179

---

§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пере­силання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроб­лених грошей, державних цінних паперів чи білетів держав­ної лотереї (ст. 199). Безпосереднім об’єктом злочину є кредит­но-фінансова система України.

Предмет злочину – підроблені національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта, дер­жавні цінні папери, білети державної лотереї. Не визнаються предметом цього злочину грошові знаки та цінні папери, що були вилучені з обігу і мають лише колекційну цінність.

Об’єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Ук­раїну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні будь-яким способом повністю фальшивих предметів або в їх частковій підробці, на­приклад, підроблення номера та серії лотерейного білета.

Підроблені предмети повинні мати значну схожість зі справ­жніми за формою, розміром, кольором і основними реквізита­ми. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, та обман­ного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство (ст. 190). Злочин вважається закінченим із моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту.

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Придбання — це отримання предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, як дарунок тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів зло­чину з

використанням будь-якого транспортного засобу.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умо­ви, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів зло­чину з-за кордону на територію України з використанням будь-якого транспортного засобу.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином із моменту вчинен­ня хоча б однієї з цих дій.

Збут предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оп­лати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред’явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчи­нюватись як підроблювачем, так й іншими особами. Злочин визнається закінченим із моменту, коли було збуто хоча б один підроблений предмет.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту вищевказаних предметів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до Міжнародної конвенції щодо боротьби з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р., ратифікова­ною Урядом СРСР 3 травня 1931 р., особа підлягає кримінальній відповідальності за вказаний у ній злочин незалежно від місця його вчинення, навіть якщо вона вчинила його за кордоном проти грошової системи будь-якої з держав—учасниць конвенції.

У частинах 2 та 3 ст. 199 КК передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) повторно (ч. 2); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) організованою групою (ч. 3); 4) у великому розмірі (ч. 2) або у особливо великому розмірі (ч. 3). Сума підроб­ки за таких розмірів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті та чотириста разів (згідно з приміткою до статті).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 3 ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів до­ступу до банківських рахунків.

Предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі до­ручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єкта­ми переказу грошових коштів (розрахункові документи, докумен­ти на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовують­ся при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, тощо).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у ви­гляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей із рахунка платника або з відповід­ного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, перед­бачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.1 розкриває зміст термінів, що вико­ристовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета зло­чину, у тому числі інших засобів доступу до банківських рахунків.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися в підробленні зазначених вище предметів, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використанні чи збуті.

Поняття підробки, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання та збуту визначаються аналогічно ст. 199.

Використання підроблених документів на переказ або пла­тіжних карток здійснюється за їх прямим призначенням, тобто для розрахунків із банком чи іншою фінансовою установою.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення особою будь-якої дії, передбаченої ст. 200.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні вказаних предметів поєднаний із метою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 — позбав­лення волі на строк від двох до п’яти років.

Контрабанда (ст. 201). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання пере­міщення товарів та інших предметів через митний кордон Ук­раїни і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпо­середній об’єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєн­ня; а також здоров’я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предметом контрабанди можуть бути будь-які товари, а та­кож історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких зако­нодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Товари — будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються суто для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів тягне відповідальність за ст. 305 КК.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконному переміщенні предметів контрабанди через митний кордон Ук­раїни поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Таке переміщення товарів є злочином за умови, що воно вчи­нене у великих розмірах, тобто якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201). Для незаконного переміщення інших предметів великі розміри не є обов’язковими.

Митний кордон — це межі митної території України. Мит­ний кордон збігається з державним кордоном України або з межами територій спеціальних митних зон. Поняття митної тери­торії, митного контролю та спеціальних митних зон визначено у Митному кодексі України (МК).

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення митного оформлення; 3) з використанням незакон­ного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу (див. ст. 351 МК України).

Переміщення предметів із приховуванням від митного конт­ролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовле­них сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруд­нюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним то­варам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержа­них незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані (див ст. 352 МК України).

Злочин вважається закінченим із моменту незаконного пе­реміщення предметів через митний кордон України.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабан­ду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією предметів контра­банди; за ч. 2 ст. 201 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

(ст. 207). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відно­сини у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті, отри­мана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) това­ри та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Об’єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від по­вернення в Україну в передбачені законом строки вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — ц е злочинна бездіяльність, яка полягає в неповерненні виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на екс­порт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до зако­нодавства України, обов’язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку України. Переказ такої виручки має бути зроблено в строки, вказані в контрактах, але, за вимогою за­гальних правил, не пізніше, ніж через 90 календарних днів із дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підпи­сання документа, що засвідчує такий експорт, виконання робіт, надання послуг (див. ст. 1 Закону України «Про порядок здій­снення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1974 р.2). Закон передбачає й інші строки, а також можливість їх продов­ження. Відповідальність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов’язана була повернути валютну ви­ручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію.

