§ 3. Злочини проти суспільної моральності

Наруга над могилою (ст. 297). Ця стаття передбачає відпо­відальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що перебувають у місці поховання або на трупі.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують загальноприйняті моральні принципи прояву поваги до пам’яті та праху покійних. Предметом може бути могила, склеп, урна з прахом, предмети, що є в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, коштовності, пам’ятник, зображення на ньому, огорожа тощо.

Об’єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з пра­хом покійного, а також у викраденні предметів, що містяться в місці поховання або на трупі. Наруга — це осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, оск­вернення труни, трупа, пошкодження пам’ятника, надгробної плити, написів на ній, огорожі тощо. Викрадення припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що є в могилі, на трупі або на могилі (одягу, прикрас із трупа, пам’ятників, ого­рожі). Викрадення або пошкодження таких предметів додат­кової кваліфікації за злочини проти власності не вимагає, ос­кільки ці предмети не мають власника. Закінченим цей зло­чин буде з часу вчинення будь-якого названого в диспозиції статті діяння. А щодо викрадення зазначених у ній предметів – з моменту їх вилучення, коли винний має можливість розпо­ряджатися ними.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними, але на кваліфікацію злочину вони не впливають. Якщо, однак, зазначені дії вчинені з хуліганських мотивів, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів.

Суб’єкт цього злочи

ну — особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 297 — штраф до ста неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шес­ти місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або по­збавлення волі на той самий строк.

Знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культур­ної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці (ст. 298). Відповідно до Конституції Ук­раїни, «культурна спадщина країни охороняється законом. Дер­жава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність...» (абзаци 4 і 5 ст. 54). Стаття 298 передбачає відповідальність за умисне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують установлений порядок поводження з пам’ятками історії, культури або археології, що впливають на формування націо­нальної самосвідомості народу та основних принципів мораль­ного (духовного) життя суспільства. Предметом цього злочину є ті пам’ятки історії, культури та інші об’єкти культурної спад­щини національного або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України1. Таким пред­метом закон визнає також об’єкти археології, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними території і рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спад­щини. Ними може бути місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашо­го часу цінність з антропологічного, археологічного, естетично­го, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи ху­дожнього погляду і зберегли свою автентичність2. До них також належать архівні документи, що зберігаються на території Ук­раїни, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою3.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується зни­щенням, руйнуванням або пошкодженням зазначених предметів. Знищення таких предметів призводить до їх повної непри­датності. Руйнування — істотне їх пошкодження, результатом якого є часткова втрата їхніх властивостей та цінності, що ви­магає значного реставраційного ремонту. Пошкодження — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають основних своїх властивостей, але дещо зни­жується їх цінність і тому вимагають незначного ремонту. За­кінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим чи непрямим умислом. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських мотивів, то відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1, 2 і 3 ст. 298, можуть бути будь-які особи, а за ч. 4 — службова особа.

Частина 2 ст. 298 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення. Такими об’єкта­ми можуть бути особливо цінні історичні, архітектурні чи архео­логічні пам’ятки, унікальні споруди, будинки, давні рукописи, шедеври мистецтва та інші пам’ятки, що мають національне зна­чення.

Частина 3 ст. 298 посилює відповідальність за дії, передба­чені частинами 1 або 2 у разі вчинення їх з метою пошуку рухо­мих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини. Такими діями визнається лише умисне, незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єкту археологічної спадщини, вчинене з метою пошуку на такому об’єкті рухомих предметів, за умови самовільного (без відповідного дозволу) проведення пошукових робіт.

Частина 4 ст. 298 передбачає відповідальність за ті самі діян­ня, вчинені службовою особою з використанням службового становища. При цьому не має значення місце роботи службо­вої особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 298 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 298 — позбавлення волі на строк до п’яти років; за ч. 3 ст. 298 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 298 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Жорстоке поводження з тваринами (ст 299). Ця стаття встановлює відповідальність за знущання над тваринами, що належать до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких ме­тодів або з хуліганських мотивів, а також нацьковування зазна­чених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисли­вих мотивів.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують загальноприйняті принципи моральності у сфері пово­дження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами або інше знущання над ними суперечить сформованим у суспільстві підвалинам гуманного ставлення до тварин.

