122

---

РОЗДІЛ 2  ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

2.1. Поняття кримінального закону

Спроби розкриття змісту кримінального закону притаманні науці кримінального права практично зі створенням перших наукових праць, які були присвячені розкриттю теоретичних положень Загальної частини кримінального закону. Розглядаючи це питання В. Д. Спасович зазначав, що «Уголовный закон, в обширном смысле, есть всякое постановление, относящееся к деятельности уголовного правосудия. В тесном смысле это есть закон, приказывающий известное поведение под угрозой наказания за неисполнение этого запрета или приказа. Закон уголовный, в тесном смысле, делится на две части: а) определительную и б) охранительную. Первая состоит из запрета или приказа...; вторая из подтверждения этого запрета или приказа наказанием...».

Професор Харківського Університету, відомий український учений-криміналіст Л. Є. Владимиров визначав його як «веление государственной власти, установленным порядком обнародованное, определяющее признаки преступления и соответствующее ему государственное наказание».

Видатний український вчений-правознавець, професор Київського університету О, Ф. Кістяківський підкреслював, що ним є «постановление, которым запрещается или повелевается что-нибудь под страхом наказания».

Професор університету св. Володимира у Києві Л. С. Бєлогриць-Котляревський вказував, що «угол, законы м. б. разделены на две группы: 1) определяющие условия преступности деяния и их наказуемости, как общие всем преступлениям, так и специальные, относящиеся только к некоторым из них,... и 2) определяющие признаки преступных деяний или их состав и наказуемость».

М. С. Таганцев, даючи дефініцію кримінальному закону, визначав його як «повеление, в установленном порядке

от верховной власти исходящее, коим определяется уголовная ответственность за посягательства на нормы права».

Слід зазначити, що перший підручник з кримінального права, виданий у СРСР , не давав визначення цьому найважливішому інституту кримінального права, зосередивши всю увагу на аналізі ідеологічних підходів до його розуміння.

Лише підручники, які почали видаватись з середини 50-х років містили спеціальні розділи, присвячені аналізу поняття та змісту кримінального закону.

Термінологічно поняття кримінального закону слід розглядати в широкому та вузькому змісті. У першому це поняття охоплює все коло національних нормативних актів, які містять у собі норми кримінального права. У другому - це Кримінальний кодекс України або інший законодавчий акт Верховної Ради України, який містить у собі одну або декілька кримінально-право в их норм.

Виходячи з цього можна виділити три види нормативних актів, які належать до кримінального закону.

По-перше, це Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 p., введений у дію 1 вересня 2001 р.

По-друге, під це поняття підпадає будь-яка окрема стаття (норма) Кримінального кодексу України (частина статті), яка визначає загальні положення, що регулюють питання кримінальної відповідальності за відповідну поведінку, встановлює її підстави та межі.

По-третє, це і міжнародні акти, які визначають підстави та умови кримінальної відповідальності за окремі злочинні діяння, ратифіковані Україною та імплементовані в національне кримінальне законодавство.

Ст. З ч. 1 КК України 2001 року чітко зафіксувала поняття законодавства України про кримінальну відповідальність, закріпивши, що «Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права».

До цього часу в поняття кримінального законодавства України входили й інші нормативні акти про кримінальну відповідальність, які не були включені до Кримінального кодексу. Наприклад, існували свого часу Укази Президії Верховної Ради України, які встановлювали кримінальну відповідальність за окремі види діяльності, які так ніколи і не включались до КК України. Якщо в інших галузях законодавства таке становище є загальновизнаним, то в кримінальному праві, через особливості які йому притаманні як головному «охоронцю» суспільних відносин, таке становище не може бути визнаним за нормальне. Саме виходячи з цього зазначена норма КК чітко врегулювала обсяг кримінального законодавства України, встановивши, що його становить виключно Кримінальний кодекс.

Кримінальний закон - це правовий акт вищого органу державної влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також: регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

За змістом кримінальні закони поділяються на два види:

норми загальної дії. Вони визначають завдання кримінального законодавства, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію закону в просторі, в часі, по колу осіб, вік кримінальної відповідальності, види та форми вини, інші загальні положення, які застосовуються при вирішенні питань кримінальної відповідальності;

спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються суспільно небезпечними, тобто злочинними, та види і розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.

На відміну від інших законів, кримінальному закону властиві такі характерні риси:

тільки кримінальний закон встановлює злочинність і караність діяння;

до осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні, передбачені виключно самим кримінальним законом заходи впливу - покарання;

покарання може бути призначене тільки судом і ніяким іншим органом;

застосування кримінального закону викликає довготривалі наслідки для особи, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Кримінальний закон України має довгу і надзвичайно цікаву історію.

