63

---

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Глава 14. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

§ 1. Поняття і система Особливої частини кримінального права

Як зазначалося у Главі 1 даного посібника, кримінальне право поділяється на дві частини:

Загальну, яка визначає підставу кримінальної відповідаль­ності, поняття та стадії злочину, види покарань, підстави звільнення від відповідальності та покарання тощо;

Особливу, в якій містяться конкретні норми, розміщені у відповідних розділах, у певній ієрархічній послідовності, і встановлюють відповідальність за конкретні злочинні діяння.

Єдність та нерозривний зв'язок Загальної і Особливої час­тин КК полягає у неможливості застосування норм Особливої частини без врахування положень Загальної частини, зокрема неможливо кваліфікувати діяння кількох злочинців, які спіль­но вчинили умисний злочин без узагальнення положень, які врегульовують особливості кваліфікації злочинів при співучас­ті, охарактеризованих на рівні Загальної частини.

Особлива частина КК — це система норм, які встановлю­ють коло суспільно небезпечних діянь, котрі визнаються зло­чинами, види і межі покарань, застосовуваних судам до осіб, що їх вчинили, а також спеціальні підстави звільнення від від­повідальності при позитивній посткримінальній поведінці.

Необхідно відзначити, що перелік складів злочинів в Особли­вій частині КК є вичерпним, тобто особа не може бути притяг­нена до кримінальної відповідальності за діяння, яке прямо не заборонене законодавством про кримінальну відповідальність.

Норми Особливої частини КК об'єднані у певні розділи, розміщені між собою у чіткій послідовності зал

ежно від сту­пеня суспільної небезпечності діянь, які посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини. Да­не послідовне розміщення розділів і є системою Особливої ча­стини КК:

І. Злочини проти основ національної безпеки України

II. Злочини проти життя та здоров'я особи

III. Злочини проти волі, честі та гідності особи

IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи

V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особис­тих прав і свобод людини і громадянина VI. Злочини проти власності VII. Злочини у сфері господарської діяльності VIII. Злочини проти довкілля IX. Злочини проти громадської безпеки X. Злочини проти безпеки виробництва XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту XII. Злочини проти громадського порядку та моральності

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотро­пних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші зло­чини проти здоров'я населення

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недотор­канності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислюва­льних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку XVII. Злочини у сфері службової діяльності XVIII. Злочини проти правосуддя

XIX. Злочини проти встановленого порядку несення війсь­кової служби (військові злочини)

XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародно­го правопорядку.

Узагальнення даної системи дозволяє зробити висновок, що вона побудована з урахуванням родового об'єкта злочинів. Тобто в рамках одного розділу Особливої частини об'єднані склади злочинів, які мають спільний родовий об'єкт.

Родовим об'єктом є однорідна група суспільних відносин яким спричиняється, або створюється небезпека спричинення шкоди в результаті вчинення злочинних діянь

Так, у розділі І Особливої частини КК об'єднані норми, які встановлюють відповідальність за посягання на основи націо­нальної безпеки України. Родовим об'єктом усіх злочинів, що містяться у даному розділі є охоронювані кримінальним зако­ном суспільні відносини, які забезпечують національну безпе­ку України. Цей об'єкт єдиний для даної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації усіх кримінально-пра­вових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів. Саме ця його властивість і є основою побудови Осо­бливої частини КК України.

Однак, не можна з упевненістю стверджувати, що дана дум­ка є істиною в останній інстанції. Як правило, основним кри­терієм класифікації злочинів і розгрупування їх у розділах є родовий об'єкт, але не він один. Так, якщо брати злочини про­ти встановленого порядку несення військової служби (військо­ві злочини), то тут, очевидно, при включенні складів злочинів до даного розділу мав відношення не об'єкт, а суб'єкт даного злочину. Тому стверджувати, що при систематизації Особливої частини на розділи береться до уваги лише родовий об'єкт — не зовсім вірно.

Систематизація злочинів має важливе значення для спро­щення пошуку конкретних складів злочинів серед великої кі­лькості норм Особливої частини КК України. А саме, для то­го, щоб відшукати певний склад злочину — достатньо встано­вити його родовий об'єкт, а відтак і визначити розділ Особли­вої частини КК, у якому знаходиться даний злочин, а потім серед норм цього розділу відшукати конкретний злочин. На­приклад, для того щоб знайти у Особливій частині КК такий склад злочину, як "Крадіжка", необхідно визначити родовий об'єкт даного злочину — охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності. Встановивши, що даний родо­вий об'єкт поставлений законодавцем під охорону у розділі VI Особливої частини КК, відшукавши цей розділ, ми відразу знаходимо ст. 185 КК ("Крадіжка"). Звичайно, цим не обмежу­ється важливість систематизації Особливої частини КК. Зокре­ма, вона встановлює значимість суспільних відносин, які охо­роняються законом, має кодифікаційне значення тощо.

Норми Особливої частини КК України за змістом поділя­ються на групи: забороняючі; роз'яснюючі; заохочувальні.

Забороняючі — встановлюють пряму заборону вчиняти діян­ня, які окреслені у рамках диспозиції норми, під загрозою застосування відповідних санкцій. Дана група норм становить переважну більшість в Особливій частині КК. У свою чергу дані норми (за структурою) складаються з двох елементів: диспозиції та санкції.

Роз'яснюючі — розтлумачують зміст термінів, які містяться у диспозиціях кримінально-правових норм.

Заохочувальні — передбачають можливість звільнення осо­би, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності у випадку дотримання нею тих обов'язкових умов, передбачених цими нормами після вчинення злочину (так звана позитивна постаримінальна поведінка).

 

< Попередня   Наступна >