Предметом цього злочину є будь-які хребетні тварини, неза­лежно від їх належності і того, де вони мешкають і для яких цілей використовуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, в цир­ках, і тих, які перебувають у природному середовищі. Виняток становлять лише гризуни та інші шкідники сільськогосподарсь­ких, лісових або мисливських угідь.

Об’єктивну сторону цього злочину утворить знущання над твариною, вчинене із застосуванням жорстоких методів або нацьковування цих тварин одна на одну. Знущання має місце при катуванні із застосуванням жорстоких методів, наприклад, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічний або хімічний вплив тощо. Жорстоке поводження може бути вчинено і шля­хом позбавлення води, корму, повітря. Ознак цього злочину немає у разі знищення хворих, бездомних тварин, при мисливсь­кому відстрілі або іншому видобутку диких тварин і птахів, а також при забої домашніх тварин, із дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну має, наприклад, місце, коли собака використовується для нападу на інших диких або домашніх тварин заради втіхи, або проводяться собачі чи півнячі бої. Закінченим злочин визнається з моменту вчинення будь-якого з зазначених діянь.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Мотиви вчинення злочину — хуліганські або ко­рисливі.

Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що до­сягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 299 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені в присутності малолітнього, тобто підлітка до 14-ти років. Наявність цієї кваліфікуючої ознаки припускає, що зазначені діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-ти річного віку. При цьому винний повинен усвідомлювати малолітність хоча б одного з присутніх підлітків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 299 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 299 — штраф до двохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300). Ця стат­тя передбачає відповідальність за ввезення в Україну зазначе­них творів із метою збуту чи розповсюдження або їх виготов­лення, зберігання, перевезення чи іншого переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушу­вання до участі в їх створенні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі у сфері духовного і культурного життя суспільства.

Предметом цього злочину є будь-які твори (друкована про­дукція, кінофільми, відеофільми, натуралістичні фото- і відео-записи, в тому числі реклама), що пропагують культ насиль­ства і жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, жорстокість, розправи і знущання над людьми, застосу­вання катувань, мордувань, показ кривавих розборок, жорсто­ких способів вбивств тощо.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується вчи­ненням будь-якої з передбачених у ст. 300 дій. Це — ввезення в Україну зазначених предметів, виготовлення, зберігання, пере­везення чи інше переміщення, збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні. Ввезення має місце у випадку фактичного переміщення зазначених творів через мит­ний кордон України. Виготовлення — це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і їх технічно­го розмноження: аудіо-, відеозапису, фото- чи ксерокопіювання тощо. Зберігання — це володіння цими творами або предметами, перебування їх у винного, у його помешканні, в автомашині, у схованці чи в інших місцях. Перевезення або інше переміщення зазначених творів означає їх переміщення з одного місця в інше в межах України. Перевезення відбувається з використан­ням будь-якого виду транспорту, а переміщення має місце у ви­падках пересилання поштою, передачі у певне місце через зна­йомих тощо. Розповсюдження творів — пропаганда їх в елект­ронних та інших засобах масової інформації або фізична передача для використання, перегляду, тиражування, в резуль­таті чого вони стають доступними іншим особам. Збут таких творів — це платне чи безоплатне їх відчуження (продаж, обмін, дарування), за своїм змістом він є різновидом розповсюдження. Примушування до участі в створенні такого твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у ство­ренні або тиражуванні твору. Примушування має супроводжу­ватися психічним або фізичним примусом. У випадку заподіян­ня шкоди здоров’ю дії винного мають кваліфікуватися за су­купністю злочинів. Для об’єктивної сторони достатньо вчинення будь-якої із зазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Крім того, необхідна мета розповсюдження чи збуту зазначених у цій статті предметів. Розповсюдження, збут, а також примушування до участі в створенні твору можуть пе­реслідувати корисливу або іншу мету.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ-ного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у ство­ренні таких творів — 18-річного віку.

