153

---

§ 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні право­вої держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є базо­вим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система яких, підстави і порядок їх застосування встановлено саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, у ході якої встановлюєть­ся винуватість особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є по­ложення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої «ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, і не може бути підданий покаранню, інакше як за вироком суду і відповідно до закону».

Робота над проектом нового КК тривала понад 8 років, він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України, і, звичайно, народ­них депутатів, які і прийняли цей Кодекс. Положення Кодексу цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя, відоб­ражає зміни, що відбулися в політичному, економічному і со­ціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основні концептуальні положення Кодексу:

кримінально-правова охорона основ національної безпе­ки України, особистості, її прав і свобод, власності та всього правопорядка від злочинних посягань; закріплення принципу, що Кодекс – це єдиний законодавчий акт, що включ

ає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність1;

закріплення основного принципу цивілізованого кримі­нального права: немає злочину — немає покарання без вказів­ки на це в кримінальному законі;

єдиною підставою кримінальної відповідальності ви­знається наявність в діях особи ознак складу злочину, встанов­леного (описаного) в кримінальному законі;

закріплення принципу особистої і винної відповідаль­ності;

посилення відповідальності за здійснення тяжких і особ­ливо тяжких злочинів, із наданням можливості (шляхом вве­дення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчи­нили менш тяжкі злочини, покарань, не пов’язаних із поз­бавленням волі (введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи);

наявність низки норм, спрямованих на посилення бороть­би з організованою злочинністю (дано поняття вчинення злочи­ну організованою злочинною групою, злочинною організацією, передбачено спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачено відпо­відальність за вчинення терористичного акту тощо);

система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину й особи засудженого. Істотно знижено санкції порівняно з раніше чинним КК 1960 р.;

введено широкий перелік норм, що встановлюють мож­ливість звільнення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, примиренні з потерпілим у справах про зло­чини невеликої тяжкості тощо), а також від покарання (наприк­лад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроково­му звільненні тощо);

відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі, відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

наявність цілої низки заохочувальних норм, що стиму­люють позитивну посткриминальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку злочинця, у багатьох випадках пом’якшують відпові­дальність порівняно з дорослими злочинцями;

за своїм обсягом новий Кодекс значно перевищує КК 1960 р. (більше ніж на 150 статей), але це не означає, що він цілком відкидає норми, які містяться в старому Кодексі. Бага­то з них витримали іспит часом, передбачені у всіх кодексах цивілізованих країн і тому збережені й у новому КК (наприк­лад, положення про неосудність, умисел і необережність, не­обхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілес­них ушкоджень тощо). Деякі норми КК 1960 р. зазнали незнач­них змін і доповнень (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання дис­позицій статей ряду злочинів, у тому числі і проти власності, господарських злочинів тощо). І таке положення є природним, оскільки наступність у праві, в тому числі кримінальному — це найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частину. Загальна частина (статті 1—108) містить норми загального ха­рактеру – про завдання Кодексу, підстави кримінальної відпо­відальності, чинність закону в часі та просторі, про поняття зло­чину і його види, про вік особи, з якого можлива відповідальність, про умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кри­мінальної відповідальності, про поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього і деякі інші. Особлива частина (статті 109—447) містить норми, в яких пе­редбачено відповідальність за окремі види злочинів і зазначе­но покарання, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти осо­бистості, її конституційних прав і свобод, проти власності, зло­чини в сфері господарської діяльності, в сфері охорони довкіл­ля, проти суспільної безпеки, безпеки виробництва і транс­порту, проти здоров’я населення, суспільного порядку і моральності, авторитету органів державної влади і місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнарод­ного порядку тощо.

Новий кодекс, прийнятий на перспективу, діятиме багато років, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних його норм можуть зумовити необхідність таких змін і доповнень. Законодавець не може допускати відставання КК від потреб реального життя і повинен запобігати цьому шляхом внесення до Кодексу необхідних законодавчих новел.

 

1 Далі терміни «закон про кримінальну відповідальність», «криміналь­ний закон», «закон», якщо не вказано інше, застосовуються як ідентичні.

 

< Попередня   Наступна >