246

---

§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою (ст. 192). Безпосередній об’єкт цього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власникові, а також відносини, які випливають із різного роду договорів і зобов’язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), — відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину — майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, — неодержаний прибуток (упущена вигода).

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується тим, що немає ознак шахрайства (ст. 190). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим май­ном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно. Власник не позбавляється реально на­лежного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах: 1) незакон­ному використанні чужого майна (незаконне користування); 2) ухиленні від сплати обов’язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою проти­правне безоплатне використання чужого майна всупереч інте­ресам власника для одержання майнових вигод.

Майно, що належить власникові, незаконно використовуєть­ся винним для виконання різного роду робіт в інтересах окре­мих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправно збагачується (тобто «лі

ві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного вико­ристання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), буді­вельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах із власником майна, зловжи­ває наданою йому довірою (вихід за межі наданих повнова­жень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди пору­шується одна з правомочностей власника — право користуван­ня належним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що поля­гають у незаконному використанні теплової енергії, опалюваль­ного газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно під’єднується до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов’язкових платежів виражається в тому, що суб’єкт шляхом обману не передає організації або громадянинові своє особисте майно — обов’язкові платежі, які він зобов’язаний був передати власнику. Це може випливати з цивільно-правових договорів про надання громадянам у кори­стування майна і полягає в обов’язку здійснити (виконати) пла­тежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру — ухилення від сплати (в повному або частковому обсязі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреності тощо.

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, — ухилення від сплати по­датків, зборів, інших обов’язкових платежів. В останньому ви­падку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що належать до системи оподаткування, введених у встановле­ному законом порядку.

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власникові від окремих громадян або організацій, характеризуєть­ся тим, що обов’язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам, винний протиправно обертає на власну користь. Такі суспільно небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловживання довірою особою, наділеною повноваженнями ви­користання або контролю за використанням майна, що надаєть­ся громадянам або організаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних та подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов’язки, протиправно привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (наприклад, провезення провідником залізничного транспорту пасажирів, які не мають квитків, з отриманням від них оплати вартості про­їзду). Проте, якщо на цю особу покладений обов’язок отримання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кон­дуктор, касир, бухгалтер), вчинене має розглядатися як привлас­нення чужого майна (ст. 191 КК).

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, є обман або зловживання довірою (див. § 2 цього розділу). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шах­райства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов’язкових платежів або обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за на­дані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою висту­пає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов’язаний із використанням підроблених документів або їх підроб­кою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за статтями 192 і 358.

У злочині, що розглядається, суспільно небезпечний наслідок, як і при шахрайстві, виражається в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпілого) належного йому майна внаслідок його проти­правного заволодіння і обертання винним на свою користь або користь інших осіб. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вар­тості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б на­дійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання до­вірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 має бути значною, тобто у п’ятдесят і більше разів переви­щувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману вин­ним. Нажива може бути рівною, більшою або меншою порівня­но з заподіяною шкодою і не впливає на кваліфікацію вчинено­го. Розмір наживи при призначенні покарання враховується су­дом при оцінці тяжкості вчиненого.

Злочин вважається закінченим із моменту настання суспіль­не небезпечних наслідків — заподіяння значної майнової шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом, що поєднаний із корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем.

Частина 2 ст. 192 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що запо­діяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 192 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 192— штраф від п’ятдесяти до ста неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193). Цей злочин полягає у при­власненні особою знайденого або такого, що випадково опини­лося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника: держави, організації, громадянина, а також право дер­жави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до ст. 337 Цивільного кодексу України 2003 р., громадянин, який знай­шов чужу річ, зобов’язаний повідомити про знахідку власни­кові та повернути річ йому або органу влади, а згідно зі ст. 343 цього Кодексу скарб, який є пам’яткою історії та культури, зда­ти відповідному державному органу чи органу місцевого само­врядування.

Предмет злочину — чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, — це предмети та ціннос­ті, пов’язані з історичними подіями у житті народів, розвитком суспільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політичних, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагменти, отримані внаслідок археологічних розкопок, ста­ровинні книги та архіви, що становлять історичну цінність тощо.

