134

---

§ 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

1. Тлумачення закону полягає у з’ясуванні та всебічному роз­критті його змісту з метою точного застосування. Тлумачен­ня не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону.

Тлумачення закону поділяють на види залежно від суб’єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. В теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлу­мачень кримінального закону.

2. Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізня­ють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальне (офіційне) — це тлумачення, що здійснюється ор­ганом влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділено Конституційний Суд Ук­раїни. Це тлумачення – вид правової діяльності високого юри­дичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення за­конів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі еле­менти розвитку закону, але суворо в межах норми закону, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлу­мачення, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення – це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлумачення є обов’язковим тільки по тій справі, у зв’язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходи­ ти від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

style="text-align: justify;">б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних пи­тань застосування КК. Внаслідок вивчення та узагальнення су­дової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз’яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб’єкти застосування законів про кримінальну відповідальність. При­кладом такого роз’яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В аб­заці 1 пункту 16 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 Пленум пояснив: «Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одер­жаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання)»1. Однак такі роз’яснення не можуть підміня­ти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Вер­ховного Суду України – не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені прак­тикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення – це тлумачення зако­ну науковими і навчальними юридичними установами, окре­мими вченими і практиками в монографіях, підручниках, на­вчальних посібниках, статтях, науково-практичних комента­рях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку кримінального пра­ва, враховується при підготовці нових законів про криміналь­ну відповідальність, допомагає практиці у правильному засто­суванні таких законів.

3. Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Розглянемо докладні­ше граматичне (або філологічне), систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з’ясу­ванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, зі змісту ст. 208 КК «Незаконне відкриття або використання за межами Украї­ни валютних рахунків» зрозуміло, що для притягнення до відповідальності за цією статтею достатньо встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, передбаченого зако­ном, відкриття або використання за межами України валют­них рахунків. Причому достатньо встановити одну із зазначе­них дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використан­ня» стоїть сполучник «або».

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту за­кону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього самого або іншого закону.

Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. На­приклад, поняття «службова особа», яке використане в ст. 238 КК, з’ясовується шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364 КК, де дано визначення службової особи. Нерідко норму зако­ну про кримінальну відповідальність, що тлумачиться, по­рівнюють з нормами кримінально-процесуального, адміністра­тивного, цивільного, трудового законодавства. Наприклад, для тлумачення змісту ст. 371 КК, в якій використано поняття «за­тримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до відпо­відних статей КПК України.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чин­ними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами об­говорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримінального законодав­ства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з’ясу­вати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що входять до нього.

4. Тлумачення за обсягом (результатом) може бути букваль­ним (або адекватним), обмежувальним та поширювальним.

Буквальне (адекватне) — це тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 КК «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину – це відомості, що становлять державну таємницю, та суб’єкта шпигунства – це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлумачено ширше або вужче ніж буквальний зміст. Як правило, букваль­но тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце при незбігу тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення є вуж­чим за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад, у ст. 304 КК вста­новлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочин­ну діяльність. За текстом ст. 22 КК кримінальна відпові­дальність за цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоча ніяких винятків з цього поло­ження немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 КК ма­ються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, тобто особами, що досягли вісімнадця­тирічного віку.

Поширювальне тлумачення використовують, якщо текст і сутність кримінально-правової норми не збігаються, коли її зна­чення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширю­вальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і доз­воляє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціаль­ного дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законо­давством. У цьому випадку поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нор­мативно-правові) акти, якими регулюється порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії). Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або вужчим, або ширшим по­рівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням.

5. Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тоб­то застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачено законом в момент його вчинення, статті КК, що встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схо­жий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. аналогія за­кону допускалася кримінальним законодавством колишнього СРСР, в тому числі України (ч. 3 ст. 3 «Основних начал кри­мінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від аналогії закону поширювальне тлумачення основане на існу­ванні в КК норм, де ознаки злочину описані або загальним чи­ном, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих оз­нак, встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу кон­кретної кримінально-правової норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачен­ня нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в законі не передбачено, якщо в законі є прогалина. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК мож­лива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, перед­баченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний пе­релік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практика іноді вико­ристовувала при дії КК 1960 р.

 

1 Юридичний вісник України. – 2002 р. – 13–19 липня. – С. 23.

 

< Попередня   Наступна >