§ 6. Інші злочини проти авторитету держави та діяльності об’єднань громадян

Одержання незаконної винагороди працівником держав­ного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Предмет цього злочину — матеріальні блага та вигоди майнового харак­теру. Розмір незаконної винагороди повинен бути значним, тоб­то хоча б удвічі перевищувати неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян.

Об’єктивна сторона — це одержання працівником державно­го підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених благ за виконання чи невиконання ним будь-яких дій із використанням становища, яке він посідає. Обов’язко­вою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є одержання ви­нагороди шляхом вимагання. Поняття вимагання у цій статті збігається з тим, яке описано у примітці до ст. 368. Якщо громадя­нин надає винагороду з власної ініціативи, складу цього злочину немає. Зумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна бути у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. Ви­мога винагороди за роботу, що не належить до кола обов’язків особи, складу цього злочину не утворить.

Злочин вважається закінченим, якщо працівник отримав (особисто або через третіх осіб) хоча б частину незаконної ви­нагороди. Не має значення, чи виконав суб’єкт свою обіцянку виконати чи, навпаки, не виконати за винагороду будь-яку дію, а також той факт, до або після її виконання було передано вина­городу.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, що поєднаний із ко­рисливою метою.

Суб’єкт — спеціальний, особа, якій виповнилося 16 років. Це працівник державного підприємства, установи чи організації, незалежно від роду діяльності, який не є службовою особою (осо­би, які працюють в апараті правоохоронних органів, диплома­тичної служби, у сфері виробництва, послуг, освіти, культури

, охорони здоров’я тощо). Особи, які є працівниками недержав­ної сфери, кримінальній відповідальності за такі дії не підля­гають. Службові особи, які отримали незаконну винагороду, відповідають за одержання хабара за ст. 368.

Покарання за злочин: за ст. 354 — штраф до сімдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355). Предмет злочину — цивільно-правові зобов’язання.

Об’єктивна сторона виражається у примушуванні до вико­нання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (договір, угода чи інше цивільно-правове зобов’язання). Примушування — це вимога, пов’язана із погрозою насильства щодо потерпілого або його близьких родичів або із погрозою пошкодження чи зни­щення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Під зобов’язанням-угодою у цивільному праві розуміють дії громадян або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Цивільно-правові зобов’язання виникають не лише з угод, а й також вна­слідок відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок за­подіяння шкоди іншій особі та інших обставин.

Злочин з об’єктивної сторони має місце лише у разі, якщо немає вимагання, як воно описано у ст. 189. Тому щодо ст. 355 цивільно-правове зобов’язання, яке винний вимагає виконати (чи не виконати), має виникнути на законній підставі. Угода повинна бути дійсною: укладеною дієздатними особами, вира­жати вільне волевиявлення, не суперечити інтересам держави і суспільства, підлягати виконанню у зв’язку з настанням строку тощо. Цивільно-правове зобов’язання, з приводу якого вчи­няється цей злочин, має бути законним за своїм змістом, але не обов’язково за формою. Наприклад, примушування кредитором свого боржника до повернення боргу має кваліфікуватися як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання незалежно від того, чи оформлений юридично між сторонами договір позики. Якщо ж угода, яку відмовляється виконувати один з її учасників, не має за своїм змістом законного характеру, відповідальність за примушування до її виконання за ст. 355 наставати не може. Наприклад, якщо особа супроводжує відпо­відною погрозою вимогу повернути картковий борг, її поведін­ку, за наявності інших ознак вимагання, слід кваліфікувати за ст. 189, а не за ст. 355.

Злочин вважається закінченим із моменту пред’явлення вимо­ги про виконання чи невиконання зобов’язання, що підкріплюєть­ся погрозою, незалежно від того, чи добився винний виконання того, до чого він примушує потерпілого. У разі вчинення дій, яки­ми погрожував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання саме шляхом приму­шування.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Вчинення аналогічних дій службовою особою ква­ліфікується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365).

У частині 2 ст. 355 передбачено відповідальність за вчинен­ня зазначеного злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що є небез­печним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищен­ням майна.

У частині 3 ст. 355 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що завдали вели­кої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбив­ство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоп­люється ст. 355 і вимагає додаткової кваліфікації за відповід­ними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується виходячи з фактичних обставин справи, залежно від вартості знищеного і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або культурної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдання тяжкої шкоди здоров’ю і власності третіх осіб, у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним спосо­бом; розорення інших кредиторів потерпілого, внаслідок його банкрутства через виконання вимог злочинця тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 355 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 355 — позбав­лення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 3 ст. 355 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.

Самоправство (ст. 356). Об’єктивна сторона самоправства полягає, передусім, у самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, уста­новою чи організацією.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли вин­ний реалізовує своє дійсне або уявне право незаконними мето­дами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому кварти­ру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці тощо. Чи було у винного відповідне право насправді — значення не має. Самовільно вчинюване право може бути уявним. Наприк­лад, квартиронаймач знає про свої переважні права на одер­жання кімнати, що звільнилася в комунальній квартирі, і зай­має її, не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла. Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний його розсуд.

Оспорюваність таких дій означає, що інша приватна або юридична особа вважає їх неправомірними. Якщо претензій немає, складу самоправства також немає. Цей злочин може бути вчинено як у присутності, так і за відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відпо­відними злочинами проти життя і здоров’я. Самоправство вва­жається закінченим із моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання про те, чи є заподіяна шкода значною, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом щодо дії. Ставлення до наслідків може бути виражене як в умислі (прямому або непрямому), так і в необережності (самовпевне­ності або недбалості).

Суб’єктом самоправства може бути лише приватна особа, яка досягла 16-ти років. Службова особа, яка вчинила аналогічні дії, відповідає за ст. 365.

Покарання за злочин: за ст. 356 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімум доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців.

 

< Попередня   Наступна >