225

---

§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Спільним для цих злочинів є їх безпосередній об’єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпе­ки. При посяганні на цей об’єкт може бути заподіяно шкоду військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Між тим, за єдності об’єкту, ці злочини мають певні особли­вості в предметі, в об’єктивній і суб’єктивній стороні їх складів, тому і потребують самостійного аналізу.

Розголошення державної таємниці (ст. 328). Відповідно до ч. 1 ст. 328 предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України «Про державну таємницю» (в редакції від 21 вересня 1999 р.)1. У статті 1 цього Закону державна таємниця визна­чається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, дер­жавної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які ви­знані у порядку, встановленому цим Законом, державною таєм­ницею і підлягають охороні державою. Наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю в сфері оборони ста­новлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструк­торські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції та тех­нологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значен­ня або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національн

у безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відо­мості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важли­вості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конституційні права людини і громадянина, заподіюватиметь­ся шкода здоров’ю і безпеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастрофи, стан навколишнього середовища, здоров’я населення, характеристики стану правопорядку тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні відо­мостей, що становлять державну таємницю. Діяння може поля­гати як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми осо­бами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може виражатися, наприклад, у розголосі секретних даних у розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів тощо. Бездіяльність може поляга­ти в недотриманні правил зберігання, використання, переве­зення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошен­ня для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим із моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (са­мовпевненість і недбалість). Обов’язковою ознакою вини є усві­домлення суб’єктом того, що відомості, які розголошуються, ста­новлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Наприклад, умисним буде розголошення відо­мостей, якщо суб’єкт бажав похвастати про наявність в нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, на­приклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Між тим, при вчиненні цього злочину розголошення відомос­тей, що становлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (статті 111 та 114), тобто не повинно бути умисно спрямоване на спричинення шкоди осно­вам національної безпеки України.

Суб’єкт цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Це може бути як службова особа, поняття якої дано в примітці до ст. 364, так і інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями (сек­ретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб закон про державну таємницю передбачає спеціальний порядок допуску до держав­ної таємниці та певні обов’язки з її охорони. Військовослужбо­вець за розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не розкриває поняття тяжких наслідків. Їх зміст визначається, виходячи з конкретних матеріалів справи. Це випадки, коли відомості, наприклад, ста­ли відомі іноземній розвідці або її представникам, або коли роз­голошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (на­приклад, особливо важливі дані про новітні розробки в галузі оборони).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 328 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 328 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329). Відповідно до ч. 1 ст. 329 предметом цього злочину є: 1) доку­менти, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофільми та ін.); 3) пред­мети, відомості про які є державною таємницею (наприклад, нові види зброї, прилади, медичні препарати). Саме за ха­рактером предмета слід відмежовувати ст. 329 від ст. 328, в якій предметом злочину є відомості, що становлять державну таємницю.

З об’єктивної сторони цей злочин характеризується сукуп­ністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом поряд­ку поводження з документами, матеріальними носіями інфор­мації або предметами; 2) втрата документа або предмета; 3) при­чинний зв’язок між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з докумен­тами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяль­ності, що порушують конкретні правила, спеціально встанов­лені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, вна­слідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадко­во викинуті тощо). Порушення правил, наприклад, може поля­гати в роботі з документом у неналежному місці; залишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети тощо. Між порушенням правил і втратою має бути встановлено необ­хідний причинний зв’язок.

Обов’язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відо­мостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328. Тривалість часу, на який були втрачені документи, пред­мети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створено реальну можливість ознайомлення з такими доку­ментами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої мож­ливості не містила, то аналізованого складу злочину немає. На­приклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329. За наяв­ності в таких випадках ознак службового злочину відпові­дальність може наставати за ст. 367.

З суб’єктивної сторони втрата документів, що містять дер­жавну таємницю, характеризується складною (змішаною) фор­мою вини: щодо порушення правил можливий як умисел, так і необережність, а щодо самої втрати — тільки необережність.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій документи, мате­ріальні носії секретної інформації, предмети були довірені. Це може бути обумовлено або службовими функціями, або робо­тою, що виконується, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відо­мості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спри­чинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дано при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 329 — позбавлення волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 329 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330). Час­тина 1 ст. 330 передбачає відповідальність за передачу або зби­рання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-тех­нічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службо­вих обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпи­гунства. Згідно з цим предметом цього злочину є відомості еко­номічного, науково-технічного й іншого характеру, що станов­лять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, ус­танов, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність дер-жави2.

Конфіденційна інформація характеризується обов’язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не є державною таємницею; 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користу­вання: заборона на її збирання та передачу іноземним підприєм­ствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств та відомств.

Загальний порядок обліку, зберігання і використання такої інформації затверджує Кабінет Міністрів України3.

Об’єктивна сторона виражається у двох формах: 1) переда­ча іноземним підприємствам, установам, організаціям відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію; 2) збирання за­значених відомостей із метою їх передачі. Відповідно, злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іно­земної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам. Це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні (комерційні, посередницькі тощо). Способи передачі та збирання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Передача може здійснюватися телефоном, у листі, на дискеті тощо. Збирання може бути шляхом фотографування, викрадення, прослуховування інформації тощо.

Суб’єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює конфіденційність інформації, а також те, що вона є власністю держави, і бажає її передати або збирати для пере­дачі саме іноземним організаціям, установам. За характером відомостей і за відсутності мети підриву або ослаблення держа­ви цей злочин відрізняється від державної зради і шпигунства.

Суб’єкт злочину — особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або зби­рання інформації на отримання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру) або звільнення від обов’язків матеріального характеру (наприклад у рахунок боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави є оціночним поняттям і залежить від конкретних обставин справи (важливість інформації, розмір матеріальної або моральної шкоди тощо).

Повторність у цьому складі злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб передбачає наявність ознак ч. 2 ст. 28 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 330 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 330 — позбавлення волі на строк від чотирьох до вось­ми років із позбавленням права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 497. — Ст. 428.

2 Див.: Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 65 (в редакції Закону від 11 травня 2004 р.).

3 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 48. — Ст. 1764.

 

< Попередня   Наступна >