137

---

§ 3. Задачі та функції кримінального права і його принципи

1. Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі пра­ва – це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються інши­ми галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань. Наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності. Зокрема, у розділі VI Особливої ча­стини КК передбачено кримінальну відповідальність за краді­жку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення й по­шкодження майна та інші злочини проти власності. У Консти­туції та законах про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права, по­рушення таємниці голосування та ін. (див. розділ V Особливої частини).

Узагальнено охоронну функцію кримінального права вира­жено в ст. 1 КК, в якій передбачено, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найваж­ливіших соціальних цінностей: прав і свобод людини та гро­мадянина, власності, суспільного порядку і суспільної безпе­ки, навколишнього середовища, конституційного ладу України, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання зло­чинам.

Охоронна функція втілюється в кримінальній політиці, тоб­то діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалі­зації завдань кримінального права. Тут слід виділити два ос­но

вних напрями: з одного боку – посилення боротьби, засто­сування суворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп, до осіб, що вчинюють тяжкі й особливо тяжкі злочини, рецидивістів, і, з іншого, — застосування покарань більш м’яких, не пов’язаних із позбавленням волі, або навіть звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб, які вчинили злочини не­великої тяжкості.

Не можна, однак, вважати, що кримінальне право обме­жується здійсненням лише своєї основної охоронної функції. Йому властива і функція регулятивна, що виявляється, при­наймні, у трьох її складових:

1. Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який на­брав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності та покаран­ня. Тим самим здійснюється регулятивна функція криміналь­но-правових норм, запобігання злочинам.

2. Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі су­спільних відносин (основ національної безпеки, особи, влас­ності, суспільства і держави від злочинних посягань), норми кримінального права опосередковано регулюють ці відносини. Наприклад, захищаючи відносини власності нормами, розмі­щеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне пра­во сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.

3. Деякі норми кримінального права прямо належать до ре­гулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від зло­чинного посягання (ст. 36), або норми про звільнення від кри­мінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (статті 89—91 КК).

2. Кримінальному праву як галузі права властиві певні прин­ципи, характерні для кримінального права цивілізованих країн. Принципи кримінального права – це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї га­лузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення в здійсненні кримінальної політики держави.

До найважливіших принципів кримінального права серед інших належать: відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин; відпо­відальність тільки за наявності вини; особистий характер відпо­відальності; індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання. Розглянемо ці принципи.

Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип відби­ває латинська формула – nullum crimeu sine lege – немає зло­чину без вказівки про це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазна­чене як злочин в Особливій частині КК. У частині 1 ст. 2 сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад зло­чину, передбаченого кримінальним кодексом. Тому, якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчи­нення не може за жодних умов тягти кримінальну відпові­дальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 2).

Керуючись положеннями Конституції України, КК закріп­лює принцип відповідальності особи лише за наявності його вини. Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаран­ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста­новлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч. 2 ст. 2).

Мало того, ніхто не зобов’язаний доводити свою невину­ватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтува­тися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви в доведеності вини особи тлумачать­ся на її користь.

Стаття 23 передбачає поняття вини та її форм – умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначено ці форми вини, без наявності яких неможлива кримінальна відпові­дальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні внаслі­док діяння особи, але якщо не встановлено, що вона діяла вин­но (тобто умисно або з необережності), кримінальна відпові­дальність виключається. Кримінальне право України виключає так зване об’єктивне ставлення у провину, тобто відпові­дальність за наслідки, що настали, без наявності вини.

Особистий характер відповідальності як принцип кримі­нального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (у тому числі й родичі) не можуть бути при­тягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчи­ненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Наприклад, у ст. 18 прямо вка­зано, що суб’єктом злочину, тобто особою, що може нести кри­мінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності поля­гає також у тому, що само покарання має персональний, осо­бистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину.

Індивідуалізація кримінальної відповідальності та покаран­ня вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізо­вані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з ура­хуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений зло­чин, чим більшу суспільну небезпечність становить винний, тим більше сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І, навпаки, при вчи­ненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вима­гає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом’як­шується, призначається менш суворе покарання, а іноді, на підставі цього принципу, особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У КК цей принцип закріпле­ний у багатьох нормах. Зокрема, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, ви­ділено злочини з ознаками, що обтяжують та пом’якшують встановлено досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочи­ну, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують при призначенні покарання.

 

< Попередня   Наступна >