112

---

§ 2. Підстави кримінальної відповідальності

1. При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кри­мінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? і 3) на якій пра­вовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Щодо першого запитання, то йдеться про філолофсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава вправі докоряти людині, що порушила кримінально-правову заборону, і на чому заснова­ний такий докір? Відповідь на друге й третє питання потребує з’ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин.

2. Суспільство і держава виходять із того, що злочинець, як особа, що наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими забо­ронами і лише тому може підлягати кримінальній відповідаль­ності за їх недотримання. Проте, щоб обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала ре­альну можливість не порушувати кримінально-правової забо­рони. У зв’язку з цим слід з’ясувати, в якому ступені взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його?

3. Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машини, що лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен учинок люди­ни, у тому числі і злочин, є неминучим, оскільки він уже виз­начений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому випадку людина — раб обставин, вона поз­бавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально уже визначена. Тому про­яв злочинної волі у вчиненому злочині

є лише видимість сво­боди, уявна свобода, а якщо це так, то є неможливою моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відпові­дальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспіль­ства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі й від її розуму і совісті. Вільна воля, і тільки вона, вибирає, як вчинити людині в певній ситуації. Тому в основі обґрунтування засудження особи за вчинений злочин є порочність цієї злої вільної волі злочинця.

Кращим, проте, є погляд (діалектичний детермінізм), відпо­відно до котрого людина, опинившись перед вибором — вчи­нити злочин або утриматися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переко­нань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, є причинно пов’яза­ним як із її свідомістю, так і з навколишньою об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведін­ку особи, але лише переломлюючись через її внутрішні психічні установки, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як учинити їй у конкретній ситуації. Про­те підстава для етичного і правового засудження злочину й осо­би, що його вчинила, є лише в тому випадку, якщо ця особа мала об’єктивну можливість вибрати з наявних варіантів по­ведінки (хоча б із двох) незлочинний засіб досягнення постав­лених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримі­нальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому випадку кримінальна відповідальність спроможна бути засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим чинником, що детермінує їх поведін­ку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочин­ний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави за­стосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запо­бігання вчинення злочинів як з боку даної особи, так і інших осіб.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 2 «підставою кримінальної відпові­дальності визнається вчинення особою суспільно небезпечно­го діяння, що містить склад злочину, передбаченого цим Ко­дексом». У цьому положенні закону міститься відповідь на питання про те, за що і на якій підставі особа підлягає кримі­нальній відповідальності. Очевидно, за вчинення такого сус­пільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного скла­ду злочину, передбаченого КК. Тому інколи говорять, що єди­ною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити його фактичну та юридичну сторони. Фактич­на сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небез­печного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлен­ня судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчиненого. Якщо такої відповідності немає, це свідчить і про те, що немає підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

Частина 3 ст. 2 передбачає, що «ніхто не може бути притяг­нутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більш одного разу». Це положення відповідає ч. 1 ст. 68 Кон­ституції України, відповідно до якої «ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення».

5. Кримінальна відповідальність, як було зазначено, — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція дістає своє вираження у певному правозастосовному акті орга­ну держави, як-то в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнаєть­ся злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 «особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран­ню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і вста­новлена обвинувальним вироком суду».

 

< Попередня   Наступна >