51

---

РОЗДІЛ ІІІ

ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність

1. Кримінальне право України дістає своє вираження в за­конодавстві про кримінальну відповідальність, що являє со­бою єдину нормативну систему – Кримінальний кодекс Ук­раїни, який ґрунтується на Конституції України та загально­визнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, які системно розміщені в межах Кодексу і діють з часу набрання ним чинності. Кожен із кримінальних законів містить певні правові приписи, викла­дені у вигляді кримінально-правової норми. Кримінальний кодекс, як і кримінальні закони, що входять до нього, є свого роду продукт законодавчої діяльності, в якому шляхом зако­нодавчого веління відображено об’єктивні закономірності роз­витку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як «закон про кримінальну відповідальність» (розділ ІІ Загальної частини). Поняття «кримінальний закон» і «закон про кримінальну відповідальність» тотожні за своєю сутністю, однак через те, що останнє закріплено в КК, ним по­трібно користуватися для характеристики чинного криміналь­ного законодавства України1.

Кримінальний закон, або закон про кримінальну відпові­дальність, має відносну самостійність, оскільки його розумін­ня і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до Кримінального кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання Кодексом чинності, є частиною ос­таннього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК.

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримі­нальну відповідальність приймає Верховна Рада України. За­кони про кримінальну відповідальність — це одна або кі

лька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зве­дені до Кримінального кодексу, де кримінально-правові нор­ми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріп­лені, мають відповідний номер. Оскільки законодавство Ук­раїни про кримінальну відповідальність – це Кримінальний кодекс, то кримінально-правові норми, які можуть бути ухва­лені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Кримінально-правові норми, що прийма­ються як доповнення до КК, можуть не тільки міститися в са­мостійному законі, а й входити як окреме нормативне поло­ження в закон України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативно-правового регулювання та охорони. Окремі приписи, що містять кримінально-правові положення, можуть міститися в чинних міжнародних дого­ворах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі приписи, викладені у вигляді кримінально-пра­вової норми, також повинні бути включені в КК з відповід­ною нумерацією статті. Отже, законом про кримінальну відпо­відальність є і Кримінальний кодекс України, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми.

2. У нормах Кримінального кодексу сформульовано завдан­ня, підстави та принципи кримінальної відповідальності, вста­новлено, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочи­нами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 КК цей кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод люди­ни та громадянина, власності, громадського порядку та гро­мадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільно небез­печні діяння, які визнано злочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність – охоронна. Разом із тим, у деяких нормах КК приписує відповідним органам і служ­бовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності та покарання осіб, що вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике запобіжне значення (превентивну функцію). Згідно з ч. 1 ст. 1 завданням КК є запобігання злочинам. Сам факт існування норми, в якій описано кримінально каране діяння, чинить пев­ний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин. Крім того, закон тим самим орієнтує уповноважені державні органи і службових осіб на належну боротьбу зі злочинністю, проф­ілактику правопорушень, їх запобігання.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчиняє злочинів не тому, що побоюється притягнення до кри­мінальної відповідальності, а через упевненість в аморальності самої злочинної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвої позиції, підтверджує неприй­няття ними поведінки, що визнано державою злочинною. При­чому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки дієвість, ефек­тивність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність, на відміну від законів інших галузей законодавства, має певні специфічні риси. Він є і нормативним вираженням, і основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діян­ня, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом. Вироки, ухвали і постанови судів не створюють норм закону про кри­мінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Те саме стосується роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст відповідної кримінально-правової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють законів про кримінальну відповідальність і акти офіційного тлумачення, що їх дає Кон­ституційний Суд України. Незважаючи на загальну обов’яз­ковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точ­ного визначення смислу юридичної норми, а також правиль­ного та єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значен­ня нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільно не­безпечне діяння визнається злочином і які покарання може бути застосовано за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для фор­мування норми закону про кримінальну відповідальність (наприклад, визначення суспільно небезпечного протиправ­ного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, що дано в ч. 2 ст. 1 Закону України «Про запобігання та проти­дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.). Однак такі положення або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прий­няття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 Примітки до ст. 209 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про криміналь­ну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юри­дичну силу. Зі ст. 8 Конституції випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодав­ство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародно­го права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зок­рема, у Загальній декларації прав людини 1948 р.2, Міжнарод­ному пакті про цивільні і політичні права 1966 р.3, Міжнарод­ному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.4 За ч. 5 ст. 3 КК закони України про кримінальну відпові­дальність мають відповідати положенням, які містяться в чин­них міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких на­дано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність прий­маються Верховною Радою України, що випливає зі ст. 85 Кон­ституції України. Відповідно до Закону України «Про всеук­раїнські і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (ре­ферендумом). Незалежно від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність – завжди письмовий документ, який опублікований у встановленому законодавством Украї­ни порядку і має вищу юридичну силу.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність – це письмовий нормативно-пра­вовий акт, що приймається Верховною Радою України або все­українським референдумом і містить правові приписи, які вста­новлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчи­ненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинен­ня злочину. Законом про кримінальну відповідальність нази­вають і Кримінальний кодекс України в цілому, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. Закон про кримінальну відповідальність має відпові­дати Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права.

