73

---

РОЗДІЛ VI СКЛАД ЗЛОЧИНУ

§ 1. Поняття і значення складу злочину

1. Склад злочину – це сукупність встановлених у криміналь­ному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого су­спільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Тут саме реалізо­вано принцип: «Немає злочину без вказівки на те в криміналь­ному законі». З іншого боку, у чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що у да­ний момент визначені як злочинні. Отже, для того, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що трапляється в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння цього виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільно небезпечні діяння особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і їй може бути призначене кри­мінальне покарання. Відступ від цієї вимоги може привести на практиці до серйозних порушень законності й обмеженню прав громадян.

2. Тільки законодавець у нормах закону за допомогою за­кріплення відповідних об’єктивних і суб’єктивних ознак ви­значає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочина­ми. Причому законодавець не в змозі (та у цьому і немає необ­хідності) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (вбивство, крадіжка, хуліганство) має безліч ознак. Чимало з них взагалі не мають безпосереднього стосунку до вирішення питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі й найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам певного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризую

ть конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широ­ке поняття, бо він містить у собі характеристику не одного кон­кретного злочину, а всіх злочинів певного виду. Тому при вста­новленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібно йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчинено­му діянні та зіставлення з ознаками (елементами) видового по­няття складу злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, зако­нодавець завжди виходить із тих закріплених у нормах Загаль­ної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені в статтях 18, 19 і 22 вимоги, що стосуються суб’єкта злочину (фізична, осудна особа, яка досяг­ла визначеного в законі віку). Тому вже при конструюванні кон­кретних кримінально-правових норм немає необхідності кож­ного разу вказувати на вимоги, що належать до загальної харак­теристики суб’єкта злочину. Точно так само, як немає необхідності в кожній статті КК розкривати зміст умислу та необережності, оскільки зміст цих понять закріплено в статтях 24 і 25 КК.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі найбільш повно законодавцем закріплюються ознаки об’єктив­ної сторони. Це зумовлено тим, що вони в більшості випадків індивідуальні та притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі закріплюються вказані ознаки з урахуванням дій виконавця в закінченому злочині. Відображати ж у конкретній нормі особ­ливості цих злочинів з урахуванням стадій вчинення злочину і різної ролі в ньому всіх співучасників немає необхідності, ос­кільки ці особливості, своєю чергою, мають загальний, типо­вий для всіх злочинів характер і тому вони закріплені в За­гальній частині КК у статтях 13—16, а також у статтях 26—28.

Таким чином, у нормах Загальної частини містяться тільки ті об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу, що притаманні всім злочинам чи багатьом із них. Саме ці ознаки в поєднанні з озна­ками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, і утворюють склад конкретного вчиненого злочину.

3. Важливо зазначити і те, що склад злочину – це система ознак, що реально існує, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об’єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.

Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого скла­ду включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому враховується, що ці ознаки зовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані, і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.

Наприклад, у ст. 185 досить докладно закріплено ознаки складу крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Тут визначено предмет посягання (чуже майно), описано характер дії (таємне викрадення), однак нічого не сказано про суб’єкта злочину, форму вини й інші ознаки цього складу. Усі ці озна­ки мають загальний характер і тому закріплені в нормах За­гальної частини, до яких і потрібно звертатися. Наприклад, зі змісту статей 18, 19 і 22 випливає, що суб’єктом крадіжки може бути лише осудна особа, що досягла 14-літнього віку. По­рівняльний же аналіз ст. 24 і ст. 185 свідчить, що крадіжка як діяння, свідоме і цілеспрямоване на одержання наживи, може бути вчинена лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розта­шування ст. 185 у системі Особливої частини (розділ VI «Зло­чини проти власності») слід зробити висновок, що об’єктом крадіжки є відносини власності.

4. Склад злочину необхідно відмежовувати від самого зло­чину, оскільки вони не збігаються, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин – це конк­ретне суспільно небезпечне діяння (наприклад, крадіжка, вчи­нена І., 17 січня 2004 р., з магазина села Кулики), вчинене у певних обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особ­ливостей від усіх інших злочинів цього виду (наприклад, вчи­нене вперше, шляхом обману було усунуто охорону, запори знищені за допомогою злому тощо).

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про зло­чини певного виду (склад крадіжки, убивства, зґвалтування, грабежу тощо), у якому об’єднані найбільш істотні, найбільш типові й універсальні їх ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок є тотожні, однакові.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину є різним. З одного боку, обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак складу, оскільки останній містить у собі лише найбільш загальні, типізовані, тобто влас­тиві усім злочинам певного виду, ознаки. З іншого, склад зло­чину ширший за кожний конкретний злочин, бо він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх зло­чинів певного виду.

5. Поряд зі складом конкретного злочину в теорії криміналь­ного права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчен­ня про загальне поняття складу злочину ґрунтується на теоре­тичному узагальненні всіх типізованих ознак, властивих всій сукупності складів конкретних злочинів. Отже, це не законо­давче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнено ознаки, що характеризують об’єктивні та суб’єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством.

Різним є практичне призначення понять загального і конк­ретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину, як наукова абстракція, є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дозволяє здійсню­вати їх наукову класифікацію. Конкретний же склад злочину містить всі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільно небезпечних діях особи свідчить, що вона вчинила злочин.

6. Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

склад злочину являє собою визначену сукупність об’єк­тивних і суб’єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне;

тільки в кримінальному законі встановлюється су­купність зазначених ознак;

перелік складів злочинів, передбачених законом, є ви­черпним;

тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

7. У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діян­ня, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосуван­ня закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК «підставою кримінальної відпо­відальності є вчинення особою суспільно небезпечного діян­ня, що містить у собі склад злочину, передбаченого цим Ко­дексом». У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відпо­відальності: тільки сукупність усіх передбачених законом оз­нак складу (і жодні інші обставини) може бути підставою кри­мінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єди­ною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпеч­ному діянні особи означає, що є все необхідне для криміналь­ної відповідальності.

Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину.

Важливе значення складу злочину полягає і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочи­ном і проступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання вла­дою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюєть­ся криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кри­мінальну політику в галузі криміналізації діянь.

 

< Попередня   Наступна >