129

---

§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон­ституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109). Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. 2 ст. 5 Кон­ституції України, відповідно до якої право визначати і зміню­вати конституційний лад в Україні належить виключно наро­дові й ніхто не може узурпувати державну владу.

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 109, є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку Ук­раїни, захист конституційного ладу і державної влади в країні.

Конституційний лад — це устрій держави і суспільства, а також їх інститутів відповідно до конституційно-правових норм. Це цілісна система основних соціально-правових відно­син, що визначають форми і способи функціонування держа­ви як єдиного державно-правового організму. Нормальне фун­кціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати праг­нення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних інте­ресів.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 109, вира­жається в чотирьох формах: 1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій; 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційно­го ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, тобто із застосуванням фізичного чи психічного насильства до представників державної влади, осіб, що виконують функцію охорони конституційного ладу і державної влади, до інших осіб, як

і перешкоджають здійсненню цих дій. Злочини вважаються закінченими у разі вчинення будь-якої дії з метою зміни чи повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади (наприклад, озброєння групи лю­дей та інструктаж про дії під час захоплення влади).

Змова про вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення держав­ної влади.

Передбачені ч. 2 ст. 109 заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади повинні мати публічний характер, тобто проголошува­тися відкрито, в присутності багатьох громадян. Це завжди ак­тивний вплив на невизначену кількість людей (проголошення на мітингу, демонстрації, зборах тощо).

Розповсюдження матеріалів із такими закликами є само­стійною формою об’єктивної сторони цього злочину і передба­чає ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (розклеювання листівок, роздавання книг тощо).

Суб’єктивна сторона всіх зазначених дій — прямий умисел, поєднаний із метою насильницької зміни чи повалення консти­туційного ладу або з метою захоплення державної влади.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених у ч. 2 ст. 109, є:

вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто осо­бою, яка перебуває на службі в органах державної влади та на­ділена владними повноваженнями (наприклад, депутат місце­вої ради, голова суду, працівник міліції та ін.);

вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б удру­ге, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин;

вчинення їх організованою групою, тобто трьома або більше особами, які попередньо організувались у стійке об’єд­нання для вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або на захоплення держав­ної влади, або для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (див. ч. 3 ст. 28);

вчинення їх із використанням засобів масової інформації (наприклад, виступ по телебаченню, поширення комп’ютерних програм із вказаними матеріалами та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 109 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 2 ст. 109 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 109 — обмеження волі на строк до п’яти років або по­збавлення волі на той самий строк.

Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110). Безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини щодо забезпечення територіальної цілісності й недо­торканності України в межах встановлених кордонів. Терито­ріальна недоторканність України є невід’ємною складовою її самостійності та незалежності. Частина 3 ст. 2 Конституції Ук­раїни проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України»1 державний кордон — це лінія і вертикальна поверх­ня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає різні діяння: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кор­дону, порушення порядку, встановленого Конституцією Украї­ни; 2) публічні заклики до вчинення цих дій; 3) розповсюджен­ня матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Зміст цих діянь аналогічний діям, передбаченим ст. 109. Відмінність лише у тому, що ст. 110 не вимагає, щоб ці дії мали насильницький характер.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний зі спеціальною метою змінити межі території або державного кордону України.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідальність за ч. 2 ст. 110 настає за наявності хоча б однієї з указаних у ній кваліфікуючих ознак: 1) вчинення злочи­ну особою, яка є представником влади; 2) повторно, тобто вчи­нення таких дій хоча б удруге; 3) за попередньою змовою гру­пою осіб, тобто вчинення його спільно двома або більше особа­ми, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (див. ч. 2 ст. 28); 4) якщо дії поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, тобто з метою викликати вороже ставлення до осіб іншої національ­ності або расової належності.

Частина 3 ст. 110 передбачає особливо кваліфікуючий склад злочину — це дії, передбачені частинами 1 або 2 статті 110, які призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків (на­приклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення важливих об’єктів, пошкодження життєзабезпечувальних комунікацій та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 110 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 110 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 110 — позбавлен­ня волі на строк від семи до дванадцяти років.

Державна зрада (ст. 111). Безпосередній об’єкт цього злочи­ну — зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, еко­номічна чи інформаційна безпека.

З об’єктивної сторони державна зрада може полягати лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказано в ч. 1 ст. 111. Це передусім: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосе­редньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умо­вах воєнного стану або збройного конфлікту. Вияви такого пере­ходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ на службу в армію ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Сам перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представ­никам на території України (так званий інтелектуальний пе­рехід). Державна зрада в цій формі визнається закінченою з мо­менту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьо­му обов’язково, щоб перехід на сторону ворога мав місце в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — це передача чи збирання з метою передачі іно­земній державі, іноземній організації або їх представникам відо­мостей, що становлять державну таємницю, воно є другою фор­мою державної зради. Ознаки шпигунства буде розглянуто при аналізі ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх пред­ставникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти Ук­раїни як форма державної зради полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При­чому для відповідальності не має значення, як діяла особа, — за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), ук­риття розвідника або його спорядження, надання йому транс­портних засобів, а також іншої техніки, надання різних мате­ріалів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним злочинів, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України. Цією формою охоплюються і випад­ки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського дія­ча). У таких випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів, наприклад, за статтями 111 і 113.