Злочин вважається закінченим із моменту неповернення в Україну зазначених предметів у передбачений законом строк.

Приховування валютної виручки, інших матеріальних ціннос­тей, одержаних від цієї виручки, — це дії з приховування цих предметів від належного документального обліку та державно­го валютного контролю (перекручування фактів в облікових документах, внесення в них недостовірних даних тощо). Злочин вважається закінченим із моменту вчинення таких дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину спеціальний: 1) службова особа підприєм­ства, установи чи організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи.

У частинах 2 і 3 ст. 207 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2) або за попередньою змовою гру­пою осіб (ч. 2), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3).

Згідно з приміткою до ст. 207, виручка, товари або інші мате­ріальні цінності перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян: при великому розмірі — в тисячу й більше, а при особливо великому розмірі – у три тисячі й більше разів. При визначенні розміру здійснюється перерахунок у валюту Украї­ни за офіційним курсом національної валюти, визначеним На­ціональним банком України на останній день строку, передба­ченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 207 — штраф від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 207 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 207 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне відкриття або використання за межами Украї­ни валютних рахунків (ст. 208). Безпосередній об’єкт злочину такий самий, як у ст. 207.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкри­ваються чи використовуються за межами України. Це рахунки як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі тих, які зай­маються підприємницькою діяльністю без створення юридич­ної особи.

Об’єктивна сторона злочину виражається у незаконному відкритті або використанні за межами України валютних ра­хунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іно­земній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання індивідуальної ліцензії Національ­ного банку України. Така ліцензія надається на підставах і в порядку, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-933, Положенням про порядок надан­ня індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особа­ми—резидентами України рахунків в іноземних банках, затвер­дженим постановою Правління НБУ від 5 травня 1999 р. № 2214, Положенням про порядок надання фізичним особам—резиден­там України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України і розміщення на них валютних цінностей, затвердженим постановою Правління НБУ від 2 листопада 2000 р. № 4315.

Незаконне використання валютних рахунків має місце, зо­крема, якщо резидент України використовує незаконно відкри­тий за межами України валютний рахунок або якщо законно відкритий валютний рахунок використовує для здійснення опе­рацій, що не передбачені індивідуальною ліцензією, або у ви­падку використання такого рахунку після закінчення терміну дії ліцензії.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину можуть бути: 1) громадянин України, який постійно проживає на її території; 2) службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб), неза­лежно від форми власності, які діють на території України, або інша особа, яка вчинила дії, передбачені ст. 208, за дорученням такої службової особи; 3) особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 208 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, із конфіскацією валютних цінностей, що є на вищезазначених рахунках; за ч. 2 ст. 228 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльн­істю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінно­стей, що є на вищезазначених рахунках.

Порушення законодавства про бюджетну систему Украї­ни (ст. 210). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері використання бюджетних коштів.

Предмет злочину — бюджетні кошти. Це кошти бюджетів всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у ве­ликих розмірах, тобто якщо їх сума в тисячу і більше разів пере­вищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в об­сягах, що перевищують затверджені межі видатків, у недотри­манні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому при­значенню — це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видатків, не передбачених бюджетом, або фінансування одних статей видатків бюджету за рахунок інших.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, — це фінансування передбачених бюджетом видатків у сумах, які перевищують межі, встановлені щодо фінансування конкретних заходів або загальні межі ви­датків.

Недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету – це зменшення фінансування лише за окремими стат­тями видатків, непропорційне зниження фінансування за всіма статтями видатків тощо.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування ви­датків бюджетів усіх рівнів полягає у непропорційному фінан­суванні визначених бюджетом статей видатків: фінансуванні у повному обсязі одних статей з одночасним частковим фінансу­ванням або взагалі з нефінансуванням інших, недодержанні строків фінансування видатків, що призводить до заборгова­ності з виплати заробітної плати тощо.

Вчинення вказаних дій пов’язане з порушенням певних ста­тей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину є службові особи, уповноважені здійсню­вати діяльність, пов’язану з виконанням бюджету і розпорядженням бюджетними коштами, у тому числі службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету.

