50

---

РОЗДІЛ VІІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

§ 1. Поняття та види злочинів проти власності

Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини влас­ності, що охороняються кримінальним законом як частина еко­номічних відносин, як основа економічної системи держави. Юри­дичним виявом відносин власності є право власності — це, відпо­відно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України1, є право власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

На підставі статей 324—327 ЦК суб’єктами права власності є народ України, фізичні та юридичні особи, держава, територ­іальні громади.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство рівним чи­ном охороняє права всіх суб’єктів власності.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охо­рони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функ­ціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї еко­номічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, державне та комунальне майно, яке має певні обо­в’язкові ознаки: 1) юридична — право на майно належить певно­му власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, перебуває у її віданні чи під її охороною, для винного майно є чужим; 2) економічна — майно має становити певну матеріаль­ну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладено працю людини. Цінність, вартість майна саме й вимірюється цією працею; 3) фізична — ц

е предмети, речі, які можна вилучити, при­власнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не є предметами злочинів проти власності такі, що перебу­вають у природному стані: ліс на корені, риба та інші водяні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Однак ці предмети стають пред­метом злочинів проти власності, якщо вони вже вилучені з природнього стану за допомогою праці людини або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін., які внаслідок особливих (небезпечних) їх власти­востей віднесено до злочинів проти громадської безпеки, здоро­в’я людей тощо.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

Специфіка об’єкта та предмета визначають і загальні об’єк­тивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об’єктивної сторони переважна більшість із них сконст­руйована законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов’язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному розмірі відно­синам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів, як розбій, ви­магання, погроза знищення майна, не потрібно фактичного на­стання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, перед­бачає спричинення матеріальної шкоди та бажає цього, одно­часно бажаючи власного незаконного збагачення. Певні особ­ливості суб’єктивної сторони мають злочини, передбачені стат­тями 194, 196, 197, про що буде сказано далі.

За наявності низки загальних ознак, що характеризують зло­чини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами та метою. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побу­дувати їх систему.

Зокрема, за наявності як обов’язкової ознаки корисливих мо­тиву та мети злочини проти власності поділяють на корисливі та некорисливі. Корисливі злочини, своєю чергою, за характе­ром діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на зло­чини: пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на ко­ристь винного або інших осіб і не пов’язані з таким обертанням.

 

1 Цивільний кодекс України. — К., 2003.

 

< Попередня   Наступна >