Глава 13. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Кримінальне право - Кримінальне право України: Навч. посіб |
Глава 13. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Згідно з Кримінальним Кодексом України "кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років" (ч. 1 ст. 22). Але ч. 2 цієї ж статті містить перелік злочинів, за які кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років: умисне вбивство (ст.ст. 115—117), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 346, 350, 377, 398), грабіж (ст.ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308) та багато інших.
Досягнення встановленого КК України віку — одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18).
Кримінальне право встановлює таку мінімальну вікову межу, з якою пов'язана здатність особи підлягати кримінальній відповідальності. Лише за досягненням певного віку під впливом сім'ї, школи, соціального середовища підліток досягає певного рівня свідомості, який дозволяє йому розрізняти добрі й погані вчинки, що можуть спричинити шкоду іншим людям. Формується здатність підлітка усвідомлювати соціальний зміст своєї поведінки та достатній рівень соціальної свідомості, який дозволяє йому оцінювати не лише фактичний бік своїх вчинків, але і їх соціально-правову значимість. Це робить можливим пред'явлення до неповнолітніх вимоги узгоджувати свою поведінку із встановленими в суспільстві правилами.
Тобто йдеться про здатність особи усвідомлювати характер своєї поведінки та приймати рішення, а це набувається з досягненням особою певного віку.
Мінімальна межа віку кримінальної відповідальності в різних країнах відрізняється (приміром в Ірані — з 6 років, у Франції — з 13, в Шотландії — з 16). Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі притягнення особи до к
Індивідуалізація відповідальності неповнолітніх на підставах, визначених в КК, може полягати в наступному:
звільненні їх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97);
звільненні від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105);
звільненні від відбування покарання з випробовуванням (ст. 104);
призначення покарання (їх перелік дається в ст. 98, а особливості призначення сформульовані в ст. 103).
Це може означати, що за злочини невеликої тяжкості неповнолітні теж несуть відповідальність, або до них застосовуються примусові заходи виховного характеру. Наприклад, ст. 299 КК передбачає настання кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами і встановлює покарання за "знущання над тваринами... із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування ... тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів" у виді штрафу до 50-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешту на строк до 6 місяців. В цьому випадку неповнолітнього може бути покарано штрафом або арештом або звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Законом передбачено застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які вчинили злочин, та неповнолітніх, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 97). Такий вид кримінальної відповідальності, як звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, є найбільш важливою особливістю кримінальної відповідальності неповнолітніх і передбачає застосування особливих заходів впливу, що не є кримінальним покаранням (виховання, переконання та ін.). Таке звільнення може застосовуватися у тому випадку, коли:
неповнолітній вчинив злочин вперше;
це злочин невеликої тяжкості (за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання);
виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання.
Крім того, ці всі три умови є обов'язковими. Особливо ретельно суд має дослідити питання про можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, для чого потрібно оцінити поведінку, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому тощо.
Наприклад, ч. 1 ст. 383 КК передбачає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину суду, прокурору, слідчому або органу дізнання у вигляді виправних робіт на строк до 2-х років або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3-х років, або позбавлення волі на строк до двох років. Це злочин невеликої тяжкості, за який неповнолітні караються позбавленням волі на строк до 2-х років, але, виходячи з індивідуальної характеристики особи такого злочинця, суд може прийти до висновку про необхідність (або можливість) звільнення його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При умові ж вчинення цього злочину з корисливих мотивів або в поєднанні із обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або, із штучним створенням доказів обвинувачення, настає кримінальна відповідальність у виді обмеження волі на строк від 2-х до 5-ти років або позбавленням волі на той самий строк. Неповнолітній за такі дії буде підлягати кримінальній відповідальності у вигляді позбавлення волі на строк до 4-х років, при чому звільнення від кримінальної відповідальності тут не передбачається.
Дійшовши висновку про можливість і доцільність звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд зобов'язаний застосувати до нього один чи кілька примусових заходів виховного характеру (ч. 2 ст. 105):
застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання;
покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування матеріальних збитків;
направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в таких установах і порядок їх залишення визначаються законом.
Залежно від обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно кілька примусових заходів виховного характеру (ч. З ст. 105). Неповнолітній, який вчинив злочин і до якого судом прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, в разі ухилення від їх реального застосування, притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97).
Вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього, міститься в ч. 1 ст. 98 КК:
штраф;
громадські роботи;
виправні роботи;
арешт;
позбавлення волі на певний строк.
На підставі ч. 2 ст. 98 КК до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові види покарань у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Слід відмітити, що позбавлення волі на певний строк є най-суворішим покаранням з тих, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Певні особливості має також призначення покарання неповнолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що суд повинен враховувати умови життя і виховання неповнолітнього, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи. При виборі заходів впливу судовий чи слідчий орган повинен встановити не лише факт, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, але й з'ясовувати всі індивідуальні психофізичні властивості неповнолітнього певного віку щоб досягти основної мети покарання — виправлення злочинця та запобігання вчиненню нових злочинів.
< Попередня Наступна >