4. Всі кримінальні закони України, як уже було зазначено, сконцентровано в Кримінальному кодексі5. Новий КК Украї­ни прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і на­брав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більше ніж сорокарічний період за­знав істотних змін. До нього було включено понад 100 нових статей, значну його частину було піддано різним корегуван­ням і доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінювався цей КК після 1991 р., що було зумовлено, голов­ним чином, радикальними перетвореннями в житті суспільства. Однак це не привело КК в повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України прийня­ла в 1992 р. рішення підготувати проект нового КК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу з провідних учених і практиків України. До груд­ня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому проект КК неодноразово обговорювався на кон­ференціях і семінарах юристів, у пресі, на телебаченні. Пос­тійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юри­дичних установ України, правоохоронних і правозастосовних органів України, окремих юристів. Проект пройшов термі­нологічні експертизи Інституту української мови НАН Украї­ни. У 1996 р. у Києві він був обговорений на робочій нараді експертів Ради Європи, де дістав позитивну оцінку. В зв’язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю вра­хування зауважень і пропозицій, що надходили від практич­них працівників, проект КК був обговорений з представника­ми Верховного Суду України, Генеральної прокуратури Ук­раїни, Міністерства юстиції України, СБУ, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно вивчений екс­пертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потім, за участю тих самих експертів і представників судів і правоохоронних органів України — на науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Все це дозволило розробникам проек­ту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрун­тований, такий, що відповідав рівневі юридичної науки і ви­могам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верховна Рада розглянула також альтернативний про­ект КК, представлений народним депутатом М. Н. Пилипчуком. Зі значною перевагою голосів було прийнято проект, роз­роблений робочою групою Кабінету Міністрів України. Потім проект було прийнято у другому читанні та остаточно – 5 квітня 2001 р.

 

1 Слід зазначити, що поняття «кримінальний закон», яким широко ко­ристується теорія кримінального права при характеристиці тих чи інших нормативних положень Кримінального кодексу, є дещо умовним, оскільки на відміну від КК або окремо прийнятого Верховною Радою України закону про кримінальну відповідальність не має всіх атрибутів закону як норма­тивно-правового акта. Закон у буквальному розумінні – це юридично цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який прий­мається Верховною Радою України відповідно до її конституційних повно­важень (див.: Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и прак­тики. – Харьков, 2000. – С. 473). Таку саму частку умовності має і поняття «закон про кримінальну відповідальність», коли з його допомогою характе­ризуються нормативні положення Кримінального кодексу.

2 Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.

3 Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Ук­ раїнської РСР від 19 жовтня 1973 р.

4 Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Ук­раїнської РСР від 19 жовтня 1973 р.

5 У період становлення незалежності України було прийнято кілька за­конів тимчасової дії, що містили кримінально-правові норми, які не були включені до Кримінального кодексу 1960 р. Наприклад, Указ Президії Вер­ховної Ради України «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту або збут підроблених купонів багаторазового використання» від 21 січня 1992 р. Нині немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому згідно зі ст. 2 розділу 1 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. дію їх припинено.

 

 

 

< Попередня   Наступна >