§ 2. Злочини проти громадського порядку

Групове порушення громадського порядку (ст. 293). Цей злочин визначено як організацію групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого пору­шення роботи транспорту, підприємства, установи чи органі­зації, а також активну участь у таких діях.

Об’єктом цього злочину є громадський порядок у тій його сфері, що пов’язана з суспільними відносинами, які забезпечують об­становку суспільного спокою і поведінку громадян, що відпові­дає законові, у різних сферах соціального спілкування. Особ­ливість цього злочину полягає в тому, що він спричиняє суттєве порушення роботи транспорту, підприємств чи організацій. Тому, крім громадського порядку, злочин посягає і на додатко­вий об’єкт — нормальну діяльність транспорту, підприємств, ус­танов чи організацій.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в організації гру­пових дій або в активній участі в таких діях. Під організацією групових дій слід розуміти як безпосереднє створення групи, так і організацію вчинення таких дій або керівництво ними. Під активною участю слід розуміти інтенсивну участь у групових діях. Цей злочин вважається закінченим, якщо такі дії спричинили грубе порушення громадського порядку або істотне пору­шення роботи транспорту, підприємства, установи чи органі­зації. Грубим визнають таке порушення громадського порядку, що заподіює останньому істотну шкоду, значно порушує обста­новку суспільного спокою чи нормальну роботу підприємств, установ чи організацій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Слід зазначити, що мотиви вчинення такого діян­ня можуть бути різними, крім хуліганських.

Суб’єкт цього злочину — спеціальний. Відповідальності підлягають тільки організатори й активні учасники, які досягли 1

Склад цього злочину слід відмежовувати від масових заво­рушень (ст. 294) і від хуліганства, вчиненого групою осіб (ч. 2 ст. 296). Дії, передбачені ст. 293, вчиняються не натовпом, а учас­никами окремої групи людей, і не супроводжуються погрома­ми, підпалами, насильством над особою й іншими діями підви­щеної небезпеки. Відсутність мотивів, що виражають явну непо­вагу до суспільства, відрізняє цей злочин від хуліганства, вчиненого групою осіб, для якого такі мотиви обов’язкові.

Покарання за злочин: за ст. 293 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Масові заворушення (ст. 294). Масовими заворушеннями визнаються організація таких заворушень, що супроводжува­лися насильством над особою, погромами, підпалами, знищен­ням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосу­ванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є громадсь­кий порядок, тобто ті суспільні відносини, що забезпечують умо­ви нормального функціонування державних і громадських структур, нормальний ритм суспільного життя, роботи і спо­кою людей. Крім цього, при масових заворушеннях часто шкода заподіюється і додатковим об’єктам — авторитету представ­ників влади, інтересам особи, власності.

Об’єктивна сторона злочину виражається в організації ма­сових заворушень чи активній участі в них. Організація масових заворушень полягає в підбурюванні тих людей, які стихій­но зібралися, до масових виступів, насильства над людьми, по­громів, підпалів, захоплення будівель, споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна, збройного опору пред­ставникам влади. Як організаційну діяльність треба розгляда­ти і керівництво діями натовпу при вчиненні названих дій, по­ширення серед натовпу неправдивої інформації тощо. Активна участь у цьому злочині означає особисту інтенсивну участь у вчиненні зазначених у законі дій.

Насильством над особою слід вважати завдання ударів, по­боїв, катування, заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень од­ному чи багатьом потерпілим. Вчинене під час масових завору­шень умисне вбивство вимагає додаткової кваліфікації за ст. 115. Погроми — це дії, поєднані зі знищенням, ушкодженням, руйну­ванням громадських споруд, житлових та інших будинків, транс­портних засобів, іншого майна. Підпали — це дії, що спричинили загорання будинків, споруд, транспортних засобів. Знищення майна означає його приведення в повну непридатність. Захоп­лення будівель або споруд — це самовільне захоплення їх натов­пом або активними учасниками під час масових заворушень. Насильницьке виселення громадян має місце у разі вигнання лю­дей з їхніх помешкань чи певної місцевості із застосуванням фізичного чи психічного насильства. Збройний опір має місце у разі перешкоджання представникові влади виконувати його обо­в’язки із застосуванням хоча б одним із учасників масових заво­рушень вогнепальної, холодної зброї чи інших предметів, які використовувались як зброя. Для визнання злочину закінченим достатньо вчинення учасником масових заворушень будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується тільки прямим умислом. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в ре­зультаті масових заворушень може бути і непрямим. Мотиви і мета масових заворушень можуть бути різними, на кваліфіка­цію вони не впливають, але можуть бути враховані при при­значенні покарання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли 16-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 294 передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Під загибеллю людей слід розуміти смерть одного чи кількох потерпілих. Під іншими тяжкими наслідками розумі­ють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння знач­ної матеріальної шкоди.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 294 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 294 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Ця стаття передбачає відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоп­лення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюджен­ня, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження мате­ріалів такого змісту.