Частина 2 ст. 300 встановлює відповідальність за ті самі дії щодо кіно- і відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорсто­кості. Перша кваліфікуюча ознака означає, що предметом зло­чину в такому разі може бути тільки кіно-, відеопродукція, тоб­то записані на плівку кінофільми, відеофільми, лазерні диски, магнітофонні записи, комп’ютерні дискети та цифрові носії інформації, характер яких дає можливість використати для масового перегляду їх змісту. Наявність другої ознаки припус­кає інформованість винного про неповнолітній вік осіб, яким він збуває чи серед яких розповсюджує таку продукцію.

У частині 3 цієї статті зазначено такі ознаки злочину, як пов­торність або попередня змова групи осіб, а також примушуван­ня неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Ознаки повторності та попе­редньої змови групи осіб відомі. Примушування неповнолітніх має місце, коли особа, яка досягла 18-річного віку, вчиняє дії, спрямовані на те, щоб шляхом фізичного чи психічного насиль­ства змусити неповнолітнього, всупереч його волі, взяти участь у створенні зазначених творів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 300 — штраф до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюдження; за ч. 2 ст. 300 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, із конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насиль­ства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування; за ч. 3 ст. 300 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жор­стокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.

Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порно­графічних предметів (ст. 301). Ця стаття встановлює відпові­дальність за ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розпов­сюдження або їх виготовлення, перевезення чи інше переміщен­ня з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків. Предметом цього злочину є будь-які матеріальні пред­мети, твори, зображення або інша продукція порнографічного характеру. На відміну від творів художнього й еротичного ха­рактеру, вони за своїм змістом в грубій цинічній формі фіксують вульгарно-натуралістичне зображення анатомічних деталей сексуальних сцен або містять іншу порнографічну інформацію.

Це фотозображення та зарисовки з натури, друковані чи руко­писні твори, аудіо-, відеопродукція, реклама, продукція елект­ронних та інших засобів масової інформації порнографічного характеру. Ці предмети призначені для збудження нездорових чи протиприродних сексуальних потреб і тим самим деформації моральних уявлень у сфері статевих стосунків, які спонукають негідні інстинкти4.

Об’єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої із зазначених у ст. 301 дій. Це — ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, перевезення або інше переміщення, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також приму­шування до участі в їх створенні. Вони нічим не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об’єктивну сторону злочи­ну, передбаченого ст. 300, при характеристиці якого було зроб­лено їх аналіз.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Особа усвідомлює порнографічний зміст твору чи предмета. Обов’язковою ознакою є мета збуту чи розповсю­дження цих предметів, а збут, розповсюдження та примушуван­ня до участі в створенні такого предмета можуть мати корисли­ву або іншу мету.

Суб’єкт — особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушу­вання неповнолітніх до участі в створенні таких творів — 18-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 301 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи роз­повсюдження серед них творів та іншої продукції порнографіч­ного характеру.

Кіно- та відеопродукцією визнають кінофільми, відеофільми, діафільми, комп’ютерні програми та інші подібні записи, що розширюють інформаційні можливості транслювання і розповсюдження продукції порнографічного характеру. Наяв­ність другої кваліфікуючої ознаки передбачає усвідомлення винним, що особи, яким продукція порнографічного характеру збувається або серед яких вона розповсюджується, є непов­нолітніми.

Частина 3 ст. 301 передбачає відповідальність за дії, зазна­чені у частинах 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушуван­ня неповнолітніх до участі у створенні творів або іншої про­дукції порнографічного характеру. Ці ознаки аналогічні тим, що розглядалися у частинах 2 і 3 ст. 300.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 301 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження; за ч. 2 ст. 301— штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготовлення і демонстрування; за ч. 3 ст. 301 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування.

Створення або утримання місць розпусти і звідництво

(ст. 302). Частина 1 ст. 302 передбачає відповідальність за створен­ня або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків. Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для по­стійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон роз­пусти). Ці місця призначені для заняття проституцією, для без­ладних сексуальних стосунків між особами різної або однієї статі, для задоволення сексуальної пристрасті протиприрод­ним способом і тому подібних дій. Це може бути будинок, квар­тира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше при­міщення, де відбуваються розпусні дії.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в створенні або утриманні місць розпусти, а також у звідництві для розпусти.

