РОЗДІЛ ІV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої части­ни КК, своїм основним безпосереднім об’єктом мають волю, честь та гідність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

(ст. 146). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в проти­правній забороні людині вибирати за своєю волею місце пере­бування або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлен­ня волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він перебувати не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (напри­клад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психіч­ного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчине­не і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають із метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення люди­ни, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потер­пілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжуєть­ся фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особу було позбав­лено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необ­хідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з пря­мим умислом і може характеризуватися різними мотивами (ко­ристь, помста та ін.).

Суб’єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.

Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього зло­чину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчи­нені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страж­дань (наприклад позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не було дозволу — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійсню­вані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачено особливо кваліфікуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяж­ких тілесних ушкоджень тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлен­ня волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 146 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Захоплення заручників (ст. 147). Цю статтю включено до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генераль­ною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої приєдналася й Україна.

Об’єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, яку захоплено як заручника.

З об’єктивної сторони захоплення заручника — це його ви­крадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шля­хом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або без такого насильства. Тримання заручника — це, як прави­ло, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Триман­ня — це позбавлення заручника волі.

Суб’єктивна сторона. Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146, особливою метою, яку переслідує суб’єкт злочину. Діючи з прямим умис­лом, винний має на меті спонукання родичів заручника, дер­жавної або іншої установи, підприємства або організації, фізич­ної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення за­ручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язує звільнення заруч­ника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транс­портних засобів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вва­жається закінченим із моменту захоплення або тримання за­ручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 147 передбачено такі кваліфікуючі ознаки зло­чину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо вчинені дії, були поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує виса­дити будівлю, в якій він перебуває із заручником тощо), або якщо дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяж­кості тілесних ушкоджень, значної матеріальної шкоди). Тяж­кими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відпов­ідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Захоплення або тримання як заручника працівника право­охоронного органу охоплюється ст. 349.

Покарання за злочин: за ч. 1ст. 147 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 — позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Підміна дитини (ст. 148). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новона­родженого або грудного немовляти іншим.

З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливі або інші особисті мотиви.

Суб’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 за наявності всіх інших оз­нак злочину, передбаченого нормою цієї статті.

Покарання за злочин: за ст. 148 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) — злочин досить поширений, особливо щодо мо­лодих жінок і дівчат, яких злочинці вербують для роботи за кор­доном і там використовують у своїх корисливих інтересах.

Крім волі людини — основного безпосереднього об’єкта — до­датковим безпосереднім об’єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть бути різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права громадянина.

З об’єктивної сторони — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша оплатна передача (наприклад передача люди­ни в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі тощо). До того ж ці дії мають обов’язково пов’язуватись із за­конним або незаконним переміщенням потерпілого через дер­жавний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність із боку потерпілого на таке переміщення значення для кваліфі­кації злочину не має. Продаж, інша оплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Суб’єктивна сторона цього злочину — тільки прямий уми­сел, що пов’язаний із певною метою. Ця мета, згідно зі ст. 149, може бути найближчою та віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, інша оплатна передача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов’язана з корисливими мотивами, прагненням отрима­ти злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік таких цілей вичерпно визначено у ст. 149. Це використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удо­черіння) в комерційних цілях, використання у збройних конф­ліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину достатньо встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретну кінцеву мету було досягнуто. Для складу злочину достатньо, якщо винний переслідував таку мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої оплатної передачі або іншої угоди щодо людини, пов’язаної з пере­міщенням потерпілого через державний кордон України.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, причому відпові­дальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичай­но, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники опе­рацій і будь-яка інша особа, яка бере участь у здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

У частині 2 ст. 149 вказано кваліфікуючі ознаки цього злочи­ну: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоча б двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, із вико­ристанням суб’єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб’єктами).

Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов’язаний із незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потер­пілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницько­го донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (на­приклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання на призволяще тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією май­на або без такої; за ч. 3 ст. 149 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150). З об’єктивної сторони цей зло­чин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом викори­стання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання праці підлітків підприємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, пов’язаний із корисливою метою — отримання від праці потерпілих при­бутку.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, в тому числі службова.

Частина 2 ст. 150 передбачає кваліфікований склад цього зло­чину, коли він вчинюється щодо кількох дітей або якщо він спри­чинює істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або ос­вітнього рівня дитини, або поєднаний із використанням дитя­чої праці в шкідливому виробництві.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права об­іймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (гос­піталізації) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: зі звичайним, посиленим або навіть су­ворим наглядом. Однак цю обставину може бути враховано при призначенні покарання. Злочин вважається закінченим із мо­менту поміщення потерпілого в психіатричний заклад.

З суб’єктивної сторони цей злочин здійснюється з прямим умис­лом, за якого винний усвідомлює, що поміщує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати мате­ріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбу­тися людини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть враховуватися при призначенні покарання.

Суб’єкт злочину спеціальний — лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів. Якщо таким суб’єктом є службова особа (завідувач відділення, головний психіатр тощо) вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 365 (пе­ревищення влади).

Частина 2 ст. 151 передбачає кваліфікований склад цього зло­чину, якщо він спричинив тяжкі наслідки (тяжку хворобу, само­губство потерпілого тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 — арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.