У частині 2 ст. 210 передбачено відповідальність за ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо вели­ких розмірах (згідно з приміткою до цієї статті це три тисячі й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або вчи­нені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 210 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 210 — обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до восьми років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановлено­му законом порядку (ст. 211). Безпосередній об’єкт цього зло­чину — встановлений законом порядок видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів, які впливають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину — бюджетні кошти у великих розмірах, тоб­то в сумі, що у тисячу й більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Об’єктивна сторона злочину полягає у виданні норматив­но-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і ви­датки бюджету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та іншими законодавчими актами порядку.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прий­нятий уповноваженим на те суб’єктом у встановленому зако­ном порядку та формі, який спрямований на регулювання су­спільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для невизначеного кола осіб, і розрахований на три­вале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт не містить загальних правил, а є актом за­стосуванням права до конкретних осіб і випадків.

Злочин вважається закінченим із моменту видання (прий­няття) нормативно-правового або розпорядчого акта, незалеж­но від того, чи спричинило це зміни у прибутковій чи видат­ковій частині бюджету.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — службова особа, наділена правом видан­ня (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів.

У частині 2 ст. 211 передбачено відповідальність за ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах (згідно з приміткою до ст. 210 це три тисячі й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або вчинені повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 211 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 211 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язко­вих платежів (ст. 212). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування та формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом злочину є податки, збори, інші обов’язкові пла­тежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановле­ному законом порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподатку­вання» в редакції від 18 лютого 1997 р.6, під податком, збором (обов’язковим платежем) розуміється обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Предме­том цього злочину є лише ті обов’язкові платежі, які передбаче­но цим Законом.

Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, якщо це призве­ло до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тобто в сумі, що в тисячу й більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з при­міткою до цієї статті).

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може відбуватися у формі бездіяльності, наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків у тих випад­ках, коли таке подання є обов’язковим, або у формі бездіяль­ності, поєднаної з активною поведінкою. Способи ухилення мо­жуть бути різними: внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо неправдивих відомостей про доходи і ви­датки, приховування або заниження об’єктів оподаткування, відмова сплатити податок тощо. Якщо способом є вчинення са­мостійного злочину (наприклад підроблення документів), мож­лива кваліфікація за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим із моменту ненадходження за­значених сум до бюджету або цільового фонду. У судовій прак­тиці таким моментом визнається наступний день після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обо­в’язковий платіж, а якщо закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, — з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що характеризується наявністю в особи наміру не сплачувати обо­в’язкові платежі взагалі (у цілому) або певну їх частину.

Суб’єктом злочину можуть бути: 1) службова особа підприєм­ства, установи, організації будь-якої форми власності, 2) особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) інша особа, яка зобов’язана сплачувати ви­щезазначені платежі.

У частинах 2 та 3 ст. 212 встановлено відповідальність за ті самі діяння, вчинені: 1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 3); 3) якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи дер­жавних цільових фондів коштів у великих розмірах (ч. 2) чи особливо великих розмірах (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті великий розмір — це три тисячі й більше, а особливо великий розмір — п’ять тисяч і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 ст. 212 встановлює, що від кримінальної відпові­дальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, пе­редбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнен­ня до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану дер­жаві їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Під притягненням до кримінальної відповідальності тут слід розу­міти стадію кримінального переслідування: винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинувачуваного і пред­’явлення обвинувачення.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 212 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 212 — штраф від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 212 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспор­тування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204). Безпосе­редній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державно­го регулювання оподатковування і формування прибуткової частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об’єк­том може бути здоров’я людей.

Предмет злочину: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Підакцизні товари — це товари, у ціну яких включається ак­цизний збір — непрямий податок. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, а також його ставки за­тверджує Верховна Рада України. Перелік підакцизних товарів визначено законами України «Про державне регулювання ви­робництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами» від 19 грудня

р.7, «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тю­тюнові вироби» від 6 лютого 1996 р.8, «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24 травня

р.9, «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11 липня 1996 р.10

Алкогольні напої — це продукти, отримані шляхом спиртово­го бродіння матеріалів, що містять цукор, або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць. Вони належать до товарних груп Гармоні­зованої системи опису і кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208.

Предметом цього злочину також можуть бути алкогольні напої, виготовлені на основі етилового спирту шляхом його роз­бавлення водою. Виготовлення, придбання, зберігання, транс­портування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення кваліфікується як зай­няття забороненим видом господарської діяльності за ст. 203.

