94

---

§ 2. Правила призначення покарання

Суд призначає покарання за вчинений особою злочин, керую­чись правилами, закріпленими як загальні засади призначення покарання в ч. 1 ст. 65 КК. Однак, існують виключення із встановлених правил, зокрема, щодо призначення покарання у межах, встановлених у санкції відповідної статті Особливої частини КК. Правила призначення покарання більш м'якого, ніж це передбачено статтею Особливої частини КК за вчинений злочин, встановлено в ст. 69 КК, а правила призначення покарання більш суворого — у ст.ст. 70, 71 КК.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ч. 1 ст. 69 КК допускається за наявно­сті таких підстав:

при вчиненні злочину особливо тяжкого, або злочину сере­дньої тяжкості;

за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

з урахуванням особи винного.

При цьому суд обов'язково повинен умотивувати своє рі­шення.

Згадана стаття не може застосовуватись при визначенні по­карання за злочин невеликої тяжкості, оскільки всі санкції за ці злочини є альтернативними і дають суду можливість обрати найбільш м'яке з них. За вчинення злочинів невеликої тяжкос­ті суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених ст.ст. 44, 47 КК. Також суд може призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено законом за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання (судова практика „декілька" обставин визначає як не менше двох), які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого зло­чину. Обставини, що пом'якшують покарання, закріплені в ч. 1 ст. 66 КК, а також визнані такими судом, згідно ч. 2 ст. 66 КК. Поняття „істотного зниження ступеню тяжкості вчинення злочину" законом не визначено, а тому це поняття є

оціночним і визначається судом індивідуально у кожному кон­кретному випадку.

Врахування судом особи винного передбачає, перш за все, встановлення таких обставин, які знижують його суспільну не­безпечність та характеризують особу як під час вчинення зло­чину, так і до, і після його вчинення?

Ст. 69 КК передбачено три способи призначення покарання більш м'якого ніж передбачено законом:

суд має право призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК;

перейти до іншого, більш м'якого виду основного покаран­ня, не зазначеного в санкції статті за цей злочин;

не призначити додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове.

Призначення покарання нижче від найнижчої межі, поля­гає в тому, що суд застосовує покарання того виду, що відпо­відає санкції норми (в альтернативній санкції один з кількох видів зазначених покарань), але у розмірі нижче мінімуму да­ної санкції. Однак, в такому випадку суд не має права призна­чити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК. Так, напри­клад, якщо в санкції ч. 1 ст. 187 КК за розбій встановлено по­карання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, то суд має право, керуючись ст. 69 КК, призначити по­карання нижче трьох років, але не менше одного року позбав­лення волі, тобто мінімуму, встановленого для покарання у виді позбавлення волі в ч. 2 ст. 63 КК.

Перехід до іншого більш м'якого виду покарання полягає у призначенні такого виду покарання, який не передбачено санк­цією відповідної статті, а є більш м'яким видом, в системі по­карань закріпленій ст. 51 КК. Так, якщо санкцією статті пе­редбачено покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 185), то суд може перейти, напри­клад, до арешту чи виправних робіт.

Згідно ч. 2 ст. 69 КК суд, на підставах, наведених у ч. 1 ці­єї статті, може не призначати додаткового покарання, яке в санкції статті Особливої частини КК передбачене як обов'яз­кове (наприклад, ч. З ст. 189 КК встановлене покарання за ви­магання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна). Така можливість не пов'язана із застосуванням більш м'якого основного покарання, тому суд має право не призначати додаткове покарання.

Більш м'яке покарання, ніж передбачено законом може бу­ти призначене з обов'язковим посиланням у вироку на ст. 69 КК України.

Призначення покарання більш суворого, ніж встановлено санкцією статті, можливе у випадку застосування покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

Призначення покарання за сукупністю злочинів відбува­ється тоді, коли особа вчиняє два або більше злочини, перед­бачені різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК, визначення покарання за су­купністю злочинів відбувається у два етапи:

1) суд призначає покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо;

2) суд призначає покарання за їх сукупністю. Призначення покарання за кожний злочин здійснюється від­повідно до загальних засад, встановлених ст. 65 КК. Такий підхід дозволяє індивідуалізувати покарання, врахувавши тяж­кість кожного злочину, та обставини, що характеризують його вчинення.

Остаточне покарання може бути призначене на основі од­ного із двох принципів:

поглинення менш суворого покарання більш суворим;

складання призначених покарань (може бути повним або частковим).

Застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим можливе як до покарань одного виду, так і різ­них видів. Наприклад, якщо суд призначив особі покарання за ч. 1 ст. 187 КК (розбій) у виді позбавлення волі на строк чо­тири роки, а за ч. 1 ст. 186 КК (грабіж) — позбавлення волі на строк два роки, то остаточне покарання за принципом по­глинення становитиме чотири роки позбавлення волі. Так са­мо, якщо суд за один злочин призначив покарання у виді об­меження волі, а за інший — у виді виправних робіт, то оста­точне покарання за принципом поглинення покарань буде при­значене у виді обмеження волі. В даному випадку порівняння суворості покарань здійснюється судом, на основі системи по­карань, встановленої в ст. 51 КК.

Складання покарань, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, може бути повним або частковим. При частковому складанні до більш суворого покарання, при­значеного за один із злочинів, приєднується певна частина менш суворого (суворих) покарання, призначеного за інший злочин (злочини). При повному складанні остаточне покарання дорівнює сумі покарань за кожний злочин окремо, але в будь-якому випадку остаточне покарання повинно бути більш суво­рим, ніж будь-яке з призначених окремо.

