161

---

§ 4. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя та здоров’я людини

До злочинів, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини, належать: незаконне проведення аборту (ст. 134), зали­шення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка пере­буває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне вико­нання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137).

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небез­пеку для життя і здоров’я вагітної жінки, а в певних випадках спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворювання нирок, черевної порожнини тощо).

Законний аборт чинним законодавством не забороняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікувальних ус­тановах, спеціально пристосованих для подібного роду опе­рацій і якщо немає медичних протипоказань. Протиправність аборту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

З об’єктивної сторони незаконний аборт — це дії винного, що полягають у перериванні вагітності, тобто в плодозгоні. Саме з цього моменту злочин вважається закінченим. Дії, безпосеред­ньо спрямовані на штучне переривання вагітності, але такі, що не призвели до цього наслідку (наприклад, проведення абор­тивного масажу, введення ін’єкції з метою плодозгону), утво­рюють собою замах на злочин.

Способи проведення аборту (оперативний, механічний, ток­сичний) на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єктивна сторона цього злочину полягає лише в прямо­му умислі.

Суб’єктом незаконного аборту є особа, яка не має спеціаль­ної медичної освіти (наприклад, лікарі, які не мають права за характером своєї професі

ї на оперативні втручання, особи се­реднього медичного персоналу та будь-які інші особи, які вза­галі не мають стосунку до медичної професії).

У частині 2 ст. 134 встановлено відповідальність за прове­дення такого незаконного аборту, внаслідок якого настав три­валий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої.

Між вчиненим абортом і цими наслідками має бути встанов­лено причинний зв’язок.

Частина 2 ст. 134 має на увазі з суб’єктивної сторони ті ви­падки, коли, проводячи умисно незаконний аборт, винний щодо тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої діє через необережність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 134 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або гро­мадські роботи на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 134 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років або без такого.

Залишення в небезпеці (ст. 135). Частина 1 цієї статті вста­новлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбав­лена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу та мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, якщо він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

При описі об’єктивної сторони цього злочину в ч. 1 ст. 135 вказано два види злочинної бездіяльності: а) так звана без-діяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обо­в’язків із надання допомоги потерпілому, який перебуває в не­безпечному для життя стані; б) бездіяльність, яку зумовлено по­передніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку).

За першого виду бездіяльності (бездіяльність-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винного (наприклад, внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпілого виникає ніби сама по собі внаслідок розвит­ку будь-яких явищ. За другого виду бездіяльності (поставлення в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб’єкта (наприклад, при підкиданні дитини; у випадках, коли потерпілого було збито автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є резуль­татом поведінки самого винного.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 135, вважається закінченим із моменту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя на­слідки і не настали. Відповідальність за цією статтею не ви­ключається, якщо навіть буде встановлено, що наслідки (на­приклад, смерть потерпілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги. Частина 1 ст. 135 карає саме залишення без допомоги, незалежно від того, що надання такої допомоги не могло в цій ситуації запобігти наслідкам.

Для складу цього злочину необхідно встановити, що потер­пілий перебував у безпорадному стані — малоліття, старість, хвороба, сильне сп’яніння, непритомність, нещасний випадок тощо. Причини такої безпорадності можуть бути різними.

Як і за будь-якої бездіяльності, відповідальність за залишен­ня в небезпеці може настати лише за умови, якщо в особи була можливість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можли­вості не було (наприклад внаслідок непереборної сили), відпов­ідальність виключається. Виключається вона і за умови, якщо для надання допомоги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику та небезпеки в зв’язку з виконанням обов’язку з надання такої допомоги відповідаль­ності не усуває.

Суб’єктивна сторона цього злочину визначено в ч. 1 ст. 135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усвідомлення винним, що залишений без допомоги перебуває в небезпеці, що безпосередньо загрожує його життю. Відсутність такої завідомості виключає відповідальність.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років і яка зобов’язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практика Верховного Суду України виходить із того, що водій, винний у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транс­портних засобів, що спричинили тілесні ушкодження, який завідомо залишив без допомоги потерпілого, що перебував у небез­печному для життя стані, має відповідати за сукупністю зло­чинів, передбачених статтями 286 і 135. Якщо водій не був винний у злочинному порушенні вказаних правил, але життя або здоров’я потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок випадку з керованим ним автотранспортним засобом, невиконання водієм обов’язків із надання допомоги потерпілому тягне відпо­відальність за ст. 135.

У частині 2 ст. 135 встановлено відповідальність за зали­шення в небезпеці, вчинене матір’ю щодо новонародженої дити­ни, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому полога­ми стані. Якщо цієї умови немає, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. 3 ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачено відповідальність за залишен­ня в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв’язок.