Об’єктом цього злочину є громадський порядок, тобто такі суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови діяль­ності підприємств, організацій, установ і окремих громадян.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується однією з трьох дій: а) публічними закликами до погромів, підпалів, зни­щення майна, захоплення будівель чи споруд; б) публічними закликами до насильницького виселення громадян, що загро­жують громадському порядку; в) розповсюдженням, виготов­ленням чи зберіганням із метою розповсюдження матеріалів такого змісту. Публічні заклики за своїм змістом є усним чи пись­мовим звертанням або виступом на мітингах, зборах, по радіо, телебаченню, в яких містяться заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, на­сильницького виселення громадян із займаних ними житлових будинків або певної місцевості. Під розповсюдженням мате­ріалів, що містять такі заклики, слід розуміти безпосередню пе­редачу чи доведення будь-яким способом їх змісту до відома інших осіб. Виготовлення матеріалів — це безпосереднє авторсь­ке створення або технічне їх виготовлення (друкування, виго­товлення ксерокопій, фотомонтажної або аудіо- чи відеопродукції). Під збереженням розуміють перебування таких матері­алів безпосередньо у винного, наприклад, у його помешканні чи автомобілі з метою їх розповсюдження. Злочин визнається закін­ченим із моменту вчинення будь-якої з названих у ст. 295 дії.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. При виготовленні чи збереженні зазначених вище матеріалів обов’язкова наявність мети їх розповсюдження.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ-ного віку.

Покарання за злочин: за ст. 295 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, чи обмеження волі на строк до трьох років.

Хуліганство (ст. 296). Хуліганство — один із небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Части­на 1 ст. 296 визнає хуліганством тільки грубе порушення гро­мадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до сусп­ільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винят­ковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

Основним об’єктом хуліганства є громадський порядок, що охоплює комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корис­ної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотри­мання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Як до­даткові факультативні об’єкти часто виступають особистість, здоров’я, навколишнє середовище, власність. Однак при вчи­ненні хуліганства, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 296, здоров’я потерпілого є додатково обов’язковим об’єктом такого посягання.

З об’єктивної сторони хуліганство являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Дія­ми, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винят­ковим цинізмом. Особлива зухвалість — це нахабне поводжен­ня, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричи­нили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, зни­щення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормаль­ної діяльності установи, підприємства, організації або громадсь­кого транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстратив­на зневага нормами моральності, наприклад, груба непри­стойність, демонстративне оголення, знущання над немічними тощо. Для кваліфікації хуліганства за ч. 1 ст. 296 достатньо наяв­ності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухва­лості або виняткового цинізму.

Хуліганство визнається закінченим із моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, циніч­не порушення громадського спокою, нормального функціону­вання підприємств, організацій, масових заходів, роботи транс­порту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людь­ми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, час­тіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магази­нах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбу­ваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов’язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо.

Із суб’єктивної сторони хуліганство — це злочин, вчинений із прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хулігансь­ких дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечу­вати наявність цього у випадку, коли п’яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зро­бив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров’ю будь-кому з ото­чення, але свідомо допускав такі наслідки. Хуліганство припус­кає наявність особливого мотиву, який називають хулігансь­ким. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо. У деяких випадках зло­чинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й ут­ворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними обра­зами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нор­мальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Спря­мованість умислу винного і хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти жит­тя і здоров’я особи.

Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліган­ство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов’язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене гру­пою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При ма­сових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При групово­му хуліганстві цих ознак немає, а винні грубо порушують гро­мадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до су­спільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують гро­мадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, ста­новитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліган­ство, визначене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно вчинене осо­бою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором пред­ставникові влади або представникові громадськості, який вико­нує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знято і не погашено. Хуліганські дії, поєднані з активним опором, — це протидія представникові влади або представникові громадсь­кості, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний із таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліган­ства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісно­го хуліганства, і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачено відповідальність за дії, ви­значені частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого пред­мета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовлено­го для завдання тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холод­ну зброю йшлося при аналізі ст. 263. Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворить склад такого хуліганства, належить не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для завдання тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки пред­мети, заздалегідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елемен­тарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприк­лад, відламана і використана частина антени радіоприйма­ча). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не зазнали обробки, але були заздалегідь підготовлені винним для вико­ристання (столовий ніж, молоток, шило, тощо). Використан­ня предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворюють передбаченого ч. 4 ст. 296 ху­ліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розу­міють не тільки їх реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов’язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для за­подіяння шкоди здоров’ю людей. Вчинення хуліганських дій із використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду хуліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випад­ках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років; за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 296 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.