Створенням місця розпусти буде, наприклад, пошук приміщен­ня, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв’язку і транспорту. Утримання місця розпусти при­пускає пошук клієнтів, оплату оренди приміщення, транспор­ту, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізацію для клієнтів напоїв, продуктів тощо. Звідництво — це своєрідне по­середництво, що полягає в сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зустрічей таких осіб, у пошуку осіб, які погоджуються займатися розпустою тощо.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених у законі дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними, однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302.

Суб’єкт злочину, передбаченого частинами 1 та 2 цієї статті, — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 3 — 18-річного віку.

Частина 2 ст. 302 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою. Для кваліфікації дій за ч. 2 достатньо вчинити будь-яку дію, зазначену в ній.

Частина 3 ст. 302 посилює відповідальність за дії, передба­чені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені із залученням непов­нолітнього. Наявність цієї ознаки припускає залучення непов­нолітнього до участі у вчиненні будь-якої із зазначених у пер­ших двох частинах дій. Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304) не потрібно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 302 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 302 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 302 — позбавлення волі на строк від двох до семи років.

Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 303). Частина 1 ст. 303 передбачає відпові­дальність лише за систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг із метою отримання доходу. Про­ституцією вважається вступ жінки чи чоловіка в сексуальні сто­сунки з однією чи кількома особами за плату.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі в сфері статевих стосунків.

Об’єктивна сторона цього злочину припускає систематич­не заняття проституцією, тобто вчинення таких дій не менше трьох разів, якщо можна зробити висновок про те, що заняття проституцією є бажанням особи займатися проституцією як професією, що приносить основний чи хоча б додатковий дохід цій особі. Закінченим злочин, передбачений ч.1 цієї статті, виз­нається за наявності систематичності, тобто надання такої по­слуги не менше трьох разів різним клієнтам.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і наявністю мети отримання доходу. Неотримання з яки­хось причин цього доходу не виключає складу злочину, достат­ньо того, що у винної особи була мета одержати такий дохід.

Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа жіночої чи чоловічої статі, яка досягла 16-річного віку і яка займається проституцією.

У частині 2 ст. 303 передбачено відповідальність за приму­шування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження май­на, шантажу або обману.

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють примушуван­ня чи втягнення осіб жіночої або чоловічої статі до систематич­ного заняття проституцією, що відбувається шляхом застосу­вання насильства чи погрози застосувати фізичне насильство, знищити чи пошкодити їхнє майно, шантажу або обману. Під насильством слід розуміти фізичний вплив на особу будь-якої статі шляхом, наприклад, позбавлення їжі, води, завдання по­боїв, катувань, заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів. Погроза може бути таких видів: погроза застосування фізичного насильства; погроза знищити або пошкодити майно. Засобами примушу­вання можуть бути також шантаж або обман. Шантаж полягає у погрозі повідомити різним установам чи особам (родичам, дру­зям, сусідам) відомості, які потерпілий бажає зберегти в таєм­ниці. Обман — це навмисне перекручування або приховання істи­ни, а також повідомлення завідомо неправдивих відомостей із метою втягнення потерпілого у систематичне заняття прости­туцією.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ч. 2 цієї статті дій незалежно від того, вдалося чи ні втягти потерпілу особу у заняття проституцією.

Суб’єктивна сторона цього злочину — це прямий умисел, поєднаний із метою втягнення особи у заняття проституцією.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ-ного віку. А за ч. 3 цієї статті, у разі вчинення таких дій щодо неповнолітнього, суб’єктом злочину може бути тільки особа, яка досягла 18-річного віку.

Частина 3 ст. 303 встановлює відповідальність за дії, перед­бачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені щодо неповноліт­нього або організованою групою. Перша ознака має місце, якщо особа, займаючись проституцією, знає, що один чи кілька клієнтів не досягли повноліття, або матиме місце при втягненні у заняття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повноліття, і винний знав це. Поняття організованої групи дає ст. 28. Ця ознака матиме місце, якщо учасники організованої групи об’єдналися для систематичного заняття проституцією.