Коріннями він сягає часів Київської Русі, коли князем Ярославом Мудрим було створено першу пам'ятку права слов'ян -«Руську правду».

В Україні, особливо Правобережжі, широко застосовувались кримінально-правові норми, які містились у Статуті Князівства Литовського, в нормах магдебурзького права та в польському «Порядку...».

Із возз'єднанням України з Росією (1654 р.) на території України продовжували діяти вказані правові акти, однак стало поширюватись і російське законодавство («Судебники», «Соборное уложение» та ін.).

Одним з найдосконаліших нормативних актів свого часу були «Права по которым судится малороссийский народ», до якого було включено найдосконаліші норми вказаних правових актів, а також деякі норми українського звичаєвого права.

З посиленням абсолютизму в Росії будь-яка «самостійність» в Україні, в тому числі й у сфері правового регулювання, стала недопустимою. У зв'язку з цим у XIX та на початку XX ст. в Україні в повному обсязі діяло кримінальне законодавство Російської імперії, яке історично повинно розглядатись як частина національного кримінального законодавства.

Зі вступом в силу кримінального законодавства Російської імперії «Уложения о наказаниях уголовных и исправительных» 1 845 р. його дію було поширено на територію України, де зі змінами, внесеними редакцією 1885 p., він діяв до1917 р.

Перша Українська Народна Республіка через малий термін існування не видала жодного кримінально-правового акта.

Після жовтневого перевороту на Україну стала розповсюджуватись дія кримінального законодавства спочатку РСФСР, а згодом СРСР. Формальна відокремленість кримінального законодавства України по суті була фікцією, адже все законодавство в СРСР будувалось на базі керівних вказівок ЦК КПРС, оформлених відповідними рішеннями законодавчих органів.

У 1920 р. наказом НКЮ УСРР в Україні було впроваджено дію «Руководящих начал по уголовному праву» РСФРР від 12 грудня 1919р. (далі - «Руководящие начала»).

23 серпня 1922 р. ВУЦВК був затверджений перший український Кримінальний кодекс, який по змісту практично на 100% відтворював КК РСФРР 1922 р. Єдиною відміною від КК РСФРР було збереження в ньому ряду кримінально-правових норм, прийнятих до введення кодексу в дію. З метою їх виділення їм була присвячена спеціальна нумерація.

У 1927 р. прийнято новий кримінальний кодекс України, який знову практично не відрізнявся від КК РСФРР 1926 р. Цей кодекс залишив по собі страшну пам'ять, оскільки на підставі його норм здійснювався геноцид українського народу, сталінські мільйонні репресії.

У 1958 р. Верховною Радою СРСР було прийнято Основи кримінального законодавства Союзу СРСР і союзних республік. На їх основі 28 грудня 1960 р. було прийнято КК України, який було введено в дію з 1 квітня 1961 р.

Цей кримінальний кодекс проіснував 40 років. За цей час він фактично був змінений майже на 2/3. Деякі кримінально-правові інститути змінювались за роки його існування з середньою регулярністю частіше ніж 1 раз на півтора року.

Фактично Кримінальний кодекс України вже на початку 90-х років перестав відповідати потребам кримінально-правового регулювання. Враховуючи також той факт, що це був нормативно-правовий акт епохи тоталітаризму він з кінця 80-х років став перепоною нормального, еволюційного розвитку суспільних відносин. Водночас не слід забувати, що це був нормативно правовий акт неіснуючої вже на той час країни - Української РСР. Все це викликало нагальну потребу його заміни новим національним Кримінальним законом.

Комісія з питань розробки нового КК України була створена ще в 1992 році. За майже дев'ятирічний час вона здійснила величезну роботу. Було створено й обговорено більше десяти редакцій тільки офіційних, не враховуючи альтернативних проектів КК. Проект КК пройшов декілька міжнародних експертиз і був визнаний таким, що відповідає високим міжнародним стандартам. Цей довгоочікуваний Кодекс було прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Його введено в дію з 1 вересня 2001 р. З цієї дати почався відлік справді національного Кримінального законодавства України.

Зрозуміло, що кодекс не є досконалим. Він потребує коригування, яке буде здійснюватись з його застосуванням. Однак це -надійна міцна база, стовбур, який проростатиме з роками, буде міцніти та вдосконалюватись.

 

< Попередня   Наступна >