Тютюнові вироби — це сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники, які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів належать: спирт етиловий, транспортні засоби, дистиляти, спеціальні та моторні бензини, гас, пиво солодове.

Незаконно виготовленими підакцизними товарами є товари, виготовлені особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприєм­ництва, або без отримання ліцензії, якщо відповідна діяльність підлягає ліцензуванню.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, може виражатися в придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також у самому їх збуті.

Придбання — це одержання незаконно виготовлених алко­гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів будь-яким способом (купівля, одержання в обмін на інші товари, у рахунок сплати боргу тощо).

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, у помешканні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Транспортування — це переміщення зазначених предметів будь-яким видом транспорту.

Збут означає будь-яку реалізацію підакцизних товарів: про­даж, дарування, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо.

Якщо особа сама не виготовляла, а лише придбала, зберіга­ла чи транспортувала для збуту предмети злочину, усвідом­люючи незаконність їх виготовлення, то цього достатньо для визнання таких дій незаконними.

Злочин є закінченим із моменту вчинення хоча б однієї із за­значених у ч. 1 ст. 204 КК дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 204 передбачено самостійний склад злочину. Його об’єктивну сторону характеризує незаконне виготовлен­ня алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підак­цизних товарів, яке здійснюється: 1) шляхом відкриття підпільних цехів або 2) з використанням обладнання, що забез­печує масове виробництво таких товарів, або 3) особою, раніше засудженою за цією статтею.

Питання про те, чи є обладнання таким, що забезпечує масо­ве виробництво зазначених товарів, вирішується у кожному кон­кретному випадку з урахуванням його технічних можливостей та стану, наявності кваліфікованого персоналу, умов, в яких обладнання експлуатується тощо.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 204, є закінченим із моменту незаконного виготовлення будь-якої кількості підакцизних то­варів.

У частині 3 ст. 204 також передбачено самостійний склад зло­чину. Його об’єктивну сторону характеризують: 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів, вказаних у частинах 1 або 2 цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що станов­лять загрозу для життя і здоров’я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяж­ких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, що не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. ст. 227). Саме ця недоброякісність сиро­вини і матеріалів визначає небезпечні властивості виготовле­них із них підакцизних товарів, які можуть спричинити шкоду здоров’ю чи життю людей після їх збуту споживачам (мож­ливість смерті хоча б однієї людини, отруєння, радіоактивного опромінення, травмування тощо).

Отруєння людей, як один із видів тяжких наслідків, може бути пов’язане із заподіянням смерті хоча б одній людині або значної шкоди здоров’ю людей.

Інші тяжкі наслідки – це, наприклад, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, масове захворювання людей, знищення або пошкодження майна у великих розмірах тощо.

Суб’єктивні сторони та суб’єкти злочинів, передбачених у ч. 2 та 3, визначаються аналогічно ч. 1.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 204 — штраф від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виго­товлення; за ч. 2 ст. 204 — штраф від тисячі до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 3 ст. 204 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіска­цією обладнання для їх виготовлення.

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

(ст. 215). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання поштових і транспортних послуг, державного регулювання порядку оплати таких послуг.

Предметом злочину є: знаки поштової оплати, маркована продукція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжнародного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного, автомобіль­ного транспорту, інші проїзні документи та документи на пере­везення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправ­лень, що підтверджують оплату послуг поштового зв’язку. Як знаки поштової оплати в Україні використовуються поштові марки, відбитки кліше маркувальних машин, відбитки спеціаль­них штемпелів, міжнародні купони для відповіді.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зв’язок» від 16 трав­ня 1995 року11 під поштовою маркою слід розуміти державний знак, що є засобом оплати послуг поштового зв’язку, виготовле­ний друкарським способом, із художнім зображенням та зазна­ченням його номінальної вартості.

Маркована продукція — це виготовлені друкарським спосо­бом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові листівки) із надрукованим на них зображенням пошто­вих марок (віньєтки).

Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, надруко­ваний на папері з водяними знаками, яким можна замінити по­штові марки.

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це посвідчення, що видається поштовими органами країн—учасниць Всесвітнього поштового союзу і засвідчує право особи на одержання поштової кореспонденції, що адресується їй або на поштову скриньку.

Під маркувальною машиною розуміють пристрій, призначе­ний для нанесення на письмову кореспонденцію відбитків дер­жавного знака, що підтверджує оплату послуг поштового зв’яз­ку, дату приймання й іншої інформації.

Проїзні документи — це документи, що дають право проїзду на залізничному, водному, повітряному або автомобільному транспорті (квитки зазначених видів транспорту, у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документа­ми на перевезення вантажів є, наприклад, вантажні квитанції, дорожні відомості тощо.