Майно, яке має наукову цінність, — це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкрит­тя, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, — це твори мистецтва, які відтворюють дійсність у творчих образах. До них належать тво­ри художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструменти тощо,

Майно, яке має культурну цінність, — це предмети, що відоб­ражають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори при­кладного мистецтва; предмети культового призначення (зокре­ма ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; старовинні книги; вироби, що становлять літературний інте­рес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціону­вання тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Знайдене або таке, що випадково опинилося в особи, чуже майно та привласнене нею має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві власності (державної, колективної, приватної) іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідо­мий або за законом втратив на них право власності. Скарб може бути визнано предметом певного злочину, якщо він є пам’яткою історії та культури й особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 Цивільного кодексу повинна здати його відповідному держав­ному органові чи органові місцевого самоврядування.

Об’єктивна сторона злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, зем­летрусу) тощо. До знайденого чужого майна належить і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину харак­терно, що суб’єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявляється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося в осо­би, полягає у тому, що майно випадково переходить до її воло­діння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою по­милково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід ква­ліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний вклю­чає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, «умисно робить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, худож­ню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власникові (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опини­лося в особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чу­жими речами (майном) у місці, відомому для особи, яка їх забу­ла, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправ­них дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185. Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака або поїзда, автоаварії тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний із корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа. Службова особа, на яку покладено обов’язок з охорони та збереження майна, що випад­ково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191.

Покарання за злочин: за ст. 193 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочин­ним шляхом (ст. 198). Злочин полягає у заздалегідь не обіця­ному придбанні або отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо здобутого злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом і ста­новить спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за до­помогою якого (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства тощо) противоправно здобуто те чи інше майно.

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності у сфері виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Су­спільна небезпечність цього злочину полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до то­варного обігу надходить і легалізується майно, здобуте зло­чинним шляхом.

Предмет злочину — майно, здобуте злочинним шляхом. Це товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають становити матеріальну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «ре­зультатом» вчиненого суспільно небезпечного діяння, що ви­знається злочином.

Виняток становлять предмети, поводження з якими (при­дбання, зберігання, збут) утворює самостійний склад злочину, — зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267), наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори (статті 307, 309, 311) тощо. Стаття 198 в цих випадках не підля­гає застосуванню.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобу­того злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом у будь-яких формах: купівля, обмін, прийняття в дарунок тощо. При цьому особа, яка придбає майно (оплатно чи безоплат­но), отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно здобуто злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо яко­го встановлено спеціальну заборону — виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Отримання майна, одержаного злочинним шляхом, — це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, напри­клад, прийняття в дарунок, запозичення тощо.

Збут майна може бути оплатним і безоплатним та ви­ражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, пере­дача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, у прийнятті особою на себе зобов’язань із реалізації викраденого або здобутого іншим злочинним шля­хом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберігання полягає в тимчасовому перебуванні вказаного майна у володінні особи або у певному місці (сховищі), що має винний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка пере­дала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шляхом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вка­зані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не перебува­ють із ним у причинному зв’язку і винний заздалегідь (до вчинен­ня злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебу­вала з ним у причинному зв’язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) та кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крад­іжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, контрабанда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заз­далегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або збе­рігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочин­ним шляхом, якщо особа, яка вчиняє злочин, має підстави роз­раховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано, наприклад, для збуту кра­деного або на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198, по­трібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (див. текст до ст. 209). В іншому випадку, за наявності складу легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, все вчинене кваліфі­кується за ст. 209.

Злочин вважається закінченим із моменту фактичного прид­бання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усві­домлює, що придбаває, отримує, зберігає чи збуває майно, здо­буте злочинним шляхом, і бажає цього. При цьому винний до­стовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочи­ну (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Достатньо, щоб він усвідомлював, що майно здобуто за допомогою вчинення іншою особою суспільно небезпечного діян­ня, що визнається злочином, у результаті, наприклад, крадіж­ки, грабежу, шахрайства тощо.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа. Дії, вчинені службовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364.

Покарання за злочин: за ст. 198 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

 

< Попередня   Наступна >