50

---

РОЗДІЛ XVIII

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття та ознаки злочинів у сфері службової діяльності

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в ус­тановах і організаціях. Не має також значення службове стано­вище особи, відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності або форма власності, на підставі якої створені та здійснюють свою діяльність ті чи інші організації.

У розділі XVII Особливої частини КК встановлено кримі­нальну відповідальність за діяння (статті 364—370 КК), родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормаль­ну діяльність державного та громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалеж­но від форми власності. Ці діяння належать до так званих за­гальних видів злочинів, вчинених у сфері службової діяльності (далі — службові злочини), безпосереднім об’єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну служ­бову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК встановлюють відпові­дальність за так звані спеціальні види службових злочинів (на­приклад, статті 162, 210, 238, 284, 351, 371—373, 375 КК), вчинен­ня яких також зумовлено службовим становищем суб’єкта, але їх основним безпосереднім об’єктом є

інші суспільні відносини (особисті права і свободи людини та громадянина, господарсь­ка діяльність, власність, інтереси правосуддя тощо). Тому в по­станові Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак­тику у справах про перевищення влади або службових повнова­жень» від 26 грудня 2003 р.1 зазначено, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями 364—370 КК можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів.

Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується певними ознаками. Одні з цих злочинів (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 365, 366, 368—370 КК) — лише шляхом активної поведін­ки — дії. Обов’язковою ознакою цих злочинів є наявність безпо­середнього зв’язку між діянням особи та її службовою діяльні­стю, оскільки вони завжди обумовлені службовим становищем суб’єкта і вчинюється всупереч інтересам служби.

У частині 1 ст. 366, статтях 368—370 КК встановлено відпові­дальність за злочини з формальним, а у статтях 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 — з матеріальним складом. Обов’язковою ознакою об’єк­тивної сторони злочинів, передбачених у частинах 1 статей 364, 365 і 367 КК, є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам, сво­бодам та інтересам фізичних, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам. Така істотна шкода може полягати у за­подіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріаль­ної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди; 3) мате­ріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, якщо вона в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Причому матеріальна шкода: а) може бути реальною і тоді полягає у заподіянні прямих майнових збитків; б) може полягати в так званій упущеній вигоді – неодержаних доходах; в) може складатися із суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.

Питання про те, чи є шкода істотною, якщо полягає у запо­діянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кож­ному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка по­лягає: у порушенні охоронюваних Конституцією, іншими зако­нами прав та свобод людини й громадянина (права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо; у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; пору­шенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що ускладнює чи перешкоджає підприємствам, ус­тановам та організаціям виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається й така шкода, яка є наслідком викорис­тання службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину; б) вчинення поряд зі службовим іншого зло­чину; в) приховування раніше вчиненого злочину.

У разі сполучення матеріальних і нематеріальних збитків шкоду може бути визнано істотною навіть тоді, коли сума мате­ріальних збитків сама по собі не перевищує ста неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

Тяжкі наслідки, спричинення яких передбачено у частинах 2 статей 364, 366, 367 та ч. 3 ст. 365 КК, також можуть полягати у заподіянні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Якщо вони виявляються в заподіянні матеріальної шкоди (прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими судова практика визнає й такі наслідки, як створення аварійної ситуації, що призвела до загибелі людей, тривалої зупинки транспорту чи виробничих процесів; дезор­ганізацію діяльності органів влади чи місцевого самоврядуван­ня; розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство; зрив виконання важливих державних замовлень; заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині; приховування тяжких чи особливо тяжких злочинів тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових зло­чинів із матеріальним складом є причинний зв’язок між порушенням особою службових обов’язків та наслідками, що наста­ли через це порушення.

Із суб’єктивної сторони службові злочини можуть вчинюва­тися як умисно, так і через необережність. Злочини з формаль­ним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368—370 КК) вчинюються лише з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним став­ленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалості (ст. 366 КК) діяння може бути як умис­ним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб’єкт усіх службових злочинів (за винятком давання ха­бара) — спеціальний — тільки службова особа. До службових згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК належать особи, які постійно або тимчасово: 1) здійснюють функції представників влади; 2) обіймають на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків; 3) обіймають посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обо­в’язків; 4) виконують зазначені обов’язки за спеціальним по­вноваженням.

Представниками влади є, передусім, працівники держав­них органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обо­в’язкові для виконання фізичними та юридичними особами неза­лежно від їх підлеглості або відомчої належності. Отже, пред­ставник влади — це працівник, який, як правило, перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право пред’являти вимоги і приймати рішення, обов’язкові до виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості та підлеглості, а іноді — застосувати примусові заходи для забезпечення виконання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання. До них, зокрема, належать, народні депутати України, депутати місце­вих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.

Під організаційно-розпорядчими обов’язками розуміють функції зі здійснення керівництва галуззю промисловості, тру­довим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи органі­заціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, ко­лективних чи приватних підприємств, установ і організацій, громадських об’єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів, особи, які керують ділянками робіт тощо.

Адміністративно-господарські обов’язки охоплюють функції з управління або розпорядження державним, колектив­ним чи приватним майном, що полягають у встановленні по­рядку його збереження, переробки, реалізації, забезпеченні кон­тролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, по­стачальницьких, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням, проте лише за умови, якщо ці функції покладено на неї уповноваженим органом (службо­вою особою) та у встановленому законом порядку. Для визнан­ня особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповід­ну посаду за призначенням або на підставі виборів; одержує за виконання службових обов’язків винагороду чи здійснює їх на громадських засадах. Однак не є службовими особами ті праці­вники, які виконують суто професійні (лікар, педагог, адвокат тощо), виробничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож тощо) функції. Проте, якщо за­значені працівники поряд із такими функціями виконують і організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки й у зв’язку з їх здійсненням вчинюють злочин, то, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про су­дову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р., вони можуть бути визнані службовими особами і засуджені за службові злочини2. Стаття 26 Конституції України закріплює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Ук­раїні на законних підставах, користуються тими самими права­ми й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадя­ни України. Тому згідно з п. 2 примітки до ст. 364 КК службови­ми особами визнаються й іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в п. 1 цієї примітки. Військові службові особи за службові злочини, що посягають на встанов­лений порядок несення військової служби, несуть відпові­дальність за статтями 423—426 КК.

 

1 Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2004. — № 2. – С. 7—9.

2 Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 3. — Вкладка. – С. 9—16.

 

 

< Попередня   Наступна >