Питання про суб’єктивну сторону злочину, вказаного в ч. 3 ст. 135, має вирішуватися залежно від характеру бездіяльності, допущеної винним. При бездіяльності-невтручанні, коли небез­печний для життя стан потерпілого виникає поза діями винно­го, і останній не виконує своїх обов’язків із надання допомоги, суб’єктивна сторона щодо наслідків (наприклад смерті потер­пілого) може полягати як у необережності, так і в умислі. Зло­чин, передбачений в ч. 3 ст. 135, має місце, наприклад, коли ря­тівник човнової станції за необачністю не надав допомоги пото­паючому і останній потонув. Тут є необережність. За цією ж статтею КК відповідатиме рятівник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (наприклад, помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого.

При іншому виді бездіяльності, коли винний сам своїми дія­ми поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але до­помоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135, може бути виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлено умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфі­куватися за ст. 115.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 135 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 135 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлен­ня волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 135 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечно­му для життя стані (ст. 136). Кримінальну відповідальність вста­новлено за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть.

З об’єктивної сторони злочин виражається лише в бездіяльності-невтручанні, за якої особа не надає допомоги потерпілому, який опинився в небезпечному для життя стані, внаслідок небез­пеки, яка виникла не через поведінку винного. Це полягає в: а) ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли винний міг це зробити (наприклад, якщо той, хто вміє добре плавати, не надає допомоги тому, хто тоне в річці), або б) неповідомленні про такий стан потерпілого належним ус­тановам або особам (скажімо, той, хто не вміє плавати, не по­відомляє про людину, яка тоне, спортсменам, які перебувають поруч), і в) спричиненні внаслідок ненадання допомоги або не­повідомлення тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1) або смерті (ч. 3).

Відповідальність за бездіяльність виключається, якщо осо­ба не мала можливості надати допомогу або позбавлена була можливості повідомити про тяжкий стан потерпілого іншим особам або установам.

У частині 2 ст. 136 встановлено відповідальність за ненадання допомоги малолітньому.

З суб’єктивної сторони власне бездіяльність здійснюється умисно, щодо вказаних наслідків можлива як умисна, так і необе­режна вина.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 136, є особа, на якій не лежить спеціальний обов’язок піклуватися про потерпілого і яка не поставила його своїми діями в небезпечний для життя стан.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 136 — штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 136 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 136 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137). З об’єктивної сторони цей злочин по­лягає в невиконанні або неналежному виконанні шляхом дії або бездіяльності професійних чи службових обов’язків щодо охо­рони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого (наприклад нервовий стрес), або смерть, або важке захворювання. Між вказаною дією (бездіяль­ністю) і наслідком має бути причинний зв’язок. В установах (школах, інтернатах, дитячих будинках, санаторіях, спортив­них секціях, дитячих садах тощо), що забезпечують виховання, дозвілля, навчання неповнолітніх, діють певні правила догля­ду, нагляду, поводження з ними. Ці правила можуть бути як писаними, закріпленими в підзаконних актах, наказах і інструк­ціях, так і неписаними, тобто випливати з життєвих ситуацій, що складаються при поводженні з неповнолітніми. Ознаками злочину, що розглядається, охоплюються, наприклад, випадки, коли вихователь дитячого садка, вчитель або тренер застосовує незаконні заходи покарання (биття, закриття в комірці, по­міщення в підвальне приміщення тощо) або випадки, коли заві­дувач інтернату не забезпечив належного ремонту приміщення, внаслідок чого штукатуркою, що обвалилася, було травмовано підлітків. Це стосується також випадків, коли вихователь дитя­чого садка або вчилель фізвиховання не забезпечив належних заходів огородження водної території, послабив контроль за ку­панням дітей, внаслідок чого одна дитина запливла на глибоке місце і потонула, тощо.

У частині 2 ст. 137 як кваліфікуючі ознаки вказано настання смерті або інші тяжкі наслідки.

Суб’єктивна сторона цього злочину — щодо дії (бездіяль­ності) — умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність.

Суб’єкт злочину спеціальний — це особа, яка за професією займається вихованням і навчанням дітей (вожатий, тренер, вчитель, вихователь тощо), або службові особи відповідних ус­танов, які зобов’язані забезпечувати нормальне перебування неповнолітніх у дитячих та інших установах (наприклад, ди­ректор школи або дитячого садка та ін.). Медичні та фармацев­тичні працівники за вказані в ст. 137 дії несуть відповідальність за ст. 140.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 137 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 137 — обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

 

< Попередня   Наступна >