79

---

§ 4. Класифікація злочинів

1. Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на гру­пи залежно від того чи іншого критерію. Наприклад, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необе­режні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності – на закінчені та незакінчені й ін. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне і практичне значення (див., наприклад, ст. 13, що визначає за­ кінчений і незакінчений злочини).

Однак розвиток кримінального права останніми роками не­розривно пов’язаний із завданням поглиблення індивідуалі­зації кримінальної відповідальності та покарання залежно від тяжкості злочину. КК багатьох держав, які прийнято останнім часом, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми про класифікацію злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

2. Саме така класифікація і міститься в ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини под­іляються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець в основу такої класи­фікації кладе матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів – ступінь небезпечності для сусп­ільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Як уже було зазначено в § 1 цього розділу, характер і ступінь суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості зло­чину, дістають вираження в сукупності його об’єктивних і суб’єктивних ознак: важливості об’єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі та видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру біл

ьшості інститутів криміналь­ного права.

Поряд із матеріальним критерієм класифікації, законода­вець у ст. 12 передбачає і її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відоб­ражає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Напри­клад, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає як гра­ничний критерій покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років чи інше, більш м’яке покарання; для злочинів середньої тяжкості – покарання у вигляді позбавлен­ня волі на строк не більше п’яти років; для тяжких злочинів – покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше де­сяти років, а для особливо тяжких – покарання у вигляді по­збавлення волі понад десять років або довічне позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, а і формально­го критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбаче­не у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочинів, доз­воляє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає законодавцеві можливість об’єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності зло­чини і визначити типову санкцію – вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини однієї категорії повинні мати санкції, мінімальні та максимальні розміри яких обмежено ме­жами типової санкції, зазначеної в ст. 12. Наприклад, виходячи з ч. 3 ст. 12, типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’я­ти років. Це означає, що до цієї категорії належатимуть різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не переви­щує п’яти років. Це і умисне вбивство, вчинене в стані силь­ного душевного хвилювання (ст. 116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), одержання хабара (ч. 1 ст. 368).

3. Встановлена в ст. 12 класифікація на чотири категорії злочинів дістає своє конкретне відбиття в інститутах Загаль­ної й Особливої частин КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, що вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості. Наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14); мож­ливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’я­зується зі вчиненням злочинів невеликої або середньої тяж­кості (статті 45—48). Звільнення від покарання також мож­ливо лише при вчиненні злочинів невеликої та середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 та ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними за­кон пов’язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як: можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічно­го позбавлення волі (ст. 64); або призначення такого додатко­вого покарання, як позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54). Конфіскацію майна може бути застосовано лише за тяжкі й особливо тяжкі корис­ливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, пога­шення судимості встановлюється саме для тяжких і особливо тяжких злочинів (статті 49, 80, 89) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нор­мах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяж­кого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне при­ховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов’язано з приховуванням тяжкого чи особливо тяжко­го злочину (ст. 396); створення злочинної організації передба­чає таку обов’язкову ознаку, як мета вчинення тяжкого чи особ­ливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих зло­чинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

 

< Попередня   Наступна >