106

---

§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Зміст права на працю визначає ст. 43 Конституції України, вказуючи, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погод­жується». Тому найбільш небезпечні порушення цих прав тяг­нуть кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170). Безпо­середнім об’єктом цього злочину є законна діяльність проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Диспозиція ст. 170 є бланкетною, тому при розв’язанні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів, перш за все, до розділу XVІ Кодексу законів про працю України1 та Закону України «Про політичні партії України» від 5 квітня 2001 р.2

Об’єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяль­ності, що перешкоджають здійсненню законної діяльності проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання може полягати в ігноруванні закон­них рішень профспілок або прийнятті рішень без згоди проф­спілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політич­них партій і громадських організацій перешкоджання може по­лягати також у забороні проводити партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Перешко­джання має порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви зло­чину можуть бути р

ізні: особисті, помилково зрозумілі інтереси служби та ін., але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16 років. Але, як прави­ло, ним виступає службова особа.

Покарання за злочин: за ст. 170 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів (ст. 171). Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто особи, які перебувають у трудових або інших договірних відносинах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагування і поширення матеріалів для пев­ного засобу масової інформації. Відповідно до ст. 20 Закону Ук­раїни «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.3під засобами ма­сової інформації слід розуміти періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з виз­наченим тиражем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлен­ня, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в діях або бездіяльності, спрямованих на перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів. Під перешкоджанням слід ро­зуміти примушування журналіста до поширення (проголошен­ня, опублікування, демонстрації в засобах масової інформації) або відмови від поширення інформації, приховання правдивої інформації або до припинення журналістської діяльності тощо. Примушування може бути поєднане із застосуванням психіч­ного (погроз, залякування) або фізичного насильства до жур­наліста або його близьких.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення дій, спря­мованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб’єктивна сторона — прямий умислом.

Суб’єкт злочину: за ч. 1 — особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 171 передбачає більш тяжкий злочин — пере­слідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідування за критику може виражатися в обмеженні прав і свобод журналіста, наприклад, неза­конному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стяг­нення, створенні різних перешкод при виконанні журналістсь­кої діяльності тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого в ст. 171, таким чином, визнаються: 1) вчинення перешкоджання служ­бовою особою (примітка до ст. 364 КК); 2) вчинення його гру­пою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 27 КК)

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 171 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 171 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’я­ти років, або позбавлення права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172). Дис­позиція цієї статті бланкетна, тому для з’ясування змісту пору­шення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (статті 74—83), про нормування праці (статті 85—92), про оп­лату праці (статті 94—117), про розірвання трудового договору (статті 40—41) та ін.

Частина 1 ст. 172 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мо­тивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає встановлен­ня, по-перше, порушення конкретної норми трудового законо­давства; по-друге, доведеності грубого характеру цього пору­шення.

Поняття «грубе порушення» має оціночний характер і в кож­ному конкретному випадку його слід встановлювати, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, трива­лості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. На­приклад, грубим порушенням вважатиметься систематичне по­рушення тривалості робочого часу, ненадання протягом трива­лого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладен­ня матеріальної відповідальності тощо.

Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов’яз­кову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про пра­цю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, на яку покладено обо­в’язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наді­лені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, ус­танов, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалеж­но від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 172 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 172— штраф від п’ятдесяти до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173). Трудові відно­сини між наймачем і працівником регулюються не тільки зако­нами, а й колективним і трудовим договорами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, неза­лежно від форм власності; окремими громадянами або уповно­важеними ними особами) і працівником.

З об’єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому по­рушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання до­вірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої уго­дою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену договором). Обо­в’язковим є спосіб порушення: обман, зловживання довірою, примус.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви, мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину — наймач, тобто службова особа підприєм­ства, установи, організації, незалежно від форми власності, ок­ремий громадянин або уповноважені ним особи.

Частина 2 ст. 173 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 173 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до п’яти років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 173 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174). Конституція України передбачає право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причому вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку» (ст. 44 Конституції України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішен­ня колективних трудових спорів (конфліктів)»4під страйком розуміється «тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (струк­турного підрозділу) з метою вирішення колективного трудово­го спору (конфлікту)». Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це пра­во працівників на вільне волевиявлення.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 174, вира­жається в двох діяннях: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.

Примушування — це психічний або фізичний вплив на праців­ника з метою примусити його брати участь у страйку. Пере­шкоджання — це протидія здійсненню працівником свого пра­ва брати участь у страйку. Обов’язковою ознакою примушування і перешкоджання є спосіб їх вчинення: здійснення їх шля­хом фізичного насильства, погрози застосування такого насиль­ства або шляхом інших незаконних діянь. За ступенем тяжкості фізичне насильство може виражатися в завданні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство полягало в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то кваліфікація має бути за сукупністю злочинів (наприклад за статтями 121 і 174). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії можуть виявляти­ся в обмані, в погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити пра­цівника тощо.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, моти­ви і мета значення для кваліфікації не мають.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 174 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших ус­тановлених законом виплат (ст. 175). Частина 7 ст. 43 Консти­туції України проголошує: «Право на своєчасне одержання ви­нагороди за працю захищається законом». Порушення цього кон­ституційного права кримінальним законом визнається злочином. Порядок та строки виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянам пе­редбачається в ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в безпідставній невиплаті громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць, вчиненій умисно керівником підприємства, установи або орга­нізації незалежно від форми власності. Безпідставність неви­плати має місце в тих випадках, коли об’єктивно немає причин, що не дозволяють зробити виплати. Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви та мета можуть бути різни­ми і не впливають на кваліфікацію.

Суб’єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, уста­нови, організації незалежно від форми власності.

Частина 2 ст. 175 передбачає відповідальність за те саме діян­ня, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використан­ня коштів, призначених для цих виплат, наприклад, викорис­тання коштів з фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 встановлює пільгову норму — особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до при­тягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено ви­плату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 175 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­лення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до п’яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 175 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

 

1 Кодекс законів про працю України (зі змінами і доповненнями станом на 1 жовтня 2003 р.). — К., 2003.

2 Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

4 Законодательство Украины о труде: Краткий сборник. — Харьков: Кон-сум, 1999. — С. 142.

 

< Попередня   Наступна >