256

---

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотиво­ваним рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новлених законом. Стаття 155 КПК передбачає, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочи­ни, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен­ня волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Лише у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосо­вано у справах про злочини, за які законом передбачено позбав­лення волі й на строк не більше трьох років. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвину­вачений, перебуваючи на волі, може ухилитися від дізнання, слідства чи суду, займатиметься злочинною діяльністю або пе­решкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а та­кож із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного, обвинувачення яко­му має бути пред’явлено протягом десяти днів.

Затримання особи провадиться на підставі статей 106, 1061, 115 та 1652 КПК; арешт і тримання під вартою – статей 1652 та 1653 КПК, а привід здійснюється у порядку статей 70, 72, 135, 136, 288 КПК. Порушення вимог цих норм, необхідних для здійснення приводу, арешту, тримання під вартою або затри­мання, й утворює об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 371 КК, який визнається закінченим із моменту вчинення одного із зазначених діянь і лише за ч. 3 ст. 371 КК — із моменту спричинення тяжких наслідків.

Відповідальність за ст. 371 КК настає лише за умови, якщо передбачені в ній дії є незаконними. Наприклад, якщо арешт чи затримання застосовуються

без належних фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі; якщо арешт чи затримання продовжуються після закінчення встановлених КПК строків або тримання під вартою здійснюється без відповідно­го судового рішення. Незаконність приводу може полягати у його застосуванні без достатніх підстав або до особи, яка не підля­гає приводу (наприклад, до перекладача, експерта), або у його здійсненні без відповідної постанови судово-слідчих чи проку­рорських органів.

За частиною 3 ст. 371 КК караються ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хво­робу заарештованого), вчинені з корисливих мотивів (наприклад із метою заволодіти майном заарештованого) чи в інших особи­стих інтересах (наприклад із метою просування за службою).

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний діє завідомо і бажає цього.

Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа органів дізнан­ня, слідчий, прокурор, а у разі незаконного тримання під вартою – і працівник установи, де тримається під вартою потерпілий. Суд­дя, що постановив завідомо неправосудний судовий акт про засто­сування цих процесуальних дій, відповідає за ст. 375 КК, а якщо вони вчинені за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених у ч. 3 ст. 371 КК, — за ч. 2 ст. 375 та ч. 3 ст. 371 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 371— позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України проголо­шує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду.

З об’єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може полягати у пред’явленні обвинувачення за відсутністю події чи складу злочину в діях особи або при недоведеності її участі у вчиненні злочину. Зло­чин визнається закінченим із моменту пред’явлення обвинува­чення, коли постанова про притягнення як обвинуваченого пред’явлена особі для ознайомлення.

За частиною 2 ст. 372 КК караються ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого зло­чину чи зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використанням підроблених доку­ментів, знищенням або вилученням зі справи доказів тощо).

З суб’єктивної сторони особа діє з прямим умислом, оскільки усвідомлює, що притягує до відповідальності завідомо невину­ватого і бажає цього.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, яка проводить дізнан­ня, слідчий або прокурор, тобто службові особи, яким за зако­ном надано право притягнення особи до відповідальності як об­винуваченого за кримінальною справою. Дії судді, який ухва­лює постанову про притягнення до відповідальності завідомо невинуватого, слід кваліфікувати за ст. 375 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Згідно з Конститу­цією України (ст. 59, ч. 2 ст. 63 та п. 6 ст. 129) право обвинуваче­ного на захист є одним із найважливіших принципів здійснен­ня правосуддя.

З об’єктивної сторони злочин полягає у таких діяннях: а) недопущення захисника до участі у справі (наприклад його недопущення до участі в допиті обвинуваченого); б) ненадання своєчасно (несвоєчасне надання) захисника (наприклад нена-дання захисника обвинуваченому під час пред’явлення йому обвинувачення); в) інше грубе порушення права на захист підоз­рюваного, обвинуваченого чи підсудного (наприклад невручен­ня підсудному копії обвинувального висновку тощо).

За частиною 2 ст. 374 КК караються ті самі дії, якщо вони:

а) призвели до засудження невинуватої у вчиненні злочину особи;

б) вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);

в) спричинили інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство по­ терпілого, тяжку хворобу, заподіяння значної майнової шкоди).

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, а психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374, — умисна або необережна форма вини.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, яка здійснює дізнан­ня, слідчий, прокурор чи суддя.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудно­го вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375) з об’єктив­ної сторони полягає в постановленні неправосудного судового акта (постанови, ухвали, рішення, вироку). Неправосудним вва­жається такий судовий акт, який не відповідає вимогам законності й обґрунтованості. За частиною 1 ст. 375 КК злочин визнається закінченим із моменту підписання та проголошення відповідного судового акта, незалежно від того, чи був він потім виконаний.

За частиною 2 ст. 375 КК караються ті самі дії, що спричини­ли тяжкі наслідки (наприклад, призначення і відбування за­судженим тривалого строку позбавлення волі, самогубство необґрунтовано засудженого), або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний постановляє завідомо неправосудний судовий акт, а пси­хічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 375 КК, — умисел або необережність.

Суб’єкт злочину спеціальний — суддя будь-якої судової інстанції, а також народні засідателі чи присяжні, які брали участь у розгляді справи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). Відповід­но до статей 126 та 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону. Тому не­законне втручання в їх діяльність (учинення на них впливу, тис­ку) забороняється.

З об’єктивної сторони злочин полягає у здійсненні на потер­пілого впливу (тиску) в будь-якій формі, який вчинюється для того, щоб перешкодити виконанню суддею своїх службових обо­в’язків або домогтися винесення неправосудного рішення. Втру­чання може полягати у проханні на адресу судді, у даванні йому вказівок, висловленні рекомендацій, у критиці в засобах масо­вої інформації до розгляду справи в суді тощо. Для складу цього злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, залякування, погрози тощо), у діяльність суду якої інстанції, в якій стадії процесу здійснюється таке втручання. Злочин вважається закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному та об’єктивному розгляду конкретної справи або домогтися винесення незакон­ного судового рішення.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний зі спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями їх обов’язків зі здійснення правосуддя чи домогтися неправосуд­ного рішення за справою.

Суб’єкт злочину загальний — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Дії службової особи, що впливає на суддів, вико­ристовуючи своє службове становище, кваліфікуються за ч. 2 ст. 376 КК. За частиною 2 ст. 376 КК карається і втручання в діяльність судових органів, якщо це перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 — штраф до п’ятдесяти нео­податковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи

(ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист, яке гарантовано Конституцією України (статті 59, 63, 129). З об’єктивної сторони втручання здійснюється в будь-якій формі в законну діяльність потерпілого і полягає у створенні перешкод щодо здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи з надання правової допомоги або у по­рушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці (наприклад, відмова у наданні захиснику мож­ливості ознайомитися з необхідними для захисту документами або порушення таємниці його побачення з підзахисним, пере­шкоджання законному представникові прибути до встановле­ного часу на розгляд справи тощо). Якщо такі дії полягають у погрозах, насильстві, знищенні (пошкодженні) майна, посяганні на життя, тобто у вчиненні більш тяжкого злочину проти пра­восуддя, відповідальність настає за спеціальними нормами — статтями 398–400 КК.

Суб’єктивна сторона злочину – тільки прямий умисел.

Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 397 КК — будь-яка особа, у тому числі й працівник правоохоронних чи судових органів (напри­клад конвоїр, секретар суду). Якщо втручання здійснюється службовою особою з використанням службового становища, її дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 397 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 397 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

< Попередня   Наступна >