§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

(ст. 357). Предметом цього злочину є офіційні документи, штам­пи, печатки, а також приватні документи, незалежно від форми власності підприємств, установ, організацій, в яких вони пере­бувають (ч. 1), а також паспорт або інший важливий особистий документ (ч. 3).

Документ — це належним чином оформлений матеріальний носій будь-яких відомостей (на папері, фото-, кіно-, аудіо-, відеоплівці), призначений для посвідчення юридично значущих фактів і подій. Штампи і печатки — це спеціальні пристрої (фор­ми), на яких міститься дзеркальне відображення текстів, знаків, малюнків для отримання відбитків на поверхні різних мате­ріалів (папері, сургучі, металі). Штампи і печатки використо­вуються або для посвідчення офіційного характеру різних до­кументів (вони мають реквізити підприємств, установ органі­зацій), або для підтвердження фактів, що мають юридичне значення, пломбування приміщень, вантажів, поштових відправлень. Офіційними є документи, штампи і печатки, які складені (виготовлені), видані або є в обороті державних або громадських організацій, установ, підприємств.

Предметом злочину відповідно до ч. 1 цієї статті можуть бути і приватні документи, тобто документи, що надходять від громадян (наприклад заяви, скарги). Такі документи мають бути у приміщеннях підприємств, установ, організацій або у веденні уповноваженої службової особи хоча б і поза відповідним при­міщенням (при супроводі вантажів, у відрядженні тощо).

Об’єктивна сторона полягає в різних формах незаконного вилучення і заволодіння зазначеними предметами: викрадення їх бу

дь-якими ненасильницькими способами, а так само шля­хом привласнення, вимагання, шахрайства, зловживання служ­бовим становищем, а також у знищенні, пошкодженні чи прихо­вуванні. Застосування у процесі вилучення предметів насиль­ства не охоплюється цією статтею і вимагає додаткової кваліфікації залежно від того, приватна чи службова особа за­знає такого насильства. Знищення документа, штампу, печатки — це безповоротне руйнування, за якого їх неможливо ідентифі­кувати і використати за призначенням (наприклад документ спалений); пошкодження має місце, коли можливість ідентифі­кації не втрачена, але використання цих предметів без віднов­лення неможливе (наприклад, вони порвані, залиті фарбою). Приховування документів (штампу, печатки) — це їх утаюван­ня, що не дозволяє власникові, адресату та іншим особам у по­трібний момент скористатися ними за призначенням.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Подальше незаконне використання до­кументів, штампів, печаток за наявності ознак іншого злочину вимагає самостійної кваліфікації.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Обов’язковою її оз­накою є корисливий мотив чи інші особисті інтереси. Такі інте­реси можуть виявлятися у прагненні дезорганізувати роботу підприємства, влаштувати неприємності особам, які відпові­дають за документи, перешкодити викриттю злочинця тощо.

Суб’єкт — будь-яка особа при досягненні 16-річного віку. Вчинення подібних дій службовою особою з використанням сво­го службового становища тягне відповідальність за службове зловживання за ст. 364.

У частині 2 ст. 357 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємств, ус­танов чи організацій (наприклад, неможливість або ускладнен­ня виконання ними своїх функцій внаслідок втрати того або іншого документа (штампу, печатки) фінансових і господарсь­ких операцій, видачі громадянам необхідних документів тощо), або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, пе­чаток (наприклад, гербові печатки, докази з кримінальних і ци­вільних справ, записи актів громадянського стану тощо).

У частині 3 ст. 357 передбачено відповідальність за незакон­не заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важ­ливим особистим документом. Паспорт — це універсальний до­кумент, що посвідчує особу власника та підтверджує як грома­дянство України, так і деяких зарубіжних держав. До інших важливих особистих документів належать документи, що вико­нують функції паспорта для окремих категорій громадян (свідоцтво про народження, військовий квиток), а також наго­родні документи, дипломи, атестати, трудові книжки. Якщо неза­конне заволодіння супроводжувалося насильством, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Мотиви можуть бути різними (помста, користь тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 357 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 357 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 357 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358). Пред­мет злочину: посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими підприємствами, установами, організаціями, громадянином-підприємцем, при­ватним нотаріусом, аудитором, іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи (наприклад праців­ник паспортної служби). Документи повинні надавати права або звільняти від обов’язків (наприклад, диплом кандидата наук дає право претендувати на посаду доцента, лікарняний лист звільняє від роботи тощо). Крім того, предметом є штампи, пе­чатки та бланки підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, а також інші офіційні штампи, печатки та бланки (штампи, печатки та бланки громадянина-підприємця, приватних нотаріусів, лікарів тощо).

Складу цього злочину немає, якщо йдеться про неофіційні документи, тобто особисті документи громадян, що надають певні права іншим особам або звільняють їх від обов’язків. Тому, наприклад, підроблення боргової розписки з метою отримати вже повернений борг або підроблення заповіту з метою отрима­ти спадщину не можуть кваліфікуватися за ст. 358, а утворять склад приготування до шахрайства (статті 14 і 190).

Об’єктивна сторона виражається в таких діях: підробленні посвідчення або іншого документа, який надає права або звільняє від обов’язків, виготовленні підроблених печаток, штампів чи бланків, у збуті зазначених документів, штампів, печаток чи бланків. Підроблення — це повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній, а також зміна характеру чи змісту справжнього документа за допомогою технічних маніпу­ляцій (підтирання, підчистки, витравлення). Підробленим ви­знається і бездоганний з погляду форми документ, зміст якого є неправдивим (наприклад, бездоганно оформлений лікарняний лист, виданий завідомо здоровій людині). Виготовлення штампів, печаток, бланків означає, що вони з самого спочатку створюються будь-яким способом, або у справжні предмети вно­сяться зміни. Збут перерахованих у законі предметів означає їх відшкодувальне або безоплатне відчуження (продаж, обмін, да­рування). Особа, яка збуває підроблений предмет, не обов’язко­во повинна сама його виготовити або видозмінити, досить зна­ти, що він фальшивий.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення хоча б однієї із зазначений дій.