Об’єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні з метою збуту зазначених предметів, їх збуті або використанні.

Під виготовленням слід розуміти повне або часткове підроб­лення зазначених предметів або надання використаним знакам поштової оплати вигляду невикористаних знаків.

Збут — це оплатна або безоплатна передача (продаж, обмін, дарування тощо) зазначених підроблених предметів іншим осо­бам або організаціям для їх наступного використання. Збут може вчинюватися як особою, що підробила предмети, так й іншою особою.

Використання передбачає будь-яку форму застосування підроблених предметів, наприклад, надання їх замість справжніх тощо.

Злочин є закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазна­чених дій.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а виготовлення предметів цього злочину — також ме­тою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 215 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216). Без­посередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері дер­жавного регулювання випуску продукції та формування дохід­ної частини державного бюджету.

Предметом злочину є: 1) марки акцизного збору; 2) конт­рольні марки для маркування упаковок примірників аудіові­зуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних; 3) голографічні захисні елементи.

Марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким мар­куються алкогольні та тютюнові вироби. Наявність на цих това­рах акцизної марки підтверджує сплату платником акцизного збору, легальність їх ввезення і реалізації на території України.

Контрольна марка — це спеціальний знак, що засвідчує до­тримання авторських і (або) суміжних прав і надає право на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фоног­рам, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Голографічний захисний елемент — це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів із метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять неможли­вим його несанкціоноване відтворення. Голографічні елементи застосовуються для захисту документів і товарів, які підлягають обов’язковому захисту від підробки, а також інших документів і товарів, голографічний захист яких запроваджується за ініціа­тивою їх власників.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися: 1) в незакон­ному виготовленні предмета цього злочину, 2) в його підробці, 3) у використанні незаконно виготовленого, одержаного чи підробленого предмета злочину, 4) у збуті такого предмета.

Під незаконним виготовленням предметів, зазначених у ст. 216, слід розуміти, наприклад, їх виготовлення без необхідного доз­волу, або з порушенням порядку одержання, оформлення тако­го дозволу, по підроблених документах, підприємствами, що не мають ліцензії на виготовлення таких предметів тощо. Тобто йдеться про виготовлення не фальшивих, а дійсних предметів, проте без необхідних правових підстав або з порушенням вста­новленого порядку їх виробництва.

Для встановлення незаконності дій мають значення: закони України «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові ви­роби» від 15 вересня 1995 р.12 та «Про розповсюдження при­мірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ю­терних програм, баз даних» в редакції від 10 липня 2003 р.13; поста­нова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок голографічного захисту документів і товарів» від 24 лютого 2001 р. № 17114; Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами і маркування алкогольних напоїв та тю­тюнових виробів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 56715; Порядок виробництва, збе­рігання, видачі контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних про­грам, баз даних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України у редакції від 24 березня 2004 р.16 та ін.

Під підробленням слід розуміти повне створення фальшивих предметів будь-яким способом або часткові зміни тексту, серії, номера чи інших реквізитів.

Незаконно одержаними предметами визнаються ті, що рані­ше були одержані будь-яким протиправним способом, напри­клад, шляхом викрадення, шахрайства, зловживання службо­вою особою своїм службовим становищем.

Використання незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів полягає в маркуванні ними певних товарів, творів або інших предметів.

Збут — це будь-яка форма їх оплатного або безоплатного відчуження — продаж, обмін, дарування, передача в борг, у ра­хунок оплати боргу тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення однієї із зазначених дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 216 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 216 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­ження волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 216 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років із конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 40. — Ст. 364.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 17. — Ст. 184.

4 Офіційний вісник України. — 1999. — № 20 . — Ст. 907.

5 Офіційний Вісник України. — 2000. — № 47. — Ст. 2046

6 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119.

7 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 46. — Ст. 345.

8 Там само. — 1996. — № 8. — Ст. 32.

9 Там само. — 1996. — № 32. — Ст. 151.

10 Там само. — 1996. — № 42. — Ст. 201.

11 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 20. — Ст. 143.

12  Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 40. — Ст. 297.

13 Там само. — 2004. — № 7. — Ст. 46.

14 Офіційний вісник України. — 2001. — № 9. — Ст. 355.

15 Там само. – 2003. — № 17. – Ст. 761.

16 Там само. — 2004. — № 12. – Ст. 741

 

 

< Попередня   Наступна >