин вважається вчиненим на території України, коли:
він початий, продовжений, закінчений або припинений на території України;
він початий за межами України, а дії, що утворюють його об'єктивну сторону, здійснені на території України;
дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території України.
коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території України.
Зауважимо, що юрисдикція України щодо визначення злочинності та караності діянь, вчинених на ЇЇ території, може зазнавати обмежень або, навпаки, може розширюватися на підставі укладених і ратифікованих Україною міжнародно-правових актів. Приміром, відповідно до Мінської конвенції країн СНД від 22.01.1993 «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (статті 2 та 72), дозволяється здійснювати за дорученням сторони учасниці цієї Конвенції кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини в цих країнах на підставі норм чинного кримінального законодавства України.
Передача кримінального провадження допустима і в протилежному напрямку - від України іншим країнам-учасницям конвенції, що відповідним чином обмежує чинність територіального принципу дії кримінального закону.
Обмеження юрисдикції України можуть мати місце і в частині виконання вироку.
На території України відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» діють і норми міжнародних правових актів (договорів), учасниками яких є Україна. Як визначає ч. 1 ст. 9 Конституції України, такі норми є складовою частиною національного законодавства України, тобто є імплементованими у національне законодавство.
Чинність законодавства про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами полягає у поширенні дії кримінального закону на відповідне коло осіб.
Регулювання цих питань має тривалу історію. Не спиняючись на ній детально, зауважимо, що ще в «Уложении о наказаниях» Російської імперії 1845 р. і наступних кримінально-правових актах вони були достатньо глибоко врегульовані. Детально розглядались вони і в науковій літературі з кримінального права.
Національний принцип (принцип громадянства) закріплений у статтях 6 та 7 ч. 1 КК України встановлює межі відповідальності громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, за злочини, які вчинені ними на території України та за кордонами України, а іноземців - за злочини, вчинені ними на території України. Такими межами є визнання скоєного діяння злочинним кримінальним законом України та законом іноземної держави, на території якої воно вчинене, або визнання діяння злочинним лише національним кримінальним законом України.
Стаття 7 ч. 2 КК, згідно з ст. 61 ч. І Конституції України, забороняє подвійну відповідальність за одне й те саме діяння і встановлює, що «якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті (громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають на території України.- П. Ф.), за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».
Винятком з цього правила є іноземці, які вчинили злочини на території України, однак відповідно до національного та міжнародного права користуються правом дипломатичного імунітету. Стаття 6 ч. 4 КК визначає, що «питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».
Ці особи визначені в «Положенні про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні», яке затверджено Указом Президента України 10.06.1993 р. Однак їх набагато більше, адже дипломатичним імунітетом у міжнародному праві користуються більше категорій осіб, ніж вказано у названому Положенні.
Універсальний принцип, закріплений ст. 8 КК, визначає відповідальність іноземців та осіб без громадянства, що постійно не проживають на території України, за злочини, які вчинені за межами України. Відповідно до цієї норми «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України». Така відповідальність може настати лише у випадках, коли злочинні дії скеровані проти інтересів України або підпадають під ознаки злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство. У такому випадку слід визначити:
• чи діяння визнане злочинним міжнародним договором;
• чи Україна є учасником цього договору.
< Попередня Наступна >