РОЗДІЛ XII

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

§ 1. Поняття і система транспортних злочинів

Із розвитком транспорту збільшується потужність транс­портних засобів і швидкість їх руху, що має важливе значен­ня для розвитку суспільства. Проте це зумовлює і негативні явища, оскільки більш тяжкими стають наслідки транспорт­них подій, у яких гинуть люди, матеріальні цінності. Бороть­ба з транспортними злочинами в сучасних умовах набуває важливого значення, про що свідчить виділення цих злочинів у самостійний розділ Особливої частини КК. Головною оз­накою, за якою транспортні злочини об’єднано в одну групу, є їх єдиний родовий об’єкт. Таким об’єктом є відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації усіх видів механі­чного транспорту.

Безпосередні об’єкти окремих транспортних злочинів лежать у площині родового об’єкта, хоча і мають свої особливості. Вони залежать, насамперед, від видів транспорту, на яких можуть бути вчинені ці злочини, а також від характеру об’єктивної сто­рони і кваліфікуючих обставин. Наприклад, деякі злочини мо­жуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, в зв’язку з чим виникає питання про додатковий безпосередній об’єкт – життя та здоров’я особи.

Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи спо­лучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, за­соби зв’язку, сигналізації, автоматизації, які забезпечують без­пеку руху транспортних засобів.

З об’єктивної сторони ці злочини сконструйовано по-різно­му. Більшу частину цих посягань описано в законі як злочини з матеріальним складом, меншу частину – з формальним.

У злочинах із матеріальним складом об’єктивна сторона містить у собі діяння, наслідки і причинний зв’я

Діяння в цих злочинах полягає в дії або бездіяльності осо­би. Деякі злочини (наприклад, пошкодження шляхів сполу­чення і транспортних засобів) можуть бути вчинені лише шляхом дії.

У багатьох злочинах діяння виражається в порушенні пев­них правил. Це означає, що диспозиції таких статей є бланкетні, тому для встановлення факту порушення цих правил необхідно звертатися до відомчих нормативних актів, які регламентують поведінку працівника транспорту або іншого учасника дорож­нього руху. Важливо точно визначити, які статті, пункти, пара­графи нормативних актів порушено й у чому це порушення по­лягало.

Обов’язковою ознакою злочинів із матеріальним складом є наслідки.

Наслідками у статтях цього розділу КК названо: загибель однієї або кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкод­ження, а також велику матеріальну шкоду, інші тяжкі наслідки.

Відповідальність за транспортні злочини диференційовано залежно від тяжкості наслідків, що настали. Тому тяжкі тілесні ушкодження, загибель однієї або кількох осіб вказано в деяких статтях як кваліфікуючі обставини.

Під іншими тяжкими наслідками, які зазначені в деяких стат­тях, слід розуміти тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушко­дження, а також велику матеріальну шкоду.

При встановленні матеріальної шкоди, яка спричиняється в транспортних подіях, необхідно враховувати вартість знище­них або пошкоджених транспортних засобів, вантажів, шляхів сполучення, споруд на них тощо.

Своєрідними наслідками, які вказані у деяких статтях, є ство­рення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків, що виникає внаслідок порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, недоброякісного ремонту або по­шкодження шляхів сполучення чи транспортних засобів. У технічній системі транспорту відбуваються певні зміни і ство­рюється реальна можливість настання тяжких наслідків, тобто висока ступінь імовірності їх настання. Ці зміни в технічній системі транспорту порушують нормальне її функціонування, чим заподіюється збиток об’єкту злочину. Така небезпека (загроза) є і властивість злочинного діяння, і нерозривний із ним своєрід­ний наслідок. Обов’язковим у таких ситуаціях є встановлення причинного зв’язку між діянням особи та змінами, що відбулися в технічній системі транспорту.

Третьою обов’язковою ознакою об’єктивної сторони зло­чинів із матеріальним складом є причинний зв’язок між діян­ням і наслідками, що настали. По справах цієї категорії для його встановлення призначаються експертизи.

Суб’єктивна сторона транспортних злочинів визначається залежно від складності її об’єктивної сторони. Злочини з фор­мальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе зна­чення для кваліфікації та призначення покарань.

Суб’єктом транспортних злочинів є особа, яка досягла 16-ти років. Лише за пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 ), угон або захоплення залізничного рухомого скла­ду, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), а також незаконне заволодіння транспортними засобами (частини 2 і 3 ст. 289) відповідальність настає з 14-літнього віку.

Деякі транспортні злочини може здійснювати лише праців­ник транспорту, тобто спеціальний суб’єкт.

Отже, під транспортними злочинами слід розуміти передба­чені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що пося­гають на безпеку руху та експлуатації усіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транс­порту.

У розділі ХI Особливої частини КК ці злочини розміщені в певній системі. При цьому враховується тяжкість злочину, а також види транспорту, на яких вони вчиняються. На першому місці є злочини, які вчиняються на залізничному, водному і по­вітряному транспорті (статті 276–285), на другому – на авто­мобільному і міському електротранспорті (статті 286–290). За­вершують главу злочини, що виражаються в порушенні чин­них на транспорті правил та в пошкодженні магістральних трубопроводів (статті 291, 292).

Розміщення транспортних злочинів у певній системі дає можливість більш правильно конструювати санкції цих статей, що, зокрема, підвищить ефективність кримінально-правових за­ходів боротьби з цими посяганнями, поліпшить статистичний облік цих злочинів.

Безпосереднім об’єктом першої групи посягань є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; другої групи – безпеку руху та експлуатації автомобільного і міського електротранспорту; третьої групи – безпечне функціонування всіх видів механічно­го та магістрального трубопровідного транспорту.

Як уже було зазначено, відповідальність за більшість транс­портних злочинів диференційовано залежно від тяжкості наслідків, що настали. Враховуються при цьому тяжкість тілесного ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, а та­кож розмір матеріальної шкоди. Крім того, у статтях цього розділу законодавець передбачає інші кваліфікуючі обстави­ни, такі як: здійснення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292); організова­ною групою (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 292); з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я по­терпілого або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 289); з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого на­сильства (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289); вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292).

Розглянемо ці обставини. Поняття групи, що вчинила ці зло­чини за попередньою змовою або організованою групою, дається в ст. 28 КК.

Якщо така організована група озброєна вогнепальною або холодною зброєю і має мету нападу на транспортні підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб, то відпові­дальність настає за бандитизм (ст. 257).

Під насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти завдання ударів, побоїв, викручуван­ня рук, утримання, зв’язування або позбавлення волі іншим спо­собом, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спри­чинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності. Психічне насильство полягає в погрозі засто­сування зазначеного фізичного насильства.

Небезпечним для життя і здоров’я насильством визнається заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, яке спри­чинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного уш­кодження, а також інші насильницькі дії, які не спричинили вка­заних наслідків, але були небезпечними в момент застосування такого насильства. Це насильство, що спричинило втрату свідо­мості, здавлювання шиї, скидання з транспортного засобу, що рухається, застосування спеціальних засобів, зброї тощо.

Повторністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 32 КК визнаєть­ся вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією са­мою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, повторним вважається заволодіння транспорт­ним засобом якщо йому передувало таке саме заволодіння (ч. 2 ст. 289 КК).