Глава 9. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

§ 1. Загальні засади призначення покарання

Загальні засади призначення покарання — це система, пе­редбачених кримінальним законом загальнообов'язкових для су­ду приписів, якими він має керуватися при призначені пока­рання кожній особі, визнаній винною у вчиненні злочину у встановленому законом порядку.

Загальні засади призначення покарання передбачені ст. 65 КК. Згідно даної статті суд призначає покарання:

у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

відповідно до положень Загальної частини КК;

враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують по­карання.

Призначення покарання у межах, встановлених санкцією норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин означає, що суд може призначити лише той вид покарання, який встановлено у цій санкції. При альте­рнативній санкції суд може обрати лише один із передбачених видів покарання. Визначаючи строк чи розмір покарання суд повинен виходити із мінімальної та максимальної меж, встано­влених у санкції для даного виду покарання. Якщо у санкції зазначено лише максимальну межу, то мінімальною буде ниж­ча межа, яка передбачена в Загальній частині КК для даного виду покарання. Проте ч. З і 4 ст. 65 КК встановлено винятки з даного правила. Суд має право призначити покарання більш м'яке ніж передбачено санкцією норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, лише за наявності підстав, визначених ст. 69 КК. Вийти за верхню ме­жу санкції, тобто призначити покарання більш суворе ніж пе­редбачено, суд може лише при призначенні покарання за суку­пністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі ст.ст.

Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК, тобто, призначаючи винному покарання у конк­ретній справі, суд повинен керуватися загальними положення­ми, які характеризують злочинність та караність діяння. До та­ких положень зокрема належать норми, що визначають поняття злочину, класифікацію злочинів, стадії злочинної діяльності (ст.ст. 11—16 КК), положення щодо співучасті (ст.ст. 26—31 КК), множинності злочинів (ст.ст. 32—35 КК), звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 44—49 КК), поняття, ме­ти, видів покарання, його призначення (ст.ст. 50—73 КК), зві­льнення від покарання (ст.ст. 74—87), судимості (ст.ст. 88—91 КК) тощо. Недотримання цих положень істотно шкодить за­конності та обґрунтованості покарання.

При визначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшу­ють та обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину, в першу чергу, ви­значається ст. 12 КК, згідно якої всі злочини поділяються за типовими ступенями: злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Типовий ступінь тяжкості визначається також об'єктом злочинів певного виду.

Окрім типового ступеню тяжкості вчиненого злочину, суд повинен встановити також його індивідуальний ступінь, що означає встановлення тяжкості злочину в кожному конкретно­му випадку, тобто з урахуванням фактичних обставин конкре­тної справи. Такими обставинами, зокрема, є форма вини, мо­тиви й цілі, спосіб, обстановка і стадії вчиненого злочину, кі­лькість епізодів, роль кожного із співучасників (якщо злочин вчинено групою осіб), тяжкість наслідків, що настали тощо.

Врахування особи винного означає врахування судом при призначенні покарання соціальних, психологічних, фізичних та інших істотних з кримінально-правової точки зору даних осо­би, що вчинила злочин. До соціальних даних особи належать професія, займана посада, характеристика в побуті та на робо­ті, наявність відзнак, нагород і т. ін., наявність сім'ї, утриман­ців, матеріальний стан і т. ін. Фізичні дані — це стать, вік, стан здоров'я, інвалідність, вагітність і т. ін., психологічні да­ні — психічне здоров'я, темперамент, характер особи. Всі ці дані важливо враховувати у сукупності. У вироку повинні бу­ти наведені ті з них, які безпосередньо вплинули на призна­чення відповідного покарання.

За своїм змістом обставини, що пом'якшують та обтяжу­ють покарання характеризують подію злочину та особу винно­го, а тому, за своєю кримінально-правовою природою вони є більш конкретними характеристиками ступеню тяжкості вчи­неного злочину та особи винного. Під обставинами, що пом'якшують та обтяжують покарання слід розуміти най­більш значимі обставини конкретної справи, які характеризу­ють злочинне діяння та (або) особу винного і свідчать, відпо­відно, про зниження або підвищення їхньої суспільної небез­печності або беруться до уваги в силу принципу гуманізму, і дають підстави для призначення винному менш суворого або більш суворого покарання.

Перелік обставин, які пом'якшують покарання закріплено в ч. 1 ст. 66 КК. Згідно ч. 2 ст. 66 КК цей перелік не є вичерп­ним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують і інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК. Тобто суд, призначаючи покарання, може визнати такою, що пом'якшує покарання будь-яку обставину конкрет­ної кримінальної справи. Однак, визнавши певну обставину такою, що пом'якшує покарання, суд повинен обґрунтувати своє рішення в мотивувальній частині вироку. Судова практи­ка, зокрема, відносить до таких обставин молодий вік особи, позитивну характеристику винного за місцем праці чи прожи­вання, наявність на утриманні малолітніх дітей або інших осіб, неправомірну чи аморальну поведінку потерпілого.

Суд не може не врахувати при призначенні покарання наяв­ні у справі передбачені законом обставини, які пом'якшують покарання.

Врахування обставин, які пом'якшують покарання, дає під­стави для призначення підсудному покарання наближеного до мінімального або мінімальний строк чи розмір покарання, пе­редбаченою санкцією відповідної норми кримінального зако­ну; при альтернативній санкції, призначити найменш суворий вид покарання, передбачений в ній; за умови сукупності об­ставин, які пом'якшують покарання та інших умов, передбаче­них ст. 69 КК, призначити покарання більш м'яке ніж перед­бачено законом.

Обставини, які обтяжують покарання, закріплені в ч. 1 ст. 67 КК. Даний перелік є вичерпним, оскільки, згідно ч. З ст. 67 КК, суд не може визнати такими, що обтяжують покарання, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Проте, врахування при призначенні покарання обставин, які обтяжують покаран­ня, закріплених у цьому переліку, на відміну від переліку та­ких, що пом'якшують покарання, не є обов'язковим для суду, за незначним виключенням. Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК, суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не ви­знати будь-яку із зазначених в ч. 1 ст. 67 КК обставин, такою, що пом'якшує покарання, навівши мотиви свого рішення, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12.

Врахування обставин, які обтяжують покарання дає підста­ви для призначення підсудному покарання наближеного до ма­ксимального або максимальний строк чи розмір покарання, пе­редбачений санкцією відповідної норми кримінального закону; при альтернативній санкції, призначити більш суворий вид по­карання, передбачений в ній.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує пока­рання передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує (ч. З ст. 66, ч. 4 ст. 67 КК). Наприклад, не може бути враховано як обставину, що пом'якшує покаран­ня, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилю­вання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого при призначенні покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 116 КК (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання), оскільки вона є обов'язко­вою ознакою складу даного злочину. Аналогічно, не може бу­ти враховано як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою повторно при призначенні покарання за ч. 2 ст. 185 КК, яка передбачає відповідальність за крадіжку, вчи­нену повторно, тобто повторність в даному випадку є ознакою складу злочину.

Відповідно до ч. 2. ст. 65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Необхідним і достатнім є таке покарання, що відповідає тяжкості вчиненого злочину, враховує особу винного та обставини, які пом'якшу­ють та обтяжують покарання, тобто таке, яке призначене із дотриманням вимог, встановлених у ч. 1 ст. 65 КК.