Суб’єктивна сторона полягає у прямому умислі та спеці­альній меті — використання підробленого документа, штампу, печатки, бланка за призначенням як самим підроблювачем, ви-готівником, так і іншими особами. Якщо мета інша (продемон­струвати майстерність, поповнити колекцію тощо) — складу злочину немає. Збут спеціальної мети не передбачає, вона може бути будь-якою.

Суб’єкт цього злочину — приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Службова особа у разі вчинення таких дій відповідає за службове підроблення (ст. 366) або (якщо предметом зло­чину є виборчі документи) за ст. 158.

У частині 2 ст. 358 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а у ч. 3 ст. 358 — за використання завідомо підробленого документа.

З об’єктивної сторони використання полягає у наданні підробленого документа установам, підприємствам, організа­ціям (незалежно від форми власності) або пред’явленні їх служ­бовою особою з метою набути будь-яких прав або звільнитися від обов’язків (наприклад, надання фальшивого посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для отри­мання пільг). Під ознаки цієї статті підпадає також викорис­тання справжнього, але чужого документа (наприклад, пред’яв­лення з метою безкоштовного проїзду посвідчення міліціонера, яке належить іншій особі). Злочин вважається закінченим із моменту пред’явлення (надання) підробленого документа.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, перед­бачених частинами 1 и 3 ст. 358.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел.

Суб’єктом може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 358 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 358 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 358 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (ст. 359). Предмет злочину — це відповідна інформація, яка не призначена для передачі за будь-якими каналами зв’язку, а відображає безпосереднє спілку­вання між людьми у процесі їх повсякденного життя та роботи. Засоби, за допомогою яких отримується така інформація, — це пристрої та прилади для таємного прослуховування і спостере­ження, у тому числі з використанням аудіо- та відеозапису, кіно- і фотозйомки, оптичних приладів тощо. Якщо ж інформація, яка отримується за допомогою технічних засобів, незаконно прочи­тується з листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через ком­п’ютер, таке діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 163.

Об’єктивна сторона виражена у незаконному використанні зазначених засобів. Використання конфіденційної інформації про будь-яку особу не допускається, «крім випадків, визначених за­коном, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ч. 2 ст. 32 Конституції). Таким зако­ном є, зокрема, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.1 Відповідно до нього негласне отримання інформації здійснюється лише у виняткових випад­ках спеціальними оперативними підрозділами низки державних органів, перелік яких є вичерпним: Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова служба, Прикордонні війська, Служ­ба безпеки, Управління державної охорони, Державний депар­тамент України з питань виконання покарань (ст. 5 зазначеного Закону). Отримання конфіденційної інформації допустиме лише у разі, якщо іншим способом неможливо отримати фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинного посягання, і лише на зазначених у законі підставах (наприклад наявність достатньої інформації про розвідувально-підривну діяльність) і у суворо визначеному порядку — за рішенням суду, про що протягом доби повідомляється прокурору (статті 6, 8 і 9 зазначеного Закону). Використання технічних засобів з порушен­ням вимог законодавства є незаконним. Таким воно визнається з того моменту, коли ці засоби були таємно встановлені у відповід­ному місці (у помешканні громадянина, у приміщенні або сховищі установи, організації, підприємства) і приведені в робочий стан, навіть якщо інформацію з їх допомогою ще не отримано. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначених дій.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний із метою негласного отримання інформації.

Суб’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового стано­вища, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 359 і відповідно статтями 364, 365, 423 або 424.

У частині 2 ст. 359 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою гру­пою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шко­ду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окре­мих громадян, державним чи громадським інтересам або інте­ресам окремих юридичних осіб. Питання про істотну шкоду вирішується виходячи з обставин конкретної справи. Істотною шкодою може бути визнано підрив авторитету державного чи громадського органу, приниження честі та гідності громадяни­на, розголошування відомостей інтимного характеру тощо. Вина щодо істотної шкоди як наслідку злочину може бути як умисною, так і необережною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 359 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 359 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Умисне пошкодження ліній зв’язку (ст. 360). Предмет цьо­го злочину — лінії електрозв’язку: а) кабельні; б) радіорелейні; в) повітряні; г) проводового мовлення (лінії зв’язку забезпечу­ють передачу і прийом сигналів, знаків (звукових і графічних) по радіо, оптичних, проводових електромагнітних системах); ґ) споруди та обладнання, які входять до складу ліній зв’язку (будівлі, вежі, антени, прилади, технічні пристрої, що забезпе­чують функціонування ліній зв’язку).

Об’єктивна сторона — це пошкодження ліній зв’язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу. Пошкодження являє собою приведення зазначених предметів до стану, за якомго вони повністю або частково втрачають здатність використовувати­ся для передачі інформації.

Наслідком є тимчасове припинення зв’язку.

Суб’єктивна сторона — умисел, як прямий, так і непрямий. Умисне пошкодження кабельних ліній зв’язку та їх обладнання, що призвело до переривання зв’язку, вчинене внаслідок викра­дення, потребує додаткової кваліфікації за ст. 188. Необережне пошкодження ліній зв’язку спричиняє відповідальність за ст. 196, але лише за умови, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушко­дження або загибель людей.

Суб’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 360 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року, або обмеження волі на строк до двох років.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.

 

< Попередня   Наступна >