111

---

§ 2. Значення ч. 2 ст. 11 КК для поняття злочину

1. Частина 2 ст. 11 вказує: «Не є злочином дія або без­діяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпечності, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі».

Як бачимо з цього визначення, першою обов’язковою умо­вою застосування ч. 2 ст. 11 є наявність у вчиненому діянні фор­мально ознак діяння, яке передбачено КК, тобто всіх тих об’єк­тивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особли­вої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні дістає відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину, передбаченого зако­ном. Якщо хоча б однієї ознаки, передбаченої в статті Особли­вої частини, немає у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 застосова­но бути не може. Наприклад, якщо при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364) немає істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окре­мих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, і воно не було спрямовано на запо­діяння такої шкоди, то таке зловживання службовим станови­щем не підпадає під ч. 2 ст. 11: у ньому немає однієї з обов’яз­кових ознак цього складу злочину. Таке діяння за своєю юри­дичною природою і характером протиправності належить не до злочинів, а до службових проступків.

Другою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 є ви­знання вчиненого діяння таким, що лише формально містить у собі ознаки діяння, передбаченого в КК: внаслідок всіх кон­кретних обставин воно не відповідає матеріальній ознаці зло­чину – його суспільній небезпечності. Тобто є розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності пев­ного виду злочинної поведінк

и і небезпечністю конкретного випадку такої поведінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11, не містить тієї суспільної небезпечності, яка є типовою для зло­чину, а тому визнається малозначним: не заподіює шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм, що, очевидно, незначну шкоду. В цьому і полягає малозначність діяння.

Третьою умовою застосування цієї норми слід вважати суб’єктивну характеристику малозначного діяння: воно не тільки об’єктивно не спричинило шкоду, а й суб’єктивно не було спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.

Тільки сукупність цих умов дає можливість визнати діян­ня малозначним, тобто таким, що не є злочином. Наприклад, правильно було визнано малозначними дії С., яка, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства, використала своє службове становище і за відсутності директора підробила його підпис на 38 платіжних дорученнях, за якими банк пере­рахував кошти акціонерному товариству.

Суд визнав, що такі дії хоча і містять в собі ознаки службо­вого підроблення (ст. 366), але внаслідок малозначності не є суспільно небезпечними, оскільки здійснені платежі були обо­в’язковими для підприємства і випливали з закону та дого­вірних правовідносин. Матеріальної або іншої шкоди підприє­мству чи окремим громадянам спричинено не було. На цій підставі суд визнав підроблення малозначним, тобто таким, що не є злочином.

Значення ч. 2 ст. 11 для поняття злочину полягає в тому, що вона конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпечність, тим самим підкреслюючи його матеріальну сутність.

 

< Попередня   Наступна >