Державна зрада в цій формі вважається закінченою з мо­менту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується виною в формі прямого умислу: за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України і бажає їх здійснити. Моти­ви можуть бути різними (ненависть до України, користь та ін.), але на кваліфікацію це не впливає.

Суб’єкт злочину — громадянин України, який досяг 16-ти років. Співучасниками цього злочину можуть бути іноземні гро­мадяни та особи без громадянства.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 111 — позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 111 передбачає заохочувальну норму, згідно з якою звільняється від кримінальної відповідальності громадя­нин України, якщо він на виконання злочинного завдання іно­земної держави, іноземної організації чи їх представників нія­ких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної вла­ди про свій зв’язок із ними та про отримане завдання.

Обов’язковими умовами звільнення від кримінальної відпо­відальності за ч. 2 ст. 111 є наявність трьох обставин: 1) отри­мання громадянином України злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам державної влади про свій зв’язок з ними і про отримане завдання.

Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає мож­ливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Посягання на життя державного чи громадського діяча

(ст. 112). Безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій. Обов’язковим додатковим об’єктом є життя людини — держав­ного чи громадського діяча.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Під посяганням на життя розуміють вбивство або замах на вбив­ство осіб, зазначених у ст. 112. Відповідальність у цих випадках настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб (у разі замаху на вбивство посилання на ст. 15 не по­трібно). Готування до цього злочину (розробка плану злочин­них дій, підшукування спільників, знарядь для здійснення зло­чину та ін.) кваліфікується за статтями 14 і 112.

Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради Ук­раїни, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конститу­ційного Суду України або Верховного Суду України, або ви­щих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор Ук­раїни, Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії.

Для застосування ст. 112 слід обов’язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв’язку з державною або гро­мадською діяльністю потерпілих.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діян­ня, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту зама­ху на вбивство (усічений склад злочину).

Суб’єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обо­в’язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпі­лим є державний діяч або керівник політичної партії і що пося­гання здійснюється в зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на ґрунті особистих взаємовідносин, то застосування ст. 112 виключається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини проти життя.

Суб’єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річ-ного віку (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 112 — позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Диверсія (ст. 113). Безпосереднім об’єктом диверсії є еконо­мічна основа, внутрішня безпека України. Додатковими об’єкта­ми можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути: підприємства, установи, шляхи та засоби сполучення, нафто-, газопроводи та ін.

Об’єктивна сторона злочину виявляється: 1) у вчиненні з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногоспо­дарське чи оборонне значення; 2) у вчиненні з тією самою ме­тою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій. Масо­ве знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров’ю при вчи­ненні диверсії в своїй основі спрямовано на заподіяння смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян, і винний вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організації завалів, аварій транспортних засобів та ін.).

Зруйнування або пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного або суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і част­ковому пошкодженні такого майна будь-яким способом.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, являє со­бою злочинну діяльність, спрямовану на спричинення смерті чи шкоди здоров’ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хвороботворними мікро­організмами їжі, води тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсю­дження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразливих за­хворювань продуктів харчування, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — це широке розповсюдження інфекційної хво­роби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну. У вигляді епіфітотій може поширюватися іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби.

Цим зумовлено віднесення диверсії до усічених складів і ви­знання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних у законі небез­печних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинен­ня смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний із метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці та ін. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов’язаних зі знищенням чи пошкодженням май­на, заподіянням шкоди життю, здоров’ю, екологічних та інших злочинів.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа: громадянин Украї­ни, іноземний громадянин, особа без громадянства, якій випов­нилося 14 років (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об’єктом цього злочи­ну є зовнішня безпека України.

З об’єктивної сторони шпигунство полягає в передачі або зби­ранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таєм­ницю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять держав­ну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі Ук­раїни «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.2Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еко­номіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шко­ди національній безпеці України та які визнані у порядку, вста­новленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним уповноваженим органом дер­жавної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Шпигунство може бути у двох формах: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання таких самих відомостей із метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представникові (агентові). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тай­ників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, пе­редаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і створення умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, ви­крадення, особисте спостереження, фотографування, підслухо­вування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання та­ких відомостей використовується найскладніша сучасна техні­ка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отри­мання розвідувальної інформації тощо).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відо­мості, які становлять державну таємницю, були передані чи зби­ралися для передачі саме іноземним державам, іноземним органі­заціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку зби­рання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел: особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Громадянин України за шпигунство несе відповідальність за ст. 111 — за державну зраду.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 97.

 

 

< Попередня   Наступна >