У частині 4 ст. 303 встановлено відповідальність за сутенер­ство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами будь-якої статі з метою отримання прибутків. Як ви­пливає з тексту закону, сутенерство визнається злочинним у разі, якщо кілька осіб попередньо об’єдналися для забезпечення діяльності з надання сексуальних послуг.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в одній із трьох дій: а) створенні організованої групи для заняття сутенер­ством, б) у керівництві цією групою або в) участі в такій групі. Для відповідальності достатньо наявності будь-якої з цих ознак.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом і наявністю мети — отримання прибутків.

Суб’єктом можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річно-го віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 303 — штраф від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до ста двадцяти годин; за ч. 2 ст. 303 — штраф від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк від одного до трьох років; за ч. 3 ст. 303 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 4 ст. 303 — позбавлення волі від п’яти до семи років.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304). Ця стаття встановлює відповідальність за втягнення непов­нолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацт­вом, азартними іграми.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі у сфері належного інтелектуального, морального та фізичного розвитку і вихован­ня неповнолітніх. Потерпілим є особа, яка не досягла повноліття.

Об’єктивну сторону цього злочину утворює втягнення непов­нолітнього в зазначені види діяльності. Втягненням неповнол­ітнього в таку діяльність є психічний чи фізичний вплив на нього з метою викликати у нього рішучість взяти участь у вчиненні одного чи кількох злочинів або інших антигромадських дій (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосу­вання законодавства про відповідальність за втягнення непов­нолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2). Це будь-які види фізичного насильства чи психічного впливу: погрози, шантаж, обман, переконання, обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням не­повнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. Така погро­за має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо впли­нути на підлітка. Шантаж — це погроза поширення про потер­пілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. Обманом визнається навмисне перекручування об­ставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину. Обі­цянка як спосіб втягнення означає взяття суб’єктом на себе тих або інших зобов’язань, незалежно від того, чи має він намір їх виконати (навчити керувати мотоциклом, обіцяти дружбу, за­хист тощо). У тих випадках, коли суб’єкт злочину залучає до його вчинення підлітка, який не досяг віку, з якого настає крим­інальна відповідальність, він виступає як виконавець цього зло­чину і вчинене кваліфікується за ст. 304 і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (п. 6 вищезгаданої постанови від 27 лютого 2004 р. № 2).

Об’єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартни­ми іграми. Втягнення у пияцтво — це створення в неповноліт­нього бажання систематично вживати спиртні напої. Система­тичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення такої особи до вживання спиртних напоїв, а й втягнення до їх вживання шляхом їх придбання, дарування і вчинення інших дій, спрямованих на спонукання, або саме примушуван­ня до вживання спиртних напоїв. Спиртними напоями є горіл­ка, спирт, коньяк, лікер, самогон, вино тощо. Обов’язковою умо­вою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів. При цьому повинне мати місце втягнення в пияцтво того самого підлітка. Тому одноразова дія, у тому числі вживання спиртних напоїв із кількома підлітка­ми, не утворить систематичності (див. абз. 1 п. 10 постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2).

Втягнення у жебрацтво — це схилення неповнолітнього до систематичного жебракування у сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей, а в азартні ігри — схилення до система­тичної гри на гроші або інші матеріальні цінності. Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» та інші. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення винним дії, спрямованої на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнення у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азарт­ними іграми визнається закінченим за наявності систематичності, тобто вчинення таких дій не менше трьох разів (див. п. 10 згада­ної постанови від 27 лютого 2004 р. № 2).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом, поєднаним із метою втягнути підлітка в злочин­ну або іншу антигромадську діяльність. Винна особа повинна усвідомлювати неповнолітній вік потерпілого.

Суб’єктом цього злочину є лише особа, яка до моменту вчи­нення злочину досягла 18-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 304 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

 

1 Див.: ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — № 39. — Ст. 333.

2 Див.: ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 бе­резня 2004 р. // Урядовий кур’єр (Орієнтир). — 2004. — 29 квітня. — № 81.

3 Див.: ст. 1 Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» від 24 грудня 1993 р. // Закони України. — К., 1996. — Т. 6. — С. 387.

4 Див.: ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листо­пада 2003 р. // Голос України. — 2004 р. — 13 січня. — № 5.

 

< Попередня   Наступна >