Визначення покарання за сукупністю злочинів здійснюється у певних, встановлених законом межах. Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК, при складанні покарань остаточне покарання за су­купністю злочинів визначається в межах, встановлених санкці­єю статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Так, якщо суд призначив покарання за ч. 1 ст. 189 КК (вимагання) у виді чотирьох років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 122 (середньої тяжкості тілесне ушкодження) — у виді трьох років позбавлення волі, то остаточне покарання може перевищувати п'яти років позбавлення волі, тобто в межах ма­ксимуму ч. 1 ст. 189 КК. Тобто в даному випадку не може бу­ти застосовано принцип повного складання покарань. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяж­ким, суд може призначити покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (наприклад, не більше шес­ти місяців арешту, п'яти років обмеження волі, п'ятнадцяти років позбавлення волі). Якщо хоча б за один із вчинених зло­чинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне пока­рання за сукупністю визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Згідно з ч. З ст. 70 КК, до основного покарання, призначе­ного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, за кожен із злочинів, що складають сукупність. До­даткові покарання одного виду приєднуються до основного шляхом їх складання або поглинання, за правилами, встанов­леними ч. 1 ст. 70 КК, а додаткові покарання різних видів приєднується до основного кожне окремо та виконуються са­мостійно.

Інколи, після постановлення вироку в справі, з'ясовується, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення вироку у першій справі. В даному випадку має місце сукупність злочинів, оскільки особа вчинила два або більше злочини і вчинені вони були до засудження хоча б за один із них. Тому, згідно ч. 4 ст. 70 КК, покарання тут при­значається за правилами, передбаченими ч. 1—3 ст. 70 КК, тобто за сукупністю злочинів. У цьому разі до строку пока­рання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зара­ховується покарання, відбуте повністю або частково за пер­шим вироком згідно правил, передбачених ст. 72 КК (правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'яз­нення). Таким чином, визначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК відбувається у три етапи:

спочатку призначається покарання за розкритий злочин;

потім за сукупністю злочинів призначається остаточне по­карання;

і нарешті, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання фактично відбуте за попереднім вироком.

Всі ці етапи повинні бути відображені в резолютивній час­тині вироку.

Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК) здійснюється у випадку, коли засуджений вчинив новий злочин після постановлення вироку по справі (у тому числі і тоді, коли вирок ще не набрав законної сили), але до повного відбуття покарання за цим вироком. За таких умов призначен­ня покарання здійснюється у два етапи:

суд призначає покарання за вчинений новий злочин;

призначається остаточне покарання шляхом приєднання по­вністю або частково невідбутої частини покарання за попере­днім вироком до покарання, призначеного за новим вироком.

При цьому остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. З ст. 71 КК).

Призначення покарання за новий злочин здійснюється від­повідно до загальних засад, закріплених в ст. 65 КК. За таких умов, у випадку вчинення нового злочину під час відбування покарання, суд враховує як обтяжуючу обставину вчинення злочину в період відбування покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК — рецидив злочинів), якщо дана обставина не є кваліфікуючою ознакою складу злочину.

Визначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків, суд не враховує відбуту засудженим частину покарання за по­переднім вироком, а лише покарання, призначене за новий злочин повністю, та невідбуту частину покарання за попере­днім вироком повністю або частково. Законом не встановлено вимог, коли невідбута частина покарання приєднується повніс­тю, а коли частково. Суд визначає це в кожному конкретному випадку індивідуально, виходячи із обставин справи, але вра­ховуючи полегшення ч. 2 ст. 71 КК.

Призначення покарання за сукупністю вироків, так само як і за сукупністю злочинів, здійснюється у визначених законом межах. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК, при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може пе­ревищувати максимального строку, передбаченого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Виняток встановлено лише для позбавлення волі: у випадку, якщо хоча б один із вчинених особою злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більше п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При скла­данні покарання у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, загальний строк покарання, ос­таточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбав­ленням волі.

Додаткове покарання, призначене хоча б за одним із виро­ків, або його невідбута частина за попереднім вироком, підля­гає приєднанню до основного покарання, остаточно призначе­ного за сукупністю вироків (ч. З ст. 71 КК). Якщо додаткові покарання одного виду було призначено за обома вироками, то остаточне додаткове покарання, яке буде приєднане до ос­новного, визначається за правилами складання покарань за су­купністю вироків, встановленими ст. 71 КК.

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше нових злочинів, то покарання визначається таким чином. Спочатку суд призначає покарання за ці нові злочини згідно правил, передбачених ст. 70 КК для покарань за сукупністю злочинів, а потім до ос­таточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених ч. 2 ст. 71 КК. Таким чином, у даному випадку покарання призначається за ст.ст. 70 та 71.

Складання покарань за сукупністю злочинів та за сукупніс­тю вироків здійснюється за правилами, встановленими ст. 72 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КК, при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид. Цією ж нормою визначено співвідношення між різними видами покарань:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

один день тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців або арешту;

два дні обмеження волі;

три дні службового обмеження для військовослужбовців або виправних робіт;

вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні війсь­ковослужбовців або арешту відповідають:

два дні обмеження волі;

три дні службового обмеження для військовослужбовців або виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службо­вого обмеження для військовослужбовців або виправних робіт;

одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При визначенні за кількома вироками покарання у виді ви­правних робіт або службового обмеження для військовослуж­бовців, складанню підлягають лише строки покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно (ч. 2 ст. 72 КК).

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обі­ймати певні посади або займатися певною діяльністю при їх призначенні за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягають і вико­нуються самостійно (ч. З ст. 72 КК). Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно (ч. 4 ст. 72 КК).

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК, попереднє ув'язнення зарахо­вується судом у строк покарання у разі засудження до позбав­лення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті, щодо співвідношення позбавлення волі та ін­ших менш суворих покарань. При визначенні покарань, не зга­даних в ч. 1 ст. 72 КК, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудже­ного від його відбування.

 

< Попередня   Наступна >